Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №585/3681/25 — Сумський апеляційний суд

Справа № 585/3681/25

Номер провадження 22-ц/816/1506/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Замченко А.О. (суддя-доповідач),

суддів – Сидоренко А.П, Сізова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.,

у присутності представника відповідача – адвоката Прокоп`євої М.А., представника позивача – адвоката Менька Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 ,

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 листопада 2025 року в складі судді Цвєлодуб Г.О., ухваленого в м. Ромни, Сумської області (повний текст виготовлено 28 листопада 2025 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, та додаткових витрат,

в с т а н о в и в :

23.09.2025 ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Менька Д.Д. через систему «Електронний суд» звернулася до ОСОБА_1 з позовом, в якому вказувала, що їх з відповідачем донька ОСОБА_3 навчається в Львівському національному університеті ім. І. Франка на 1 курсі денного відділення факультету іноземних мов. Остання самостійного заробітку не має, позивачка не може самостійно належним чином забезпечувати її всім необхідним для можливості продовжувати навчання, а відповідач заперечує свій обов`язок щодо утримання дочки після досягнення нею повноліття. ОСОБА_1 офіційно працює та отримує заробітну плату.

Посилаючись на викладені обставини, просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 на період навчання в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25.09.2025 і по час закінчення навчання, але не більше як до двадцяти трьох років, а також половину вартості навчання дочки ОСОБА_3 за перший семестр першого курсу навчання в розмірі 13425 грн, 8000 грн витрат на оплату правничої допомоги.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28.11.2025 позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у зв`язку з продовженням навчання, у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25.09.2025 і по час закінчення навчання - 30.06.2029, а також половину вартості навчання дочки ОСОБА_3 за перший семестр першого курсу навчання в розмірі 13425 грн, 8000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

При цьому зауважує, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції загальних судів, не врахував, що позивачка і третя особа разом не проживають, а тому ОСОБА_2 не мала права звертатися до суду з даним позовом. На думку відповідача висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Судом не врахована потреба дитини в допомозі та спроможність батька надати цю допомогу, при визначенні розміру аліментів не взято до уваги його стан здоров`я, наявність на утриманні тяжко хворої матері, щомісячних витрат на лікування в сумі 1754 грн 18 коп. та оплату комунальних послуг. Також звертає увагу на неправильне застосування судом норм матеріального права та сталої практики під час розгляду позовної вимоги щодо стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.

Сторони, третя особа в судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Оскільки сторін представляли професійні адвокати, судом було прийнято рішення розглядати справу без їх участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача – адвоката Прокоп`євої М.А., яка апеляційну скаргу підтримала, представника позивача – адвоката Менька Д.Д., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої в свідоцтві про народження записані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 5).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.08.2017 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття щомісячно починаючи стягнення з 14.08.2017 (а. с. 6, 7).

Згідно з довідкою Львівського національного університету ім. І. Франка від 04.09.2025 №805 ОСОБА_3 є студенткою 1 курсу освітнього ступеня бакалавр денної форми здобуття освіти факультету іноземних мов Львівського національного університету ім. І. Франка ІV рівня акредитації. Дата завершення навчання 30.06.2029 (а. с. 8).

Відповідно до договору про навчання в Львівському національному університету ім. І. Франка від 09.08.2025 №ІМБ-052525ДК та договору про надання платної освітньої послуги для підготовки здобувачів вищої освіти від 25.08.2025 №ІМБ – 052525 ДКОП оплата за надання освітніх послуг ОСОБА_3 за кожен навчальний рік становить 53700 грн, за кожен семестр 26850 грн (а. с. 9 - 10).

06.08.2025 позивачка сплатила 26850 грн за навчання в університеті (а. с. 11).

Відповідно до довідки КП «Конотопське транспортне управління» від 12.11.2025 №46 ОСОБА_1 на даний час працює по договору ЦПХ. Дохід за період з 01.01.2025 по 31.10.2025 склав 151500 грн (а. с. 72).

Згідно з довідкою КПН «Центр первинної медичко-санітарної допомоги Конотопської міської територіальної громади» від 11.11.2015 №27 ОСОБА_1 знаходиться під наглядом сімейного лікаря (а. с. 80).

Постановляючи рішення про задоволення позову в частині вимог щодо стягнення додаткових витрат на дитину, місцевий суд виходив з того, що позивачкою було оплачено за навчання неповнолітньої дочки в університеті, а тому половина цих коштів підлягає стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен з батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Враховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №6-1489цс17.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Встановивши, що позивачка понесла витрати на навчання своєї неповнолітньої дочки, та що з позовом вона звернулася до суду до досягнення дочкою повноліття, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у зазначеній частині та стягнення з відповідача половини вартості навчання.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №522/3680/22 зроблено висновок, що сам по собі факт досягнення дітьми повноліття до ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті спору не може свідчити про те, що між сторонами був відсутній спір щодо розміру стягуваних на їх користь аліментів на час звернення позивача до суду із цим позовом, а також на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а тому місцевий суд не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Суди не взяли до уваги, що на час відкриття провадження в справі і до моменту досягнення дітьми повноліття між сторонами існував спір щодо розміру аліментів, тому судам необхідно було з`ясувати, чи у зв`язку із цим між сторонами не залишилося неврегульованих питань, та розглянути по суті заявлені позовні вимоги, а в разі встановлення їх необґрунтованості – відмовити в їх задоволенні через безпідставність чи недоведеність відповідно до норм ЦПК України.

Отже той факт, що на момент ухвалення судового рішення дитина досягла повноліття, не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимоги чи закриття провадження в справі, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення додаткових витрат.

Постановляючи рішення про задоволення позову в частині вимог щодо стягнення аліментів на період навчання, місцевий суд виходив з того, що дочка сторін після досягнення 18 років продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість надавати таку допомогу.

Колегія суддів не повністю погоджується з висновками місцевого суду в цій частині, оскільки вони не відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 2 ст. 150, ч. 1, 2 ст. 155 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 198, ч. 1, 2 ст. 199 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

За змістом ст. 199 СК України законодавцем визначено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатись, тобто на весь період навчання, який охоплює період від вступу до закінчення чи відрахування з навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним зі способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Саме такий правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №346/103/17-ц.

Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

З огляду на положення ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи, що повнолітня ОСОБА_3 навчається на денній формі в навчальному закладі, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, самостійного доходу не має, а відповідач працює, отримує регулярний дохід та має можливість утримувати дочку, яка продовжує навчання, враховуючи рівність обов`язку батьків утримувати дитину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, як батько, зобов`язаний утримувати повнолітню дочку, яка продовжує навчання, і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги.

У той же час, визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, у порушення вимог ст. 185, 200 СК України суд першої інстанції належним чином не врахував матеріальне становище відповідача та можливість надання такого утримання.

Враховуючи розмір доходу відповідача, який станом на жовтень 2025 року становив у середньому 15150 грн на місяць без вирахування податків, стан його здоров`я, колегія суддів вважає, що 1/8 частина від цієї суми буде достатньою для забезпечення матеріальних потреб дочки сторін у зв`язку зі здобуттям вищої освіти і відсутності самостійного заробітку та можливостям батька надавати таку допомогу, у зв`язку з чим рішення суду в зазначеній частині підлягає зміні.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 виповнилося вісімнадцять років ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому аліменти потрібно стягувати з 26.09.2025, а не з 25.09.2025, як зазначено в рішенні суду першої інстанції.

При цьому утримання відповідачем своєї матері, яка у зв`язку з досягненням пенсійного віку отримує пенсію, не є тією обставиною, що підлягає врахуванню судом при визначенні розміру аліментів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил підсудності є безпідставними, оскільки з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що з 27.09.2007 та станом на час розгляду даної справи позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . А тому даний позов подано відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання позивачки.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 не мала права звертатися до суду з позовом, оскільки їх дочка ОСОБА_3 проживає окремо від матері, є безпідставними, оскільки дочка і мати зареєстровані за однією адресою, а проживання дочки за іншою адресою зумовлено навчанням на денній формі у вищому навчальному закладі та має тимчасовий характер. Зазначене узгоджується з правовою позиціє Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.12.2018 у справі №172/1423/15-ц.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення районного суду в частині стягнення аліментів на повнолітню дитину необхідно змінити.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам необхідно стягнути з відповідача на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_4 сплатив 1816 грн 80 коп. (а. с. 128, 139), а тому за рахунок держави необхідно компенсувати останньому 908 грн 40 коп.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір та йому ж компенсувати судовий збір за рахунок держави, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум відповідачу за рахунок держави необхідно компенсувати 302 грн 80 коп. (908 грн 40 коп. – 605 грн 60 коп.).

Крім того, ОСОБА_2 було сплачено 8000 грн за надання їй правничої допомоги в суді першої інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 – 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати на правничу допомогу потрібно зменшити до 6000 грн.

Тому з відповідача на користь позивачки пропорційно задоволеним вимогам потрібно стягнути 3000 грн понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 листопада 2025 року змінити в частині визначення розміру аліментів, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на період продовження нею навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23 років та в частині судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на період продовження нею навчання, але недовше ніж до досягнення 23 років, у розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , щомісячно, починаючи стягнення з 26 вересня 2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн судових витрат.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України 302 грн 80 коп. судового збору, сплаченого за апеляційний перегляд справи.

В іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.

Головуючий – Анна ЗАМЧЕНКО

Судді: Алла СИДОРЕНКО

Дмитро СІЗОВ