Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №521/19398/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/392/26

Справа № 521/19398/22

Головуючий у першій інстанції Михайлюк O.A.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку в квартирі,

встановив:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив:

- припинити право спільної часткової власності відповідачки ОСОБА_1 на 1/9 частку вказаної квартири, зі стягненням з нього на користь відповідачки грошової компенсації вартості 1/9 частки квартири у розмірі 98 583 гривні,

- визнати за ним право власності на 1/9 частку квартири, що належала відповідачці.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу на праві спільної часткової власності належить 8/9 часток вказаної вище квартири, а відповідачці - 1/9 частка, однак ОСОБА_1 не цікавиться долею нерухомого майна, не використовує його, не проживає за відповідною адресою, тягар утримання майна не несе, вказану 1/9 частину квартири отримала у спадщину та не має наміру використовувати її для проживання.

Оскільки частка відповідачки у спільному майні є незначною, квартира є неподільною, відповідачка у цій квартирі не проживає, її станом не цікавиться, утримання спірної квартири не забезпечує, спільне використання цієї квартири сторонами неможливе, тому припинення права спільної часткової власності відповідачки на частку у спільному майні не завдасть їй жодної шкоди.

В позасудовому порядку дійти порозуміння стосовно спільного користування квартирою сторони не досягли.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 року вказаний вище позов ОСОБА_2 задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/9 (одну дев`яту) частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 98583 грн в якості компенсації вартості 1/9 частці квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які зараховані по ухвалі Малиновського районного суду міста Одеси від 10 квітня 2024 року на депозитний рахунок Малиновського районного суду міста Одеси в Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Одеській області. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/9 (одну дев`яту) частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належною відповідачці ОСОБА_1 часткою квартири, яка є незначною, остання не цікавиться,і не може бути виділена в натурі, отже припинення права спільної часткової власності відповідачки ОСОБА_1 на 1/9 частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає висновки суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з підстав наведених в оскаржуваному рішенні помилковими, тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 .

За доводами апеляційної скарги, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що позивач ОСОБА_2 , у порушення вимог ч.2 ст. 365ЦПК України, звертаючись до суду із позовом про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку в квартирі, не вніс на депозитний рахунок суду грошову суму - компенсації вартості 1/9 частці квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що є підставою для відмови у позові.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися із заявами чи клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 .

Позивачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 8/9 часток у вказаній вище квартири, а відповідачці ОСОБА_1 - 1/9 частка цієї квартири.

Позивач проживає у вказаній квартирі з 1989 року, є уповноваженим власником квартири, що підтверджується розпорядженням органу приватизації від 01 грудня 2006 року № 201072 та довідкою Малиновської районної адміністрації від 07.02.2007 року.

ОСОБА_1 фактично не проживає в спірній квартирі більш 10 років, не цікавиться долею нерухомого майна, не використовує його, тягар утримання майна не несе.

Згідно висновку судового експерта Рапача К.В. проведеної комплексної судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи № 39/23 від 13 липня 2023 року ринкова вартість 1/9 частки квартири АДРЕСА_2 становить 98 583 гривні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності – це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

У частині першій статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою - третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Так, відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що "апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на статті 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз`ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена статтею 365 Кодексу, тоді як стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок. Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (ANDRIY RUDENKO v. UKRAINE, N 35041/05, § 41 - 43, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі N 200/3033/15-ц (провадження N 61-23962св18) вказано, що: "положеннями статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2021 року в справі N 748/2338/19 (провадження N 61-6929св21) зазначено, що: "припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення порушення прав інтересів співвласника, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку в спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 13 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Колегія суддів погоджується із доводами скаржниці та констатує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , не з`ясував чи вніс позивач, заявляючи позов про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку в квартирі, на виконання вимог ч.2 ст. 365 ЦК України, на депозитний рахунок суду вартості цієї частки та дійшов передчасного висновку про задоволення позову у цій частині.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. травня Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, як звертаючись до суду із позовною заявою у грудні 2022 року, так і у подальшому із уточненнями до неї у травні та вересні 2023 року та станом на день ухвалення рішення у справі,позивач вимог частини 2 ст. 365 ЦК України не виконав.

Також, з матеріалів справи убачається, що ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 року задоволено клопотання представника позивача та надано дозвіл позивачу на внесення на депозитний рахунок суду вартості 1/9 частки квартири АДРЕСА_2 у розмірі 98 583 грн.

Проте колегія суддів звертає увагу на відсутність у матеріалах справи жодних доказів дотримання позивачем вимог частини 2 ст. 365 ЦК України і після постановлення вказаної ухвали.

Як було зазначено, чинним законодавством врегульовано процедуру припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників за рішенням суду, яка, зокрема, вимагає від позивача попереднього внесення вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Отже, задоволення позовних вимог про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку в квартирі за умови ненадання, у порушення вимог ст. ст. 12, 77-81, 365 ЦК України, доказів внесення позивачем вартості спірної частки на депозитний рахунок суду, на переконання колегії суддів є неможливим.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду про задоволення позову ОСОБА_2 з вказаних вище підстав.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 п.п.1,3,4 ч.2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Статтею 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

З огляду на те, що відповідачкою жодних розрахунків понесених нею судових витрат не подавалось, апеляційний суд вважає, що на підставі вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 3 459,41 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності на частку в квартирі.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання позовної апеляційної скарги у розмірі 3 459,41 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова