Постанова від 12 листопада 2025 р. у справі №523/10951/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2876/25

Справа № 523/10951/23

Головуючий у першій інстанції Малиновський О.М.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивачі за первісним позовом – ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідачі за первісним позовом – ОСОБА_3 , ОСОБА_4

третя особа – Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіна Тетяна Олександрівна

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4

відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Портна Уляна Олександрівна

та апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О. про встановлення факту неприйняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В 2023 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіної Т.О., в якому просять:

-встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності, по 1/2 частині за кожною, на житловий будинок АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов вмотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , яка за життя залишала заповіт від 12.05.2010 року, за умовами якого заповідала житловий будинок АДРЕСА_2 у розмірі 1/2 частки – сину ОСОБА_3 , 1/2 частку – правнучкам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , тобто по 1/4 частині кожній.

На час відкриття спадщини позивачі були неповнолітніми, а відтак, вважають, що вони прийняли спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 .

На їх думку, ОСОБА_3 не прийняв спадщину за заповітом після смерті своєї матері - ОСОБА_5 , так як із заявою про прийняття спадщини, у строки встановлені законом, до нотаріуса не звертався, та на час смерті спадкодавця з нею не проживав, незважаючи на те, що він був зареєстрований з нею за однією адресою. Не прийнявши спадщину, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається із частини вказаного вище житлового будинку, яку, на думку позивачів ОСОБА_3 не прийняв.

Позивачам було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за відсутності правовстановлюючих документів на спадковий будинок.

Встановлення у судовому порядку факту неприйняття ОСОБА_3 спадщини за заповітом, позивачки пов`язують з тим, що саме за ними може бути визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_2 по 1/2 частині, а не по 1/4 частині, як зазначено у заповіті.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , як на частину майна, яке він прийняв після смерті матері.

Позов обґрунтований тим, що вона була дружиною ОСОБА_3 , шлюб з яким був зареєстрований 02.09.2021р. Після його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) вона у встановленому законом порядку звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Стверджує, що її померлий чоловік є таким, що прийняв спадщину за заповітом після смерті своєї матері - ОСОБА_5 у вигляді 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , так як на час її смерті був зареєстрований з спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 та фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, у зв`язку тим, що на час смерті матері, і деякий час після смерті, проживав з нею за вказаною вище адресою.

Крім того, спадковий будинок АДРЕСА_2 знаходиться поряд з будинком АДРЕСА_1 , між будинками не було паркана, доки не виникли конфліктні ситуації з колишньою родиною чоловіка.

Нотаріусом була прийнята заява ОСОБА_3 про прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_5 , втім у видачі свідоцтва було відмовлено за відсутності правовстановлюючих документів.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту неприйняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5 .

В частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення факту неприйняття спадщини відмовлено у повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом – відмовлено у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Портна У.О. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушено норм процесуального права, просять:

скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07.10.2024 року, прийняти нове рішення, яким: встановити факт, що ОСОБА_6 (син), ІНФОРМАЦІЯ_5 , не прийняв від ОСОБА_5 (його мати), ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстровий номер облікової картки НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 , спадщину щодо 1/2 (одної другої) частини житлового будинку за номером АДРЕСА_2 , згідно заповіту, посвідченим Двоєнкіною Т.О., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 12 травня 2010 року, за реєстровим №1115;

визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , КФОПП НОМЕР_2 право власності на 1/2 (одну другу) частини житлового будинку за номером АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (прабабці), ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстровий номер облікової картки НОМЕР_1 , яка була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 .

визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , КФОПП НОМЕР_3 право власності на 1/2 (одіну другу) частини житлового будинку за номером АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (прабабці), ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстровий номер облікової картки НОМЕР_1 , яка була зареєстрована та проживала в АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, в якій посилаючись на незаконне та необґрунтоване рішення, неправильне застосування норм матеріального права та порушено норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07.10.2024 року в частині зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Портна У.О. вмотивована тим, що судом першої інстанції не враховано факт того, що оскільки спадкоємець ОСОБА_3 не прийняв спадщину, його частка яка визначена у заповіті переходить до наступних спадкоємців за заповітом, а саме до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким законно належить право власності на будинок в рівних частках.

Вважають, що відмова ОСОБА_3 від спадщини означає, що 1/2 будинку має перейти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга ОСОБА_4 вмотивована тим, що ОСОБА_3 не мав іншого місця постійного проживання, крім того, де був зареєстрований, а також не надав заяву про відмову від прийняття спадщини, що підтверджує його намір прийняти спадщину.

Наголошує, що в матеріалах справи наявна довідка надана ОСОБА_7 до нотаріальної контори у 2011 році, в якій зазначено, що останній проживає та зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 .

Також, звертає увагу та те, що ніхто із спадкоємців не отримав спадщину з 2011 року, і ніхто не звертався при житті ОСОБА_3 до 2023 року із подібним позовом про встановлення факту неприйняття ним спадщини, тобто фактично усуваючи його від спадщини вже після його смерті.

Щодо відзиву на апеляційні скарги

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , адвокат позивачів за першим позовом ОСОБА_8 , не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07.10.2024 року залишити без задоволення.

Зазначила, що за заявами ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах неповнолітніх дітей, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. була заведена спадкова справа № 16/2011 на майна ОСОБА_5 .

Звертає увагу, що незалежно від того чи подавалась заява про прийняття спадщини від імені малолітньої чи неповнолітньою особою, чи була зареєстрована малолітня або неповнолітня особа разом із спадкодавцем на момент смерті — вони приймають спадщину автоматично.

Вважає, що суд першої інстанції вірно зробив висновки, що сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

В судовому засіданні ОСОБА_3 , приймаючи участь поза межами приміщення суду, в режимі відеоконференції, підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а апеляційну скаргу ОСОБА_4 просив залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_4 адвокат Андрушкевич Т.Д. в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 просила її задовольнити в повному обсязі, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Портна У.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила задовольнити її у повному обсязі, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 відмовити.

Інші учасники справи, у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомляли, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не направляли.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьками якого були: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , що підтверджується повним витягом Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження (а.с.129 т. 1).

У ОСОБА_9 , ОСОБА_5 народилась дочка - ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.109-111 т. 1).

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі, у ОСОБА_6 та ОСОБА_11 народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.88 т. 1).

У ОСОБА_3 народились діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.106 зворот, 107 т. 1).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01.07.2015р. у справі № 523/6960/15 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 розірваний (а.с.171 т. 1).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ОСОБА_6 уклав шлюб з ОСОБА_4 (а.с.173 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.99 т. 1).

За життя ОСОБА_5 уклала нотаріально посвідчений заповіт від 12.05.2010 року, за умовами якого заповідала:

-1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 – ОСОБА_6 ;

-1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 – ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в рівних частках кожній;

-належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , в рівних частках кожному (а.с.102 зворот-103).

Не оспорюється сторонами по справі, що ОСОБА_5 на час її смерті належало наступне нерухоме майно:

-житловий будинок АДРЕСА_1 - на підставі договору дарування, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 06.03.1956р. за реєстровим №3-1110, рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 15.08.1980р. за № 422/8, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації 03.10.1980р., номер запису: 18395 в книзі: 5доп-48;

-житловий будинку АДРЕСА_2 – на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 30.05.1977р. за №1-2710 у вигляді 1/2 частини. Інша 1/2 частина вказаного житлового будинку зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із поділом домоволодіння по АДРЕСА_2 на два самостійних, та зареєстрована за іншою особою.

03.08.2011 року, за заявами ОСОБА_3 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Двоєнкіною Т.О. заведена спадкова справа №16/2011 на майно ОСОБА_5 (а.с.94-142 т. 1).

03.08.2011 року ОСОБА_10 заявою відмовилась від прийняття обов`язкової частки у спадщині, а також заявою від того ж дня відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 на користь спадкоємця за заповітом - ОСОБА_3 .

Крім того, 03.08.2011 року нотаріусом було сповіщено ОСОБА_6 про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 та роз`яснено, що спадкоємець, який проживав на час відкриття спадщини із спадкодавцем вважається таким, що прийняв спадщину; роз`яснено його права на прийняття спадщини або відмову від неї, шляхом внесення таких заяв особисто нотаріусу, що підтверджується матеріалами спадкової справи (а.с.108 т. 1).

Із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся до нотаріуса 25.05.2021 року (а.с.125 т. 1).

Постановою від 25.05.2021 року нотаріусом Двоєнкіною Т.О. відмовлено ОСОБА_6 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , з підстав ненадання правовстановлюючих документів на житловий будинок (а.с.130 оборот, 131 т. 1).

За таких же самих підстав, постановами нотаріуса від 05.05.2023 року відмолено ОСОБА_14 та ОСОБА_13 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.140-141 т. 1).

ОСОБА_5 на час смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею, на час її смерті, за вказаною адресою, також були зареєстровані: її син – ОСОБА_6 , її невістка – ОСОБА_11 , її правнучка – ОСОБА_2 (а.с.92 зворот, 99 зворот, 100, 199 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 (а.с.82 т. 1).

За заявою від ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_3 (сина померлого) та за заявою від 10.02.2023 року ОСОБА_4 (дружини померлого) приватним нотаріусом Двоєнкіною Т.О. заведена спадкова справа № 15/2023 (а.с.80-93 т. 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом (частина 1 статті 1245 ЦК України).

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Отже, судом достовірно встановлено, що відповідно до вказаної норми, у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 або про відмову від її прийняття ОСОБА_6 не звертався.

Разом з тим, 03.08.2011 року спадкову справу було відкрито нотаріусом, на підставі заяв про прийняття спадщини ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , які були подані їх батьком ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 на день смерті матері - ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за місцем реєстрації та фактичним місцем проживання спадкодавця - ОСОБА_5 , зокрема в буд. АДРЕСА_1 .

Водночас, судом встановлено та підтверджується зібраними по справі доказами, що фактичне місце проживання ОСОБА_3 , як до смерті матері, так і після її смерті, а також і до його смерті, є буд. АДРЕСА_2 , що підтверджується, зокрема, актом сусідів від 05.07.2023 року № 68, підписи яких були засвідченні керівником ОСОН КМ «Хаджибеївський» (а.с. 200 т. 1), що також підтвердили свідки, які були допитані судом першої інстанції.

Так, вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно зазначив, що для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Також, судом були застосовані релевантні норми права, якими визначено, частиною першою статті 29 ЦК України, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

При цьому, місцевим судом слушно застосована практика Верховного суду, а саме, Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_3 в житловому будинку АДРЕСА_1 був зареєстрований, проте на час смерті матері ОСОБА_5 в ньому не проживав, а проживав в буд. АДРЕСА_2 , що не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

А таким чином, суд обґрунтовано виснував, що неприйняття спадщини ОСОБА_3 після смерті матері - ОСОБА_5 , свідчить на відсутність спадкових прав у ОСОБА_4 на спадкування 1/4 частини житлового буд. АДРЕСА_2 .

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 висновок суду в цій частині не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення не впливають.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Крім того, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факт неприйняття ОСОБА_7 спадщини.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов?язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов?язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов?язаних осіб.

Тобто, лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з?ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб?єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, або порушення права пов?язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Кожен має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Суд може захистити його у спосіб, визначений Цивільним кодексом, або в інший спосіб, що встановлений договором, законом чи самим судом.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр. постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати:

?чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;

?чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;

?чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Так, предметом зазначеного позову є встановлення факту неприйняття спадщини ОСОБА_7 , у зв`язку з його не проживанням із спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Встановлення такого факту позивачі пов`язують з тим, що неприйняття спадщини за заповітом ОСОБА_7 стане підставою для перерозподілу його 1/2 частки у заповіті від 12.05.2010 року між ними, як спадкоємцями зазначеними у цьому заповіті.

Переглядаючи справу, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі посилання не узгоджуються з приписами частин першої, другою статті 1223, частиною першою статті 1245 ЦК України, якими передбачено, що в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Що, у даній справі після встановлення факту неприйняття спадщини ОСОБА_3 , його частка спадщини зазначена у заповіті ОСОБА_5 , успадковується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Отже, є і обґрунтованим висновок, що встановлення такого факту жодним чином не вливає на виникнення спадкових прав у ОСОБА_12 та ОСОБА_16 на спадкування 1/2 частки у житловому будинку АДРЕСА_2 , яку заповіла ОСОБА_5 на користь свого сина - ОСОБА_17 , який в свою чергу, вважається таким, що не прийняв її, так як така частка може бути успадкована спадкоємцями за законом.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги ОСОБА_12 та ОСОБА_16 в частині визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на частину житлового будинку АДРЕСА_2 є доведеними та підлягають частковому задоволенню.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Вказана норма за своїм змістом не породжує, а лише підтверджує виникле на законних підставах право власності, в даному випадку, у спадкодавця, відносно якого відсутні правовстановлюючі документи та державна реєстрація.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частина перша статті 1297 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно частини першої статті 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Аналіз даних норм вказує на те, що правовою підставою для набуття права власності на спадкове нерухоме майно є видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець є нерухоме майно щодо якого у спадкодавця виникло право власності у відповідність до вимог закону, але відсутній правовстановлюючий документ, спадкоємець може захищати свої права відповідно до статті 392 ЦК України.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що ОСОБА_5 на законних підставах за життя набула право власності, як на житловий будинок АДРЕСА_1 , так і на житловий будинок АДРЕСА_2 , який є спадковим майном, втім за життя не зареєструвала право власності, як на виділений самостійний будинок, що є перешкодою для позивачів в реалізації спадкових прав, зокрема в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом, про що було зазначено приватним нотаріусом у постановах про відмову.

Враховуючи вказані обставини, суд констатував наявність у позивачів права на звернення до суду за захистом свого невизнаного спадкового права, що передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України.

Та вважав, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець є нерухоме майно щодо якого у спадкодавця виникло право власності у відповідність до вимог закону, але відсутній правовстановлюючий документ, спадкоємець може захищати свої права відповідно до статті 392 ЦК України.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що пред`явлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання за позивачками права власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_2 , саме, у розмірі по 1/4 частині за кожною.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій в частині вимог первісного позову і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Портна Уляна Олександрівна та апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає чинності з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду

Повний текст постанови складено 16.02.2026 року.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький