Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №367/4303/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/4303/25

Провадження №2/367/369/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

17 лютого 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого – судді Кравчук Ю.В.,

за участю:

секретаря судових засідань – Опанасенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, –

в с т а н о в и в:

17 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Обґрунтовуючи позов, позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 у період з 14 липня 2014 року по 11 жовтня 2024 року, від спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що на даний момент вона з сином проживає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди житлового приміщення від 01 березня 2025 року, вартість орендованого житла становить 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок на місяць.

Стверджує, що з березня 2025 року ОСОБА_2 перестав допомагати сплачувати орендну плату за квартиру.

Зазначає, що за весь час окремого проживання ОСОБА_2 не надає регулярну матеріальну допомогу на утримання дитини, кошти, які іноді відповідач надавав супроводжуються постійними її намаганнями переконати ОСОБА_2 у необхідності виконувати батьківський обов`язок та здійснити перерахунок коштів.

Вказує, що матеріальну допомогу від держави у розмірі 860 гривень щомісяця отримує ОСОБА_2 , дані кошти останній використовує на власні потреби.

Стверджує, що ОСОБА_2 не приймає участі в спільних витратах на дитину, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться життям дитини, станом здоров`я, інтересами та вподобаннями, що свідчить про байдужість ОСОБА_2 до дитини.

Позивач зазначає, що з приватних розмов з ОСОБА_2 вона зрозуміла, що останній піклуватись про свою дитину не має наміру, та не відчуває потреби, таким чином він свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків по відношенню до своєї дитини.

Вказує, що дитина потребує якісного харчування, нового одягу та іграшок для повноцінного розвитку та підготовки до садочка, школи.

Стверджує, що розвиток дитини, підготовка до школи, оренда житла, комунальні послуги, придбання продуктів харчування, іграшок, у разі потреби проведення медичних обстежень та лікування, організація періодичного відпочинку з метою оздоровлення дитини являються витратами, які вона не може здійснювати самостійно, без підтримки ОСОБА_2 .

Зазначає, що орієнтовна сума витрат на малолітню дитину становить приблизно 48 000 гривень.

Вказує, що ОСОБА_2 займається написанням картин, фотографуванням, проводить свої персональні виставки з метою реалізації своїх робіт та збільшення впізнання з метою підняття цін на свої художні роботи, крім того співпрацює з приватним таксі «Bolt», таким чином ОСОБА_2 являється здоровою матеріально забезпеченою працездатною особою.

Звертає увагу суду на те, що інших дітей ОСОБА_2 не має.

Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень 00 копійок, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини розподілено на суддю Ірпінського міського суду Київської області Чернову О.В.

21 квітня 2025 року ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Чернової О.В. позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.

Розпорядженням керівника апарату Ірпінського міського суду Київської області Бережко Олесі Станіславівни від 10 червня 2015 року № 154 цивільну справу № 367/4303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, було призначено до повторного автоматизованого розподілу у зв`язку із відрахуванням з 05 червня 2025 року зі штату Ірпінського міського суду Київської області судді Чернової О.В. у зв`язку з призначенням на посаду судді Вищого антикорупційного суду (наказ № 21/К від 04 червня 2025 року).

13 червня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 червня 2025 року цивільну справу № 367/4303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини передано для розгляду судді Лещенко О.В.

Ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Лещенко О.В. від 23 червня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

08 грудня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що ОСОБА_2 категорично заперечує викладені позивачкою твердження щодо нібито повної відсутності його участі в утриманні та вихованні дитини, оскільки відповідач постійно бере участь у фінансовому забезпеченні сина, як шляхом надання грошових коштів, у тому числі готівкою, так і шляхом оплати окремих необхідних витрат, пов`язаних із потребами дитини, зокрема, він неодноразово оплачував виклики таксі для матері з дитиною, покривав витрати на медичні послуги, купував необхідні речі та продукти під час перебування сина з батьком.

Вказує, що твердження ОСОБА_1 про нібито ігнорування батьком свого сина також не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2 регулярно проводить час із дитиною, підтримує з ним тісний емоційний зв`язок, бере участь у його розвитку та вихованні, що повністю спростовує створений ОСОБА_1 образ «байдужого» батька.

Стверджує, що неправдивими є й твердження ОСОБА_1 про те, що вона нібито була вимушена «доводити необхідність» кожного платежу від ОСОБА_2 , а також голослівні посилання на те, що кошти, які надходили на рахунок останнього для забезпечення потреб дитини, начебто використовувалися ним у власних цілях, подібні твердження не підтверджені жодним належним та допустимим доказом і прямо суперечать фактичним обставинам справи.

Зазначає, що усі грошові кошти, що надходили на ім`я ОСОБА_2 для потреб дитини, були у повному обсязі повернуті ОСОБА_1 на визначений нею банківський рахунок, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Наголошує на тому, що наявні докази свідчать не лише про відсутність будь-якого нецільового використання коштів, а й про сумлінну та послідовну поведінку ОСОБА_2 щодо фінансового забезпечення своєї дитини.

Вказує, що не відповідають дійсності й твердження ОСОБА_1 про нібито самоусунення ОСОБА_2 від виховання дитини, його байдужість до фізичного, емоційного та духовного розвитку сина, оскільки останній постійно цікавиться станом здоров`я, розвитком, навчанням та повсякденним життям дитини, підтримує тісний емоційний зв`язок із сином, бере участь у його вихованні та створює всі умови для змістовного та корисного спільного проведення часу.

Зазначає, що з метою забезпечення більш частих та стабільних контактів із сином ОСОБА_2 свідомо змінив своє місце проживання та переїхав жити ближче до дитини - на відстань близько 10 хвилин пішки, такий крок свідчить про його відповідальне ставлення до батьківських обов`язків, бажання брати активну участь у житті ОСОБА_5 та створює додаткові умови для підтримання регулярного й повноцінного спілкування.

Стверджує, що наведені ОСОБА_1 твердження про нібито пасивність або байдужість ОСОБА_2 до власної дитини є неправдивими, не підтверджені жодними доказами та очевидно спрямовані на формування штучно негативного образу батька для обґрунтування позовних вимог.

Вказує, що з моменту окремого проживання сторін ОСОБА_2 регулярно надавав та продовжує надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема: платіжними дорученнями на перерахування коштів на ім`я матері дитини, платіжними документами про оплату медичних обстежень та інших потреб сина.

Зазначає, що ОСОБА_2 нарівні з матір`ю, забезпечував супровід дитини на планові медичні огляди, зокрема, він самостійно супроводжував дитину до дитячого офтальмолога та повністю оплатив відповідні медичні послуги, не вимагаючи від ОСОБА_1 будь-яких витрат чи компенсацій, що свідчить про реальне виконання ОСОБА_2 своїх функцій щодо утримання дитини.

Наголошує на тому, що враховуючи потреби дитини трирічного віку, рівень прожиткового мінімуму та матеріальні можливості ОСОБА_2 , останній вважає реалістичним, необхідним та достатнім розміром аліментів 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок що місячно.

Стверджує, що стороною позивача не надано жодного реального доказу на підтвердження того, що трирічна дитина потребує витрат на рівні, заявленому у позовній заяві.

Вказує, що мати дитини не обмежена у виборі державних дошкільних закладів, а вимога ОСОБА_1 про покладення на ОСОБА_2 витрат на приватний садок або приватні секції є необґрунтованою, завищеною і не може впливати на розмір аліментів.

Зазначає, що ОСОБА_2 є фізичною особою – підприємцем на спрощеній системі оподаткування, його діяльність має творчий характер та не належить до стабільних або високодохідних сфер. На теперішній час така діяльність не користується попитом, є сезонною та нерегулярною, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань, даними податкової декларації, поданої ОСОБА_2 .

Представник вказує, що ОСОБА_2 фактично не отримує доходів від здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується податковою звітністю, його діяльність є неприбутковою, нерегулярною та не забезпечує жодного стабільного джерела доходу, що прямо спростовує твердження ОСОБА_1 про нібито наявну у нього достатню матеріальну спроможність.

Стверджує, що ОСОБА_2 має тяжке хронічне захворювання, а саме цукровий діабет 1 типу, який є інсулінозалежною формою та потребує постійного лікування та контролю, крім того, у нього встановлено: діабетичний кетоацидоз, діабетичну периферичну полінейропатію, ангіопатію сітківки обох очей, гіперметропію слабкого ступеня внаслідок гіперглікемії, вегетативно-судинну дистонію за змішаним типом.

Наголошує на тому, що вказані захворювання суттєво впливають на можливість ОСОБА_2 працювати в повному обсязі, обмежують його фізичну активність та працездатність, а також потребують регулярних витрат на медикаменти, медичні консультації, дієтичне харчування та контроль рівня глюкози.

Зазначає, що з огляду на нерегулярний та низький рівень доходів ОСОБА_2 як ФОП, наявність тяжких хронічних захворювань, що обмежують його працездатність, необхідність постійного лікування та контролю стану здоров`я відсутність стабільної та високої платоспроможності заявлений позивачкою розмір аліментів є економічно необґрунтованим та фактично неможливим для виконання відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить позовну заяву задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 4 000 (чотирьох тисяч) гривень 00 копійок.

16 грудня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що твердження представника відповідача про «неприбутковість» його діяльності є недостовірними, фактичні обставини свідчать, що ОСОБА_2 активно працює, отримує доходи одночасно з кількох джерел, веде підприємницьку та творчу діяльність, здійснює продаж товарів та мистецьких робіт, має можливість працювати у гнучкому графіку, здійснює оплату власних поїздок, подорожей та розвитку особистих проєктів, таким чином у відповідача є реальна та достатня фінансова можливість сплачувати аліменти у заявленому розмірі, які відповідають інтересах дитини та принципу найкращого забезпечення її потреб.

Вказує, що з урахуванням чинного законодавства та медичних стандартів інсулінотерапія забезпечується державою безоплатно, діабет І типу не є підставою для встановлення непрацездатності, зазначені представником відповідача ускладнення не позбавляють здатності ОСОБА_2 працювати, а витрати на підтримувальне лікування є незначними.

Стверджує, що ОСОБА_2 активно працює, водить автомобіль, подорожує, займається підприємницькою діяльністю, творчою роботою, проводить виставки своїх робіт, таким чином наведені ним медичні діагнози не впливають на його працездатність, не є підставою для зменшення або уникнення аліментів та не звільняють від обов`язку матеріально утримувати дитину.

Наголошує на тому, що твердження представника позивача про те, що ОСОБА_2 передавав готівкові кошти, але не може цього підтвердити є безпідставними та не підтверджуються жодними належними чи допустимими доказами, відсутність будь-яких документальних підтверджень з боку ОСОБА_2 пояснюється не тим, що він не може підтвердити отримання коштів, а тим, що фактично жодної системної матеріальної допомоги він не надавав.

Позивач зазначає, що доводи викладені у відзиві на позовну заяву про її «збагачення», обов`язковість державного садочка та безкоштовних гуртків є юридично необґрунтованими та не спростовують обов`язку ОСОБА_2 брати участь у належному матеріальному забезпеченні спільної малолітньої дитини.

Враховуючи вищевикладене, просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

22 грудня 2025 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що ОСОБА_1 у позовній заяві фактично підміняє предмет доказування у справі про стягнення аліментів спробами сформувати у суду уявлення про «приховування доходів» ОСОБА_2 , посилаючись на публічні дописи в мережі Інтернет, припущення про можливі заробітки (Bolt «до 50 000 гривень»), подорожі та рекламні пости, однак у межах даної справи суд має встановити, який розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, з урахуванням реальних витрат, віку дитини, стану здоров`я, матеріального стану та можливостей обох батьків, а також принципу рівності батьківських прав і обов`язків.

Вказує, що позивачка декларує загальні категорії витрат (харчування, одяг, садочок, гуртки, логопед, житло), однак не надає належного розрахунку щомісячних витрат саме на дитину і не підтверджує, що вони є постійними та необхідними, а також мають саме такий обсяг, який потребує стягнення 15 000 гривень щомісячно.

Стверджує, що аліменти не є «бюджетом на бажання» одного з батьків або способом перекласти на іншу сторону утримання дорослого або витрати на житло в тій частині, яка не є дитячою складовою.

Зазначає, що ОСОБА_1 наполягає на стягненні значної твердої суми, при цьому не надає доказів своїх доходів, не розкриває реальний фінансовий стан і фактичну участь у витратах у співвідношенні, яке вона фактично просить покласти на ОСОБА_2 .

Наголошує на тому, що відповідно до принципів сімейного законодавства, утримання дитини є рівним обов`язком обох батьків, а не одностороннім перекладанням основного фінансового навантаження на одного з них без належного обґрунтування потреб дитини та без підтвердження можливостей іншого з батьків. Суд має оцінювати не лише потенційну платоспроможність відповідача, а й реальні витрати на дитину та співучасть матері у забезпеченні цих потреб.

Вказує, що ОСОБА_2 не заперечує обов`язку утримувати дитину та готовий брати участь у забезпеченні потреб сина, але розмір аліментів має бути визначений судом на підставі доказів потреб дитини, а не з огляду на емоційні оцінки поведінки сторін.

Крім того, зазначає, що ОСОБА_2 неодноразово пропонував ОСОБА_1 варіант, за якого дитина могла б проживати разом із ним, в такому випадку він забезпечуватиме щоденне піклування про дитину, її побут, харчування та розвиток, беручи на себе основний обсяг щоденних витрат і організаційних питань, пов`язаних з утриманням дитини, що свідчить про добросовісну позицію ОСОБА_2 та про те, що його метою є найкращі інтереси дитини, а не ухилення від батьківських обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини в розмірі 4 000 гривень.

Розпорядженням керівника апарату Ірпінського міського суду Київської області Резняк Наталії Іванівни від 15 січня 2026 року № 197 цивільну справу № 367/4303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, було призначено до повторного автоматизованого розподілу у зв`язку із відрахуванням з 04 грудня 2025 року зі штату Ірпінського міського суду Київської області судді Лещенко О.В. у зв`язку з закінченням строку її відрядження до Ірпінського міського суду Київської області (наказ №53/К від 03 грудня 2025 року).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2026 року цивільну справу № 367/4303/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини передано для розгляду судді Кравчук Ю.В.

19 січня 2026 року ухвалою судді Ірпінського міського суду Київської області Кравчук Ю.В. прийнято цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини до свого провадження, розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що сторони мають спільну дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 11 листопада 2022 року Глибоцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернівецькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), відповідно до якого батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначені: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 .

Згідно з п. 2.3. Договору оренди житлового приміщення від 01 березня 2025 року, укладеного між орендодавцем ОСОБА_6 та орендарем ОСОБА_1 , встановлено, що квартира здається в оренду для проживання орендаря ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, судом встановлено та не заперечується відповідачем ОСОБА_2 , що дитина проживає разом з позивачем ОСОБА_1 , а тому позивач має право на отримання аліментів на утримання малолітньої дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Приписами статті 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У відповідності до роз`яснень, наданих у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Таким чином, системний аналіз норм статей 181 - 184 Сімейного кодексу України дає підстави дійти висновку про те, що право на стягнення аліментів на утримання дитини має той з батьків, з ким проживає дитина, і право вибору способу виконання обов`язку щодо утримування дитини належить виключно останньому.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У силу положень статей 183, 184 Сімейного кодексу України, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у вигляді частки від заробітку (доходу) матері, батька дитини або у твердій грошовій сумі.

Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням положень статті 182 Сімейного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Тобто, мінімальний гарантований або рекомендований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно, 50 відсотків (гарантований) і 100 відсотків (рекомендований).

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частини третя статті 182 Сімейного кодексу України).

Отже, 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, це є мінімальний (гарантований) розмір, який підлягає до стягнення, тобто цей розмір аліментів не може були нижче ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За частиною першою статті 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Вимогами статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» передбачена, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що відповідач зобов`язаний утримувати спільну з позивачем дитину і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації її життя нарівні з позивачкою.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Так, аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, при визначенні розміру аліментів суд враховує, що відповідно до вимог закону сторони нарівні зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття і створювати для них необхідні передумови для їх розвитку і забезпечення організації їх життя, а також розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, приймаючи до уваги обов`язок відповідача утримувати свого малолітнього сина на підставі описаних вище норм права, тому вважає, що заявлений позивачем розмір аліментів у розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень є завищеним.

Також, при розгляді даної справи слід враховувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 Сімейного кодексу України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»).

У поданому відзиві, відповідач не заперечує, що він зобов`язаний утримувати спільну з позивачкою дитину у вигляді щомісячної сплати аліментів, однак не погоджується із розміром аліментів в твердій грошовій сумі у розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень.

Доводи відповідача про те, що він має нерегулярний та низький рівень доходів, а тому перебуває у скрутному становищі не спростовує обов`язку відповідача, як батька, який є працездатною особою забезпечувати належне утримання своєї дитини.

Крім того, посилання відповідача на стан здоров`я як на підставу зменшення аліментів є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про втрату ним працездатності.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 755/14148/18, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

З огляду на зазначене, оцінивши зібрані в матеріалах справи докази та врахувавши працездатний вік відповідача, його фінансовий та сімейний стан, а також те, що обов`язок щодо утримання неповнолітніх дітей покладається на обох батьків, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 7 000 (семи тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно із ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути аліменти з відповідача з 17 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Згідно із ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 258-259, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 (семи тисяч) гривень 00 копійок, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 17 квітня 2025 року до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Кравчук