Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №444/1234/25 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/1234/25

Провадження № 2/444/107/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Ясиновський Р. Б.

секретар судового засідання Стець М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в сумі 70550.00 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася 05 лютого 2025 року до суду із позовною заявою до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в сумі 70550.00 грн.

В обгрунтування позову позивачка ОСОБА_1 посилається на наступне.

Вказує, що у провадженні Жовківського районного суду Львівської області знаходиться цивільна справа № 444/3931/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів в розмірі 108 000.00 грн.

Повідомляє, що ОСОБА_2 , отримавши від ОСОБА_3 аліменти в сумі 167100,00 грн, передала їм, як дітям, лише: дочці ОСОБА_4 27000,00 грн., а дочці ОСОБА_5 44000,00 грн., що разом становить 71000,00 грн, привласнивши решту коштів в сумі 96 100, 00 грн.

Зазначає, що із урахування обсягу неповної цивільної дієздатності неповнолітньої особи та того, що аліменти є власністю дитини, законодавець закріпив право неповнолітнього на самостійне одержання аліментів. Наголошує, що ОСОБА_2 приховувала від них розмір аліментів, які надходили від їхнього батька, у тому числі не повідомляла їм про те, що такі надійшли від їхнього батька ОСОБА_3 в сумі 167 100, 00 грн, що підтверджується листом вихідний № 35530 від 13.11.2024, відповідно до якого, кошти на погашення боргу по аліментах надходили з 15.06.2020 по 28.10.2024, та заволоділа такими в розмірі 96100,00 грн, а отже, сума таких підлягає стягненню з ОСОБА_2 у їхню користь, відповідно до рішень Жовківського районного суду та виконавчих листів, в пропорції (сумі), яку встановлено для кожної з дітей, на підставі розрахунку наданого посадовою особою Жовківського віддіу ДВС у Львівському pайоні Львівської області ЗМУМЮ. Зокрема, орієнтовано, сума боргу погашена відповідачем по аліментах згідно рішень Жовківського районного суду в справі № 2-902/10 від 15.03.2010, виконавчий лист № 2-902/10 від 16.06.2010, та рішеннь суду в справі №442/1690/19, провадження №2/444/1122/2019 від 20.12.2019, ВП № 20142630 та ВП 61580725, відповідно до листа вихідний № 35530 від 13.11.2024, наданого посадовою особою Жовківського відділу ДВС у Львівському pайоні Львівської області ЗМУМЮ, та привласненої і не виплаченої їй, позивачці ОСОБА_1 , відповідачкою ОСОБА_2 становить 70 550 грн без врахуванням суми 44 000 грн, яку їй, позивачці, виплачено переказами ОСОБА_2 у 2024 році.

Зазначає, що, будучи повнолітньою на час звернення ОСОБА_2 з позовом про стягнення пені в розмірі 108 000 грн 00 коп за несвоєчасно виплачені аліменти з ОСОБА_3 до суду, вона заперечує вимоги позивачки і просить суд відмовити в такому позові виходячи з того, що ОСОБА_2 , яка є її мамою, зловживала правами з отримання належних їх і її сестрі, ОСОБА_6 , аліментів і незаконно їх присвоїла. Крім того батько ОСОБА_3 виконує обов`язок із захисту України і приймає участь в бойових діях з 31 січня 2024 року, та захищає як її із сестрою, так і позивачку ОСОБА_2 і їх спокійний сон, і можливість жити і працювати, а тому, будучи повнолітньою дочкою, вона відмовляється від будь-яких претензій щодо стягнення коштів - пені за несвоєчасно виплачені аліменти на її утримання, оскільки станом на сьогоднішній день батько ОСОБА_3 , який є відповідачем у даній справі їй допомагає матеріально, надає кошти для проживання у м. Києві та повністю оплатив витрати з лікування зубів в лікаря стоматолога згідно кошторису виконаних робіт на суму близько 12.000 грн станом на 30.01.2025, які вона лікувала в м. Рава-Руська. Крім того в батька є ще сім`я і малолітня дитина, яку він також має утримувати.

Вказує, що попередній орієнтований розрахунок судових витрат, які очікує понести становить по 5000,00 грн витрат за оплату послуг адвоката та суму судового збору, сплаченого при поданні даного позову.

Зважаючи на вищенаведене, позивачка ОСОБА_1 просить позовну заяву задовольнити.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не прибула.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Войціховський Андрій Богданович у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) позовну заяву підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Пояснив, що у 2024 році ОСОБА_3 оплатив на рахунки виконавчої служби в користь відповідачки в інтересах їхніх дітей аліменти, а також оплатив штрафну санкцію за несвоєчасну сплату аліментів. Таку суму отримала відповідачка, однак ці кошти мали отримати позивачка та її сестра, які, на той час, вже були повнолітніми. Вказує, що саме вони вправі розпоряджатися цими коштами. Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що її відрахували з університету за несплату за навчання. Пояснив, що аліменти стягувалися із 2010 по 2019 рік. Був один виконавчий лист. ОСОБА_3 частково сплачував аліменти. Вважає, що борг, який був сплачений після повноліття дітей мав бути повернутий дітям.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила у повному обсязі та просила відмовити у задоволенні позовної заяви. Пояснила, що вона впродовж усього життя піклувалася про дітей та витратила на утримання дітей коштів набагато більше, аніж сплатив боргу ОСОБА_3 , який весь час мав хорошу роботу, однак у виконавчу службу не з`являвся. Дитина ОСОБА_1 весь час проживала із нею. На даний час у неї є ще одна донька від іншого шлюбу. Різниці між своїми дітьми вона не робить. Із 170 000 грн частину грошей дала своїм донькам.

Окрім цього, відповідачкою ОСОБА_2 до суду 15.09.2025 року були подані письмові заперечення. Зазначила, що повністю заперечує позов своєї доньки, так як сума, яку вона хоче із неї стягнути, зовсім їй не належить, оскільки із моменту розірвання шлюбу із її батьком усі витрати на утримання доньки були на ній.

ОСОБА_2 вказує, що 14.06.2010 року Жовківський районний суд Львівської області розглянув справу за її позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та вирішив стягувати з ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , у розмірі по 450 грн щомісячно на кожну дитину, починаючи із 15.03.2010 року і до досягнення дітьми повноліття. Незважаючи на рішення суду, ОСОБА_3 усі ці 14 років ухилявся від сплати аліментів на утримання дітей. Вказує, що діти жодного разу не зверталися до нього за матеріальною допомогою, хоча вони проживали в одному місті. Він уникав контакту із доньками. Після закінчення 11 класу її донька ОСОБА_1 вступила на навчання до Національного університету "Львівська політехніка". Вказує, що по договору за платне навчання вона була офіційно єдиним платником. На момент навчання ОСОБА_5 , її старша донька ОСОБА_8 проживала з своїм хлопцем у м. Львові в орендованій ними квартирі та погодилась, аби її сестра проживала разом із ними, так як була вільна кімната. У позові донька зазначає, що не отримала вищої освіти, так як мама відмовилася оплачувати її навчання та житло, однак, насправді, за перший курс навчання нею була оплачена повна сума у розмірі більше 30 000 грн. Стверджує, що її донька не отримала вищої освіти через своє недбале і байдуже сталення до навчання і була відрахована з навчального закладу в кінці року за невідвідування та нездачу заліків. Впродовж першого року навчання до неї клька разів телефонували викладачі і говорили їй, що за майже рік навчання не знають як виглядає її донька. Зазначає, що у неї із донькою завжди були непрості відносини. Після відрахування її із навчання, де вона навіть не закінчила перший курс, вона взяла її до себе на роботу в страхову компанію. Зароблені кошти дочка витрачала лише на свої потреби, хоча надалі перебувала повністю на її утриманні і жила у її будинку. Вказує, що ніколи не просила у дочки допомоги в оплаті комунальних послуг чи будь-чого іншого. У м. Київ на роботу її донька ОСОБА_1 поїхала за рекомендацією її старшої доньки ОСОБА_8 до знайомих її чоловіка, які у с. Шевченкове Киїівської області мають власне виробництво напівфабрикатів. Вказує, що проживаючи із нею у м. Рава-Руська, її донька проходила лікування щитовидної залози. Вона знайшла для доньки найкращого лікаря-ендокринолога. Поки донька проживала із нею, то її стан значно покращився. Але, поїхавши у м. Київ, вона повністю закинула лікування. У цехах, де вона працювала стояли холодильники і через надмірний контакт із фреоном у неї почали випадати зуби. Старша донька неодноразово жалкувала, що порекомендувала їй туди поїхати. Працюючи там, її донька познайомилася із хлопцем із Сумської області. Пізніше вони кілька разів приїжджали до неї у м. Рава-Руська. Вона з мамою неодноразово відправляла свої доньці посилки з продуктами, одягом та всім, що вона просила. Жодного разу батько не допомагав своїй дитині нічим. І лише коли вступив до лав ЗСУ виконавча служба почала стягувати заборгованість по аліментах і він почав шукати контакти із дітьми. Вони розівали шлюб із ОСОБА_9 , коли молодшій доньці було 3 роки, а старшій 6 років. Зазначає, що зараз у нього своя правда і своя історія для дітей.

ОСОБА_2 вказує, що коли було стягнуто 250 000 грн аліментів, вона вирішила трохи грошей перерахувати своїм дітям, хоча розуміє, що ці кошти жодним чином їм не належать, так як ці 14 років вона сама вирішувала усі потреби обох дітей за двох батьків. Діти хворіють, лікують зуби, відвідують гуртки, їх потрібно одягати, взувати, лікувати, а ще у дітей є день народження. Батько ОСОБА_5 за багато років вперше привітав свою доньку в 2024 році і перерахував їй 10 000 грн як подарунок, щоб купити її прихильність в суді. Всі ці роки його теперішня дружина не дозволяла йому навіть підіймати телефон від дітей. Вказує, що вона із донькою спілкуються телефоном, і хоч не так часто, але спілкування є. Воно стало рідким, бо через 14 років появився батько, який нарешті дає їй гроші і оплачує обом донькам адвоката по цих справах. Коли вперше почалися обстріли району міста Києва, де проживає її донька із її хлопцем, вона не переставала просити, щоб вони їхали в м. Рава-Руська. Вона вже знайшла їм там гарне житло і зобов`язалася допомогти обом із роботою. Однак вплив її батька та старшої сестри призвів до того, що рішення досі не прийняте. Вона, як мати, кожного разу переживає із ними усі повітряні тривоги. Лікування зубів її доньці, яке оплатив її батько у сумі 11 700 грн, не вважає тим, чим може похвалитися рідний батько за 14 років. Впродовж цих років, коли батька зовсім не було, на лікування зубів дитини пішла не менша сума. Зазначає також, що на даний момент на її утриманні знаходиться неповнолітня донька 2014 року народження, яку вона має повністю забезпечувати, як і колись своїх старших доньок. На сьогодні вона працює неофіційно. Її маленька донька навчається у 6 класі, відвідує секції та ходить до репетитора з англійської мови. Зазначає, що виховала та дала обом донькам освіту. Вважає, що її діти дорослі, працюють та повинні забезпечувати себе самі.

ОСОБА_2 не вважає, що вона повина віддавати взагалі будь-які кошти своїй доньці, так як рішенням суду такі кошти стягувалися у її користь на утримання доньки. Вона, як мама, дала своїй доньці усе, що змогла. За вищу освіту дочки вона готова була платити усі 4 курси, але її донька не хотіла вчитися. Той аргумент у позові, що вона відмовилася платити є абсолютно абсурдним. Окрім цього, враховуючи те, що у дочки є і мати і батько, то в оплаті за навчання також міг брати участь і батько (арк. спр. 57-59).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Будь-яких клопотань чи пояснень не подавав.

На підставі ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Часиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено наступне.

Із копії паспорта громадянина України ID-картка НОМЕР_1 , виданого на ім`я позивачки ОСОБА_1 , вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 м. Рава-Руська Жовківського району Львівської області. Станом на день звернення до суду із позовною заявою позивачка є повнолітньою.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 лютого 2020 року у справі № 444/1690/19 суд ухвалив:

« Заяву задовольнити.

Ухвалити додаткове рішення по цивільній справі № 444/1690/19 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів, що стягуються на утримання неповнолітніх дітей, яким третій абзац резолютивної частини рішення після слів " .... в розмірі" доповнити словами " 2000,00 ( Дві тисячі ) гривень щомісяно, але не менше" виклавши даний абзац в наступній редакції:

"Стягувати з ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця Галицького району м. Львова та жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), аліменти на утримання неповнолітньої дитини, а саме дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 2000,00 (Дві тисячі) гривень, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та стягувати такі в користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м.Рава-Руська, Жовківського району, Львівської області, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Жовківським РВ ГУДМС України у Львівській області 08.10.2015 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , починаючи з дати набрання законної сили рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття."

Дане рішення є невід`ємною частиною рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20.12.2019 року. »

Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 07 квітня 2025 року у справі №444/3931/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , Жовківський ВДВС у Львівському районі Львівської області про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 108 000.00 грн суд постановив в клопотанні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про залучення їх в якості третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, прийняття та об`єднання позовної заяви із первинним позовом - відмовити.

Із вказаної ухвали суду вбачається, що 19.09.2024 позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 108 000.00 грн. 01.10.2024 у справі відкрито провадження. 17.12.2024 у справі залучено в якості третіх осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та Жовківський ВДВС у Львівському районі Львівської області. 05.02.2025 до суду звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_1 як треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору із позовними заявами до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення боргу. Просили дані позови об`єднати в одне провадження на підставі ч. 1, 3, 4 ст. 52 ЦПК України. Так, предметом позову у справі № 444/3931/24 є стягнення пені (неустойки) за прострочення аліментів. Ця вимога, згідно зі ст. 196 СК України, належить особисто одержувачеві аліментів, тобто матері (Позивачці), а не дитині чи іншим родичам. Подані позови третіх осіб, які є дочками сторін у справі, стосуються інших правовідносин (зокрема, претензій до матері у зв`язку із імовірним «неправильним розподілом» чи «невиплатою» аліментів тощо). Їхні вимоги, як вбачається із тексту позовів, не спрямовані на оспорювання чи уточнення суми пені/неустойки за аліменти з боку батька (Відповідача). Відтак це окремий предмет, який не зумовлює необхідність зміни свого статусу в справі про пеню. Позов у справі № 444/3931/24 має предмет стягнення пені за невчасне перерахування аліментів з батька ( ОСОБА_3 ) на користь матері ( ОСОБА_2 ). Нові позови від дочок фактично заявляють претензії до матері стосовно аліментів, які, та на їхню думку, не передала їм (чи «привласнила»), і вимагають від неї (а не від батька) повернення грошей. Таким чином, у справі про пеню суд має визначити відповідальність батька перед матір`ю за прострочення сплати аліментів. Таким чином, на переконання суду, це різні спори, не пов`язані єдиним предметом або тими самими сторонами, що вимагає іншого розгляд. Ухвалою суду встановлено, що таке об`єднання буде заважати швидкому й ефективному розгляду справи. А відтак, суд прийшов до переконання, що в клопотанні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про об`єднання їхніх позовів із первісним позовом слід відмовити.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 02.09.2024 р. ВП № 20142630 старшого держвиконавця Жовківського ВДВС у ЛРЛО ЗМРУ МЮ Дороти В.В., заборгованість за період з березня 2010 року станом на 02 вересня 2024 року складає 108 000,00 грн.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дн і шш, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у часті від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Згідно із частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованої з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувані функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Предметом спору у даній цивільній справі є стягнення грошових коштів в сумі 70550.00 грн, що є частиною тих коштів, які стягнуті відповідно до рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 липня 2025 року у справі № 444/3931/24 з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів в розмірі 108 000 грн

Суд не вбачає підстав для стягнення таких коштів із матері ОСОБА_2 в користь її дочки ОСОБА_1 .

Суд враховує, що кошти в розмірі 108 000 грн стягнуті з батька дітей в користь матері дітей як спосіб забезпечення виконання зобов`язання за прострочення сплати аліментів. Аліменти стягувалися відповідно до рішень суду та виданих на їх підставі виконавчих листів, у період до досягнення дітьми повноліття. Такими рішеннями суду було встановлено, що діти проживають разом із їх матір`ю ОСОБА_2 та перебувають на її утриманні.

У період несплати відповідачем аліментів неповнолітні діти проживали з матір`ю, перебували на її утриманні і саме вона несла усі матеріальні витрати на утримання дітей, що і стало підставою для ухвалення рішенням суду за позовом ОСОБА_2 про стягнення саме у її користь з ОСОБА_3 пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів в розмірі 108 000 грн.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Представником позивача в обгрунтування доводів позовної заяви до такої додано договір № 431-24 від 09.08.2021 про навчання в Нацональному університеті "Львівська політехніка", із якого вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є вступницею на навчання на 1 курс , а її законним представником є ОСОБА_10 (арк. спр. 65).

Також у судовому засіданні було досліджено долучений представником позивача в системі "Електронний суд" файловий документ із записом телефонної розмови. Із такого вбачається розмова ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , які ведуть дискусію щодо спірних коштів.

При поданні позовної заяви та впродовж розгляду цивільної справи позивачка не скористалась своїм процесуальним правом та не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував те, що спірні кошти у розмірі 70550 грн підлягають стягненню з її матері в її користь як незаконно привласнені, а долучені копія вищевказаного договору про навчання та звукозапис телефонної розмови не є такими доказами.

Позивачкою ОСОБА_1 не подано суду доказів відрахування її з навчального закладу і що таке відрахування мало місце внаслідок несплати коштів за навчання її мамою ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Самі лише доводи позивачки про те, що її мама, коли вона, позивачка, була неповнолітньою, зловживала правами з отримання належних їй і її сестрі, ОСОБА_6 , аліментів і незаконно їх присвоїла, суд не приймає до уваги.

Суд знаходить такі доводи непереконливими, такими, що не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки неповнолітні діти проживали із матір`ю та перебували на її утриманні у той час, коли батько не сплачував заборгованості по аліментах.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені позивачкою доводи щодо стягнення із матері у її користь коштів у розмірі 70 550 грн не підтверджені належними, допустимими та достатніми у своїй сукупності доказами, а відтак, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки, а тому в задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

При вирішенні питання щодо судових витрат, суд керується вимогами ст.141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, суд не має підстав для присудження позивачам судових витрат за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в сумі 70550.00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2026 року.

Суддя Ясиновський Р. Б.