Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №161/23058/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/23058/25

Провадження № 2/161/1849/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Собуцької О.А.,

представника позивача – Пивоварова В.І.,

представника відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк”, правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 як позичальником було укладено кредитний договір №0201/1006/71-348, відповідно до якого банк надав позичальниці в кредит грошові кошти у сумі 65 546,00 доларів США із сплатою 15,0 % річних з кінцевим терміном погашення 27.10.2026 року. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк”, правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. за реєстровим №3771. Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, в іпотеку банку було передано нерухоме майно – житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , що належав на праві власності відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2006 року. Умовами вказаного договору іпотеки було передбачено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Луцька. Згодом, ОСОБА_2 оформила за собою земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, однак вказану інформацію іпотекодержателю не повідомила, відповідні документи не надала.

28.12.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №15, згідно умов якого ПАТ «Сведбанк» було відступлено на користь ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» права вимоги, за Кредитним договором №0201/1006/71-348 від 27.10.2006 року, та договором іпотеки, укладеними з ОСОБА_2 .

У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» як іпотекодержатель звернуло стягнення на предмет іпотеки. 12.09.2015 року право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за позивачем.

Одночасно з переоформленням вказаного будинку, переоформлення на нового власника земельної ділянки не відбулося, оскільки її власником є ОСОБА_2 .

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Чинне земельне та цивільне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

З огляду на наведене, позивач просить суд припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.0411 га, кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та визнати його за ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС».

Ухвалою суду від 12.11.2025 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження.

24.12.2025 року на адресу суду надійшов відзив сторони відповідача, в якому представник ОСОБА_2 заперечує позов. Зазначає, що позивач не навів жодної норми закону, яка законодавчо закріплює право позивача в судовому порядку, зокрема у випадку звернення стягнення іпотекодержателем на житловий будинок, вимагати визнання за ним права власності на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування даного об`єкту нерухомого майна. Законодавство в редакції, на момент укладення Іпотечного договору станом на 2006 рік, не закріплювало принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об`єктів нерухомого майна. Позивач у позовній заяві помилково або свідомо посилається на ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції, які є чинними на момент подачі позову, а фактично мав би керуватись нормами закону в редакції, які були чинними на момент укладення Іпотечного договору та передачі нерухомого майна в іпотеки, станом на 27.10.2006 року. Обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним. Окрім того, позов пред`явлено за межами строку позовної давності (оскільки, саме 12.09.2015 року позивач як іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки та набув право власності на житловий будинок, то право на позов щодо визнання права власності на земельну ділянку виникає у позивача з наступного дня після такого набуття та обмежується трьома роками).

05.01.2026 року представником позивача подано заперечення на заяву про застосування строку позовної давності, в якій останній зазначає, що перебіг позовної давності розпочинається від дня, коли особа дізналась або могла довідатись про порушення свого права. У даному випадку позивач дізнався про реєстрацію права власності на земельну ділянку за відповідачем 25.01.2024 року.

У відповіді на відзив від 05.01.2026 року позивач вказує, що доводи викладені відповідачкою у відзиві є безпідставним та ґрунтуються на неправильному тлумаченні матеріального права. Спір виник у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок до позивача 12.09.2015 року. Саме цей юридичний факт є підставою для застосування ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку (її частину), необхідну для обслуговування об`єкта нерухомості. Окрему цивільну-правову угоду (договір оренди земельної дільники на 50 років) позивач пропонував відповідачці, однак вона відмовилась.

У запереченнях від 12.01.2026 року ОСОБА_2 зазначає, що 26.04.2007 року нею отримано Державний акт серія ЯД № 277413 на право власності на земельну ділянку площею 0,0411 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:11:084:0010, про що вона негайно повідомила первісного іпотекодержателя – АКБ «ТАС - Комерцбанк» та передала відповідні документи, які були долучені до матеріалів кредитної справи. 28.01.2011 року в рамках виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-2066, виданого 08.09.2009 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Сведбанку» (правонатупник – АКБ «ТАС - Комерцбанк») кредитної заборгованості, державним виконавцем було проведено опис майна боржника та складено відповідний Акт. Відповідно до Акту опису й арешту державним виконавцем було накладено арешт на житловий будинок загальною площею 88,1 кв. м., житловою площею 55,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, де знаходиться будинок. Які саме документи в подальшому передавав первісний іпотекодержатель позивачу після уступки права вимоги їй невідомо, але правовстановлюючі документи на землю були в розпорядженні позивача ще в березні 2015 року. Також, в провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебували дві справи за позовною заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» до Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, Другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання протиправним арешту на все нерухоме майно боржника, в частині накладення арешту на нерухоме майно: житловий будинок (домоволодіння) із земельною ділянкою.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення вимог заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеному у відзиві на позов та письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши докази у справі, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи слідує, що 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк”, правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 як позичальником було укладено кредитний договір №0201/1006/71-348, відповідно до якого банк надав позичальниці в кредит грошові кошти у сумі 65 546,00 доларів США із сплатою 15,0 % річних з кінцевим терміном погашення 27.10.2026 року (а.с.22-25).

У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 27.10.2006 року між АКБ “ТАС - Комерцбанк”, правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем та ОСОБА_2 як іпотекодавцем було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. за реєстровим №3771 (а.с.15-17). Відповідно до умов вказаного договору іпотеки, в іпотеку банку було передано нерухоме майно – житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , що належав на праві власності відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 25.10.2006 року. Умовами вказаного договору іпотеки було передбачено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Луцька (п.4 договору).

28.12.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» було укладено Договір факторингу №15, згідно умов якого ПАТ «Сведбанк» було відступлено на користь ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» права вимоги, за кредитним договором №0201/1006/71-348 від 27.10.2006 року, та вищевказаним договором іпотеки (а.с.18-19, 913-14).

У зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» як іпотекодержатель звернуло стягнення на предмет іпотеки. 12.09.2015 року право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за позивачем (а.с.21).

Згідно копії Державного акту на право власності на землю серії ЯД №277413 26.04.2007 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,0411 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:11:084:0010 (а.с.10).

Предметом розгляду є питання припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку та визнання його за позивачем.

Зі змісту іпотечного договору від 27.10.2006 року (п. 4) вбачається, що станом на дату його укладення сторони погодили наступне:

«Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада м. Луцька. У відповідності до ст. 120 ЗК України, внаслідок набуття Іпотекодавцем права власності на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, до нього переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташовано предмет іпотеки. Іпотекодавець зобов`язується належним чином оформити право власності на земельну ділянку в межах необхідних для обслуговування нерухомого майна, що є предметом іпотеки та надати іпотекодержателю відповідні документи. У випадку набуття Іпотекодавцем права власності на земельну ділянку, на якій розташовано Предмет іпотеки, на вимогу Іпотекодержателя на дану земельну ділянку розповсюджується іпотека».

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України зазначає, що ніхто не може бути протиправно обмежений у здійсненні права власності.

У відповідності до приписів статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Суд зауважує, що законодавство в редакції чинній на момент укладення Іпотечного договору, станом на 2006 рік, не закріплювало принцип єдиної юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції на час укладення Іпотечного договору станом на 27.10.2006 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Абзацом 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов`язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності з вимогами частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини 2 статті 14 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» зверталося до ОСОБА_2 з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710100000:11:084:0010), між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «Вектор Плюс», в редакції договору, запропонованій у позовній заяві. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.06. 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Вказане судове рішення було залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 07.10.2025 року (а.с.26-29).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Європейський суд з прав людини визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine»).

Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).

Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».

Враховуючи подані суду докази, суд не вбачає підстав для правомірного втручання в право відповідача на мирне володіння майном у розумінні Конвенції та застосування вимог ст. 120 ЗК України в редакції чинній на момент набуття ТОВ «ФК «Вектор плюс» права власності на житловий будинок, що був предметом іпотеки, при вирішенні питання щодо визнання за позивачем права власності на земельну ділянку.

Спірна земельна ділянка не забезпечувала основне зобов`язання за кредитом, а отже, право власності на таке майно у даному випадку не відноситься до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель.

З огляду на наведене, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальний строк позовної давності (3 роки) фактично не нараховувався з 02.04.2020 року по 03.09.2025 року (включаючи карантинні обмеження та воєнний стан) (положення Закону України № 4434-IX від 14 травня 2025 року «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2011 року в рамках виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-2066, виданого 08.09.2009 року Луцьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_2 в користь Сведбанку (правонаступник – АКБ «ТАС - Комерцбанк») кредитної заборгованості, державним виконавцем було проведено опис майна боржника та складено відповідний акт. Відповідно до Акту опису й арешту державним виконавцем було накладено арешт на житловий будинок загальною площею 88,1 кв. м., житловою площею 55,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, де знаходиться будинок.

В провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа № 803/506/15-а за позовною заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» до Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, Другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції, третя особа – ОСОБА_2 про визнання протиправним арешту на все нерухоме майно боржника, в частині накладення арешту на нерухоме майно: житловий будинок (домоволодіння) із земельною ділянкою що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язання відповідачів звільнити з під арешту нерухоме майно (ухвалою від 06.04.2015 року позовну заяву повернуто).

Також, в провадженні Волинського окружного адміністративного суду перебувала справа № 803/979/15-а за позовною заявою аналогічного змісту за участі тих самих сторін (ухвалою від 10.06.2015 року провадження у справі було закрито).

Крім того, з долученої відповідачем копії листа від 10.03.2015 року вбачається, що новий кредитор ТОВ «ФК «Вектор Плюс» повідомив її про здійснення протягом тижня (від 10.03.2015 року) перевірки зареєстрованого за нею нерухомого та рухомого майна.

З огляду на вказане, у суду виникає сумнів щодо необізнаності позивача про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 з 2015 року.

Однак, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (правова позиція викладена у постанові Великої Палати ВС від 22.05.2018 по справі №369/6892/15-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12,13,76-89,95,258,259,263-265,280-284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк