Вирок від 16 лютого 2026 р. у справі №511/3686/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 511/3686/25

Номер провадження: 1-кп/511/129/26

17 лютого 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

потерпілого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025162390000581 від 13.08.2025 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця п. Дюртюлі, Башкирія, громадянина України, не одруженого, утриманців не має, з середньою освітою, офіційно не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_4 , 13.08.2025 року біля 12:30 годин, знаходячись на території свого місця проживання по АДРЕСА_1 , де також знаходився його знайомий ОСОБА_5 , реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, наніс один удар рукою в область обличчя ОСОБА_5 , внаслідок чого останній почав покидати територію домоволодіння ОСОБА_4 та вийшов за межі подвір`я.

Продовжуючи свої протиправні дії спрямовані на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, знаходячись навпроти свого місця мешкання, узяв каміння та кинув його в ногу ОСОБА_5 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді закритого косого перелому нижньої третини діафіза (тіла) правої великогомілкової кістки без зміщення уламків з раною з боку зовнішньої поверхні нижньої третини правої гомілки, які не є небезпечними для життя, спричинили тривалий розлад здоров`я і за вказаною ознакою відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122КК України, визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив фактичні обставини справи і суду пояснив, що 13.08.2025 року біля 12:30 годин, він знаходився за своєю адресою проживання по АДРЕСА_1 , де також знаходився його знайомий ОСОБА_5 , який перебував в стані алкогольного спяніння. В подадьшому у них виник словесний конфлікт. В ході сварки він наніс один удар рукою в область обличчя ОСОБА_5 , вніслідок чого ОСОБА_5 вийщов за межі подвір`я. Він вийшов з подвір`я за ним, та знаходячись напроти свого місця проживання, узяв каміння та кинув його в ногу ОСОБА_5 , чим спричинив йому тілесні ушкодження.Наразі повністю розуміє характер своїх злочинних дій та дуже розкаюється в тому, що він вчинив. В судовому засіданні вибачився за свої дії перед потерпілим ОСОБА_5 .

Потерпілий ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив покази обвинуваченого та повідомив, що жодних претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має. Просив суд при призначені покарання суворо обвинуваченого не карати і не позбавляти його волі.

Крім визнавальних показів вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушень підтверджується:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025162390000581 від 13.08.2025 року (а.к.п.46);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення ( або, що готується) від 13.08.2025 року (а.к.п.47);

- постановою про визнання предмету речовим доказом і залучення його до кримінального провадження від 02.10.2025 року (а.к.п.50).

Відтак, обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення по всім обставинам пред`явленого йому обвинувачення, не оспорював фактичні обставини і не заперечував проти них.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

З урахуванням повного визнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушеня, а також враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, суд на підставі ст. 349 ч.3 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення, а його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом…

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відносяться до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого та враховує ті обставини, що він характеризується задовільно за місцем проживання (а.к.п.53), на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.к.п.57), раніше не судимого в силу ст. 89 КК України (а.к.п.55-56)

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 - є щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

Згідно наданої суду досудової доповіді відносно ОСОБА_4 Роздільнянським районним відділом ДУ «Центр пробації», вбачається, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого та його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, при середньому рівні ризику небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства ( у тому числі окремих осіб). У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, уповноважений орган пробації вважає доцільним застосування п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України. ( а.к.п.41-45)

Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ "Про пробацію" під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого або засудженого, яку готує персонал органу пробації або адміністрація установи виконання покарань.

Згідно з п.2 ч.1 ст.2 ЗУ "Про пробацію", досудова доповідь - письмова інформація для суду, що характеризує обвинуваченого.

За приписами ч.1 ст.368 КПК України ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України суд, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, повинен ураховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дотримуючись загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України.

Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суду необхідно виходити з класифікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення, зокрема форми вини, мотиву і мети, способу, стадії вчинення, кількості епізодів злочинної діяльності, ролі кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характеру і ступеню тяжкості наслідків, що настали тощо.

Суд вважає, що згідно з вимогами діючого кримінального процесуального законодавства, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у мотивованих висновках суду при ухваленні вироку.

При цьому, щире каяття - це певний психічний стан особи винуватого, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї винуватості, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної злочином шкоди, тобто визнання винуватості є складовою частиною щирого каяття особи. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставин вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише частково для того щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, досудової доповіді з інформацією про соціально психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_4 враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, якими відповідно до ст. 66 КК України є щире каяття, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з можливим звільненням його від відбування покарання, надавши іспитовий строк на підставі ст.75 КК України.

Також суд вважає необхідним по даній справі з метою організації органами виконання покарань належного контролю за поведінкою обвинуваченого покласти на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Також суд вважає за необхідне відповідно до ч.3 ст.76 КК України додатково покласти на обвинуваченого обов`язки, а саме: п.2) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; п.4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

При цьому суд вважає що вказана думка суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року у справі № 634/609/15-к, яка є обов`язковою для застосування, у відповідності до якої судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість, зокрема, призначення покарання з випробуванням.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Долю речових доказів по справі суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.100, 349, 368, 369, 371,373,374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року 6 (шести) місяців іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Згідно п.2,4 ч.3 ст. 76 КК України покласти додатково на ОСОБА_4 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Запобіжний захід до засудженого ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речовий доказ: камінь (черепашник) жовтого відтінку, формою паралепіпіда, із розмірами: довжина - 12 см; ширина - 9 см.; висота - 6 см.; - із подряпинами, візуально схожі на подряпини від тертя каміння з іншою поверхнею, яки зберігається у камері зберігання речових доказів Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області, після набрання вироком законної сили, - знищити (а.к.п.50-51,52)

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня отримання копії вироку учасниками судового провадження.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1