Постанова від 27 січня 2026 р. у справі №521/3046/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/217/26

Справа № 521/3046/23

Головуючий у першій інстанції Леонова О.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Комлевої О.С.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ОСОБА_1 – адвоката Собірова С.Ш.,

представника ДП «Адміністрація морських портів України» – Учень О.О.,

представника Професійної спілки робітників морського транспорту України – Єріненко І.С.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

В С Т А Н О В И В:

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (далі ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Професійна спілка робітників морського транспорту України (- далі ПРМТУ) про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що 29 грудня 2022 року її було звільнено з посади провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, без належних на те підстав, з порушеннями процедури звільнення.

Також зазначено, що між позивачкою і відповідачем не було домовленості про направлення кадрових та інших документів будь-якими альтернативними способами (в т.ч. через онлайн месенджер VIBER). Відповідач не забезпечив можливості позивачці перевестися на іншу роботу в підприємстві. У день звільнення позивачки не видано копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Відповідачем не проведено консультації з профспілковою стороною (зокрема з ПРМТУ).

У відзиві на позовну заяву представник відповідачка просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на законність звільнення позивачки з роботи, дотримання відповідачем процедури звільнення, заперечення факту членства позивача у профспілці, недобросовісну поведінку позивачки. Рішенням адміністрації і профкому були внесені зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку, якими визначений порядок обміну інформацією/документами з працівниками під час дії воєнного стану. Зважаючи на відсутність поштового зв`язку за місцем реєстрації позивачки, документи направлялися позивачу месенджером VIBER. Позивачці були запропоновані вакантні посади. Звільнення відповідно до ст. 43-1 КЗпП України відбувається без згоди виборного профспілкового органу. З позивачкою було призупинено дію трудового договору, тому відшкодування заробітної плати покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Перебування працівників у місті Херсон та на території ХФ ДП «АМПУ» є вкрай небезпечним для життя та здоров`я.

26 квітня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив та заява про уточнення позовних вимог. В якості заперечень проти доводів відповідача зазначено, що позивачку не було ознайомлено зі змінами до правил внутрішнього трудового розпорядку щодо порядку обміну інформацією/документами з працівниками під час дії воєнного. ОСОБА_1 не були запропоновані деякі вакантні посади. Відповідачем не було повідомлено Державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення. Надані відповідачем документи не доводять повне знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Доведення правомірності звільнення - обов`язок відповідача.

Остаточними позовними вимогами були: - скасувати п. 1 наказу про припинення трудових договорів з працівниками від 15.12.2022 за №53-ОП в частині звільнення ОСОБА_1 ; - скасувати наказ №221-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 від 28.12.2022; - поновити ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера-ревізора ХФ ДП «АМПУ» (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії); - стягнути з ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.2022 по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 25 474,61 гривень.

08 березня 2023 року представник третьої особи ПСРМТУ, яка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Представник зазначив, що у відповідача не було підстав для звільнення позивачки за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Профспілка витребувала від відповідача документальне підтвердження неможливості забезпечення працівників роботою, а також наголосила на необхідності проведення консультацій. Витребувані документи відповідачем надані не були, а консультації не проведені. Позивачці були запропоновані не всі наявні в підприємстві вакансії. Відповідачем проігноровані обов`язкові для розгляду вимоги профспілкової сторони припинити та скасувати заходи по звільненню працівників.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного бухгалтера-ревізора ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту).

Стягнуто з ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.2022 по дату ухвалення рішення включно - 21.09.2023 в розмірі 248 214 гривень 10 копійок, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнуто з ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» до спеціального фонду державного бюджету судовий збір у розмірі 1 073,60 гривні.

В решті вимог відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ДП «АМПУ» – Учень О.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника ОСОБА_1 – адвоката Собірова С.Ш. та ПСРМТУ – ОСОБА_2 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно пункту 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі Закон №2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 2-3 статті 1 Закону №2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно пункту 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин 1, 4 статті 13 Закону №2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 06.11.2024 по справі №521/2975/23.

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 КЗпП України.

Крім підстав, передбачених статтею 41 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6).

Розірвання договору у випадках, передбачених пунктами 4 і 6 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина 4 статті 41 КЗпП України).

Частиною 7 статті 492 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини 1 статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

- не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Враховуючи зміст вказаних норм, послідовне та логічне їх тлумачення дають підстави стверджувати, що обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою (пункт 6 частини 1 статті 41 КЗпП України) має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.09.2023 у справі №523/11673/22, від 17.07.2024 у справі №521/2212/23.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту).

Зареєстроване місце проживання позивачки - АДРЕСА_1 . Згідно довідки переселенця від 08.12.2022 фактичне місце проживання/перебування позивачки визначено за адресою АДРЕСА_2 .

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 28.02.2022 №27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивача та самого керівника Філії) з 01.03.2022 до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Відповідно до наказу начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10.05.2022 №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11.05.2022 призупинена дія трудових договорів з працівниками філії (за переліком до наказу) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

П. 5.7 Положення про ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту), затвердженого Наказом Мінінфраструктури від 28.05.2019 року №404 визначає, що особа, відповідальна за виконання контрольно-ревізійної роботи, призначається на посаду та звільняється з посади Начальником Філії за погодженням з Головою Підприємства.

Згідно п. 1.3 посадової інструкції провідного бухгалтера-ревізора, затвердженої начальником ХФ ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту), провідний бухгалтер-ревізор призначається, переміщується та звільняється наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського МП) за погодженням із службою внутрішнього фінансового контролю (СВФК) апарату управління ДП «АМПУ».

Згідно рішення спільного засідання Адміністрації і профкому від 25.06.2022 №5 «Щодо внесення доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ХФ ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) від 14.06.2013 року (зі змінами)», яким визначений порядок обміну інформацією та/або документами між Адміністрацією та працівниками під час дії воєнного стану та Рішення спільного засідання Адміністрації і профкому від 03.10.2022 №6 «Щодо внесення змін до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії державного підприємства «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) від 14.06.2013 (зі змінами)», яким змінено номер телефона та електронну пошту, на які працівник може надсилати документи.

Разом із тим, із такими рішеннями позивачка ознайомлена не був, домовленості між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, не було.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 15.12.2022 №53-ОП на підставі пункту 6 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ» (адміністрації Херсонського морського порту) (далі Філія), з виведенням Філії з 01.03.2022 у простій (наказ від 28.02.2022 №27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10.05.2022 №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28.04.2022 №256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 №470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.10.2022 №248) наказано припинити трудові договори 29.12.2022 з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

19 грудня 2022 року фотозображення наказу про припинення трудових договорів з працівниками, повідомлення про заплановане вивільнення, перелік вакантних посад надіслані позивачці ОСОБА_3 роботодавцем месенджером VIBER на її номер телефону.

Повідомленням про заплановане вивільнення від 16.12.2022 №159 ОСОБА_1 попереджається про наступне звільнення з 29.12.2022 на підставі пункту 6 частини 1 статті 41 КЗпП України, позивачці пропонується для подальшого працевлаштування ознайомитися з переліком вакантних посад в ДП «АМПУ» та у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду - протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом за адресою: м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 1; у разі відмови від переведення на вакантну посаду - повідомити протягом трьох робочих днів у вищезазначений спосіб.

Доказів отримання листа позивача з відмовою від запропонованих вакансій відповідачем надано не було.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно листа Одеського обласного центру зайнятості від 20.01.2023 №296/06-01-20/42-23, станом на 12.12.2022 (дата, станом на яку було сформовано перелік з вакансіями), позивачці не були запропоновані деякі вакантні посади в ДП «АМПУ». Так, в Філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» була наявна вакансія бухгалтера, що відповідає посаді, займаній позивачкою.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне виконання відповідачем встановленого ч. 4 ст. 41 КЗпП України обов`язку та, відповідно, про незаконність звільнення позивачки ОСОБА_1 з роботи.

Окрім того, суд першої інстанції вказав, що на час виникнення спірних правовідносин позивачка перебувала на обліку в Первинній профспілковій організації Херсонського морського торгового порту та була членом Професійної спілки робітників морського транспорту України, ПРМТУ (відповідно до довідки ППО ХМТП від 15.03.2023.

Відповідно до пояснень позивачки та третьої особи, роботодавцем не було проведено консультації з профспілковою стороною, як того вимагають положення ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Листами №28/09-25 від 12.12.2022 та №01-135 від 28.12.2022 профспілкова сторона висувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників - для проведення предметних консультацій.

На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач повідомив ППО про заплановане звільнення працівників ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) та направив до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність за формою №4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці» (лист Херсонської філії державного підприємства «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) №439/26-01-07/Вих.).

29 грудня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) за п. 6 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Спірний наказ про звільнення не був направлений відповідачем позивачці засобами поштового зв`язку. Доказів отримання позивачкою належним чином засвідченої копії наказу суду не надано.

В якості свідків суд першої інстанції допитав керівника порту ОСОБА_4 та начальника фінансово-економічної служби порту ОСОБА_5 , які зазначили, що фактично роботу порт припинив в перший день агресії 24 лютого 2022 року. Свідки зазначили, що фактичне відновлення роботи філії, здійснення будь яких процесів там не можливе у зв`язку з постійними обстрілами. На території порту зараз знаходиться лише поліція охорони. В теперішній час доступу до підприємства не має або дуже обмежена військовими. Працівники, які не перебувають в простої зараз працюють дистанційно. Свідок ОСОБА_4 начальник ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту) підтвердив, що з 01.03.2022 перебував у простої відповідно до наказу від 28.02.2022 №27-ОП по 31.07.2023.

Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо.

Однак, належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій на час звільнення позивачки відповідачем до суду не надано.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та вважає, що суд дійшов обґрунтованого, справедливого та такого, що відповідає актуальній практиці Верховного Суду висновкам про те, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 1 статті 41 цього КЗпП України. Тому звільнення позивачки проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначає, що на день подання апеляційної скарги морський порт Херсон не відкрито, контроль над портом не відновлено.

Оскільки ХФ ДП «АМПУ» створена з метою забезпечення функціонування морського порту Херсон (п. 2.1. Положення), а морський порт Херсон закрито відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 28.04.2022 №256, роботодавець не може забезпечити працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов та засобів виробництва.

Тому, беззаперечним та доведеним є причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією російської федерації проти України та виданням наказу ХФ ДП «АМПУ» від 10.05.2022 №28-ОП.

Згідно висновку Верховного Суду вбачається, що для застосування п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, яка викликана або знищенням майна або відсутністю відповідних умов.

Таким чином, безпідставним є висновок суду, що звільнення працівника за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України вважатиметься законним, у разі одночасного дотримання усіх обов`язкових умов (неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією; відсутність роботи безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця; повне знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця є наслідком бойових дій).

З огляду на зазначене представник ДП «АМПУ» вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів знищення (відсутності) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок військової агресії рф.

Так, колегія суддів зазначає, що як було вищезазначено, обов`язковою умовою для звільнення за п. 6 ч. 1ст. 41 КЗпП має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Отже, таке знищення чи відсутність умов повинні бути безпосереднім наслідком бойових дій

Відповідно до роз`яснень Мінекономіки до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» обов`язковою умовою для звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має бути обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Статтею 349 ЦК України визначено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2019 у справі №708/254/18 дійшов висновку, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з вимогами ст. 349 ЦК Украйни є наявність одночасно двох умов: встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін додержавного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо.

Як вірно зазначив суд першої інстанції ДП «АМПУ» не припиняло своєї роботи. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського морського порту), ідентифікаційний код ВП 38728533, в процесі припинення – не перебуває.

Самі по собі витяги з ЄРДР щодо порушення кримінальних проваджень не доводять факт знищення майна роботодавця на час звільнення позивача. З долучених до справи довідок, фотоматеріалів наслідків обстрілів дійсно вбачається пошкодження майна роботодавця, однак доказів знищення майна суду не надано.

Відповідні акти інвентаризації майна, експертні висновки, офіційні висновки установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна на час звільнення позивачки відсутні.

Так, в постанові від 27.09.2023 по справі №523/11673/23 Верховний Суд зазначив, що факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим. Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

Колегія суддів в повній мірі погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини 1 статті 41 цього КЗпП України, а тому її звільнення проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи щодо підстав звільнення позивачки були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також слід зазначити, що в постановах від 28.08.2024 по справі №521/8323/23 та від 17.11.2024 по справі №521/2212/23, від 06.11.2024 по справі №521/2975/23 щодо аналогічних правовідносин зазначав Верховний Суд, що «судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказів Філії від 28 лютого 2022 року №27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» від 10 травня 2022 року №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» трудові відносини з працівниками були зупинені.

У законодавстві відсутня заборона щодо припинення трудових відносин під час призупинення дії трудового договору. Тому, у працівника є можливість звільнитися за власним бажанням або ж роботодавець має право звільнити працівника за іншими підставами, передбаченими КЗпП України, зокрема за угодою сторін.

З огляду на вказане, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача відповідачем не дотримано вимог частини 1 статті 47 КЗпП України, частини 7 статті 49-2 КЗпП України про вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури, а тому є незаконним.

Звільнення ОСОБА_1 відбулось в період дії наказу про зупинення з ним трудових відносин та, за відсутності належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів повного знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказане свідчить про невідповідність наказу про звільнення вимогам закону.

Водночас, суди відхилили надані відповідачем докази на підтвердження унеможливлення забезпечення позивача роботою, оскільки такі є підтвердженням унеможливлення виконання ним своїх трудових функцій, однак не є підтвердженням факту повного знищення виробничих, організаційних та технічних умов, тобто настання таких обставин, що мають незворотний характер і свідчать про те, що згодом робота порту не може бути відновленою. Крім того, надані відповідачем докази стосуються періоду 2023 року, тобто вже після звільнення ОСОБА_1».

Таким чином, Верховний Суд неодноразово зазначав, що про незаконність звільнення працівників ХФ ДП «АМПУ», з підстав невідповідності наказу про звільнення від 15.12.2022 №53-ОП, вимогам закону.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто за період з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення, а саме 21 вересня 2023 року в розмірі 248 214,10 грн, відповідно до наведеного в рішенні суду розрахунку.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Посилання в апеляційній скарзі на те, що вимога про стягнення середнього заробітку за період призупинення трудового договору не ґрунтується на вимогах закону, тому не може бути задоволена, апеляційний суд не приймає до уваги.

Як було встановлено, згідно наказу начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10.05.2022 №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року призупинена дія трудових договорів з працівниками філії, в тому числі із позивачкою ОСОБА_1 , до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

При цьому, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року по справі №766/1111/23, з урахуванням ухвали Херсонського міського суду Херсонської області 14 жовтня 2024 року про виправлення описки, задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП АМПУ, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Професійна спілка робітників морського транспорту України про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано незаконним та скасовано наказ керівника ХФ ДП «АМПУ» від 10.05.2022 №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .. Стягнуто з ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.05.2022 року по 29.12.2022 року у сумі 216 860,74 гривень.

Таким чином, оскільки наказ керівника ХФ ДП «АМПУ» від 10.05.2022 №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 визнаний незаконним та скасований рішенням суду, яке набрало законної сили, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вона була позбавлена роботодавцем можливості виконання своєї трудової функції та отримання заробітної плати.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги позовної заяви та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

Доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 13 лютого 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

О.С. Комлева