Вирок від 17 лютого 2026 р. у справі №168/110/26 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/110/26

Провадження № 1-кп/168/50/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У КР А Ї Н И

18 лютого 2026 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря с/з - ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в сел. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22026030000000025 від 26 січня 2026 року відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Стара Вижівка Старовижівського району Волинської області, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, одруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_4 в силу свого віку, освітнього рівня та широкого висвітлення в засобах масової інформації та розголосу серед місцевого населення питань мобілізації військовозобов`язаних, достовірно був обізнаний, що діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) по здійсненню мобілізаційних заходів викликала широкий резонанс в суспільстві. Останній у тому числі знав про те і серед осіб, які мають намір ухилитися від мобілізації або не виявляють бажання бути призваними на військову службу. Бо у соціальних мережах виник посилений попит на поширення інформації про діяльність ТЦК та СП. Обвинувачений ОСОБА_4 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачив їх суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. При цьому останній переслідував власну уявну мету допомоги мешканцям Ковельського району в уникненні ними військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Що суперечило обов`язку кожного громадянина України захищати свою державність та суверенітет, з хибних мотивів начебто рятування в такий спосіб їхні життя і здоров`я. При цьому обвинувачений ОСОБА_4 протиставляв власні нікчемні уявлення забезпечення начебто законних інтересів людей у противагу інтересам національної безпеки і оборони. Тому вирішив перешкодити законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань під час здійснення ними призову на військову службу в особливий період.

Перешкоджання обвинуваченого ОСОБА_4 законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягало у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражалось у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_4 14 травня 2025 року в месенджері «Viber» за мережевою адресою:ІНФОРМАЦІЯ_4

невстановленими досудовим розслідуванням особами створена спеціалізована група під легендованою назвою « Поїздки Старовижівщини » для інформування мешканців населених пунктів Ковельського району Волинської області про проведення мобілізаційних заходів представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, діяльність яких є складовою діяльності ЗС України.

При цьому обвинувачений ОСОБА_4 був добровільно «адміністратором». Тобто, останній мав певний контроль над вказаною групою (встановлення псевдоніма, надсилання повідомлень/створення опитувань, закріплення/відкріплення повідомлень, видалення повідомлень від певного учасника, додавання та видалення учасників, доступ до посилання запрошення тощо) з використанням профілю під назвою «ОСОБА_6», зареєстрований на абонентський номер НОМЕР_1 . Тоді ж обвинувачений ОСОБА_4 переслідував мету перешкоджання законній діяльності військових формувань в особливий період, діяв умисно та передбачав, що такі дії можуть призводити до підриву обороноздатності України в умовах воєнного стану до 24 грудня 2025 року. Тобто до припинення співробітниками СБ України протиправної діяльності, організовував забезпечення постійного функціонування сервісів цієї групи, проведення систематичного аналізу інформації, яка поступає в групу, та публікацію інформації в тематичній інформаційній групі, наповнення контентом - інформаційними повідомленнями відповідної тематики, що надало змогу залучити якомога більшу кількість підписників з числа громадян. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4 публікував особисті інформаційні повідомлення зазначеної вище тематики, забезпечував поширення інформації про місце і час проведення відповідних заходів указаними військовими формуваннями для своєчасного інформування громадян України, які мають намір ухилитися від виконання своїх обов`язків з захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України під час мобілізації в особливий період.

Останній діяв на виконання свого злочинного умислу, переслідував мету перешкоджання законній діяльності військового формування - ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо забезпечення комплектування особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період. Бо обвинувачений ОСОБА_4 , перебував по місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи особистий мобільний телефон марки/моделі «ОUKITEL», ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 , на який зареєстрований профіль під назвою « ОСОБА_6 », в групі під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» та кількість учасників в якій на момент припинення протиправної діяльності складала 2 884 особи, в період з 14 липня 2025 року по 08 грудня 2025 року поширював дописи про місцеперебування представників указаного військового формування та проведення останніми мобілізаційних заходів.

Зокрема, обвинувачений ОСОБА_4 , діяв умисно,перебував по місцю проживання та використовував указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстових дописів із завуальованими термінами, 14 липня 2025 року о 09.11 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про місцеперебування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1 , та о 09.17 год. про їх пересування до прилеглого населеного пункту-с.Лісняки Ковельського району Волинської області.

Потім обвинувачений ОСОБА_4 , продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом голосових повідомлень із завуальованими термінами, 26 серпня 2025 року о 15.00 год. та о 15.01 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 , конкретизувавши при цьому їх транспортний засіб.

Обвинувачений ОСОБА_4 , продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом голосових повідомлень 29 серпня 2025 року о 10.05 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 по прилеглій території та вулицях села Галина Воля Ковельського району Волинської області, конкретизувавши при цьому їх транспортні засоби та порядок переміщення.

Потім останній, продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстового повідомлення із завуальованими термінами, 03 вересня 2025 року о 18.02 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про пересування під час мобілізаційних заходів військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 .

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4 продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом текстового повідомлення із завуальованими термінами, 14 вересня 2025 року о 12.53 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про наявність військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 під час мобілізаційних заходів у селищі Стара Вижівка Ковельського району Волинської області, конкретизувавши місця їх знаходження.

Потім останній продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використовуючи указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом голосового повідомлення, 06 грудня 2025 о 11.31 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про наявність військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 під час мобілізаційних заходів у селищі Стара Вижівка Ковельського району Волинської області, конкретизувавши місця їх знаходження.

Окрім того, обвинувачений ОСОБА_4 продовжив виконання свого злочинного умислу, перебував по місцю проживання та використав указані вище особистий мобільний телефон з сім-картою, із зазначеного профілю, шляхом голосового повідомлення, 08 грудня 2025 року о 11.32 год. повідомив інших учасників групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» про переміщення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 під час мобілізаційних заходів у АДРЕСА_1 , конкретизувавши місця їх знаходження та транспортні засоби.

При цьому, усі вказані вище повідомлення у адміністрованій обвинуваченим ОСОБА_4 групі під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr» щодо переміщення військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_3 та виконання ними службових обов`язків, відповідали фактичним місцям їхнього перебування у відповідні періоди часу та були доступні всім учасникам указаної групи. Що давало змогу в уникненні третім особам з числа учасників групи, їхнім знайомим, від військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, всупереч обов`язку кожного громадянина України захищати свою державність та суверенітет.

Обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями, які полягали в адмініструванні та організації забезпечення постійного та безперебійного функціонування групи під назвою « Поїздки Старовижівщини » в месенджері «Vіbеr», а також поширенні у адміністрованій групі відомостей про місце та час фактичного проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 мобілізаційних заходів. Останній досягнув своєї злочинної мети щодо надання можливості уникнення особам призовного віку від призову на військову службу, тим самим здійснив перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в особливий період, визначеній статтях 1, 14, 33, 34 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 114-1 КК України. А саме: перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_4 відповідно до обвинувального акту.

Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.

29 січня 2026 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Волинської обласної прокуратури ОСОБА_3 (далі - Прокурор), якому на підставі статті 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22026030000000025 від 26 січня 2026 року з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_4 , з іншої сторони, за участю захисника ОСОБА_5 , від якого заяви, клопотання, зауваження не надходили, уклали угоду про визнання винуватості, за змістом якої обвинувачений взяв на себе зобов`язання беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України.

При укладанні угоди враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який не судимий, на обліку у лікарів психіатра або нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, а також його щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, беззастережне визнання ним своєї винуватості. Відповідно до статті 67 КК України обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Враховуючи наведене, сторони узгодили, що при визначенні покарання за скоєння кримінального правопорушення, і призначити йому мінімальне покарання в межах санкції частини 1 статті 114-1 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі статті 75 КК України . А саме:

- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

- на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з визначенням судом іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Відповідно до статей 96-1,96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію засобу конфіскацію засобу вчинення злочину - мобільного телефону марки/моделі «OUKITEL», ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 .

Обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно погодився на призначення йому обумовленого сторонами угоди вищевказаного покарання.

У судовому засіданні ОСОБА_4 визнав себе винним та просив затвердити угоду про визнання винуватості, яку уклав добровільно. Наслідки укладення, затвердження угоди та невиконання, йому роз`яснені та зрозумілі.

Прокурор в судовому засіданні не заперечував проти затвердження угоди про визнання винуватості. Речові докази - засоби вчинення злочину - мобільний телефон марки/моделі «OUKITEL», ІМЕI1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 - конфіскувати в дохід держави, застосувавши спеціальну конфіскацію. Ухвалу від 26 грудня 2025 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області про накладення арешту на майно - скасувати.

Захисник ОСОБА_5 зазначила, що укладення угоди в даній справі відповідає вимогам закону та просила затвердити угоду, укладену між прокурором та її підзахисним. Угода була укладена обвинуваченим добровільно та в її присутності.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши угоду на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України та закону, суд дійшов до висновку про наявність підстав для затвердження угоди з таких мотивів.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.

За змістом частини 4 статті 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частино 1 статті 114-1 КК України, яка згідно зі статтею 12 КК України, є тяжким злочином.

Частиною 5 статті 469 КПК України передбачено, що укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав вину у вчиненні злочину передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України, надав згоду на призначення узгодженого сторонами угоди покарання.

Отже суд висновує про таке.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 відповідно до частини 5 статті 12 КК України, є тяжким злочином, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень органами досудового розслідування здійснено правильно,угоду про визнання винуватості укладено після повідомлення про підозру,узгоджена сторонами міра покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років; на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з визначенням судом іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України; відповідно до статей 96-1,96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію засобу конфіскацію засобу вчинення злочину - мобільний телефон марки/моделі «OUKITEL», ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 , передбачену санкцією частиною 1статті 114-1 КК України та відповідає загальним правилам призначення покарань, передбачених КК України.

Судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, не порушують права, свободи інших осіб та відповідають інтересам суспільства.

Вимоги пункту 9 частини 2 статті 52 КПК України щодо обов`язкової участі захисника у разі укладення угоди про визнання винуватості дотримані.

Також судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені пунктом 1 частини 4 статті 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені частиною 2 статті 473 КПК України, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання, яке буде йому призначено у разі затвердження угоди судом.

Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України та затвердженні угодою від 29 січня 2026 року про визнання винуватості.

Щодо призначення міри покарання.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінального провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні статті 19 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Крім того, суд враховує положення статті 9 Конституції України, частини 2 статті 8 КПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов`язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.

Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно положення статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.

Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів. Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, виходячи з положень частини 5 статті 12 КК України, віднесено законом до тяжкого злочину.

Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Також суд враховує пункт 5 угоди від 29 січня 2026 року про визнання винуватості. Згідно якої сторони узгодили, що при визначенні покарання за скоєння кримінального правопорушення призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції частини 1 статті 114-1 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі статті 75 КК України. А саме:

- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

- на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з визначенням судом іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Відповідно до статей 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію засобу конфіскацію засобу вчинення злочину - мобільний телефон марки/моделі «OUKITEL», ІМЕI1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 .

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання

Суд висновує, що обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно статті 66 КК України є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставини, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України відсутні.

Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу ОСОБА_4 його відношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції частини 1 статті 114-1 КК України :

- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 2 (два) роки та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Відповідно до статей 96-1,96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію засобу конфіскацію засобу вчинення злочину - мобільного телефону марки/моделі «OUKITEL», ІМЕН: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 .

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

При цьому підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

Щодо запобіжного заходу.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги статей 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про його особу, суд не вбачає підстав для його застосування.

Тому, суд висновує, що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.

Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.

Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України. Кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні, позов не заявлено . Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.

Арешт майна згідно ухвали від 26 грудня 2025 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області з забороною відчуження, розпорядження та користування майном власником, на яке накладено арешт, щодо: мобільного телефону марки/моделі «OUKITEL», ІМЕI1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 ,які належать громадянину України ОСОБА_4 (зберігаються в камеру зберігання речових доказів слідчого відділу У СБУ у Волинській області (пр.-т Василя Мойсея, 4, м. Луцьк),- скасувати відповідно до частини 4 статті 174 КПК України, а зазначене вище майно відповідно до положень статей 96-1, 96-2 КК України підлягає конфіскації у власність держави, в порядку спеціальної конфіскації, як засіб вчинення кримінального правопорушення.

На підставі викладеного,

керуючись статтями 12, 50, 63, 65,75,76 , 96-1, 96-2, 114-1 КК України,

статтями 7, 100, 174, 314, 367-371, 373, 374, 376, 392-395, 468, 472, 474, 475, 476 КПК України,

суд

УХВАЛИВ:

Угоду від 29 січня 2026 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Волинської обласної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за участю захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22026030000000025 від 26 січня 2026 року - затвердити.

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 114-1 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять ) років.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 2 (два) роки.

На підставі частин 1, 2 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Покласти нагляд за ОСОБА_4 , звільненого від відбування покарання з випробуванням, на орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_4 .

Роз`яснити про те, що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Іспитовий строк ОСОБА_4 відраховувати з моменту проголошення вироку.

Накладений арешт згідно ухвали від 26 грудня 2026 року слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області з забороною відчуження, розпорядження та користування майном власником, на яке накладено арешт, щодо: мобільного телефону марки/моделі «OUKITEL», ІМЕI1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 ,які належать ОСОБА_4 (зберігаються в камеру зберігання речових доказів слідчого відділу У СБУ у Волинській області (пр.-т Василя Мойсея, 4, м. Луцьк) відповідно до частини 4 статті 174 КПК України,- скасувати.

Мобільний телефон марки/моделі «OUKITEL», ІМЕI1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , з сім-карткою абонентського номеру НОМЕР_1 , які належать ОСОБА_4 (зберігаються в камеру зберігання речових доказів слідчого відділу У СБУ у Волинській області (пр.-т Василя Мойсея, 4, м. Луцьк) відповідно до положень статей 96-1, 96-2 КК України конфіскувати у власність держави, в порядку спеціальної конфіскації, як засіб вчинення кримінального правопорушення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирати.

Цивільний позов не заявлено, кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених частини 4 статті 394 КПК України.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 статті 474 КПК України, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною 4 статті 469 КПК України угода не може бути укладена.

У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку протягом встановленого законом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності, встановленої законом.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Вирок ухвалений і надрукований в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.

Суддя ОСОБА_1