Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №601/2574/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/2574/25Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.

Провадження № 22-ц/817/178/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючої - Храпак Н.М.

Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу № 601/2574/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», інтереси якого представляє Романенко Михайло Едуардович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2025 року, ухваленого суддею Білосевич Г.С. у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200159468 від 03.12.2014 в розмірі 51 620,05 грн, а також судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує на те, що 03.12.2014 між публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та гр. ОСОБА_1 укладено угоду № 200159468 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 13700,00 грн, з встановленим строком користування з 03.12.2014 по 03.12.2019, а відповідачка зобов`язалась повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20.07.2020, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15.06.2020, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16, відповідно до якої, позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ ««Банк Михайлівський», в тому числі і за спірним кредитним договором. Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк. Станом на 19.08.2025 загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором № 200159468 від 03.12.2014 становить 51620,05 грн., з яких: 13411,84 грн. – заборгованість за кредитом; 27535,47 грн. – заборгованість за відсотками; сума збитків з урахуванням 3% річних – 3547,02 грн та сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань - 8625,72 грн. Приналежність права вимоги за вищезазначеними кредитними договорами, які були предметом договору відступлення прав вимоги від 20.07.2020, укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс», було предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва. Саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора (за умови, що боржник клопотатиме перед судом про застосування такої позовної давності), що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності, оскільки кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку (ч. 5 ст. 267 ЦКУ). Фактична відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування (анкета боржника, надані ним ідентифікаційні дані, що свідчать про виявлення сторони інтересу в укладенні такої угоди та інших документів, які свідчать про наявність правовідносин щодо кредитування між боржником та банком) унеможливлювала реалізацію прав позивача на звернення до суду із захистом своїх власних інтересів. Лише після отримання таких документів, позивач почав здійснювати процедури задля захисту власних інтересів (надсилання претензії, копія якої долучена до позовної заяви), звернення до суду із позовною заявою. Тому представник позивача просить суд поновити строк позовної давності для подання позову до гр. ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200159468 від 03.12.2014, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором № 200159468 від 03.12.2014 у загальному розмірі 51620,05 грн., яка складається з: суми заборгованості – 39447,31 грн., суми інфляційних втрат – 8625,72 грн., суми 3% річних - 3547,02 грн. та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 листопащда 2025 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено.

Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Діджи Фінанс», інтереси якого представляє Романенко Михайло Едуардович, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18.11.2025 по справі № 601/2574/25 та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що 03.12.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200159468 щодо кредитування. За текстом документа: заява оферта №200159468, договір про надання та користування платіжної карти з бажаним кредитним лімітом - відповідно до умов надання та обслуговування платіжних карток банку, затверджених Наказом №96 від 11.02.2016. Умови кредитування також зазначені у довідці про умови кредитування та орієнтовну скупну вартість споживчого кредиту. Факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов кредитного договору, з якими відповідач була попередньо ознайомлена, підтверджується підписанням кредитного договору та додатків. Отже, укладено кредитний договір та видано кредитну картку з кредитним лімітом для споживчих цілей.

Як зазначалось в позовній заяві, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Приналежність права вимоги за зазначеними кредитними договорами, які були предметом договору відступлення прав вимоги від 20.07.2020, укладеним між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та ТОВ «Діджи Фінанс», було предметом спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03.09.2020 замінено на правонаступника - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») до ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда», ТОВ «Фінансова компанія «Фагор», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; Національного банку України, про застосувати наслідків нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20.05.2016 № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор».

Постановою від 01.07.2021 у справі № 910/11298/16 визначено. зокрема: - застосувати наслідки нікчемності договору факторингу від 19.05.2016 № 1905, а саме: зобов`язати ТОВ «Фінансова компанія «Плеяда» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі від 20.05.2016 № 1 і № 2. - зобов`язати ТОВ «Фінансова компанія «Фагор» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2.

Оригінали документів, а саме кредитних договорів, щодо яких право вимоги відступлено на підставі договору від 20.07.2020 не були передані ТОВ «Діджи Фінанс».

Так, на примусове виконання вищезазначеної постанови суду за заявами ТОВ «Діджи Фінанс» від 12.08.2021 - приватним виконавцем відкрито ВП 66483131 щодо ТОВ «ФК «Плеяда» та від 12.08.2021 - приватним виконавцем відкрито ВП 66483131 щодо ТОВ «ФК «Фагор». Лише на початку 2023 року оригінали вищезазначених документів були отримані ТОВ «Діджи Фінанс».

Таким чином, саме наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, в деяких випадках за частиною кредитних договорів призвело до спливу встановленого законодавством загального строку позовної давності, в межах якого суд має право задовольнити позовні вимоги кредитора (за умови що боржник клопотатиме перед судом про застосування такої позовної давності), що в свою чергу також є підставою для його поновлення/не застосування судом позовної давності, оскільки кредитор з об`єктивних причин був позбавлений можливості звернутись до суду в межах такого строку (ч. 5 ст. 267 ЦКУ).

Фактична відсутність документів, які стосуються угоди щодо кредитування (анкета боржника, надані ним ідентифікаційні дані, що свідчать про виявлення сторони інтересу в укладенні такої угоди та інших документів, які свідчать про наявність правовідносин щодо кредитування між боржником та банком) унеможливлювала реалізацію прав позивача на звернення до суду із захистом своїх власних інтересів.

Лише після отримання таких документів, позивач почав здійснювати процедури задля захисту власних інтересів (надсилання претензії, копія якої долучена до позовної заяви), звернення до суду із позовною заявою.

Також, звертають увагу суду на, те що пунктум 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім цього, вказує, що із введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.

За таких обставин, вважав, що строк позовної давності має бути визнаним як не пропущений.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Іванько О.С. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому, зазначила, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо погашення кредиту, ПАТ «Банк Михайлівський» мав право від дня завершення строку кредиту (договір між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено 03.12.2014 року та протягом наступних трьох років), тобто до 03.12.2017 року, звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права. Однак, позовну заяву з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 грудня 2014 року № 200159468 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (правонаступник ПАТ «Банк Михайлівський») подало до суду лише 29 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку на звернення до суду з цим позовом.

Позивач зазначає, що строк звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором пропущено у зв`язку із встановлення карантинних обмежень через COVID-19, а також введення та подальше продовження режиму воєнного стану, які як зазначає позивач є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом. Натомість, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» визначив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Крім того, за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.

Таким чином, навіть в умовах карантинних обмежень та введення воєнного стану – доступ до правосуддя – гарантувався і гарантується державою. Запровадження в Україні воєнного стану та карантину не є безумовною підставою для поновлення пропущених строків звернення до суду у всіх без винятку випадках та без з`ясування, які саме обставини, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні спричинили пропуск строку звернення до суду з позовом. У даному випадку, заявник посилається лише на запровадження воєнного стану та встановлення карантинних обмежень, без визначення конкретних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до за судовим захистом. Крім того, звертають увагу суду, що строк звернення до суду розпочався та закінчився задовго до введення карантинних обмежень та воєнного стану.

Також, вказують, що у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит. На підтвердження факту укладення кредитного договору між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем представником позивача надано підписані відповідачем копії письмових доказів, зокрема: заяву № 200159468 від 03.12.2014 року, анкету № 967403 від 03.12.2014 року, довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 03.12.2014 року, виписку по рахунку НОМЕР_1 за період з 23.05.2016 по 27.07.2020, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами. В той же час, доказів того, що відповідачем були отримані кредитні кошти, розмір наданого кредиту, графіку погашення заборгованості, виписки з карткового рахунку відповідача, а також розрахунку заборгованості позивачем суду не надано. Так, позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідачу ПАТ "Банк Михайлівський" відповідно до умов кредитного договору Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 13700,00 грн., з встановленим строком користування з 03.12.2014 по 03.12.2019. Відповідно до розписки про отримання платіжної картки та/абоПІН- НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було видано платіжну картку № НОМЕР_3 , до якої було відкрито рахунок № НОМЕР_4 . При цьому, неможливо встановити, яка сума була на наданій картці (який кредитний ліміт на ній було встановлено).

Представлена суду виписка по рахунку охоплює період з 23.05.2016 по 27.07.2020, тоді як кредитні зобов`язання виникли 03.12.2014 року. Виписка складена по рахунку № НОМЕР_1 , тоді як відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_4 , а отже не є належним та допустимим доказом на підтвердження видачі кредиту та підставою стягнення заборгованості. Разом з тим, жодного доказу на підтвердження того, що позичальнику відповідно до умов договору від 03.12.2014 замість рахунку № НОМЕР_4 відкрито рахунок № НОМЕР_1 - не надано. Крім того, у позовній заяві не вказано, коли саме відповідач отримав кредит в розмірі 13700,00 грн., а іншої можливості це встановити – немає. Ще раз звертають увагу, що виписка сформована з 23.05.2016, а не з часу укладення договору, у виписках зазначено рахунок, який не відповідає рахунку, вказаному у розписці про отримання платіжної карти і жодного доказу того, що рахунок, вказаний у виписці, належить саме відповідачу, не зазначено ні у позовній заяві, ні у доданих до позовної заяви доказах. Враховуючи викладене, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач дійсно отримала у ПАТ "Банк Михайлівський" кредит у розмірі 13700,00 грн., розмір відсотків, а також наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором №200159468 від 03.12.2014 у загальному розмірі 51620,05 грн.

Отже, представник відповідача вважає, що рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2025 року у справі №601/2574/25 є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального права із дотримання вимог процесуального законодавства, а також чинної судової практики.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що 03.12.2014 між ПАТ "Банк Михайлівський" та відповідачкою, як позичальником було укладено кредитний договір №200159468 на підставі поданої заяви (оферти) ОСОБА_1 щодо кредитування, за умовами якої відповідачка отримала кредит на умовах повернення, платності, строковості, у розмірі 13700 гривень, з встановленим строком кредитування з 03.12.2014 по 03.12.2019 року, зобов`язавшись повернути позику у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитом (а.с.28).

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків та інших витрат.

У подальшому, 20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 7_БМ, у відповідності до якого ПАТ «Банк Михайлівський» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200159468 від 03.12.2014 (а. с. 26).

Згідно пункту 2 договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «Діджи Фінанс» в день настання відкладальної обставини відповідно до п. 16-1 цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання ПАТ «Банк Михайлівський» у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойки, пеней, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 ЦК України (індекс інфляції, 3,0 % річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за основними договорами тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржника, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

На виконання вимог п. 4 договору про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило на користь ПАТ «Банк Михайлівський» ціну договору на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону) - № UA-EA-2020-06-09-000032-b від 15 червня 2020 року, переможцем яких стало ТОВ «Діджи Фінанс», у розмірі 5307 308,39 грн. (а. с. 31).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги (додаток № 1) до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №200159468 від 03.12.2014 в сумі 39 447, 31грн, з яких заборгованість по тілу кредиту 13411,84 грн, заборгованість за відсотками 27535,47 грн (а.с.18-19)

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16, апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2 до договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов`язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2 та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього (а. с.8-15 ).

Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Київ про закінчення виконавчого провадження від 17.01.2023 та постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області від 29.12.2022 про закінчення виконавчого провадження, закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 910/11298/16 від 12.07.20201 про зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фагор» передати товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2 та наказу № 910/11298/16 від 12.07.20201 про зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда» передати товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19.05.2016 № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20.05.2016 № 1 і № 2 (а.с.32-33).

Згідно з наданим позивачем розрахунку сума заборгованості за кредитним договором № 200159468 від 03.12.2014 за період з 25.02.2019 до 23.02.2022 становить 51620,05 грн, яка складається з наступного: 39447,31 грн – сума боргу та 8625,72 грн – інфляційне збільшення та 3547,02 грн – штрафні санкції (а.с.17).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 не виконала умови договору та допустила заборгованість по кредитному договору № 200159468 від 03.12.2014, чим порушила права позивача. Однак, позивачем пропущено строк позовної давності, а об`єктивних обставин, які перешкоджали та унеможливили подання ним позову до відповідачки в межах строків позовної давності, не навів, а тому суд не знайшов підстав до поновлення позивачу строків позовної давності та прийшов висновку про відмову в позові з цих підстав.

Колегія суддів вважає, що в повному обсязі з даними висновками суду погодитися не може, оскільки судом неправильно застосвано нормит матеріального права.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

За змістом ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора узобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Згідно вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Матеріалами справи, що переглядається, підтверджено, що 03.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено договір шляхом підписання заяви (оферти) № 200159468 про надання та використання платіжної картки МС Debit, рахунок картки: НОМЕР_4 , максимальна ставка по ліміту 58,8% річних, реальна процентна ставка по кредиту 82,48%, абсолютне подорожчання кредиту 22 603, 27 грн (а.с.28).

У п. 1.1-1.3 Заяви (оферти) №200159468 ОСОБА_1 просила відкрити на її ім`я поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (валюта рахунку - гривня), що буде використовуватися в рамках Договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки, з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку. Випустити на її ім`я платіжну картку, тип якої вказаний в ОП заяви. Для здійснення операцій з рахунком картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку картки, встановити їй ліміт, в межах якого вона має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до статті 1069 ЦК України кредитування рахунку картки.

ОСОБА_1 погодилася з тим, що складовою та невід`ємною частиною договору про картку будуть являтися Умови по картках та Тарифи по картках, з якими вона ознайомлена, повністю погодилася, їх зміст розуміє та положення яких зобов`язалася неухильно дотримуватися, які розміщені банком в місці, в якому було оформлено дану заяву, та/або в мережі Інтернет на сайті банку www.mbank.kiev.ua та/або у відділеннях банку. Прийняттям (акцептом) банком її заяви (оферти) про укладення Договору про картку будуть дії банку по відкриттю їй рахунку картки. Розмір ліміту буде встановлений банком самостійно на підставі відомостей, повідомлених нею банку. Строк дії ліміту під операції з карткою буде відповідати строку дії договору про картку (п. 1.5.1-1.5.4 Заяви №200159468).

13.12.2014 ОСОБА_1 також підписала довідку про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Кредитна картка МКредитка (не іменна)», згідно Розділу III, вбачається, що строк кредитування по кредитній картці “МКредитка”- 5 років, процентна ставка за кредитом (річних) 58,8 % , пільговий період користування кредитними коштами по операціям, які здійсненні в торгівельній мережі, протягом якого нараховуються проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою 0, 001% річних до 60 днів, орієнтовна сукупна вартість кредиту (в грошовому виразі) 22 603,27 грн; орієнтовна сукупна вартість кредиту (в процентному значенні) 82,48 %.

Крім того, у розписці про отримання платіжної картки та/або пін-коду від 03.12.2014, ОСОБА_1 підтвердила, що нею було отримано платіжну картку № НОМЕР_3 , а також вона ознайомлена із умовами надання та обслуговування платіжних карток, ПАТ «Банк Михайлівський» та Тарифами.

На підтвердження заборгованості та її розміру ТОВ «Діджи Фінанс» надано до суду виписку за кредитним договором №200159468 від 03.12.14, з якої вбачається, що відповідачкою частково сплачені відсотки за кредитним договором, що фактично і підтверджує наявність у неї боргового зобов`язання.

У Постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зауважила, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженим наказом Мін`юсту від 12.04.12 № 578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання господарських операцій та є підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і податкових документах.

Отже, наданий позивачем виписка за кредитним договором відповідача, колегія суддів вважає належним та допустим доказам у даній справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача, всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції).

Враховуючи, що кредитний договір №200159468 від 03.12.2014 та додатки до нього підписані відповідачкою ОСОБА_1 , що свідчить про те, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як комісії, витрати на страхування, юридичне оформлення, інфляційні втрати та уклали в належній письмовій формі кредитний договір.

При цьому, спірний договір в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, реєстраційна номер облікової картки платника податків, місце проживання, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані без її відому для укладення кредитного договору від її імені, відповідачкою до суду не надано.

До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталася як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, у суду першої інстанції не було підстав для висновку про недоведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачем.

Натомість, якщо відповідачка заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на неї покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте відповідач жодних доказів на спростування факту укладення договору, перерахування та отримання нею кредитних коштів чи розміру заборгованості не надала.

Посилання представника відповідачки у відзиві на апеляційну скаргу, на те, що виписка складена по рахунку № НОМЕР_1 , тоді як відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_4 , а отже не є належним та допустимим доказом на підтвердження видачі кредиту та підставою для стягнення заборгованості, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки із наданої позивачем виписки за кредитним договором убачається рух коштів за декількома рахунками, в тому числі і за кредитним договором №200159468 від 03.12.2024.

Також не заслуговують на увагу доводи представника відповідачки щодо недоведеності отримання відповідачем у ПАТ "Банк Михайлівський" кредиту у розмірі 13700,00 грн., встановлених відсотків, а також наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором №200159468 від 03.12.2014 з огляду на те, що відповідач погодилася з рішенням суду, вважаючи його законним та обґрунтованим, де судом першої інстанції встановлено порушення прав позивача, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №200159468 від 03.12.2014.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшовши до висновку, що відповідчка допустила неналежне виконання умов кредитного договору, чим порушила права позивача, відмовив у задоволенні позовних вимог, з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо пропуску позовної давності, виходячи з такого.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 13700,00 грн, з встановленим строком користування з 03.12.2014 по 03.12.2019.

Отже кінцевим строком виконання грошових зобов`язань позичальника є 03.12.2019.

З позовною заявою ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду першої інстанції 29 серпня 2025 року.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачка, у відзиві на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову, у зв`язку із спливом позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Тобто, з березня 2020 року строки позовної давності продовжені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Зазначені приписи Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України про зупинення строків позовної давності на час воєнного стану в країні виключені на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності 04.09.2025.

Разом з тим, позовну заяву до суду подано у серпні 2025 року, тобто коли існували підстави для зупинення перебігу строків позовної давності.

Крім того, за вимогами ст. 264 ЦК України подання позову до суду перериває перебіг позовної давності.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позов поданий у строки, визначені законом, та вони позивачем не пропущені, оскільки строк дії договору діяв до 03 грудня 2019 року, а тому строк звернення до суду з позовом спливав 03 грудня 2022 року, на яке припадало продовження дії таких строків позовної давності.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом.

Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.

Що стосується стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то суд зважає на таке.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення сплати основного боргу.

Згідно із п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь інфляційні втрати за порушення виконання грошового зобов`язання за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 8625,72 грн та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 у розмірі 3547,02 грн, на підтвердження чого надав відповідний розрахунок заборгованості, який апеляційний суд вважає вірним.

За таких обставин, оскільки відповідачка не виконала свої зобов`язання за умовами кредитного договору, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», інтереси якого представляє ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №200159468 від 03.12.2014 у розмірі 51 620, 05 грн, з яких: 39 447,31 грн заборгованості за кредитом, 3 % річних у розмірі 3547,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 8625,72 грн.

Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначає.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представником позивача ТОВ «Діджи Фінанс`сплачено судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №200159468 від 22.08.2025, а за подачу апеляційної скарги сплачено 3633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №13775 від 27.11.2025.

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір за суд першої інстанції та апеляційної інстанції у сумі 6056 грн (2422,40+3633,60 = 6056).

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується стягнення заборгованості, ціна позову у якій не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», інтереси якого представляє Романенко Михайло Едуардович, задовольнити.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (місцезнаходження вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м.Київ, код ЄДРПОУ 42649746), заборгованість за договором №200159468 від 03.12.2014 у розмірі 51 620, 05 грн, з яких: 39 447,31 грн заборгованості за кредитом, 3 % річних у розмірі 3547,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 8625,72 грн та сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 6056 гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома