Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №401/3681/25 — Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа № 401/3681/25

Провадження № 2/401/449/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2026 р. м. Світловодськ

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючий суддя Макарова Ю.І.,

секретар судового засідання Горбатюк К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Світловодську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2025 року через електронний кабінет в електронній системі "Електронний суд" представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в розмірі 25 974 грн. 00 коп. та судових витрат у виді судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 червня 2024 року між відповідачем та ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" (первісний кредитор) укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4714604, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію". На виконання умов договору первісним кредитором перераховано на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , кредитні кошти в сумі 5 200,00 грн., строком кредитування 360 днів із стандартною процентною ставкою 1,50 % на день. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, не здійснивши передбачені договором платежі вчасно, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

24 січня 2025 року між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено Договір факторингу № 01.02-02/25, відповідно до умов якого ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло право вимоги до боржників, вказаних у відповідних Реєстрах боржників.

Відповідно до Реєстру боржників (Додаток № 1 до Договору факторингу від 24 січня 2025 року № 01.02-02/25) ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 4714604 від 06 червня 2024 року. Станом на дату складання позовної заяви заборгованість становить 25 974,00 грн., з яких: 5 200,00 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 18 174,00 грн. - заборгованість по відсотках; 2 600,00 грн. - неустойка.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ "СВЕА ФІНАНС" за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в сумі 25 974 грн. 00 коп. У зв`язку з чим ТОВ "СВЕА ФІНАНС" змушений звернутися до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором. (а.с. 6-12)

Ухвалою суду від 11 листопада 2025 року у справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін по справі. (а.с. 120-121)

Судовий розгляд, призначений на 24 грудня 2025 року, відкладено за клопотанням відповідача до 17 лютого 2026 року. (а.с. 125)

02 лютого 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначано, що відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в розмірі 5 200,00 грн. - суми заборгованості за основним боргом, що зумовлює пропорційне зменшення судового збору. У решті позовних вимог просить відмовити. Зазначає, що відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 та має статус учасника бойових дій. Посилаючись на п. 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18, представник відповідача вказує, що на відповідача, як на військовослужбовця, що проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги щодо ненарахування процентів та неустойки за користування кредитом. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів та неустойки за користування кредитними коштами. (а.с. 130-131)

11 лютого 2026 року представником відповідача подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що відповідно до ст. ст. 512, 514, 516-518 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні можлива без згоди боржника, однак у разі неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новий кредитор несе ризик несприятливих наслідків, а боржник має право виконати зобов`язання первісному кредиторові. Також боржник вправі не виконувати обов`язок новому кредиторові до надання доказів переходу права вимоги. Крім того, згідно з п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, та від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, а нараховані з 24 лютого 2022 року штрафні санкції підлягають списанню. З огляду на те, що кредитний договір укладено 06 червня 2024 року, підстави для стягнення пені відсутні. Також вказує, що нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом здійснено з порушенням ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", якою встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки. Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 5 200,00 грн., у решті позовних вимог просить відмовити. (а.с. 143-144)

Представник позивача, повноваження якого належним чином підтверджені, у судове засідання не з`явився, надав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. (а.с. 111-112)

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, представник відповідача у додаткових поясненнях від 11 лютого 2026 року просить суд розгляд справи провести без його участі та участі відповідача. (а.с. 143-144)

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи відповідно до ст. 229 ЦПК України, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що 06 червня 2024 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" (первісний кредитор) укладено договір № 4714604 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Згідно із п. 1.2 договору, сума кредиту складає 5 200,00 грн., строк кредитування - 360 днів (п. 1.3 договору), стандартна процентна ставка становить 1,50 % за кожен день користування кредитом (п. 1.4.1 договору). Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 9 541,79 % річних (п. 1.5 договору), орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору становить 33 280,00 грн. (п. 1.6 договору). Відповідно до п. 2.1 договору, кредитні кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки позичальника № НОМЕР_3 . На виконання п. 9.7 договору, договір підписано електронним підписом відповідача за допомогою одноразового електронного ідентифікатора, підписавши договір позичальник підтвердив, що ознайомився з умовами та правилами надання коштів у позику. (а.с. 13-31, 38-54)

Відповідно до паспорту споживчого кредиту та Додатку № 1 до договору, в якому встановлена Таблиця обчислення вартості для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит № 4714604 від 06 червня 2024 року, стандартна процентна ставка складає 547,50 % річних. Загальні витрати за кредитом становлять 28 080,00 грн.. (а.с. 32, 33-37)

06 червня 2024 року ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" (первісний кредитор) перерахувало на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , кредитні кошти в сумі 5 200,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" № 1-2401 від 24 січня 2025 року. (а.с. 63)

24 січня 2025 року між ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ТОВ "СВЕА ФІНАНС" укладено Договір факторингу № 01.02-02/25, відповідно до умов якого ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло право вимоги до боржників, вказаних у відповідних Реєстрах боржників. (а.с. 64-83)

З платіжної інструкції № 9901 від 27 січня 2025 року встановлено, що ТОВ "СВЕА ФІНАНС" сплатило ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" грошові кошти в розмірі 2 239 946,34 грн. за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу № 01.02-02/25 від 24 січня 2025 року. (а.с. 85)

Згідно із Реєстром боржників № 1 до Договору факторингу № 01.02-02/25 від 24 січня 2025 року, ТОВ "СВЕА ФІНАНС" набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в сумі 25 974,00 грн., з яких: 5 200,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 18 174,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 600,00 грн. - штрафні санкції. (а.с. 86-89)

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року, станом на 24 січня 2025 року, складає 25 974,00 грн., з яких: 5 200,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 18 174,00 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 600,00 грн. - штрафні санкції. (а.с. 55-62)

Рішенням єдиного учасника ТОВ "РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА" № 1 від 25 березня 2024 року, змінено назву товариства на ТОВ "СВЕА ФІНАНС". (а.с. 90)

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 01 лютого 2024 року прийнято на військову службу за контрактом. 10 лютого 2024 року ОСОБА_1 прийнято присягу у військовій частині НОМЕР_5 . (а.с. 134, 137-141)

Згідно із копією посвідчення серії НОМЕР_6 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій. (а.с. 133)

Відповідно до довідки № 852 від 21 серпня 2024 року, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 . (а.с. 136)

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України передбачено, що у разі якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 лютого 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 7 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" - електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно із п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 4714604 від 06 червня 2024 року підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору про надання грошових коштів у позику.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в Постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Таким чином, враховуючи положення вказаних статей, ТОВ "СВЕА ФІНАНС" є новим кредитором у зобов`язаннях з відповідачем, відповідно до умов кредитного договору № 4714604 від 06 червня 2024 року, що укладений між первісним кредитором ТОВ "ЛІНЕУРА УКРАЇНА" та ОСОБА_1 ..

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно із ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 зроблено висновок, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу фактично отриману суму кредитних коштів.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення заборгованість по тілу кредиту в сумі 5 200,00 грн..

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками та неустойкою, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" визначено, що військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.

Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, вирішено, зокрема оголосити та провести загальну мобілізацію.

При цьому, за наявності позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року по справі № 642/548/21.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, документи, що підтверджують проходження особою військової служби, зокрема довідка з місця служби, військовий квиток, витяги з наказів командування, а також інші офіційні документи, видані уповноваженими органами, можуть визнаватися належними та допустимими доказами перебування особи у складі Збройних Сил України в період дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі наголосила, що сам факт перебування особи на військовій службі під час воєнного стану є юридично значущою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні процесуальних та матеріально-правових питань. Разом із тим Суд підкреслив, що жоден окремий доказ не має наперед встановленої сили, а тому довідка з військової частини чи військовий квиток не можуть оцінюватися ізольовано або формально.

Суд зобов`язаний здійснювати всебічну, повну та об`єктивну оцінку таких доказів у їх сукупності з іншими матеріалами справи, з урахуванням часу їх видачі, змісту, обсягу відомостей, що в них містяться, їх узгодженості між собою, а також з урахуванням конкретних обставин справи та принципів змагальності, справедливості й розумності. Такий підхід, за висновком Великої Палати, забезпечує баланс між процесуальною економією, правом особи на доступ до правосуддя та необхідністю належного захисту прав і законних інтересів військовослужбовців у період виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту держави.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 має системний та орієнтуючий характер для судів усіх інстанцій і підлягає обов`язковому врахуванню при вирішенні спорів, у яких встановлення факту проходження військової служби в умовах воєнного стану має істотне юридичне значення.

Отже, на відповідача, як на військовослужбовця, поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме не повинні нараховуватися проценти та неустойка за користування кредитом на весь час його призову.

За таких обставин, немає підстав для стягнення з відповідача відсотків у сумі 18 174,00 грн. та неустойки в розмірі 2 600,00 грн., а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, враховуючи, що відповідач є військовослужбовцем, не виконав свої зобов`язання у повному обсязі щодо сплати заборгованості за кредитом, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в розмірі 5 200,00 грн., що складається з загального залишку заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме сплачений позивачем судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог, а саме: 5 200,00 грн. х 100/25 974,00 грн. = 20,02 % х 2 422,40 грн. = 484,96 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 527, 530, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором № 4714604 від 06 червня 2024 року в розмірі 5 200 (п?ять тисяч двісті) гривень 00 коп., що складається із загального залишку заборгованості за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" судовий збір у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 96 коп..

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відомості про сторін:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС", ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження за адресою: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_7 , виданий 30 квітня 2021 року органом № 3531, РНОКПП НОМЕР_8 , УНЗР 20010308-02459, місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку, передбаченому ст. 355 ЦПК України безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Світловодського міськрайонного суду

Кіровоградської області Ю.І. Макарова