Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №636/2033/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 636/2033/25 Головуючий І-ї інстанції – Карімов І.В.

Провадження № 33/818/81/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Дєдової Н.С.

за участю захисника Лихачової М.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Лихачової М.Б. на постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,–

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 25.02.2025 року о 11 год. 25 хв. по дорозі Чугуїв-Мілове 9 км с.Коробочкине, Чугуївського району, Харківської області ОСОБА_1 керував транспортним засобом NISSAN Maxima, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук. Від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора алкотест Drager 6820, а також від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, та стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Лихачова М.Б. просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати як необґрунтовану та незаконну, таку, що не відповідає фактичним обставинам справи, винести нову постанову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що станом на теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу та приймає безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

У період з 08 квітня 2025 року до 25 червня 2025 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні та реабілітації у різних медичних закладах у зв`язку з отриманими раніше травмами (довідки додаються).

З урахуванням викладеного, проходженням ОСОБА_1 військової служби та участь у бойових діях, вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважних причин.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що матеріали справи не містять доказів керування ОСОБА_1 автомобілем за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв`язку із чим останній не був водієм та не мав обов`язку проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння. Крім того, у матеріалах справи відсутні дані щодо підстав його законної зупинки відповідно до вимог ст.35 ЗУ «Про національну поліцію».

Вказує, що оскільки ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то його огляд мав проводитися у відповідності до приписів ст.266-1 КУпАП, а не у загальному порядку, хоча підстав для проведення такого огляду, на її думку, не було, оскільки з наданого відеозапису у нього не вбачається ознак алкогольного сп`яніння, зафіксованих поліцією у протоколі, акті огляду та рапорті.

Також, у складеному щодо ОСОБА_1 протоколі про адміністративне правопорушення не вказані у якості додатків до нього ані акт огляду, ані направлення на проходження медичного огляду.

Зазначає, що з наявного відеозапису вбачається, що поліцейськими були роз`яснені ОСОБА_1 його права, передбачені ст.268 КУпАП, не в повному обсязі, та фактично останній не ознайомлювався із змістом складеного протоколу, а тільки поставив свій підпис там, де вказав інспектор, а сама відеофіксація події неповна та небезперервна.

Крім того, суд першої інстанції не надав оцінки тому, що працівники поліції провели огляд ТЗ ОСОБА_1 (а саме – багажника) без наявності на те законних підстав.

Вказує, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування автомобілем.

Вважає, що рапорт інспектора Книша В., долучений до матеріалів судового провадження, не є належним, допустимим та однозначним доказом у справі.

Також, до початку судового розгляду, захисник Лихачова М.Б. надала до суду клопотання про зупинення провадження у справі за тих підстав, що станом на теперішній час ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, та не має можливості з об`єктивних причин приймати участь у судових засіданнях, в той час як його безпосередня участь під час розгляду справи судом з метою повного з`ясування усіх її обставин, є необхідною умовою. При цьому, просить врахувати висновки Великої Палати ВСУ, викладені у її рішенні від 12.11.2025 року (справа №754/947/22).

Мотиви суду

Перевіряючи доводи захисника, викладені нею у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів судового провадження, захисник Лихачова М.Б. була присутня у судовому засіданні суду першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення від 21.04.2025 року. (протокол судового засідання №4399071, а.с. 36-38), та 29.04.2025 року подала апеляційну скаргу, яку було повернуто за рішенням Харківського апеляційного суду від 09.05.2025 року з підстав, передбачених ч.2 ст.297 КУпАП. (а.с. 79)

23.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, яку постановою Харківського апеляційного суду від 18.06.2025 року було повернуто апелянту відповідно до вимог ч.2 ст.294 КУпАП. (а.с. 117)

30.06.2025 року захисник Лихачова М.Б. знову подала апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року, обгрунтовуючи його тим, що ОСОБА_1 наразі виконує свої обов`язки військової служби, приймає участь у бойових діях, та тривалий час перебував на лікуванні та проходив реабілітацію. (відповідні довідки додаються)

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 має статус військового, бере безпосередню участь у бойових діях та в період з 08 квітня 2025 року до 25 червня 2025 року перебував на лікуванні, доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, а подане клопотання підлягає задоволенню.

Щодо поданого захисником Лихачовою М.Б. клопотання про зупинення провадження у справі слід зазначити наступне.

Так, якщо певні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону).

01.05.2022 року законодавцем були внесені зміни у чинний КПК щодо зупинення кримінального провадження. У КУпАП такі зміни цим законом не були внесенні. Це свідчить про те, що законодавець мав на меті врегулювати виключно питання щодо зупинення кримінального провадження в умовах воєнного стану.

Це обумовлено тим, що статус обвинуваченого відрізняється від статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, відповідно до КПК участь обвинуваченого у розгляді кримінального провадження є обов`язковою. На відміну від провадження у справі про адміністративне правопорушення, де визначено, що участь особи є обов`язковою тільки при розгляді справ про адміністративні правопорушення, що передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 КУпАП. Стаття 130 КУпАП до цього переліку не входить. Враховуючи це, застосування норм КПК до правовідносин у даній справі за аналогією закону не видається можливим.

Слід також зауважити, що строки притягнення до кримінальної відповідальності є більш тривалими ніж строки накладення адміністративного стягнення та порядок їх обчислення є різним. Так, у КУпАП не передбачено можливості зупинення строків накладення адміністративного стягнення, а сплив такого строку навіть за наявності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення є безумовною підставою для закриття провадження у справі. Отже, чинним КУпАП передбачено лише можливість зупинення строків розгляду адміністративних справ про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, якщо особа, щодо якої складено протокол про таке правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з`явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо), стаття 277 КУпАП.

Відповідно до ст.6 ЄКПЛ кожна особа має право на розгляд її справи упродовж розумного строку судом встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти неї обвинувачення. Тому, розгляд даної справи без невиправданої затримки буде відповідати інтересам особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім цього, слід зазначити, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення не є реабілітуючою підставою і закриття провадження з цих підстав не відповідатиме інтересам самого ОСОБА_1 .

При цьому, Рішення Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №754/947/22, на якому акцентує свою увагу адвокат, не стосується розгляду про адміністративні правопорушення, а стосується порядку розгляду судових справ інших юрисдикцій за участю військовослужбовців під час дії воєнного стану. Це рішення уточнює, як застосовується норма щодо зупинення провадження у цивільних, господарських та адміністративних справах за участю військових, а не запроваджує нових правил для проваджень про адміністративні правопорушення.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у задоволенні клопотання захисника слід відмовити. Розгляд справи слід продовжити, оскільки захиснику надано всі права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що є достатнім для здійснення ефективного захисту та його подальшої участі у дослідженні доказів, які долучені до матеріалів справи.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника Лихачової М.Б. на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, судовим розглядом встановлено, що 25.02.2025 року о 11 год. 25 хв. по дорозі Чугуїв-Мілове 9 км с.Коробочкине, Чугуївського району, Харківської області ОСОБА_1 керував транспортним засобом NISSAN Maxima, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук. Від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора алкотест Drager 6820, а також від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 255927 від 25.02.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, яким судом надано належної оцінки, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 25.02.2025 року о 11 год. 41 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у водіяОСОБА_2 були виявлені ознаки сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук; огляд у КНП «Чугуївська ЦЛ ім. Кононенка» не проводився за відмовою ОСОБА_1 ;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 25.02.2025 року, згідно якого у ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук; огляд на стан на стан алкогольного сп`яніння за допомогою Алкотестера Драгер 6820 не проводився у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 ;

- рапортом поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта поліції Книша В. від 25.02.2025 року щодо події з зазначенням обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушння за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт відмови ОСОБА_2 від проходження на пропозицію співробітників поліції огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Перевіряючи доводи захисника Лихачової М.Б. про те, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

Згідно відеозапису події, що мала місце 25.02.2025 року, убачається, що співробітниками поліції був зупинений автомобіль NISSAN Maxima, за кермом якого перебував водій, особу якого було встановлено як ОСОБА_1 .

При цьому, як зафіксовано відеозаписом, під час спілкування із співробітниками поліції ОСОБА_1 жодним чином не заперечував факт керування ним транспортним засобом, надавав документи, відповідав на запитання, а складений щодо нього протокол про адміністративне правопорушення, підписаний ним власноруч, без зауважень. Водночас, версія щодо не виконання ОСОБА_1 функцій водія за вказаних обставин з`явилася вже під час судового розгляду, в той час як на місці події ОСОБА_1 факт керування авто не заперечував.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до таких доводів адвоката, та розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу уникнути від відповідальності, а заперечення апелянтом факту керування транспортним засобом при обставинах, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, є безпідставні.

Водночас, заперечуючи факт керування ОСОБА_1 автомобілем, захисник одночасно оспорює законність його зупинки інспекторами поліції.

Дійсно, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Однак, апелянтом не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи його транспортний засіб був зупинений на блокпосту.

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, 757/2022 від 07.11.2022 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Аналогічні обставини зупинки ТЗ під керванням ОСОБА_1 зафіксовані і у рапорті поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта поліції Книша В. від 25.02.2025 року. (а.с. 2)

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо його зупинки апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія ОСОБА_1 здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

Також, всупереч доводам захисника, за змістом ст.34 ЗУ «Про національну поліцію», поліція має право оглядати багажник, але в контексті поверхневої перевірки, яка є візуальним оглядом. За законом, особа, яка проводить огляд, може вимагати, щоб ви самостійно відкрили багажник і показали його вміст, але не має права самостійно його обшукувати. В умовах воєнного стану, такі повноваження можуть бути розширені.

Як убачається з відеозапису події, на вимогу поліцейського ОСОБА_1 добровільно відчинив багажник, який був оглянутий інспектором саме у такий спосіб.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, то його огляд мав проводитися у відповідності до приписів ст.266-1 КУпАП, не є слушним за таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Додані до апеляційної скарги довідки, на які посилається захисник, зокрема про те, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 176, 177) та посвідчення УБД (а.с. 178) не дають суду можливості достеменно встановити, що у день події останній безпосередньо виконував будь-які обов`язки військової служби.

Будь-яких інших документів, які б беззаперечно підтверджували, що на час вчинення цього адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби, стороною захисту не надано, а матеріали справи їх не містять, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.

З огляду на викладене, та з урахуванням даних відеозапису, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов`язків.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, слід зазначити наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений вичерпний перелік ознак наркотичного сп`яніння, що узгоджується із тими ознаками, що були виявлені працівниками поліції під час спілкування з ОСОБА_1 ,а тому апеляційний суд дійшов висновку, що дії працівників поліції під час складання протоколу відповідали вимогам цієї інструкції та іншим нормативним актам.

Статтею 266 КУпАП визначений порядок проведення огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до п.2 Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 Розділу І Інструкції, ознаками алкогольного сп`яніння є:

-запах алкоголю з порожнини рота;

-порушення координації рухів;

-порушення мови;

-виражене тремтіння пальців рук;

-різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя;

-поведінка, що не відповідає обстановці.

Інспектором поліції в протоколі про адміністративне правопорушення було зазначено, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння рук, почервоніння очей. (а.с. 1)

Посилання в протоколі на ознаки сп`яніння, які стали підставою для пропозиції пройти такий огляд, відповідають роз`ясненням, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, а саме: якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Отже, працівник поліції, виявивши ці ознаки, які відповідають переліку, зазначеному у Інструкції, законно та обґрунтовано запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, від якого останній відмовилася.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як виходить зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів, входить до його виключних дискреційних повноважень.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він має ознаки алкогольного сп`яніння та відповідно до відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції, йому було повідомлено, що у нього виявлено ознаки саме алкогольного сп`яніння, а тому, в порядку вимог ПДР України, запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння.

При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_1 не заперечував факт вживання ним алкоголю за день чи два до дня події.

Доводи адвокати Лихачової М.Б. про те, що у складеному протоколі про адміністративне правопорушення не вказані у якості додатків до нього ані акт огляду, ані направлення на проходження медичного огляду, є неспроможними, та спростовуються його даними, де серед додатків до протоколу вказані усі перераховані документи. (а.с. 1, пункт 11)

Щодо посилань захисника на те, що ОСОБА_1 фактично не був ознайомлений зі змістом складеного протоколу, а лише підписав його, слід зауважити, що ознайомлення з протоколом є правом, а не обов`язком особи. Якщо особа вирішила не реалізувати своє право на ознайомлення, це не є підставою для визнання доказів недопустимими, якщо сторона обвинувачення належним чином надала доступ до матеріалів.

Водночас, як убачається з наданих матеріалів, ОСОБА_1 не тільки підписав складений щодо нього протокол, а й отримав його копію та надав у відповідній його графі власні письмові пояснення. (а.с.1)

При цьому, графа протоколу «Підпис особи, якій роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, підписана ОСОБА_1 також без зауважень, що, в свою чергу, свідчить про те, що доводи захисника про неповне роз`яснення йому його прав та обов`язків співробітниками поліції є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від права керування ТЗ є неспроможними з огляду на дані рапорту поліцейського ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області сержанта поліції Книша В. від 25.02.2025 року, відповідно до якого останнього було відсторонено від права керування шляхом передачі керування автомобілем тверезому водію з посвідченням водія відповідної категорії. (а.с. 2)

Аргументи адвоката про те, що вище вказаний рапорт не є належним та допустимим доказом, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Зазначений документ складений уповноваженою на те особою, а його зміст оцінюється судом у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі.

На рахунок доводів захисника про неповноту відеозапису події, слід зазначити, що відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Отже, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення з нагрудної бодікамери (1113057280/331), дані про яку внесені у протокол про адміністративне правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.

Зафіксовані відеозаписом обставини надають можливість повно та об`єктивно дослідити їх, конкретизувати поведінку поліцейських (діяли в межах своєї компетенції та виконували свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію») та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений відеозапис фіксує реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності з іншими доказами по справі. Оглянутий відеозапис дає можливість встановити його узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає його як належний доказ у справі.

На переконання суду, відеозапис події не є недопустимим доказом, як вважає апелянт, оскільки він здійснений на підставі п.1 ст.40 Закону України "Про національну поліцію" з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення.

При цьому зміст долученого до справи диску свідчить про те, що на ньому зафіксовано саме події, які є предметом розгляду у даній справі, вони відображають фактичні дані, які встановлюють наявність адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні. Відтак, долучений до справи відеозапис у відповідності до ст.251 КУпАП є доказом у справі про адміністративне правопорушення, а тому обґрунтовано покладений судом в основу постанови.

Також суд зауважує, що фіксування відбувалось відкрито, а водій не заперечував проти зйомки.

Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась з недозволеного технічного засобу чи з порушенням вимог закону в матеріалах справи немає.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, дії службової особи що складала протокол та фіксувала правопорушення, можe бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено матеріали справи таких даних не мітять, не надано таких відомостей стороною захисту і до апеляційного суду. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді апеляційний суд не вбачає.

Всі інші доводи апеляційної скарги сторони захисту судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки мають формальний характер та не спростовують висновків суду та жодним чином не впливають на них.

При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 саме за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Стосовно вимог захисника щодо застосування до ОСОБА_1 стягнення без позбавлення права керування ТЗ, висловлених нею у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, слід зазначити, що частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП передбачає безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

При цьому, нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції певної норми, або не накладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної норми як обов`язкового.

За таких обставин, також відсутні підстави для зміни постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року в частині накладеного адміністративного стягнення.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23,33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника Лихачової М.Б. задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу захисника Лихачової М.Б. залишити без задоволення.

Постанову судді Чугуївського міського суду Харківської області від 21 квітня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик