Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №766/25818/21 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 766/25818/21

Номер провадження: 22-ц/819/239/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Радченка С.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар: Олійник К.О.

учасники справи:

представник позивача – адвокат Беженар Є.О.

представник ДКСУ – Хатункіна А.С.

представник Херсонської обласної прокуратури – Кафлюк Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беженар Євгенія Олександрівна, та апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником Хатункіною Альоною Сергіївною на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року, суддя Зуб І.Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на ті обставини, що 17 листопада 2016 року відносно нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні № 42016230000000305 за фактом вимагання надання неправомірної вигоди у розмірі 103000,00 грн. за рахунок договору постачання вугля, за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України. 29.11.2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні зазначеного злочину. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року закрито кримінальне провадження через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, залишено без задоволення. Зазначив що він майже чотири роки перебував під незаконним слідством та судом, будучи обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, репутації, як працівника органу місцевого самоврядування, він змушений був звільнитися з робити, у нього погіршилися сімейні стосунки, внаслідок чого шлюб було розірвано, стан його здоров`я значно погіршився, він перебував у постійному стресі. Просив стягнути з Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, грошові кошти в сумі 700000,00 грн., витрати на правову допомогу в сумі 15000,00 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 325500,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 6 975 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач безпідставно перебував під слідством та судом у статусі підозрюваного і обвинуваченого в період з 29.11.2016 року по 17.11.2020 року, а тому завдана йому моральна шкода підлягає відшкодуванню, в порядку та в розмірах, що визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому суд виходив з мінімального гарантованого розміру відшкодування, який не може бути зменшений та складає 305 500,00 грн., який розрахований наступним чином: 47 місяців (час перебування під слідством) х 6500,00 грн. (мінімальна заробітна плата, встановлена ЗУ «Про державний бюджет на 2021 рік» № 294-ІХ на час звернення із позовом). Також суд врахував факт публікації у засобах інформації відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності і вважав, що наведене вказує на наявність моральної шкоди, яка виходячи із засад справедливості та розумності, має складати 20000,00 грн. Витрати на правову допомогу були стягнуті пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Беженар Є.О., діючи в інтерсах позивача, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не оцінив докази та обставини по справі, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, не врахувавши всю глибину моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок невиправданого притягнення до кримінальної відповідальності. Апелянтом також зазначено про неправильність обрахування розміру мінімального гарантованого відшкодування моральної шкоди, оскільки за похідну величину береться мінімальний розмір заробітної плати на час розгляду справи, а не на час подання позовної заяви.

Державна казначейська служба України в особі Хатункіної А.С. також подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині визначення відповідача при стягненні витрат на правову допомогу. Вважають, що Держава не повинна в цій частині відповідати за винні дії іншого відповідача – прокуратури Херсонської області, а тому розподіл судових витрат проведено судом всупереч принципу верховенства права і з надмірним тягарем для Державного бюджету України. В іншій частині рішення суду не оскаржується.

Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу

Письмові відзиви на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходили. Прокуратура Херсонської області надала письмові пояснення на подані апеляційні скарги, в яких не погодилася з доводами обох апелянтів.

Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції

17.11.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні № 42016230000000305 відносно ОСОБА_1 за фактом вимагання надання неправомірної вигоди у розмірі 103000,00 грн. за рахунок договору постачання вугля, за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України, що вбачається з витягів з кримінального провадження від 30.11.2016 року, 25.01.2017 року. 27.01.2017 року.

29.11.2016 року ОСОБА_1 затримано у порядку ст. 208 КПК України, в межах досудового розслідування кримінального провадження № 42016230000000305 відносно ОСОБА_1 , 29.11.2016 було проведено обшук у службовому кабінеті Позивача та приватному житловому будинку, що вбачається з протоколів затримання, обшуку від 29.11.2016 року.

27.03.2017 року ОСОБА_1 , повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. З ст. 368 КК України, - одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за не вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.12.2016 року по справі № 766/15601/16-к до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в розмірі 101500 грн.

01.12.2016 року ОСОБА_1 було поміщено до Херсонського СІЗО УДПтС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі. 02.12.2016 року ОСОБА_1 звільнено з Херсонського СІЗО УДПтС України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі після внесення застави в розмірі 101500 грн., згідно ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року. Наведене вбачається з листа Херсонського слідчого ізолятора № 24/2/3-4826 від 05.12.2016 року та листа від 21.12.2020 року.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08 грудня 2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від посади заступника голови Білозерської районної ради Херсонської області до 30.01.2017 року.

19.01.2017 року першим заступником прокурора Херсонської області строк досудового розслідування продовжено до 28.02.2017 у зв`язку з необхідністю завершення проведення своєчасно призначених експертиз та отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду. В подальшому, строк досудового розслідування неодноразово продовжувався, про що були винесені постанови заступника прокурора Херсонської області від 21.02.2017 та від 24.03.2017.

Відносно Позивача проводились негласні слідчі (розшукові) дії, про що йому було повідомлено 28.03.2017 року за № 15-4762-16.

29.03.2017 року прокурором Херсонської області складено та підписано обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016230000000305 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 369-2 КК України та скеровано його до Білозерського районного суду Херсонської області.

Вироком Білозерського районного суду Херсонської області у справі № 648/1016/17 від 06.07.2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 369-2 ч.2 КК України, призначено йому покарання у виді штрафу з розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн., стягнуто в дохід держави 2201 грн за проведення судової експертизи спеціальних хімічних речовин № 1690-х від 24.01.2017 року та 1100 грн 50 коп. за проведення судової технічної експертизи документів № 471-п від 25.01.2017 року, стягнуто на користь Управління служби безпеки України в Херсонській області 10000 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду у справі № 648/1016/17 від 17.11.2020 року апеляційну скаргу захисника Горішнього О.О. задоволено частково, вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 06 липня 2020 року скасовано та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито кримінальне провадження через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Постановою Верховного Суду у складі суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 648/1016/17від 23.06.2021 ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, залишено без задоволення.

Відповідно до довідки Білозерської районної Ради Херсонської області від 29.11.2016 року за № 02-16/527, згідно протоколу І сесії районної ради від 17.11.2015 року визнано повноваження та зареєстровано депутатом Білозерської районної ради сьомого скликання ОСОБА_1 .

Рішенням ІІ сесії сьомого скликання від 22.12.2015 року № 23 Білозерської районної ради Херсонської області затверджено протокол № 4 засідання лічильної комісії, обрано заступником голови районної ради депутата районної ради Донця А.О. з 22.12.2015 року.

Рішенням XIIІ сесії сьомого скликання № 177 від 22.12.2016 року на підставі заяви ОСОБА_1 про складання ним повноважень, припинено достроково повноваження заступника голови Білозерської селищної ради.

З відповіді КЗ ХОР «Обласний діагностичний диспансер» від 30.11.2016 року № 712 на запит слідчого вказано, що ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні з 29.11.2016 року по 30.11.2016 року. Після проведення дообстеження та лікування переводиться для подальшого лікування за місцем проживання до Білозерської ЦРЛ.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 6606 КП Білозерська ЦРЛ, ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 05.12.2016 року по 10.12.2016 року з діагнозом: гіпертонічна хвороба ІІ ст., 3 ступень, кризовий перебіг, ризик 4.

Відповідно до копії із публікацій у засобах інформації, опубліковано статті де вказується прізвище ОСОБА_1 , як особи якої повідомили про підозру за ст. 368 КК України, про дострокове складання повноважень.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 24.01.2017 року.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в цілому відповідає.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, водночас визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути обґрунтований позивачем і мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом 47 місяців, що не оспорюється учасниками справи, судом було закрито кримінальне провадження через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 в суді і вичерпанням можливості їх отримати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку з протиправними діями органів досудового розслідування й прокуратури. Також колегія суддів вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди, завданої позивачу, судом було враховано принципи пропорційності, розумності та справедливості.

Разом з тим, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого встановлюються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суди повинні виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи (Постанова КЦС ВС 05 березня 2025 року справа № 166/789/24).

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000 грн.

Враховуючи наведене, сума стягнення моральної шкоди мала бути визначена судом, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 8000 грн. Отже, 47 місяців х 8000, 00 грн. = 376 000, 00 грн. Суд першої інстанції припустився помилки при обрахуванні розміру моральної шкоди, що є підставою для зміни рішення. З врахуванням 20000 грн. моральної шкоди, яка судом визначена, як компенсація за публікацію у засобах інформації відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, загальний розмір стягнутої моральної шкоди, завданої позивачу повинен становити 396 000 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача відносно неврахування усіх обставин справи, колегія суддів вважає їх неприйнятними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові від 23 жовтня 2024 року справа № 293/174/23, Верховний Суд зазначив: «п. 65: з огляду на обставини справи, що переглядається в касаційному порядку, наведені позивачкою обґрунтування вимушених змін у її житті у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, ураховуючи відсутність відомостей про застосування щодо неї будь-яких запобіжних або обмежувальних заходів протягом незаконного перебування під слідством та судом, ймовірну глибину душевних страждань позивачки, колегія суддів вважає, що мінімальний гарантований законом розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 297 480,00 грн є достатнім для компенсації позивачці негативних наслідків морального характеру та відповідає принципам розумності, пропорційності і справедливості». «п.66: колегія суддів ураховує, що посилання позивачки на тривалість її перебування під слідством та судом, необхідність звернення за професійною правничою допомогою, прийняття участі у численних судових засіданнях, позбавлення її можливості виїзду за кордон та лікування у зв`язку із слуханням справи в суді є суттєвими, однак з огляду на значний розмір мінімально гарантованої суми відшкодування моральної шкоди, визначеної Законом, не є такими, які об`єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди у півтора рази у порівнянні з мінімальним». «п.67: слід також врахувати, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення».

Колегія суддів вважає, що при розгляді даної справи, суд першої інстанції правильно врахував глибину моральних страждань позивача та дійшов вірного висновку, що збільшення мінімального розміру моральної шкоди, гарантованої законом майже у два рази, не буде відповідати критеріям розумності, пропорційності і справедливості.

Щодо апеляційної скарги Державної казначейської служби України

Позивач звільнений від сплати судових витрат, тому вони компенсуються йому за рахунок держави (стаття 141 ЦПК України).

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

До подібних висновків також дійшов Верховний Суд в постанові від 15 жовтня 2025 року (справа № 216/5629/23).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги Державного казначейства не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону і задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні, необхідно відповідно провести і розподіл судових витрат.

Встановивши, що стягнута на користь позивача сума заборгованості була помилково обрахована та підлягає збільшенню з 325 500,00 грн. до 396 000 грн., також підлягає пропорційному збільшенню стягнута на користь позивача сума витрат по оплаті правової допомоги, а саме з 6 975 грн. до 8485, 50 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Беженар Євгенія Олександрівназадовольнити частково.

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, подану представником Хатункіною Альоною Сергіївною залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року змінити, збільшивши стягнуту суму моральної шкоди з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 з 325 500,00 грн. до 396 000 грн., суму по оплаті витрат за правову допомогу з 6 975 грн. до 8485, 50 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 17 лютого 2026 року.

Головуючий С.В. Радченко

Судді Л.П. Воронцова

В.В. Майданік