Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №452/2484/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 452/2484/24 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/811/1399/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Підлужного В.І.,

з участю: апелянта - ОСОБА_1 та її представника (адвоката) Васів Ю.М.,

позивача ОСОБА_2 та його представника(адвоката) Коваль О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей виконкому Самбірської міської ради Львівської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

В липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 14 травня 2016 року Самбірським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що шлюб із відповідачем виявився невдалим; спільне життя із нею не склалося через відсутність взаєморозуміння та різні погляди на сімейне життя, між ними постійно виникали конфлікти та сварки, що в результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Від шлюбу в сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрі на даний час є неповнолітніми; сторони домовилися, що дочка ОСОБА_3 проживатиме із батьком, оскільки він працевлаштований та зможе забезпечити належні умови її проживання та виховання, оскільки відповідач ніде не працює та не має самостійного доходу, а тому двоє дітей не зможе забезпечити; збереження сім`ї неможливе, шлюб існує формально і подальше перебування у шлюбі суперечить інтересам позивача, а тому ОСОБА_2 просив суд шлюб розірвати та визначити місце проживання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 із ним, залишивши її для подальшого самостійного виховання і утримання батьком.

Оскаржуваним рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 липня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителем АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителькою АДРЕСА_2 , - зареєстрований 14 травня 2016 року Самбірським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції уЛьвівській області, актовий запис №93, Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 для подальшого її самостійного виховання та утримання із батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 із батьком ОСОБА_2 .

На переконання скаржниці, позовна заява ОСОБА_2 подана з метою ухилення від військової служби в Збройних силах України і штучного створення підстав для відстрочки.

Стверджує, що на ухилення ОСОБА_2 від військової служби в Збройних силах України за допомогою оскаржуваного Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31.07.2024 року у справі N?452/2484/24 вказує п. 4 ч.1 ст. 23 Закону Україну «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як підставу відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації передбачено - жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає дійсності, оскільки позивач отримав його шляхом обману та підроблення документів. Твердження суду у рішенні що «відповідач однаково погодилась на те щоб дочка проживала з батьком» не відповідає дійсності, оскільки вона ніколи на таке не погоджувалась.

15 травня 2025 р. до апеляційного суду позивачем через свого представника ОСОБА_6 , подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити оскаржуване рішення без змін , а апеляційну скаргу без задоволення.(а.с.72-76,96-98)

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2025 р. (а.с.181-183) було залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки і піклування Бісковицької територіальної громади та зобов`язано надати висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 із батьком ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта - ОСОБА_1 та її представника (адвоката) Васів Ю.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, позивача ОСОБА_2 та його представника (адвоката) Коваль О.Р. на її заперечення, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що примирення між сторонами неможливе, оскільки як вбачається із позицій сторін їх сім`я розпалася остаточно, а шлюб існує формально; подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам як позивача, так і відповідача; визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, а також їх неповнолітніх дітей.

Разом з тим, сторони вирішили, що дочка ОСОБА_5 залишиться проживати із батьком, а син ОСОБА_7 із матір`ю. Як встановлено судом, як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи, між сторонами не існувало спору щодо місця проживання малолітніх дітей. Тому, з урахуванням вимог наведених норм, аналізуючи зібрані докази та матеріали справи, які не містять доказів про наявність такого спору між сторонами, позицію учасників про те, що вони дійшли згоди, враховуючи інтереси дітей, суд приходить до переконання визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_8 з батьком, - позивачем по справі, що не позбавляє матері ОСОБА_1 права та можливості особистого спілкування з дочкою, обов`язку брати участь в її утриманні та вихованні.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про розірвання шлюбу не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 14 травня 2016 року в Самбірському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Від шлюбу в сторін народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Суд дійшов висновку, що примирення між сторонами неможливе, оскільки як вбачається із позицій сторін їх сім`я розпалася остаточно, а шлюб існує формально; подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам як позивача, так і відповідача; визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, а також їх неповнолітніх дітей.

Також, судом встановлено, що, як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи, між сторонами не існувало спору щодо місця проживання малолітніх дітей. Тому, з урахуванням вимог ст. ст. 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», аналізуючи зібрані докази та матеріали справи, які не містять доказів про наявність такого спору між сторонами, позицію учасників про те, що вони дійшли згоди, враховуючи інтереси дітей, суд першої інстанції прийшов до переконання про визначення місце проживання малолітньої ОСОБА_8 з батьком, що не позбавляє матері ОСОБА_1 права та можливості особистого спілкування з дочкою, обов`язку брати участь в її утриманні та вихованні.

Надаючи оцінку цим встановленим судом першої інстанції обставинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що сам факт звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з батьком та подальше оскарження відповідачем ОСОБА_1 рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини, а також про те, що сторони у позасудовому порядку не дійшли згоди щодо місця проживання дитини.

З огляду на вказане, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність спору між сторонами у справі щодо місця проживання малолітньої дитини та одночасно наявності підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Також колегія суддів звертає увагу на таке.

Згідно з частиною четвертою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) дійшов висновку, що у категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини першої статті 56 ЦК України органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

За змістом пункту 74 Порядку проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна у містах Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції відповідний орган опіки та піклування у розгляді справи в суді першої інстанції участі не брав, висновку щодо розв`язання спору не надав.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 заявив дві вимоги:

-Про розірвання шлюбу;

-Визначення місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 для подальшого її самостійного виховання та утримання із батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 .

При розгляді вказаного спору щодо визначення місця проживання дитини колегія суддів виходить з наступного.

У частинах 5, 6 ст. 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18).

16 січня 2016р. до Львівського апеляційного суду надано Висновок органу опіки і піклування Бісковицької сільської ради «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 », затверджений рішенням виконавчого комітету Бісковицької сільської ради №5 від 15.01.2026р. та інші документи на підставі яких був складений даний висновок.(а.с.195-212)

Як вбачається із Висновку органу опіки і піклування Бісковицької сільської ради про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , орган опіки і піклування Бісковицької сільської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою АДРЕСА_1 .(а.с.195-198)

Матеріалами справи встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , дочка сторін - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та син сторін ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстровані в АДРЕСА_2 , (а.с.12,14,16).

Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 , хоча і зареєстрована в АДРЕСА_2 , проте фактично проживає зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_3 .

Позивач ОСОБА_2 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою з місця проживання(а.с.17) За вказаною адресою також проживають батьки - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , мати ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується відповідним Актом обстеження матеріально-побутових умов(а.с.200).

Згідно довідки, виданої Комунальним закладом «Ліцей`Лідер» м.Самбора Самбірської міської ради Львівської області» від 08.12.2025 №01-22/128, встановлено що ОСОБА_5 навчається в 4 класі даного ліцею(а.с.203)

Як вбачається із довідки від 16.12.2024р. №01-22/190 про участь батьків у вихованні учениці 3-А класу ОСОБА_5 , останню приводить і забирає після уроків її батько ОСОБА_2 . Класні збори відвідує батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . Він постійно цікавиться навчанням доньки у класного керівника. Систематично дає ОСОБА_5 , учениці 3-А класу, кошти на екскурсії, майстер-класи. ОСОБА_2 бере участь у класних заходах, де залучаються батьки. ОСОБА_5 завжди одягнена в чистий одяг, має все необхідне для навчання(ручки, зошити, матеріали для художньої творчості).(а.с.78)

Згідно довідки від 24.04.2025р., яка видана ОСОБА_2 , його дитина ОСОБА_5 проходить ортодонтичне лікування і батько приводить дитину кожного місяця в період з липня 2024р. до сьогоднішнього дня.(а.с.103)

Як вбачається із Акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_2 №1 від 09.01.2026р., за адресою АДРЕСА_1 , житло розміщене у 2 поверховому будинку та складається з 5 кімнат, кухні, ванної кімнати, коридору та веранди. У будинку зроблений відповідний ремонт, є меблі та побутова техніка. Для дітей створені відповідні умови для проживання. Діти мають свою кімнату у якій є місце для сну та відпочинку. Наявне шкільне приладдя, одяг, взуття, продукти харчування та засоби гігієни. За цією адресою проживають: ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_7 (син без реєстрації), ОСОБА_10 (батько) та ОСОБА_11 (мати). На час обстеження у будинку перебували батько з дітьми та його батьки.(а.с.204-205)

Аналогічні акти складено 18.112024р., 27.12.2024р., 24.01.2025р.(а.с.79,80,81)

Згідно висновку психолога на основі діагностування та бесіди дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виходячи з отриманої інформації, слід врахувати що дитина вже створила своє комфортне середовище та не виявляє інтересу до мами, важливо підтримати її стабільність. Забезпечення ОСОБА_3 зручним та стабільним середовищем, де вона почувається безпечно і спокійно є важливим аспектом підтримки її психічного здоров`я. З урахуванням того, що мама не забезпечує дитину грошима та не виявляє інтересу до її життя можна рекомендувати збереження стабільного середовища в якому ОСОБА_3 вже адаптувалась. Це може включати підтримку від батька та інших родичів, з якими дитина має емоційно позитивні стосунки. Враховуючи ці обставини, можна порекомендувати захист інтересів дитини та збереження її стабільності, не втручаючись у її вже сформоване середовище, яке відповідає її потребам і зручностям.(а.с.206)

Згідно довідки, виданої сімейним лікарем(педіатром) дитина ОСОБА_5 перебуває на обліку у педіатричному кабінеті «Смайлик» - дитина здорова. Догляд за дитиною здійснює батько.(а.с.207)

Як вбачається із Виписки з ЄДРЮО та ФО підприємців ОСОБА_2 є зареєстрований як ФОП - є працевлаштований.

Також, із вказаного вище висновку органу опіки і піклування, вбачається, що до них поступила заява матері ОСОБА_12 - ОСОБА_13 в якій остання зазначає, що за час проживання із ОСОБА_14 її дочка була доброю матір`ю, але згодом почала вживати спиртні напої. Після цього ОСОБА_15 помістили у наркологічний центр. Коли батьки з онуками приїхали у центр до ОСОБА_15 , то вона не захотіла спілкуватись з дітьми, не проявляла ніякого материнського інстинкту. Зазначає, що ОСОБА_15 немає постійно місця проживання у Львові і не має де взяти дітей, що проживає із своїм спів жителем. ОСОБА_15 , якщо і приїжджає до дітей, то дуже рідко і тільки для того, щоб зробити фото і закинути у фейсбук, щоб скласти про себе хороше враження. Окрім того, ОСОБА_16 наголошує, що онуки дуже прив`язані до батька, що ОСОБА_14 є дуже хорошим і відповідальним та люблячим батьком, який займається розвитком дітей та їх вихованням.

Із вказаного висновку також вбачається, що мати - ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомила, що на даний час проживає у м.Львів у батьків свого спів жителя, що збере і надасть відповідні документи на засідання комісії, однак жодних документів не надала. Відповідно, орган опіки і піклування не має можливості оцінити доцільність/недоцільність проживання малолітньої дочки ОСОБА_5 з її мамою ОСОБА_1 .

Як вбачається із Довідки із медичного центру ASTRA МІА від 08.05.2025р.,яка видана ОСОБА_1 , в тому що вона пройшла амбулаторний курс лікування залежності від алкоголю.(а.с.102).

Вказані обставини щодо перебування на лікуванні залежності від алкоголю, відповідач ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року заява № 31111/04 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.

У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

З огляду на встановлені в цій справі обставини, враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, а також враховуючи те, що позивач батько дитини офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, за місцем проживання зарекомендував себе позитивно, колегія суддів вважає, що на даний час найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з батьком ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зауважує, що мати ОСОБА_1 має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дитини, незалежно від того, з ким вона буде проживати.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що формулювання позовної вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання, «залишивши дитину для подальшого самостійного виховання і утримання разом з батьком», є не коректним та не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вказана правова позиція знайшла своє відображення у позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23.

Також, колегія суддів враховує, що сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, а обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а відтак встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_2 подана позовна заява з метою ухилення від військової служби в Збройних силах України і штучного створення підстав для відстрочки є безпідставними, оскільки як вбачається із витягу з Резерв +, ОСОБА_2 надано відстрочку до 05.08.2026р. на підставі бронювання, а не з інших підстав(як особа яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду чи ін..).

Доводи апеляційної скарги щодо підробки її заяви про розгляд справи за її відсутності є також безпідставними та голослівними, оскільки апелянтом не надано належних та допустимих доказів щодо наявності таких фактів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 31 липня 2024 року в частині визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити нове, яким позов цій частині задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 із батьком ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 18.02.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.