Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №522/782/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/21/26

Номер справи місцевого суду: 522/782/25

Головуючий у першій інстанції Циб І. В.

Доповідач Копіца О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Копіци О.В., за участі секретаря судового засідання Ровенко А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2025 стосовно:

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянина України, освіта вища, працюючого по найму, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Відповідно до вказаної постанови 04.01.2025 о 22 год. 54 хв. в м. Одеса, вул. Успенська, буд. 66А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокат «JET», н/з НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на приладі DRAGER ALCOTEST 7510 Arlm-0291 та в закладі охорони здоров`я відмовився під відеозапис ПВР470618, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 (далі – ПДР України).

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права з огляду на таке:

- в матеріалах справи відсутні підтвердження, що електросамокат «JET» з електродвигуном потужністю 350 Вт належить до категорії транспортних засобів, до того ж апелянт не є водієм, а тому до нього не можуть застосовуватися положення п. 2.5 ПДР України та ст. 266 КУпАП, в тому числі обов`язок проходити огляд на стан сп`яніння;

- при складанні протоколу про адміністративне правопорушення йому не були роз`ясненні права та обов`язки, в тому числі можливість скористатися правовою допомогою адвоката та через неправильне розуміння положень п. 2.5 ПДР України та санкції ст. 130 КУпАП апелянт не мав змоги зрозуміти вимоги працівників патрульної поліції.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову та провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У судове засідання апеляційного суду, призначене на 03.02.2026, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим, не з`явився, будь-яких клопотань не подав, при цьому в попередні судові засідання не з`являвся та будь-яких клопотань не подавав, разом з тим ОСОБА_1 брав участь в апеляційному розгляді справи в судовому засіданні 19.06.2025, в якому надав пояснення по справі, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити(а.с.35).

Враховуючи, що неявка ОСОБА_1 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, апеляційний суд, керуючись при цьому вимогами ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, ретельно дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

За відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан, зокрема, алкогольного сп`яніння, ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує на те, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння повністю доведена та підтверджується повторно дослідженими судом апеляційної інстанції наступними доказами:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 213025 від 04.01.2025 (а.с.1), відповідно до якого 04.01.2025 о 22 год. 54 хв. в м. Одеса, вул. Успенська, 66А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокат «JET», н/з НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: порушення мови, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на приладі DRAGER ALCOTEST 7510 Arlm-0291 та в закладі охорони здоров`я відмовився під запис ПВР470618, чим порушив п. 2.5 ПДР;

- актом огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, у якому зазначено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а також те, що від проходження відповідного огляду останній відмовився (а.с. 6);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 7), у якому зазначено, що від відповідний ОСОБА_2 відмовився;

- відеозаписом з нагрудної камери відео-реєстратору співробітників поліції, на якому також зафіксований факт відмови ОСОБА_1 як особи, яка керує вищевказаним транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови суду 1-ої інстанції, всупереч твердженням апелянта, зазначені вище докази були належним чином досліджені, повно та всебічно, та їм була надана відповідна оцінка, на підставі чого суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Надаючи оцінку твердженням ОСОБА_1 про те, що електросамокат «JET» з електродвигуном потужністю 350 Вт не належить до категорії транспортних засобів, а він не є водієм механічного транспортного засобу, тому до нього не можуть застосовуватися положення п. 2.5 ПДР України та ст. 266 КУпАП, в тому числі обов`язок проходити огляд на стан сп`яніння, апеляційний суд зауважує на наступному.

Так, згідно із ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Водночас, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду №18, від 19.12.2008 при розгляді адміністративних справ суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Статтею 121 КУпАП визначено, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. 1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно із п. 1.10 ПДР транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування.

Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Таким чином законодавством розмежоване поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб». Поняття «електросамокат» Правила дорожнього руху не містять.

Однак, положення ст. 130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22) зробив висновок про те, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

При цьому, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, Законом України №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів`від 24.02.2023 визначено поняття:

- електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;

- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1 000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Вказаними термінами доповнено і Закон України «Про автомобільний транспорт».

Таким чином, на переконання апеляційного судуелектроскутери, електросамокати, гіброскутери, електровелосипеди та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме «легкий персональний електричний транспортний засіб» та «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб».

Відповідно до обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і зафіксованих на долучених до матеріалів справи відеозаписах, що ОСОБА_1 не оспорювались, транспортний засіб електросамокат «JET», яким він керував, приводиться в рух виключно за допомогою електричного двигуна, а отже є електричним транспортним засобом, яке охоплюється поняттям «транспортний засіб».

При цьому, апеляційний суд зазначає, що водіями відповідно до приписів п.1.10 ПДР вважаються не лише особи, які керують механічними транспортними засобами, тобто, які обладнані електродвигуном потужністю понад 3 кВт, а й тими транспортними засобами, які не перевищують таких параметрів потужності.

Отже, особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу, у розумінні положень п. 1.10 Правил дорожнього руху, а отже зобов`язаний знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.

За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_1 керував електросамокатом, який має всі ознаки електричного колісного транспортного засобу, був повноцінним учасником дорожнього руху, мав права і ніс обов`язки водія транспортного засобу, відтак за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідні положення діючого законодавства поліцейським було також роз`яснено водію ОСОБА_1 під час відеофіксації події правопорушення (час: 22:58:18)

Отже, наявні усі підстави для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд також відхиляє посилання ОСОБА_1 на безпідставність його зупинки працівниками поліції, з огляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП відносно нього складено не було, та зазначає наступне.

Так, дійсно з відеозапису події вбачається, що поліцейські зупинили водія ОСОБА_1 , який рухався велосипедною доріжкою на електросамокаті, в подальшому йому було повідомлено підставу зупинки, зокрема, рух транспортного засобу велосипедною доріжкою (час: 22:55:50), при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відносно ОСОБА_1 складалась постанова за порушення ПДР.

Водночас, з відеозапису також вбачається, що підстави зупинки ОСОБА_1 не оспорював, як і не оспорював факт керування електросамокатом саме велосипедною доріжкою у стані алкогольного сп`яніння за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин.

Натомість, не вчинення поліцейськими відповідних дій зі складення постанови за фактом порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху свідчить лише про недокументування такого факту у встановлений законом спосіб, що дало змогу водію уникнути відповідної адміністративної відповідальності.

Втім, вказані обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, не мають вирішальної ролі під час вирішення питання щодо наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, в наведеній частині доводи апелянта за необґрунтованістю підлягають відхиленню.

Також апеляційний суд визнає голослівними доводи апелянтапро те, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення йому не були роз`ясненні права та обов`язки, в тому числі можливість скористатися правовою допомогою адвоката, а тому через неправильне розуміння положень п. 2.5 ПДР України та санкції ст. 130 КУпАП апелянт не мав змоги зрозуміти вимоги працівників патрульної поліції, оскільки такі спростовуються відеозаписом події, на якому зафіксовано факт роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків, в тому числі права на правову допомогу та зміст ст. 63 Конституції України, після чого було складено протокол, водночас від отримання копії та підпису у протоколі водій відмовився (23:31:49, 23:22:14, 23:48:35, 23:50:50).

При цьому, під час складання протоколу ОСОБА_1 пояснював, що розуміє правові наслідки відмови від проходження відповідного огляду на стан алкогольного сп`яніння (22:59).

Таким чином, зазначені вище докази, у своїй сукупності, на переконання апеляційного суду, спростовують доводи апелянта та підтверджують його винуватість «поза розумним сумнівом» у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючими ознаками: відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку.

Отже, позиція ОСОБА_1 , яка висловлена в апеляційній скарзі, та його процесуальна поведінка, пов`язана з наведенням доводів, які не підтверджені належними і достатніми доказами, та які не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення.

Інших істотних та переконливих доводів, які б свідчили про недопустимість доказів, які містяться в матеріалах справи або спростовували висновки судді першої інстанції в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та були підставою для її скасування або зміни, не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Враховуючи викладене апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 283, 294 КУпАП апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2025,про накладення стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду О.В. Копіца