Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №730/1448/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/1448/25

Головуючий у першій інстанції - Луговець О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/464/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що у відповідності до Законів України «Про електронну комерцію», «Про споживче кредитування» 09.04.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 , особу якого було верифіковано за технологією BankID, в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії, який разом із Правилами відкриття кредитної лінії, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів) складають єдиний кредитний договір.

Вказує, що за умовами даного кредитного договору товариство повинно було надати позичальнику на особисті потреби кредит у сумі 15000,00 грн, строк кредитування - 300 днів, базовий період - 14 днів, комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту, знижена % ставка - 1,20% в день, стандартна % ставка - 1,50% в день.

Позивач виконав взяті зобов`язання, надавши відповідачу на вказаний ним у особистому кабінеті картковий рахунок обумовлену суму кредитних коштів, проте відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором належним чином та в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим станом на 26.08.2025 у нього утворилась заборгованість у розмірі 77568,22 грн, з яких: прострочений борг за кредитом - 15000,00 грн, прострочений борг за нарахованими процентами - 62568,22 грн.

Також за доводами позову, позивачем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності й часткового списання заборгованості за нарахованими процентами в сумі 8490,00 грн за умови погашення решти боргу в сумі 69078,22 грн.

У позові ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просило стягнути з ОСОБА_1 лише частину заборгованості за кредитним договором у розмірі 69078,22 грн, з яких: прострочений борг за кредитом - 15000,00 грн, прострочений борг за нарахованими процентами - 54078,22 грн, а також судові витрати.

Рішенням Борзнянського районного суду від 11.11.2025 позов «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1378-2656 від 09.04.2024 у розмірі 56328,22 грн, з яких: 15000,00 грн - борг за тілом кредиту, 41328,22 грн - борг за відсотками за користування кредитом.

В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

В обгрунтування рішення суд послався, що враховуючи положення ст. 526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також за висновком суду, передбачена в п. 4.12 кредитного договору денна процентна ставка в 1,388% та стандартна процентна ставка в розмірі 1,50% в день (п.4.6) і знижена процентна ставка в розмірі 1,20% в день (п.10.2) суперечить приписам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», тому заборгованість за процентами за користування кредитом слід розраховувати виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1%, зважаючи на строк дії договору (300 днів).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Тисячник Р.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Борзнянського районного суду від 11.11.2025 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги, заявник посилається на те, що до матеріалів позову не додано належних та допустимих доказів (наприклад, довідок від оператора мобільного зв`язку, технічних логів системи з верифікованими даними), які б беззаперечно підтверджували, що СМС-повідомлення з ідентифікатором було отримано та використано саме ОСОБА_1 , а також не надано доказів того, що саме відповідач застосував ідентифікатор електронного підпису, оскільки довідка про укладення договору, надана позивачем, є його внутрішнім документом і не може бути єдиним доказом укладення правочину.

Вказує, що матеріали справи також не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

Як зазначає заявник, відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій оригіналам та достовірність їх як доказів, з урахуванням того, що єдиним можливим доказом дотримання письмової форми (незалежно, паперової чи електронної) є оригінал кредитного договору, який повинен давати змогу довести його цілісність та справжність, прийняття рішення на основі паперової копії електронного доказу не відповідає вищевказаним нормам ст. 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст. 1055 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та принципу безпосереднього дослідження доказів судом.

Тому вважає, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні суд, ні відповідач не може перевірити її достовірність та незмінність змісту, що згідно з ч. 5 ст. 100 ЦПК України має наслідком відхилення цього електронного доказу.

За доводами скарги, відповідач не заперечує договір виключно через те, що він міг бути укладений в електронній формі, але відповідач заперечує проти копій кожного електронного доказу через те, що він не був укладений і в електронній формі, тому що відсутній його підписаний обома Сторонами у дату укладання оригінал, і позивачем не надано доказів того, що відповідачу було надано його примірник Кредитного договору та додатків до нього.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.03.2023 у справі № 755/1549/22, від 07.11.2018 у справі № 183/3811/16-ц; від 13.05.2020 р. у справі № 219/1704/17; від 31.03.2021 у справі № 705/2045/16-ц; від 28.12.2019 у справі № 922/788/19; від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19.

Як стверджує заявник, позивач не надав до суду: доказів фактичного звернення відповідача до первісного кредитора; ідентифікації відповідача будь-яким способом; створення «особистого кабінета»; генерації «одноразового ідентифікатора» та його надсилання відповідачу; повідомлення відповідачу та погодження всіх майбутніх умов кредитування; подальшого укладення кредитного договору у письмовій електронній формі саме у наданій суду редакції, та надання позичальнику примірника оригіналу у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Тому заявник вважає, що ненадання позивачем оригіналу кредитного договору та інших доказів, у тому числі первинних бухгалтерських документів та виписок з рахунків первісного кредитора про рух коштів, які він зобов`язаний був надати ще з позовною заявою, унеможливлює задоволення позову як недоведеного, оскільки позивачем не виконано тягар доказування його вимог.

Крім того, заявник посилається, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на довідку про перерахування коштів через систему LiqPay, оскільки позивач не надав належних та беззаперечних доказів фактичного зарахування грошових коштів саме на банківський рахунок відповідача (банківської виписки по рахунку отримувача), а тому надана Позивачем «Довідка про перерахування суми кредиту» та реєстр платежів LiqPay є внутрішніми документами або інформаційними повідомленнями платіжної системи, а не розрахунковими документами в розумінні Закону України «Про платіжні послуги» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні.

В обґрунтування доводів скарги, заявник також посилається, що розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Зазначає, що будь-яких належних та достовірних доказів перерахування відповідачу грошових коштів, у зазначеному позивачем розмірі, зокрема квитанцій, чеків, платіжних доручень, платіжних інструкцій, банківських виписок по рахунку, тощо позивачем до суду не надано, тому вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, а також не надано доказів, які підтверджують, що саме ці умови та правила надання фінансових послуг відповідач та ознайомився і погодився з ними.

Також заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розрахунку заборгованості за процентами, оскільки договір укладено 09.04.2024, а суд застосував обмеження в 1% денної ставки, проте позивач у договорі заклав ставку 1,5% (стандартна) та 1,2% (пільгова), що прямо суперечить обмеженням, встановленим законом, чинним на момент укладення договору та дії перехідних положень.

Тому вважає, що включення до договору умов, що суперечать закону (зокрема, щодо розміру процентів, які перевищують законодавчий ліміт), робить такі умови нікчемними і незважаючи на те, що суд зробив перерахунок процентів, сам факт нарахування процентів на нікчемних умовах договору є неправомірним та призводить до диспропорції та порушення принципів справедливості та добросовісності, покладаючи на споживача надмірний тягар.

Крім того, заявник вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення комісії, оскільки у позовній заяві та доданих матеріалах (Паспорт споживчого кредиту) зазначено про комісію за видачу кредиту в розмірі 15% (2250 грн), хоча в фінальному розрахунку позивач вказує заборгованість по комісії 0,00 грн, проте згідно з розрахунком заборгованості, відповідачем було сплачено кошти в сумі 5921,78 грн, з яких 2250,00 грн було зараховано позивачем саме на погашення цієї комісії.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копію апеляційної скарги та додані до них матеріали справи, проте відзив ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 09.04.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 був укладений Договір про відкриття кредитної лінії №1378-2656 продукту «НА ВСЕ», за умовами якого кредитодавець зобов`язувався відкрити позичальнику кредитну лінію шляхом надання йому кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник повинен був повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (п. 2.2); розмір кредиту - 15000,00 грн, дата видачі кредиту - 09.04.2024, який надається у спосіб перерахування позичальнику коштів шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу (п.4.1, 4.2); базовий період (проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом та комісії за видачу кредиту) - 14 календарних днів, перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії договору (п.1.1, 4.4); сплату процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів (додаток №3 до договору) дати, які є останніми днями відповідних базових періодів (п.4.5); стандартна процентна ставка - 1,50% за кожен день користування кредитом (п.4.6); знижена процентна ставка - 1,20% за кожен день користування кредитом (п.10.2); комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту (п.4.7); строк кредитування - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення кредиту - 02.02.2025, строк дії договору є рівним строку кредитування (п.4.9); денна процентна ставка - 1,388% (п.4.12); позичальник повинен повернути кредитодавцю отриманий кредит та нараховану кредитодавцем неустойку (якщо така буде) в останній календарний день строку кредитування, вказаного у пункті 4.9 цього договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця у порядку, визначеному у Правилах (п.5.1, 5.2); у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі, сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом, а також у повному розмірі комісії за видачу кредиту (п.8.5); невід`ємними частинами договору є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспорт споживчого кредиту, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів) відповідно до Методики Національного банку України (п.12.13) (а.с. 11-27).

Аналогічна інформація щодо порядку та умов кредитування міститься й у Паспорті споживчого кредиту, підписаного сторонами 09.04.2024 (а.с. 28-30).

За матеріалами справи, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 можливість користуватися обумовленим розміром коштів кредитної лінії, що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» та узгоджується з відповідною довідкою про переказ за допомогою системи платежів LiqPay від 09.04.2024 (платіж №2447708628, видача кредиту) коштів у сумі 15000,00 грн на вказаний позичальником у кредитному договорі номер електронного платіжного засобу НОМЕР_1 (а.с. 34-36, 36 зворот).

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за договором № 1378-2656 від 09.04.2024 заборгованість ОСОБА_1 станом на 26.08.2025 становить 77568,22, з яких: основний борг (за тілом кредиту) - 15000,00 грн, борг за відсотками за користування кредитом - 62568,22 грн, борг за відсотками згідно ст. 625 ЦК України - 0,00 грн, борг за комісією - 0,00 грн, борг за штрафами - 0,00 грн (а.с. 37).

Також судом встановлено, що користуючись своїми правами на власний розсуд (принцип диспозитивності цивільного судочинства), ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зазначило про можливість часткового списання з відповідача боргу за нарахованими процентами в сумі 8490,00 грн і просило стягнути з ОСОБА_1 лише частину кредитної заборгованості в розмірі 69078,22 грн, з яких: прострочений борг за кредитом - 15000,00 грн, прострочений борг за нарахованими процентами - 54078,22 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також за висновком суду, передбачена в п.4.12 кредитного договору денна процентна ставка в 1,388% та стандартна процентна ставка в розмірі 1,50% в день (п.4.6) і знижена процентна ставка в розмірі 1,20% в день (п.10.2) суперечить приписам ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», тому заборгованість за процентами за користування кредитом слід розраховувати виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1%, зважаючи на строк дії договору (300 днів).

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та відсотками.

Матеріалами справи підтверджується, що 09.04.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір № 1378-2656 про відкриття кредитної лінії шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачем шляхом використання одноразового пароля, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 11-27).

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідачем ОСОБА_1 кредитний договір в установленому порядку недійсним не визнавався.

До кредитного договору додано Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «НА ВСЕ», які підписані відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) С8031 (а.с. 20 - 27), паспорт споживчого кредиту (а.с. 28-30), таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором № 1378-2656 (Графік платежів за договором), відповідно до Методики Національного банку України (а.с. 30 зворот - 33), Правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а.с. 40-41).

На підтвердження позовних вимог, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надало розрахунок заборгованості, за даними якого відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання щодо погашення кредиту, процентів, а тому станом на 26.08.2025 утворилась заборгованість в розмірі 77568,22 грн, з яких: основний борг - 15000,00 грн, залишок відсотків - 62568,22 грн (а.с. 37-39). Проте, за Програмою лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість була зменшена до 69078,22 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 15000,00 грн, 54078,22 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин отримання кредитних коштів, а саме відсутність перерахування на картковий рахунок відповідача кредитних коштів, наданого позивачем розрахунку заборгованості, як і не надано свого розрахунку.

Встановивши вказані обставини та враховуючи, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідач отримав кредитні кошти, але в порядку та на умовах договору не повернув, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованості за кредитним договором.

Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, кошти не повернув.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки за нормами ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Згідно з п. 3.10 Договору укладаючи цей Договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи (в тому числі Договір), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентними за значенням (з точки зору правових наслідків) документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію». Строни підтверджують, що цей Договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу для Сторін, як і документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто вчинені в простій письмовій формі. Підписуючи цей Договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Позичальник підтверджує свою повну обізнаність та згоду з усіма (в тому числі істотними) умовами цього Договору та Правил.

Таким чином, встановлено, що договір між кредитором та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Не є обгрунтованими доводи скарги про те, позивачем не надано доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі, а також не повідомлено, як саме проводилась ідентифікація особи та не надано доказів такої ідентифікації та не надано доказів електронного підпису спірного правочину, враховуючи, що тягар доказування неналежності мобільного номеру телефону лежить саме на відповідачеві, який не надав ні суду першої, ні апеляційному суду доказів, що зазначений у кредитному договорі номер телефону належить не йому.

Апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не сплачувалась.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_1 не звертався із письмовою заявою про припинення дії договору до кредитора.

Необгрунтованими є доводи скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом наявності заборгованості, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором був належним чином досліджений судом першої інстанції та є належним доказом у справі, враховуючи наявні в ньому відомості, які дозволяють перевірити правильність нарахування відсотків. Відповідачем також не надано власного розрахунку заборгованості, з обґрунтуванням його правильності та повноти, на спростування розрахунку, наданого позивачем.

Апеляційний суд враховує, що у наданому позивачем розрахунку заборгованості за договором відображено інформацію стосовно загальної кількості днів користування кредитом, кількості днів користування ставкою 2,5%, основного боргу, залишку відсотків, залишку комісій, залишку штрафів, а також розрахунок містить таблицю з наступними графами: «№», «Дата», «Ставка %», «Нараховано відсотків», «Нараховано відсотків ст. 625 ЦК», «Нараховано штрафів», «Нараховано комісій», «Основний борг», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків», «Залишок нарахованих, не погашених відсотків ст.625 ЦК», «Залишок комісій», «Залишок штрафів», «Сума платежу», «Докредитування», «Коригування кредиту», що відповідає вимогам законодавства.

Відповідачем та його представником не надано суду будь-яких належних і допустимих доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором чи підтверджували погашення заборгованості на рахунок кредитора, а тому такий розрахунок підтверджує розмір наявної заборгованості перед позивачем.

Також відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що вказаний у договорі картковий рахунок йому не належить.

Крім того, апеляційний суд враховує, що Товариство не є банківською (фінансовою) установою, та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за № 481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорі строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не була сплачена кредитору.

Необґрунтованими також є твердження в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано будь-яких підтверджуючих доказів перерахування позивачем грошових коштів на його картковий рахунок, враховуючи наступне.

Згідно п. 4.2 Договору передбачено, що спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 цього Договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 цього Договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього Договору та надіслання позичальнику примірнику (оригіналу) Договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.

У п. 13 Договору містяться реквізити сторін, зокрема номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 - НОМЕР_1 .

Факт перерахування коштів у розмірі 15000,00 грн на картковий рахунок відповідача підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а.с. 36 зворот) та інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 35 зворот).

Відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи скарги про те, що довідка ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту за договором № 1378-2656 від 09.04.2024 не відповідає вимогам первинних бухгалтерських документів у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки у зазначеній довідці вказані номер договору кредиту, номер карткового рахунку, який відповідач вказував при реєстрації, а також вказано, що кошти були перераховані на підставі укладеного договору № 1378-2656 від 09.04.2024.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи скарги про те, що надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні суд, ні відповідач не може перевірити її достовірність та незмінність змісту, враховуючи, що відповідачем не додано відповідно достатті 84 ЦПК України доказів неможливості (існування перешкод) самостійно отримати та надати зазначені докази суду, а також не наведено достатнього обґрунтування в чому саме полягають обґрунтовані сумніви відповідача наданому позивачем доказу, а також ту обставину, що ці сумніви не можуть бути усунені.

Не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронних доказів за наявності в матеріалах справи паперових копії цих доказів за відсутності обґрунтованих сумнів у їх відповідності оригіналу (постанова Верховного Суду від 2804.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-20329св19).

Крім того, посилання на неотримання відповідачем примірника укладеного договору спростовуються матеріалами справи, а саме п. 3.11-3.12 Договору передбачено, що сторони узгодили, що кредитодавець надсилає (повторно надсилає) позичальнику підписаний Договір у Особистий кабінет позичальника та на його електронну адресу pilip1910@gmail.com. Сторони узгодили, що кредитодавець виготовляє та надає позичальнику засвідчену копію Договору та усіх додатків до нього на папері, на вимогу позичальника, що оформлюється та надається позичальником кредитодавцю в один із способів, передбачених цим Договором.

Доводи скарги про необґрунтованість висновку суду першої інстанції в частині розрахунку заборгованості за процентами, оскільки договір укладено 09.04.2024, а судом застосовано обмеження в 1% денної ставки, проте позивач у договорі заклав ставку 1,5% (стандартна) та 1,2% (пільгова), що прямо суперечить обмеженням, встановленим законом, чинним на момент укладення договору та дії перехідних положень, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 4.6 Кредитного договору, нарахування процентів з користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,50% за кожен день користування кредитом, а п. 4.10 договору передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 27138,17%. Строк надання кредиту відповідно до п. 4.9. Кредитного договору становить 300 днів.

Пунктом 10.2. Кредитного договору встановлена знижена процентна ставка, яка складає 1,20% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов Договору.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Цим законом доповнено ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір № 1378-2656 про відкриття кредитної лінії був укладений 09.04.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24 грудня 2023 року), отже, станом на дату укладення договору кредитодавець міг застосовувати максимальний розмір денної процентної ставки, встановлений ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», лише у розмірі 1%.

Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що заборгованість за процентами за користування кредитом за укладеним між сторонами кредитним договором слід розраховувати виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1%, зважаючи на строк дії договору (300 днів).

Заперечуючи щодо суми заборгованості відповідачем не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанціям свій розрахунок суми заборгованості, як не надано жодних доказів, які б свідчили про повернення ним тіла кредиту чи сплату відсотків за користування кредитними коштами у будь - якій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором № 1378-2656 від 09.04.2024 у розмірі 41328,22 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що включення до договору умов, що суперечать закону (зокрема, щодо розміру процентів, які перевищують законодавчий ліміт), робить такі умови нікчемними і незважаючи на те, що суд зробив перерахунок процентів, сам факт нарахування процентів на нікчемних умовах договору є неправомірним та призводить до диспропорції та порушення принципів справедливості та добросовісності, покладаючи на споживача надмірний тягар, не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.

У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Разом з тим, проценти відповідно до ст. 1048, 1056-1 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.

Оскільки нараховані відповідно до ст. 1048, 10561 ЦК України проценти за користування кредитом не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», підписуючи договір, відповідач погодився з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.

Крім того, не може бути застосовано до спірних правовідносин п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, оскільки ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.

Відповідачем не пред`явлено вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними, в т.ч. щодо встановлення розміру процентної ставки.

У разі незгоди ОСОБА_1 із умовами кредитного договору, які є зрозумілими та викладені у кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною договору, та який був підписаний відповідачем, останній мав право відмовитись від укладання такого договору, чого відповідачем зроблено не було.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення у цій справі і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права та спростовуються матеріалами справи.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 11 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17.02.2026.

Головуючий Судді :