Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №766/11262/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2026 року м. Херсон

Єдиний унікальний номер справи: 766/11262/24

Номер провадження: 22-ц/819/345/26

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Склярської І.В. ,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.,

секретар Андреєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 грудня 2025 року (під головуванням судді Булах Є.М.), у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої працівником підприємству в порядку регресу,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення шкоди завданої працівником підприємству в порядку регресу, у якому просив суд:

стягнути з відповідача на користь позивача завдану ним шкоду підприємству внаслідок незаконного звільнення працівника у розмірі 423 220,58 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023 у справі №487/294/22, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20.11.2023 та постановою Верховного Суду від 20.05.2024, визнано незаконним та скасовано наказ №119/ос від 08.11.2021 про звільнення ОСОБА_3 , заступника начальника команди стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Миколаїв, поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника команди стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Миколаїв з 08 листопада 2021 року, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 343343,56 грн., який визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. на користь ОСОБА_3 та в сумі 3349,04 грн. на користь держави.

Судами в рішеннях встановлена недоведеність законності звільнення ОСОБА_3 , та необґрунтованість винесення наказу про звільнення позивача з роботи, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_3 про скасування та визнання незаконними наказу про звільнення №119/ос від 08.11.2021, поновлення на роботі підлягали задоволенню і позивач поновлений на цій посаді з 09 листопада 2021 року.

Наказ про припинення трудового договору від 119/ос від 08.11.2021, яким ОСОБА_3 був звільнений з посади заступника начальника команди на підставі п.7. ст. 40 КЗпП України – поява на роботі в нетверезому стані, був виданий начальником виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Херсонський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» відповідачем.

Останній працював на посаді начальника Херсонського загону воєнізованої охорони Одеської залізниці з 12.09.2005 року на підставі наказу від 12.09.2005 №564/НОК. В подальшому, у зв`язку з реорганізацією ДП «Одеська залізниця» шляхом злиття у регіональну філію «Одеська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 та Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-VI, згідно наказу по особовому складу від 01.12.2015 №2/ОС з Відповідачем була продовжена дія трудового договору.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 було звільнено із порушенням вимог закону, що встановлено рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023 року в цивільній справі №487/294/22, та підтверджено судами апеляційної та касаційної інстанції, за наказом начальника виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Херсонський загін воєнізованої охорони» Щеки Ю.Д. від 08.11.2021 №119/ОС, саме Відповідач, як службова особа, яка одноосібно видала та підписала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну Позивачу у зв`язку з виплатою незаконно звільненому ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023, Наказом від 21.11.2023 №2092/ОС «Про поновлення на роботі за рішенням суду» наказ виробничого підрозділу воєнізованої охорони Херсонський загін воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» від 08.11.201 №119/ОС про звільнення ОСОБА_3 скасований, ОСОБА_3 – поновлений на посаді. У зв`язку з призивом на військову службу під час мобілізації ОСОБА_3 наказом від 08.01.2024 №162/ОС був увільнений від роботи з 22.04.2022 до дня фактичного звільнення із збереженням місця роботи та посади.

Також, на виконання рішення суду у справі №487/294/22 Позивачем нараховано ОСОБА_3 343343,56 грн., з яких утримано 61801,84 грн. податку на доходи з фізичних осіб, 5150,15 грн. – військового збору та виплачено працівнику 276391,57 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На стягнуту судом суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу нараховано та сплачено 75535,58 грн. єдиного соціального внеску. Крім того, Позивачем на користь ОСОБА_3 нараховано 992,40 грн. судового збору, з яких утримано 178,63 грн. податку на доходи з фізичних осіб; 14,89 грн. військового збору та виплачено 798,88 грн. судових витрат. Крім того Позивачем згідно рішення суду відшкодований судовий збір в сумі 3349,04 грн. на користь держави.

Таким чином загальна сума збитків, заподіяних Позивачу внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 становить (61801,84 + 5150,15 + 276391,57 +75535,58 + 178,63 + 14,89 +798,88 +3349,04) = 423220,58 грн.

За таких обставин, посилаючись на порушення відповідачем законодавства про працю, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 грудня 2025 року позовні вимоги акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5; адреса філії: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання останнє відоме зазначене позивачем: АДРЕСА_1 ) про стягнення шкоди завданої працівником підприємству в порядку регресу – задоволено. Суд ухвалив:

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання останнє відоме зазначене позивачем: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5; адреса філії: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) шкоду завдану незаконним звільненням працівника в розмірі 423 220,58 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання останнє відоме зазначене позивачем: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5; адреса філії: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19) в рахунок відшкодування судового збору 5 078,65 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що суд при розгляду справи: неповно з`ясував обставини такої справи; висновки суду викладені в рішенні не відповідають обставинам справи; а також судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, - просив скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги особа, яка її подала, зазначила, що в обґрунтування своїх вимог позивач додав копії рішення судів трьох інстанцій, по справі 487/294/22, які вважав преюдиціальними для даної справи та копії платіжних інструкцій по сплаті ОСОБА_3 грошових коштів.

Так, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника виробничого підрозділу служби воєнізованої охорони «Херсонський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» підписав наказ № 119/ос від 08.11.2021 про звільнення ОСОБА_3 .. ОСОБА_3 , не погодився зі звільненням та оскаржив його до суду Зазначений наказ був визнаний незаконним та скасований рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023 року по справі № 487/294/22, яке було предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанції, залишено без змін.

Проте, апелянт, посилаючись на положення ч.1 ст. 81, ч.5 ст. 82 ЦПК України, правові висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 зазначив, що суд першої інстанції безпідставно визнав преюдиціальними для даної справи судові рішення у справі №487/294/22.

Вказав, що відповідач надав докази та обґрунтування законності наказу про звільнення ОСОБА_3 але суд взагалі не надав оцінку жодному з таких доказів та аргументів. Суд в порушення норм процесуального закону , відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків щодо спростування обставин встановлених рішенням Заводського районного суду Миколаївської області, чим грубо порушив принцип змагальності сторін та відповідно допустив неповноту судового розгляду.

Крім цього, реалізуючи свої права, відповідачем в порядку , передбаченому ч.1 ст. 93 ЦПК України були поставлені, з метою доведення, що ОСОБА_3 , мав доступ до вогнепальної зброї, а його перебування в нетверезому стані на робочому місці де зберігається вогнепальна зброя створювала певну загрозу для самого ОСОБА_3 , та інших співробітників та/або оточуючих, питання позивачу, а саме: Скільки осіб перебувало у підпорядкуванні ОСОБА_3 станом на 05.11.2021. Чи видавалась ОСОБА_3 , вогнепальна зброя в зв`язку з виконанням ним своїх посадових обов`язків. З якою періодичністю ОСОБА_3 видавалась вогнепальна зброя в період з 01.10.21 по 05.11. 2021. Проте, позивач відмовився надавати відповіді на вищевказані питання з посиланням на те що поставлені питання не стосуються обставин, що мають значення для справи, а суд не посприяв в реалізації наданих стороні відповідача прав, та не зобов`язав позивача надати відповіді на вказані питання, що призвело до неповноти судового розгляду.

Апелянт також зазначає, що зазначене судом першої інстанції у мотивувальній частині твердження: «05.11.2021 року директором регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» Нікуліним С. С. було оголошено скороченим робочим днем, а саме до 14:00 год без обідньої перерви, що підтверджується дослідженим судом першої інстанції записом селекторної наради, проведеної директором Одеської залізниці Нікуліним С.С. та не заперечувалося відповідачем.», якщо воно стосується сторони відповідача по даній справі, то таке твердження не відповідає дійсності. Та наводить обставини на спростування цього твердження, вказавши, що докази зазначені судом на їх підтвердження, є недопустимими доказами. Відповідач, перебуваючи на посаді керівника Херсонського загону воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» не видавав будь-яких наказів чи розпоряджень про встановлення скороченого робочого дня. Відповідно позивач не надав доказів про те, що 05.11.2021 будь-ким з повноважних осіб був встановлений скорочений робочий день та те, що відповідач був ознайомлений з такими документами. Отже, в супереч твердженням суду, сторона відповідача заперечувала проти того що 05.11.23 був встановлений скорочений робочий день. В подальшому в доводах апеляційної скарги апелянт наводить текст позовної заяви ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та надає їм певну оцінку. Також вказує, що якщо у твердженні суду відносно того, що відповідач не заперечував проти факту встановлення 05.11.2023 скороченого робочого дня під відповідачем суд розуміє – відповідача АТ «Українська Залізниця» по справі № 487/294/22, то також у вказаній справі не міститься будь-яких документів про визнання такої обставини. Крім того, апелянт наводить обставини, викладені у рішенні суду по справі № 487/294/22, викладає незгоду з ними.

Також апеляційна скарга містить незгоду щодо доведення здійснених виплат на виконання рішення суду у справі № 487/294/22.

Апелянт зазначив, що планує понести витрати на правову допомогу в розмірі 50 000 грн.

(2) Позиція інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Українська залізниця» доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду вважає законним та обґрунтованим.

Апелянтом в скарзі на рішення суду зазначається про те, що рішення по справі №487/294/22, яким встановлений факт незаконного звільнення ОСОБА_3 , не має преюдиційного значення у справі, що розглядається між сторонами, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не був залучений під час розгляду справи про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі ОСОБА_3 , у зв`язку з чим під час розгляду справи №766/11262/24 факт незаконності звільнення ОСОБА_3 підлягає повторному доведенню позивачем.

Предметом спору в судовій справі №766/11262/24 є стягнення з відповідача на користь позивача збитків, завданих внаслідок видання відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_3 , який в подальшому визнаний незаконним та скасований рішенням суду у судовій справі № 487/294/22.

Доказуванню або спростуванню, на думку позивача, в цій справі підлягає факт підписання незаконного наказу про звільнення саме відповідачем, факт наявності збитків, завданих внаслідок цього позивачу та їх розмір.

В трудових правовідносинах законодавець не вимагає встановлення елементів складу трудового майнового правопорушення, а саме: наявності шкоди, протиправної поведінки особи, що спричинила шкоду, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, вини заподіювача шкоди, оскільки відповідальність в таких випадках настає незалежно від форми вини (пункт 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року №14).

Факт незаконного звільнення ОСОБА_3 є доведеним, та у відповідності до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Позивач в обґрунтування заперечень на доводи апеляційної скарги посилається на судову практику суду касаційної інстанції- постанову ВС від 22.12.2021 по справі №658/28/21, постанову ВС у справі №663/1169/20.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України , суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини».

Позивач також наводить судову практику Верховного Суду щодо визначення преюдиційності фактів та зазначає, що , незаконність наказу № 119/ОС від 08.11.2021 про звільнення ОСОБА_3 встановлена рішенням суду, яке не скасоване, не оскаржене ОСОБА_1 в рамках справи № 487/294/22 та набрало законної сили.

Доведення того, що наказ №119/ОС від 08.11.2021 був виданий відповідно до норм чинного законодавства може бути здійснене лише за умови скасування рішення суду по справі №487/294/22.

Факт перебування ОСОБА_3 у нетверезому стані на робочому місці не заперечувався ним під час розгляду справи № 487/294/22, не потребує доведенню і не стосується предмету спору в даній судовій справі. Так само не стосуються предмету спору й обставини притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 у зв`язку з чим судом першої інстанції правомірно залишено без задоволення клопотання відповідача про виклик свідків та клопотання про зобов`язання позивача надати відповіді на поставлені питання.

На підтвердження оплати ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в матеріалах справи надана платіжна відомість №211/70, в якій зазначається про те, що це є виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу та платіжні доручення №817626 (призначення платежу: НОР-4 пл. від №21/70– середній заробіток за час вимушеного прогулу за грудень 2023), №817627, №817652, 817651,817649, 817648, 817650 від 18.12.2023 та №822998 від 21.12.2023.

Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на ініціацію перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, що суперечить змісту поняття правової визначеності. Щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 50000,0 грн. позивач вважає заявлений розмір правничої допомоги у сумі 50000,00 грн. завищеним та необґрунтованим.

2.Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Спірні правовідносини виникли з приводу покладення на відповідача, як начальника Херсонського загону воєнізованої охорони Одеської залізниці повної матеріальної відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, підставою - звільнення працівника ОСОБА_3 , наказ про звільнення якого скасовано судом, звільнення визнано незаконними та на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).

Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).

У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Про те, що відповідач як службова особа, який видав наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження

№ 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини службової особи.

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що позов про покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу, може бути пред`явлений як самою юридичною особою, так і вищестоящим в порядку підлеглості органом (пункт 81 постанови Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22).

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. У чинному законодавстві відсутні застереження щодо того, чи має ця особа продовжувати виконувати свої функції, чи вже має бути звільненою.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22 провадження № 61-16371св23.

Про це також йшлося у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо яких встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023 у справі №487/294/22, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20.11.2023 та постановою Верховного Суду від 20.05.2024, визнано незаконним та скасований наказ №119/ос від 08.11.2021 про звільнення ОСОБА_3 , заступника начальника команди стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Миколаїв, поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника начальника команди стрілецької команди з охорони вантажів і об`єктів станції Миколаїв з 08 листопада 2021 року,

стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 343 343,56 грн., який визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 992,40 грн. на користь ОСОБА_3 та в сумі 3 349,04 грн. на користь держави.

Судові рішення у цій справі містять висновок, що звільнення ОСОБА_3 здійснено із порушенням трудового законодавства. Підставою для скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 , якій підписаний ОСОБА_1 , як начальником загону, було встановлено проведення звільнення з порушенням закону (КЗпП).

Отже, факт незаконного звільнення ОСОБА_3 встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників. Судом першої інстанції встановлено, щонаказом начальника загону ОСОБА_1 , уповноваженого на підставі довіреності від 18.10.2021 року АТ «Українська залізниця» здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників підрозділу, від 08.11.2021 року №119/ос про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_3 звільнено 08.11.2021 з займаної посади на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані.

Суд першої інстанції, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала наказ про звільнення ОСОБА_3 , який надалі визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апелянта про недоведеність здійснення виплат за рішенням суду спростовуються матеріалами справи. Позивачем зазначено, з долученням до позову копії платіжних документів, що на виконання рішення суду у справі №487/294/22 ним нараховано ОСОБА_3 343343,56 грн., з яких утримано 61801,84 грн. податку на доходи з фізичних осіб (платіжне доручення від 18.12.2023 №817648), 5150,15 грн. – військового збору (платіжне доручення від 18.12.2023 №817649) та виплачено працівнику 276391,57 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (платіжне доручення від 18.12.2023 №817626).

На стягнуту судом суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу нараховано та сплачено 75535,58 грн. єдиного соціального внеску (платіжне доручення від 18.12.2023 №817650).

Крім того, позивачем на користь ОСОБА_3 нараховано 992,40 грн. судового збору, з яких утримано 178,63 грн. податку на доходи з фізичних осіб (платіжне доручення від 18.12.2023 №817651); 14,89 грн. військового збору (платіжне доручення від 18.12.2023 №817652) та виплачено 798,88 грн. судових витрат (платіжне доручення від 18.12.2023 №817627).

Крім того позивачем згідно рішення суду відшкодований судовий збір в сумі 3349,04 грн. на користь держави (платіжне доручення від 18.12.2023 №822998).

Таким чином, як зазначає позивач, загальна сума збитків, заподіяних товариству внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 становить (61801,84 + 5150,15 + 276391,57 +75535,58 + 178,63 + 14,89 +798,88 +3349,04) = 423220,58 грн.

До матеріальної шкоди позивача, яка пов`язана з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу відноситься здійснені позивачем безпосередні виплати ОСОБА_3 , а також обов`язкові податки та збори, які позивач був зобов`язаний сплатити на користь держави (ПДФО, ЄСВ та військовий збір). Також до матеріальної відповідальності відповідача відносяться стягнені з АТ «Українська залізниця» за рішеннямЗаводського районного суду м. Миколаєва від 11.09.2023 у справі №487/294/22, витрати щодо відшкодування судового збору, адже, саме незаконне звільнення відповідачем працівника підприємства призвело до необхідності такого працівника звертатись до суду за захистом своїх прав та нести у зв`язку із цим витрати, які за рішенням суду були покладені на АТ «Українська залізниця», в тому числі і щодо стягнення судового збору на користь держави.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду, яке набрало чинності, про скасування наказу підписаного відповідачем ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_3 , та поновлення його на роботі.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не доводять.

Керуючись статтями 367, 375, 382 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 грудня 2025 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 лютого 2026 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік