Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №620/7291/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції - Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач - Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року Справа № 620/7291/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Відповідач ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористані відпустки з урахуванням п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому невиплачену частину компенсації за невикористані відпустки в сумі 218296,39 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у відкритті провадження у цій справі було відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, спірні правовідносини між сторонами вже були вирішені судом, а позовні вимоги фактично спрямовані на належне виконання іншого судового рішення справі №620/6750/24. Спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що підстави і предмет позову хоча й пов?язані з оскарженням дій відповідного суб?єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду в іншій справі, але є різними, що свідчить про виникнення нових правовідносин.

Також Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постанові від 31.01.2025 у справі №580/11124/24.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 та від 25.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи, що предмет позову у цій справі та у справі №620/6750/24 є тотожними, натомість Позивач, шляхом подання нового позову, хоче змінити виконання рішення суду по справі №620/6750/24, що є незаконним.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, є наявність рішення суду, яке набрало законної сили, з одночасною сукупністю наступних умов: спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з`ясування судом першої інстанції відповідних обставин цієї справи, колегія суддів установила, що спір у справі № 620/7291/25 та у справі №620/6750/24 виник з різних правових підстав та щодо іншого предмету.

Зокрема, у справі № 620/6750/24 предметом судового спору у справі було питання щодо правомірності/протиправності бездіяльності Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області щодо виплати Позивачу компенсації невикористаної за час служби відпустки. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку, а також за час вимушеного прогулу, обрахунок якої провести згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Натомість до предмету розгляду у справі № 620/7291/25 належить вирішення питання щодо правомірності/протиправності бездіяльності Відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу компенсації за невикористані відпустки з урахуванням п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 та щодо наявності правових підстав для зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу невиплачену частину компенсації за невикористані відпустки в сумі 218296,39 грн.

При цьому, у позовній заяві по справі № 620/7291/25 ОСОБА_1 зазначає, що під час розрахунку компенсації Відповідачем не було враховано індексацію його заробітної плати та сплачені суми податку на доходи фізичних осіб, тобто Позивач посилається на порушення Відповідачем його прав під час здійснення розрахунку, наводить власні розрахунки.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що при вирішенні справи № 620/6750/24 суд не встановлював наявності або відсутності правових підстав для врахування Відповідачем під час розрахунку спірної компенсації індексації заробітної плати Позивача та відрахованих сум податку, оскільки такі вимоги були б передчасними, а лише встановив факт бездіяльності щодо нарахування та виплати компенсації як такої.

Разом з тим, суд першої інстанції, зазначаючи про тотожність підстав позову, такі обставини не перевірив, а тому колегія суддів приходить до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.

При цьому, судова колегія також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини справи та порушено норми процесуального права, що призвело до передчасного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ст. 320 КАС України у редакції, чинній на момент розгляду колегією суддів апеляційної скарги, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 286, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 17 лютого 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев