Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №629/1543/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 лютого 2026 року

м. Харків

справа № 629/1543/25

провадження № 22-ц/818/ 1466/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2025 року у складі судді Ткаченко О.А.,-

ВСТАНОВИВ :

У березні 2025 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2025 року зупинено провадження у справі на час перебування ОСОБА_2 на військовій службі.

Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 щомісячно повідомляти суд про дійсну участь солдата ОСОБА_2 у бойових діях та здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, для можливості, за наявності для цього обставин, поновлення провадження у справі та розгляду її по суті, а також, у разі зникнення вищезазначених обставин невідкладно про вказане повідомити суд.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що відсутні підстави для зупинення провадження у справі. Зупинення провадження порушує інтереси дитини. У справі, що розглядалася судом, предметом спору є визнання батьківства, стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Окрім того, суд не врахував, що відповідач приймає участь у справі через свого представника та не позбавлений можливості здійснити реалізацію наданих йому процесуальних прав. Крім того, відповідачем не надано належних доказів перебування його на військовій службі у військовій частині, що переведена на військовий стан і бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що для зупинення провадження на підставі ст. 251 ЦПК України достатнім є факт перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідачем надано докази його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Також, враховано, інтереси дитини.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 N 389-VIII (далі - Закон N 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону N 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

За приписами статей 1 та 3 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.91 №1934-XII (далі - Закон N 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Структура Збройних Сил України визначається статтею 3 Закону N 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Комплектування ж Збройних Сил України визначається статтею 5 Закону N 1934-XII, відповідно до частини першої якої особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону № 2232-XII.

Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана з фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції ї викладеній в ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року в справі № 461/5209/19 (провадження № 61-5782св22) за змістом якої перебування сторони у справі складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій є підставою для зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан».

Аналіз таких нормативно-правових актів таких як Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII), Закон України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі - Указ).дає підставу дійти висновку, що введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема здійснюється мобілізація.

У зв`язку з цим з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу.

Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно довідки командира військової частини НОМЕР_1 №939 від 26.09.2024, молодший сержант ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (зворотна сторона а.с.26).

ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 виданого 22.08.2023 (а.с.26).

Як убачається зі змісту відповіді командира військової частини НОМЕР_1 №788 від 16.04.2025, щодо підтвердження відрядження у зону бойових дій молодшого сержанта ОСОБА_2 , останній виконує бойове завдання з прикриття тилового командного пункту військової частини НОМЕР_1 у зоні бойових дій з 11.04.2025, згідно бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №124 від 11.04.2025 (а.с.45).

Норма передбачена п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України носить імперативний характер, тобто зупинити провадження у справі є обов`язком суду, а не його правом.

Посилання апеляційної скарги на наявність представника у відповідача на обов`язок суду зупинити провадження у справі не впливає, оскільки військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловила власну волю щодо зупинення провадження у справі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, визначених у п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, для зупинення провадження у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Ухвала суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, ст.375, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук