Постанова від 12 січня 2026 р. у справі №947/5035/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/132/26

Справа № 947/5035/22

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Карташова О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання – Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Сендик Олег Олександрович,

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Матвієнка Андрія Анатолійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Зі-Зі", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсними договору, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 купівлі-продажу майнових прав та договорів про відступлення прав за іпотечним договором,

встановив:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом,у якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №627/К від 13.06.2018 року, укладений між продавцем - Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал", за яким до покупця переходить право грошової вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі кредитного договору №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеного останньою з Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк";

- визнати недійсним договір від 13.06.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є. за реєстровим № 298, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" про відступлення прав за іпотечним договором від 08.08.2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим №2786№

- визнати недійсним договір від 19.02.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюк З.З. за реєстровим №272, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зі-Зі" про відступлення прав за іпотечним договором від 08.08.2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк", посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим №2786.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.08.2006 року позивач придбала за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира була передана позивачем в іпотеку кредитору — ТОВ “Укрпромбанк”, який позичав кошти на її придбання, відповідно до кредитного договору №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року.

Так, 30.06.2010 року між ТОВ “Укрпромбанк”, ПАТ “Дельта Банк” та НБУ було укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ “Укрпромбанк” до ПАТ “Дельта Банк”, внаслідок чого до останнього перейшло право вимоги за Кредитним договором.

Після чого ПАТ “Дельта Банк” листом від 23.02.2012 року № 17.5/1062/12 звернулось до ОСОБА_1 з досудовою вимогою про дострокове виконання зобов`язань за Кредитним договором в повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги, а саме повернення несплаченої суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Також було повідомлено, що загальна сума заборгованості складає 54640,91 доларів США та 12195,99 грн. Внаслідок незадоволення досудової вимоги ПАТ “Дельта Банк” звернулось до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у цивільній справі №520/1194/14-ц, залишеним без змін рішенням суду апеляційної інстанції, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Дельта Банк” заборгованість за Кредитним договором у розмірі 532830,57 грн.

На виконання вказаного рішення суду був виданий виконавчий лист. Після отримання позивачем постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з вимогою погасити борг, ОСОБА_1 сплатила суму боргу, встановлену судовим рішенням у повному обсязі, та в зв`язку з повним погашенням позивачем боргу державним виконавцем було винесено постанову від 11.08.2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 48234204 у зв`язку з повним виконанням боржником рішення суду.

Отже, укладений з ОСОБА_1 . Іпотечний договір є припиненим внаслідок виконання у повному обсязі основного зобов`язання зі сплати боргу, яке відбулось в порядку виконання рішення суду про стягнення з позивача всієї суми заборгованості за кредитом.

Наприкінці 2019 року позивач дізналась, що згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46425426 від 11.04.2019 року, виданим державним реєстратором Комунального підприємства “Агенція державної реєстрації” Кушнеровою Р.В. було здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення салону-магазину, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,6 кв.м., за відповідачем — ТОВ “Зі-Зі”, яке придбало права вимоги за кредитним та іпотечним договорами через свого комісіонера ТОВ “Фінансова компанія “Морган Кепітал” на відкритому аукціоні.

Позивачка зазначає, що незважаючи на те, що вказані вище договори укладені внаслідок офіційного проведення електронного аукціону, вбачається, що такі були укладені щодо неіснуючих прав та обов`язків, тобто банком було продано право вимоги повернення боргу, який у позивача був відсутній на момент укладення цього договору. Так само були відступлені неіснуючі права за Іпотечним договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий Банк», у встановленому законом порядку не відбулось.

Також суд зауважив про обрання позивачкою неналежного способу захисту.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник-адвокат Сендик О.О., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважаючи висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав наведених в оскаржуваному рішенні помилковим, незаконним та необґрунтованим, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вирішити питання стосовно судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції виснував про обрання позивачкою неналежного способу захисту, проте не вказав, який саме спосіб захисту слід було використовувати в даній конкретній ситуації.

Водночас, обраний позивачкою спосіб захисту є належним, що підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у постановах від 02.02.2021 року у справі № 904/5976/19, від 02.02.2021 року № 904/6248/19, від 26.07.2021 року у справі № 904/43/20.

Щодо посилання суду першої інстанції на преюдиційність висновків Одеського апеляційного суду, викладених у постанові від 16 червня 2021 року у справі №520/10448/19 щодо лише часткового виконання позивачкою зобов`язань за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, скаржниця зазначила, що таку було оскаржено ОСОБА_2 у касаційному суді.

У квітні 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючи на таке.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору .З огляду на викладене вище, факт звернення ОСОБА_3 з вимогами про визнання недійсними договору купівлю-продажу майнових прав та договору відступлення прав вимоги, укладених між відповідачами: неплатоспроможним банком та переможцем відкритого електронного аукціону (торгів), стороною яких позивачка, як боржник у спірних правовідносинах, не є, дає підстави для висновку про обрання ним неналежного (неефективного) способу судового захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заявлено представником ОСОБА_1 адвокатом Сендик О.О. клопотання про відкладення судового розгляду колегія суддів зауважує про таке.

Вперше справу до апеляційного розгляду було призначено на 19.12.2023 року. У день вказаного судового засідання адвокат Сендик О.О. звернувся із клопотанням про відкладення судового розгляду, у зв`язку із участю із участю у судовому засіданні у Київському районному суді м. Одеси, як представник позивача, при цьому не надавши суду доказів обставин на які посилається.

Проте, з метою забезпечення можливості скаржниці прийняти участі у судому засіданні апеляційного суду, судову засідання було відкладено.

16 грудня 2024 року адвокат Сендик О.О. звернувся із клопотанням про відкладення судового розгляду, призначеного на 17.12.2024 року, у зв`язку із перебуванням на лікарняному, надавши суду скріншот із номером «направлення», який не є належним доказом перебування особи а лікарняному (тимчасової непрацездатності). Сформованого на основі медичного висновку, у встановленого Законом порядку, електронного листка непрацездатності представником скаржника апеляційному суду надано не було.

З метою забезпечення можливості скаржниці прийняти участі у судому засіданні апеляційного суду, судову засідання було відкладено.

05 травня 2024 року звернувся із клопотанням про відкладення судового розгляду, призначеного на 06 травня 2024 року, у зв`язку із перебуванням на лікарняному, надавши суду електронний листок непрацездатності, з якого, однак, встановити особу пацієнта неможливо.

З метою забезпечення можливості скаржника прийняти участі у судому засіданні апеляційного суду, судову засідання було відкладено.

25 листопада 2024 року, безпосередньо в день судового засідання, ОСОБА_1 та її адвокат Сендик О.О. звернулись до суду із клопотаннями про відкладення судового розгляду, у зв`язку із перебуванням на лікарняному представника скаржниці. До свого клопотання адвокат Сендик О.О. долучив електронний листок непрацездатності, з якого, однак, встановити особу пацієнта неможливо.

Вкотре, з метою забезпечення можливості скаржниці прийняти участі у судому засіданні апеляційного суду, судову засідання було відкладено.

Розглядаючи клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Сендик О.О. про відкладення розгляду справи від 13 січня 2025, колегія суддів ураховує викладене вище та зазначає, що справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з березня 2023 року, передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 сплинув, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, включаючи позивача та інших учасників справи.

При цьому, за час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року судові засідання у справі чотири рази відкладались за клопотанням представника скаржниці – адвоката Сендика О.О., попри ненадання останнім належних доказів підстав неможливості прибуття до судового засідання.

Звертаючись до суду із клопотанням про відкладення судового розгляду, призначеного на 13 січня 2026 року адвокат Сендик О.О. повторно, посилаючись на неможливість прибуття у судове засідання у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, не надає суду жодних доказів обставин на які посилається.

При цьому, участь позивачки ОСОБА_1 , як і її представника адвоката Сендика О.О., у суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою.

Щодо наданої адвокатом Сендик О.О. копії власного закордонного паспорту, як доказу виїзду за межі території України, апеляційний суду зауважує, що процесуальним законом передбачене право особи примати участь у судовому засіданні у разі неможливості прибути у нього особисто, в режимі відеоконференції, у порядку ст. 212 ЦПК України, яким сторона скаржника не скористалася.

До того ж, відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Представником скаржниці адвокатом Сендик О.О. не наведено у вказаному клопотанні обставин, які б перешкоджали розглянути справу за відсутності скаржниці та її представника, а також не мотивовано необхідності безпосередньої явки до суду скаржниці та її представника.

Отже, апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення вказаного клопотання сторони відповідачки, і наведене не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, із заявою (клопотанням) про відкладення розгляду справи не звертались, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу позивача такою, що підлягає не задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обрання позивачем неналежного способу захисту, а також з висновків Одеського апеляційного суду, викладених в постанові від 16.06.2022 року, про те, що припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий Банк», у встановленому законом порядку не відбулось, які на переконання суду першої інстанції є преюдиційними для цієї справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі N 759/24061/19 (провадження N 61-8593св21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

Отже позивач має довести наявність підстав, встановлених законом, для визнання правочину недійсним.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 08.08.2006 року між ТОВ "Український Промисловий Банк" та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № 126/ПК-08/06 (Сума Кредиту — 57000,00 доларів США. Строк кредитування — 240 місяців. Дата повернення Кредиту — 07.08.2026 року. Мета кредитування — придбання квартири. Процентна ставка за користування кредитом — 12,5 відсотків річних (т.1 а.с.10-15/), а ОСОБА_2 - Договір поруки та Іпотечний договір, за яким в іпотеку банку позивачем було передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.06.2014 року у справі №520/1194/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено, стягнуто з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року у розмірі 532 830,57 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 грн.

22 травня 2018 року ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» уклали договір комісії №159-К, відповідно до якого комісіонер (ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал») зобов`язався за дорученням комітента (ТОВ «Зі-Зі») за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини та інші дії щодо придбання лоту на аукціоні за ціною не більше 645 000 грн, включаючи всі супутні витрати, в тому числі винагороду комерційних посередників, юридичний супровід дій, спрямованих на придбання лоту та інші витрати, в строк до 31.12.2018 року.

23 травня 2018 року на сайті PROZORRO Продажі відбулися відкриті торги з реалізації лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеним з ОСОБА_1 .

Як вбачається з Протоколу електронного аукціону №UA-EA-2018-04-02-000383-a від 23.05.2018 року, переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеним з ОСОБА_1 , було визнано ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал».

05 червня 2018 року між ОСОБА_1 (донька) та ОСОБА_4 (матір) укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання набула право власності на нежитлові приміщення салону-магазину, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м.

13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» укладено договір №627/К купівлі-продажу майнових прав, за яким продавцем ПАТ «Дельта Банк» шляхом продажу були відступлені покупцю - ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеним з ТОВ «Український промисловий Банк» та іпотечним договором від 08.08.2006 року.

19 лютого 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» на виконання договору комісії №159-К від 22.05.2018 року, акту прийому-передачі права вимоги від 13.06.2018 року було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого останнє прийняло права вимоги за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, Договором іпотеки, посвідченим 08.08.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., за реєстровим №2786.

21 лютого 2019 року у зв`язку з невиконанням боржником ОСОБА_1 умов кредитного договору ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника, поручителя та власника іпотечного майна повідомлення в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

У квітні 2019 року ТОВ «Зі-Зі» звернуло стягнення на предмет іпотеки, посилаючись про залишення боржником, поручителем та іпотекодавцем вимоги товариства про погашення заборгованості за кредитним договором.

17 квітня 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв.м., основною площею 17,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим №832.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2020 року у справі №520/10448/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16.06.2021 року, позов ОСОБА_4 до ТОВ «Зі-Зі», Державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р.В., ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Н.В., ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання незаконними і скасування рішень про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння залишено без задоволення. Позов третьої особи ОСОБА_1 до ТОВ «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р.В. про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора залишено без задоволення.

У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі N 711/4556/16-ц (провадження N 14-88цс19) зазначено, що: "іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України). Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України). За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі N 910/16461/16; див. також пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 522/407/15-ц)".

Відповідно до частин першої, другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтями 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи, ліквідацією юридичної особи.

За загальним правилом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним у належний спосіб. Так само забезпечувальне зобов`язання припиняється виконанням основного зобов`язання. Інші підстави припинення іпотечного зобов`язання мають бути врегульовані спеціальним законом або певним договором.

За загальним правилом, закріпленим у частині п`ятій статті 3 Закону N 898-IV, іпотека має похідний від основного зобов`язання характер і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з приписами статті 17 Закону N 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 вважає незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними договора про відступлення прав вимог за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року та договором іпотеки від 08.08.2006 року, у зв`язку з тим, що основне зобов`язання було виконано у повному обсязі у виконавчому провадженні № 48234204, закінченому 11.08.2015 року, тож є припиненим, як і іпотечний договір, що забезпечував його виконання.

Дійсно, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 02.11.2022 у справі N 947/23885/19, про те, що в разі коли право вимоги не виникло (наприклад, у разі нікчемності чи недійсності договору) або припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то таке право вимоги не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсності договору між первісним кредитором та новим кредитором, оскільки правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. Тому немає підстав для недійсності договору про відступлення прав вимоги.

У постанові від 08.08.2023 року у справі № 910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду відскутпила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ,викладеного в ухвалі від 20.12.2022 у цій справі посилається, зокрема, на висновок, викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01.12.2022 у справі N 910/7305/20, про те, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження доводів позивача, що на момент укладення вказаних договорів зобов`язання за договорами про надання кредиту та договорами застави майна були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючих прав вимоги і майнових прав суперечить статті 514 ЦК України та є підставою для визнання оспорюваних договорів в цій частині недійсними.

Так Велика Палата Верховного Суду виснувала, що той факт, що первісний кредитор передає новому кредитору вимогу, яка припинилася, є підставою для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, а не підставою недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога.

Зміна розміру заборгованості за кредитним договором також не впливає на дійсність / недійсність договору, за яким була передана вимога за відповідним кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Згідно із частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З огляду на цей припис, у випадку якщо предмета права вимоги (боргу) не існувало на момент його передання від ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал» та у подальшому ТОВ «Зі-Зі» покупці вправі на підставі частини першої статті 665 ЦК України відмовитися від договору купівлі-продажу в односторонньому порядку та вимагати повернення грошових коштів. Водночас, підстави для визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги та застосування наслідків недійсності цих договорів відсутні.

Щодо обраного позивачкою ОСОБА_1 способу захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними, апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виснує, що такий не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція.

Так, звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 просила визнати оспорювані договори недійсними, як такі що укладені на відступлення неіснуючого права вимоги, на підставі положень частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Позивачка також посилається на те, що оскаржувані правочини ставлять під сумнів відсутність заборгованості за кредитним договором та припинення іпотеки за іпотечним договором. Тож, загалом, позивачка ОСОБА_1 стверджує про порушення свої прав правовою невизначеністю щодо факту виконання нею зобов`язань, як боржника кредитним договором№126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року.

Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу.

В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб`єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи – власника майна, яке було обтяжено іпотекою.

Апеляційний суд наголошує, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту (близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.02.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20).

Отже, задоволення заявленої позовної вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав №627/К від 13.06.2018 року, укладеними між ПАТ"Дельта Банк" та покупцем - ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал", про відступлення прав за кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року та іпотечним договором від 08.08.2006 року, а також договору від 19.02.2019 року, укладеним між ТОВ "Фінансова компанія "Морган Кепітал" та ТОВ "Зі-Зі"не призведе до поновлення прав позивачки.

Дійсно, позов про визнання правочину недійсним є одним зі способів захисту прав позивача, у розмінні ч.2 ст.16 ЦК України, але не є ефективним способом захисту порушеного інтересу позивачки на правову визначеність. Натомість відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду інтерес позивача у правовій визначеності може захищатися, зокрема, позовом про визнання права або позовом про визнання відсутності права.

Так, у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (пункти 58, 59) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приписами, зокрема, статті 16 ЦК України, не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідносин, може відбуватися шляхом розірвання договору. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав. Водночас згідно з абзацом другим частини другої статті 20 ГПК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права, що визначений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України, означає, як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Така правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54–56).

У пункті 57 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такого судового розгляду кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, за наявності вказаних обставин боржник не позбавлений права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання відсутності права в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і відсутності права іпотеки відсутнім і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах.

При цьому колегія суддів погоджується із зауваженнями скаржниці про безпідставність посилань суду першої інстанції на преюдиційність висновків суду, викладених у постанові Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, про те, що припинення кредитних правовідносин за Кредитним договором №126/ПК-08/06 від 08.08.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий Банк», у встановленому законом порядку не відбулось, зважаючи на те, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не їх правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (ЄДРСРУ № 106558719).

Водночас, помилковість вказаних вище посилань суду першої інстанції не призвела до ухвалення судом помилкового висновку по суті справи, оскільки обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155).

З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, чи стали підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький