Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №522/15798/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/502/26

Справа № 522/15798/23

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суд м. Одеси від 27 червня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» та ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 09 січня 2023 року о 20 год 37 хв. ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , в умовах сухого асфальту, без будь-яких ям та вибоїн на дорозі, у темний час доби, при достатньому штучному міському освітленні, здійснював рух по другій смузі для руху вул. Разумовська, на якій організовано двосторонній рух по двох смугах руху в кожному напрямку, з боку вул. Старопортофранківська в напрямку вул. Серова, будучи неуважним, не стежачи за дорожньою обстановкою, тобто наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого за межами перехрестя вул. Разумовська - вул. Садиковська, позначеного дорожніми знаками 5.38.1 - 5.38.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.2 «пішохідний перехід з підвищеною вірогідністю виникнення дорожньо-транспортних пригод», діючи самовпевнено, передбачаючи можливість настання наслідків свого діяння водій ОСОБА_1 за дорожньою обстановкою постійно не слідкував, відповідно не відреагував на її зміну, не зменшив швидкість керованого ним транспортного засобу, не зупинився, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, які переходять проїзну частину і для яких може бути створена перешкода чи небезпека для руху, маючи технічну можливість уникнути ДТП, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який здійснював рух по нерегульованому пішохідному переходу в темпі спокійного кроку зліва направо за ходом руху автомобіля Mitsubishi Lancer.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2023 року у кримінальній справі №522/4146/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Позивач вказує, що між ним та ОСОБА_1 добровільно не досягнуто згоди щодо відшкодування позивачу в повній мірі завданої шкоди.

ОСОБА_3 у лютому 2023 року перераховано на його користь грошові кошти у загальному розмірі близько 40 000 грн, як допомога на відновлення здоров`я, оплату оренди квартири, харчування, медикаменти. Однак цих коштів не вистачило на довготривале лікування, обстеження та усунення майбутніх наслідків у вигляді значного погіршення стану здоров`я, отриманої у майбутньому 3 групи інвалідності та необхідності лікуватися стаціонарно спочатку в м. Одесі, а потім за направленням за місцем реєстрації у Дніпропетровській області. Загалом лікування позивача як стаціонарно так і амбулаторно сумарно продовжується більше 7 місяців.

Водночас ОСОБА_1 відмовився від добровільного відшкодування завданої позивачу шкоди.

Крім того, ураховуючи, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ПрАТ СК «Уніка» відповідно до полісу № 21106563344 від 20.08.2022 зі страховим лімітом 320 000 грн за шкоду, заподіяну здоров`ю, позивач звернувся до страховика із заявою про відшкодування шкоди, завданої ДТП.

ПрАТ СК «Уніка» виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 91 136,23 грн.

Позивач вважає, що оскільки сума фактично завданої шкоди та збитків, які він поніс у результаті ДТП є значно більшою, аніж виплачена сума страхового відшкодування, стягненню зі страхової компанії підлягає недоплачена сума страхового відшкодування в межах страхового ліміту, а з ОСОБА_3 – різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою відповідно до положень ст. 1194 ЦК України.

Позивач зазначає, що у результаті ДТП він зазнав серйозних травм, вимушений був перебувати на довготривалому стаціонарному лікуванні. На день подання позову він продовжує лікування, постійно обстежується у лікарів, витрачає час та докладає додаткових зусиль для відновлення й організації звичайного способу свого життя, який було порушено внаслідок дій ОСОБА_3 . На лікування та проведення діагностичних досліджень ним було витрачено власні кошти у розмірі 13 228,08 грн, з яких лише 6 396,41 грн було відшкодовано страховою компанією.

Вважає, що ці кошти підлягають відшкодуванню ПрАТ СК «Уніка», а посилання страховика на неякісні фотокопії чеків, доданих позивачем до заяви про виплату страхового відшкодування вважає такими, що не звільняють страховика від виплати такого відшкодування в повному обсязі, а останній мав можливість витребувати необхідну документацію від медичної установи або ж від самого потерпілого.

Позивач до події працював у ТОВ «Нове діло» робітником з обслуговування устаткування з виробництва хліба, проте через отримані у ДТП травми він з 09.01.2023 більше ніж на пів року втратив працездатність, джерело доходів та вимушений був брати у борг кошти аби оплачувати орендоване житло, комунальні послуги, повноцінно та посилено харчуватись, купувати ліки, здійснювати витрати на транспорт тощо. Крім того указує, що до ДТП він матеріально допомагав своїм батькам, які є особами похилого віку та пенсіонерами, однак наразі він їх утримувати не може.

Зазначає, що шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності страховою компанією йому було відшкодовано.

Крім того позивач зазначає, що отримані довготривалі фізичні страждання, які він переніс та продовжує відчувати у результаті отриманих при ДТП травм, хворобливий стан та неможливість унаслідок заподіяних тілесних ушкоджень жити повноцінним життям та заробляти кошти на утримання себе та своїх батьків, завдали йому значної моральної шкоди.

Унаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень йому 08.05.2023 встановлено 3 групу інвалідності, а 01.05.2023 лікарем - психіатром проведено обстеження та встановлено діагноз – органічний емоційно-лабільний розлад.

Через ушкодження здоров`я він тривалий час перебував на лікуванні, йому завдано душевних страждань, він відчував велику стурбованість та занепокоєння, звичайний спосіб життя було порушено, соціальні зв`язки були втрачені, досі його турбують наслідки ушкодження його здоров`я, він фізично не може займатися раніше звичними для нього справами, в тому числі і займатися спортом, що раніше було невід`ємною частиною його життя. Крім того, через непрацездатність він втратив та продовжує втрачати значний заробіток, що викликає у нього душевні страждання, відчуття пригніченості, зниження соціальної активності, нервові переживання, стривоженість за майбутнє та дискомфорт. Він продовжує проходити тривале обстеження та лікування, приймає препарати, контролює динаміку відновлення мозку, регулярно відвідує лікарів. Водночас в повній мірі відновити стан свого здоров`я повністю не вдається, його постійно турбує головний біль, запаморочення, неконтрольована блювота, загальна слабкість та швидка втомлюваність. Він відмічає зниження слуху на ліве вухо, втрату смакових рецепторів, зниження темпу мислення, розсіяну увагу, іноді порушення мови. Іноді він відчуває зниження чутливості в руці чи нозі, що наразі потребує проходження додаткової фізіотерапії, фізкультури, що пригнічує його та його батьків. Зазначені обставини викликають додаткову дратівливість, депресивні стани та тривожність за майбутнє. Усе подальше життя він має посилено слідкувати за станом свого здоров`я, проходити різноманітні обстеження та наразі неможливо передбачити, якими в майбутньому можуть бути наслідки отриманих травм голови після ДТП.

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, остаточно просив стягнути з ПрАТ «Уніка» на свою користь страхове відшкодування у розмірі 6 831,67 грн. Крім того, посилаючись на те, що страховою компанією сплачено страхове відшкодування за моральну шкоду в розмірі 4 339, 82 грн, а моральну шкоду оцінено позивачем у розмірі 275 660, 18 грн, з урахуванням страхового ліміту (320 000 грн), також просив стягнути з ПрАТ «Уніка» моральну шкоду в розмірі 228 863, 77 грн. Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь у відшкодування моральної шкоди 275 660, 18 грн.

Позиція відповідача ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 виклав свої заперечення щодо позову, зазначив, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, суперечить меті інституту страхування та звернення позивача з позовом про відшкодування шкоди безпосередньо до винуватця ДТП без звернення до страхової компанії вважав передчасним та необґрунтованим. Також зазначив, що позивачем та відповідачем на стадії досудового слідства було укладено усну угоду про примирення та компенсацію завданої шкоди, яку оформлено у формі розписки у відсутності претензій до обвинуваченого в обмін на платіж в безготівковій формі на суму 35 000 грн. Крім того ОСОБА_3 25.11.2023 перерахував на рахунок потерпілого 5 500 грн у рахунок відшкодування витрат потерпілого на оренду житла, яку позивач не міг оплатити внаслідок отриманої травми.

Щодо витрат позивача на лікування та медичні обстеження указує, що позивач проходив лікування у КНП «Міська Клінічна Лікарня № 11» ОМР за рахунок коштів міського бюджету на загальну суму 20 253 грн, які були добровільно компенсовані ОСОБА_3 на стадії досудового слідства у відповідь на заявлений Одеською міською радою позов.

Щодо вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 коштів у відшкодування моральної шкоди посилався на те, що доводи позивача в цій частині зводяться до шаблонного переписування з нормативно-правових актів та судових рішень трактувань, які ймовірно описують так звані «немайнові втрати», а позивач намагається збагатитись за рахунок відповідачів, що є неприпустимим та незаконним.

Позивач в період лікування постійно отримував морально-психологічну та матеріальну підтримку від ОСОБА_1 , в тому числі як при особистих багаторазових зустрічах за місцем знаходження позивача у лікарні, так і в телефонних розмовах і переписках у месенджерах.

Крім того указує, що складенням розписки про відмову від претензій майнового характеру сторонами малось на увазі відмова позивача до ОСОБА_1 від претензій майнового характеру у зв`язку з добровільною компенсацією завданого збитку, в тому числі моральної шкоди, яка була заподіяна позивачу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави 1 073 гривні 60 копійок судового збору.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що доводи сторони позивача зводяться до шаблонного переписування з нормативно правових актів та судових рішень трактувань, які імовірно описують так звані «немайнові втрати». Позивач в період лікування постійно отримував морально психологічну та матеріальну підтримку від обвинуваченого, в тому числі як при особистих багаторазових зустрічах за місцем знаходження позивача у лікарні, так і у телефонних розмовах і переписках у месенджерах. (роздруківки з месенджера TELEGRAMMдодаються).

Відповідно до тексту розписки, написаної позивачем для відповідача щодо зазначення своєї відмови від претензій до ОСОБА_1 то слід зауважити, що перепискою у месенджері ТЕЛЕГРАМ підтверджується той факт, що сторонами малось на увазі відмова від претензій майнового характеру від позивача до відповідача у зв`язку з добровільною компенсацією завданого збитку, в тому числі моральної шкоди, яка була заподіяна позивачу.

Таким чином ОСОБА_1 робить висновок про те, що фактично ОСОБА_2 повністю відмовляється від обставин, на які він посилався та визнавав підписуючи розписку про відсутність претензій, отже слід розуміти, що правильним способом захисту для відповідача за первинним позовом буде пред`явлення позову відповідно до якого сторони повертатимуться до стану, який існував до виникнення спірних правовідносин, оскільки логічно зауважити, що за наведених обставин ОСОБА_2 безпідставно отримав та використав на власний розсуд грошову компенсацію від ОСОБА_1 .

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення першої інстанції фактично оскаржується тільки в частині задоволених позовних вимог, а тому підлягає апеляційному перегляду виключно в цій частині.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2023 у кримінальній справі № 522/4146/23 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі звільнено з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України обов`язків періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. Цивільний позов Приморської окружної прокуратури м. Одеси та потерпілого ОСОБА_2 залишено без розгляду.

З указаного вироку слідує, що 09.01.2023 приблизно о 20 год 37 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Mitsubishi Lancer, д.н.з. НОМЕР_1 , (ходова частина, рульове керування, гальмова система якого на момент дорожньо-транспортної пригоди перебували в технічно справному стані), в умовах сухого асфальту, без будь-яких ям та вибоїн на дорозі, у темний час доби, при достатньому штучному міському освітленні, здійснював рух по другій смузі для руху вул. Разумовська, на якій організовано двосторонній рух по двом смугам руху в кожному напрямку, з боку вул. Старопортофранківська в напрямку вул. Серова.

Будучи неуважним, не стежачи за дорожньою обстановкою, тобто наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого за межами перехрестя вул. Разумовська - вул. Садиковська, позначеного дорожніми знаками 5.38.1 - 5.38.2 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.2 «пішохідний перехід з підвищеною вірогідністю виникнення дорожньо-транспортних пригод», діючи самовпевнено, передбачаючи можливість настання наслідків свого діяння водій ОСОБА_1 , за дорожньою обстановкою постійно не слідкував, відповідно не відреагував на її зміну, не зменшив швидкість керованого ним транспортного засобу, не зупинився, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, які переходять проїзну частину і для яких може бути створена перешкода чи небезпека для руху, маючи технічну можливість уникнути ДТП, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який здійснював рух по нерегульованому пішохідному переходу в темпі спокійного кроку зліва направо за ходом руху автомобіля Mitsubishi Lancer.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_2 отримав тілесне ушкодження у вигляді перелому кісток основи черепу (перелом верхньої стінки лівої орбіти, перелом кісток носу, перелом великого та малого крил клиноподібної кістки зліва, перелому задньої стінки основної пазухи зліва, перелом піраміди лівої скроневої кістки, перелом потиличної кістки), травматичний субарахноідальний та субдуральний крововилив, забій м`яких тканин тім`яної ділянки, гематома параорбітальної клітковини справа, перелом правої лопатки. Вказані ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

ОСОБА_2 у зв`язку з отриманими в ДТП тілесними ушкодженнями неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у медичних закладах.

У період з 09 січня 2023 року до 27 січня 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні в КУ «МКЛ № 11», що підтверджується випискою із медичної картки хворого № 490.

З виписки № 9606/329 із медичної картки стаціонарного хворого КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня № 7» слідує, що ОСОБА_2 у період з 14.04.2023 по 24.04.2023 знаходився на лікуванні у неврологічному відділенні.

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліст КНП «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 01.05.2023 ОСОБА_2 встановлено діагноз – органічний емоційно-лабільний розлад.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 4941842 ОСОБА_2 з 08.05.2023 встановлено 3 групу інвалідності на строк до 01 червня 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

За загальним правилом частини першої ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

За встановлених обставин справи позивач має право на відшкодування моральної шкоди в силу закону.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.

Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого.

Розмір відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення можливості відновити втрачену психологічну рівновагу та не бути джерелом збагачення за рахунок відповідача.

Судом першої інстанції під час розгляду справи правильно встановлено, що беззаперечним є факт того, що в результаті отримання тяжких тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась з вини ОСОБА_1 , позивач зазнав моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях і переживаннях, тривалій емоційній напруженості, втраті душевного спокою, стресі, зміні звичного укладу життя, порушенні психологічного благополуччя, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди суд враховує характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач; характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо); стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

При цьому, виходячи із засад верховенства права, розумності, пропорційності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди в сумі 275 660,18 грн є завищеним з урахуванням всіх викладених обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Враховуючи обставини і матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, глибини і тривалості моральних страждань позивача.

Такий розмір моральної шкоди суд першої інстанції правильно вважав достатнім та таким, що не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача у відшкодування моральної шкоди суми в розмірі 100 000,00 грн.

Разом з тим, доводи ОСОБА_1 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

При цьому перераховані ОСОБА_1 позивачу кошти, зокрема в сумі 35 000 грн суд першої інстанції правильне не врахував як оплату по завданій моральній шкоді, оскільки будь-яких доказів які б підтверджували призначення цих коштів саме як відшкодування моральної шкоди, матеріали справи не містять. Більше того, впродовж тривалого часу після ДТП позивач продовжував лікуватись і відсутні підстави вважати, що відповідні кошти надавались у відшкодування моральної шкоди, а не інших витрат, зокрема лікування, харчування тощо.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи (фактично дублюють позицію відповідача у суді першої інстанції) були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суд м. Одеси від 27 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: О.С. Комлева

С.М. Сегеда