Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №461/3000/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/3000/25 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д

Провадження № 22-ц/811/2292/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Провадження № 22-ц/811/2291/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 травня 2025 року та на додаткове рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 червня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 63 085.16 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 05.02.2021 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування № Z76.00608.007551763, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 35700 грн зі сплатою 9.99% річних, інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. Банк повністю виконав покладені на нього зобов`язання згідно умов кредитного договору, що підтверджується видатковими касовими (меморіальними) ордерами. Однак, відповідач належним чином не виконував передбачені договором кредиту обов`язки, внаслідок чого станом на 03.03.2025 року у нього утворилась заборгованість в розмірі 63085.16 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 та довідкою-розрахунком заборгованості станом 03.03.2025 року. 07.01.2025 року на адресу відповідача направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, згідно якої АТ «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги до відповідача, будуть здійснені заходи щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором на власний вибір кредитора. Просив позов задоволити.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 27 травня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за договором кредиту та страхування №Z76.00608.007551763 від 05.02.2021 року в розмірі 40915 грн 46 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» сплачений судовий збір в розмірі 1963 грн 88 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Галицького районного суду міста Львова від 27 травня 2025 року заяву представника відповідача Шелудько Оксани Олександрівни, про ухвалення додаткового рішення в справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2108 грн 54 коп.

В решті вимог відмовлено.

Рішення суду та додаткове рішення оскаржило Акціонерне товариство «Ідея Банк», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення та додаткове рішення суду є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вказує, що кредитний договір №Z76.00608.007551763, укладено 05.02.2021, тобто вже під час дії Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15.11.2016 року, що набрав чинності 10.06.2017 року та який передбачав можливість включення до договорів про споживче кредитування умов, що передбачають сплату споживачами плати за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості. Вважає, що судом самостійно застосовано наслідки нікчемності до положень пунктів кредитного договору, яким встановлено плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором. Судом безпідставно не враховано пояснень банку, якими було обгрунтовано детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором з зарахуванням раніше сплаченої відповідачем плати за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору. Зазначає, що додаткове рішення хоч і є окремим процесуальним документом, проте в силу вимог ст. 270 ЦПК України є невід`ємною частиною основного судового рішення, а відтак може бути оскаржене в апеляційному порядку разом з основним рішенням. З наведених підстав просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а також скасувати додаткове рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника відповідача Шелудько Оксани Олександрівни, про ухвалення додаткового рішення в справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 05.02.2021 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування №Z76.00608.007551763, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 35700.00 грн зі сплатою 9,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені кредитним договором, графіком щомісячних платежів.

Згідно з п. 1.4., 1.6 договору строк кредиту 24 місяці, дата повернення кредиту – до 05.02.2023 року.

Колегія суддів враховує те, що кредитний договір не оспорювався, недійсним в судовому порядку не визнався, як і не визнавалися недійсними його окремі умови, а відтак такий підлягає виконанню його сторонами.

Меморіальним ордером № 2207956 від 05.02.2021 року підтверджується, що на виконання умов договору кредиту та страхування №Z76.00608.007551763 Акціонерне товариство «Ідея Банк» перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_2 35 700.00 грн.

Таким чином, банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кошти в кредит в сумі передбаченій кредитним договором.

Випискою по рахунку підтверджується, що ОСОБА_2 систематично сплачував кошти на погашення кредитної заборгованості до квітня 2021 року, а починаючи травня 2021 року припинив виконувати свої зобов`язання кредитним договором.

07 січня 2025 року у зв`язку з неналежним виконанням умов договору кредиту та страхування №Z76.00608.007551763 від 05.02.2021 року, банк надіслав ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань № 12.4.2/ Z76.00608.007551763, в якій вимагав терміново, протягом тридцяти календарних днів з дня надіслання кредитором цієї вимоги виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме, достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, та інші платежі за кредитним договором на день повного погашення заборгованості, а також суму пені нараховану з врахуванням вищезазначеного, а у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня надіслання цієї вимоги банк має право здійснити стягнення заборгованості у примусовому порядку на власний вибір.

У вимозі про усунення порушень кредитних зобов`язань №Z76.00608.007551763 від 07.01.2025 року зазначено, що строк кредитного договору закінчився 05.02.2023 року, у позичальника наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 63085.16 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим основним боргом в розмірі 34327.48 грн, заборгованості за простроченими процентами в розмірі 6587.98 грн, а також прострочена плата за обслуговування кредиту в розмірі 22169.70 грн.

З долученої до матеріалів справи довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту та страхування №Z76.00608.007551763 від 05.02.2021 року вбачається, що станом на 03.03.2025 року така становить 63085.16 грн, з яких: заборгованості за простроченим основним боргом в розмірі 34327.48 грн, заборгованості за простроченими процентами в розмірі 6587.98 грн, а також прострочена плата за обслуговування кредиту в розмірі 22169.70 грн.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з довідки - розрахунку, позивач, у розмір заборгованості, заявленої у позові, включив заборгованість за прострочену плату за обслуговування кредиту у сумі 22169.70 грн.

Згідно з п. 1.5. Кредитного договору, під час користування кредитом банк надає клієнту (Відповідачу) послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до додатку № 1 як «Обслуговування кредитної заборгованості».

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно зі частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, положення укладеного між сторонами кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи вищенаведене, задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 в якому встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, які не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості за вказану плату умовами договору не передбачено, пункти кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними, а відтак частина заборгованості, яка є предметом спору та нарахована на підставі умов договору, які є нікчемними, а саме нарахована плата за обслуговування кредиту не підлягає стягненню з відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що Судом безпідставно не враховано пояснень банку, якими було обгрунтовано детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором з зарахуванням раніше сплаченої відповідачем плати за обслуговування кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору не беруться до уваги, оскільки відповідно до ч.3 ст. 365 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а таких доказів до клопотання долучено не було.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зводяться до суб`єктивної оцінки обставин справи та помилкового тлумачення норм матеріального права , не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що додаткове рішення, яке є його невід`ємною частиною, слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено – 17 лютого 2026 року.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну Акціонерного товариства «Ідея Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 травня 2025 року та додаткове рішення Галицького районного суду міста Львова від 10 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра