Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №523/3982/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3529/26

Справа № 523/3982/25

Головуючий у першій інстанції Кисельова В.К.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Комлевої О.С., Сегеди С.М.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 26 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 знаходився з відповідачем в трудових відносинах з 04 грудня 2012 року по 17 травня 2024 року, де працював на посадах машиніста парового котла 3 розряду відділу експлуатації і обслуговування та машиністом парового котла, оператором котельні 3 розряду відділу тепло-сантехнічного забезпечення.

17 травня 2024 року за його власним бажанням, відповідач звільнив його на підставі ст. 38 КЗпП України. Однак, відповідач копію наказу про звільнення, належно оформлену трудову книжку і проведений розрахунок у строки передбачені ст.116 КЗпП України, не здійснив. Лише після направлення ним інформаційного запиту від 13 січня 2025 року, відповідач надав йому копію наказу про звільнення №45/т/тр від 17 травня 2024 року та довідку від 20 січня 2025 року №2 про існуючу перед ним заборгованість по заробітній платі в сумі 51976 гривень 87 копійок з врахуванням утримання усіх належних податків (64 636 гривень 92 копійки без утримання належних податків). Однак при цьому, розрахунок по заробітній платі здійснений з ним не був і не здійснений по теперішній час.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 64 636 гривень 92 копійки, які йому повинні були нарахувати та виплатити при звільнені, а також середній заробіток у розмірі 83 870 гривень 88 копійок за час затримки виплати заробітної плати. А всього в загальній сумі 148 507 гривень 80 копійок.

Позиція відповідача ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» у суді першої інстанції.

У своєму відзиві відповідач позовні вимоги визнав частково. При цьому відповідач зазначив, що дійсно, при звільнені ОСОБА_1 17 травня 2024 року за власним бажанням, йому не була виплачена заробітна плата в загальній сумі 64 636 гривень 92 копійки, про стягнення якої, вони не заперечують.

Щодо стягнення з них середнього заробітку за час затримки належних виплат позивачу при звільнені, вони позовні вимоги визнають частково, а саме в сумі 25 791 гривні 28 копійок, що складає половину суми, яка утворилися протягом шести місяців після звільнення позивача. Обґрунтовуючи визнання вказаної суми, відповідач посилався на те, що наказом №12/20240ОД від 01 березня 2024 року, у зв`язку з відсутністю діяльності, передбаченої установчими документами, а саме, організація оздоровлення, навчання, лікування, відпочинок дітей та молоді через початок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2024 року воєнного стану, діяльність державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» - призупинено на період дії воєнного стану. Оскільки підприємство не функціонує, не має власних джерел доходу на час військової агресії та призупинення діяльності, усі витрати із забезпеченням функціонування підприємства, у тому числі видатки на заробітну плату працівникам, здійснюються виключно за рахунок фінансування Міністерства соціальної політики України. Тому вважають, що стягнення з них на користь позивача вказаної суми середнього заробітку за час затримки належних йому виплат при звільнені, буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам, які склалися в даній ситуації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 26 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково. Стягнено з ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» на користь ОСОБА_1

- заборгованість по заробітній платі в сумі 64 636 гривень 92 копійки;

- середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільнені в сумі 51 582 гривень 56 копійок,

а всього стягнуто 116 219 гривень 48 копійок.

Зобов`язано ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» з суми заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки виплати у заробітній платі, які стягнуті у п. 2 рішення суду перерахувати до державного бюджету суму ЄСВ та військового збору.

Стягнено з ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ДП «Український дитячий центр «Молода гвардія» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким стягнути з ДП «УДЦ «Молода гвардія» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 51 976 гривень 87 копійок та середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 51 582 гривні 56 копійок., посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при поданні відзиву на позовну заяву, відповідачем по справі було зазначено, що станом на день подання останнього, заборгованість ДП «УДЦ «Молода гвардія» було частково погашено. Відповідно до довідки №72 від 19.05.2025 року про заборгованість по заробітній платі, ДП «УДЦ «Молода гвардія» підтвердило наявність заборгованості по заробітній платі на 19 травня 2025 року перед ОСОБА_1 в сумі 51 976 гривень 87 копійок (копія довідки наявна в матеріалах справи).

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 04 лютого 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 16 лютого 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що згідно з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.08.1983, виданої ОСОБА_1 , витягу з наказу №193-к від 04 грудня 2012 року, витягу з наказу №28-к від 01 березня 2013 року та витягу з наказу №45/к/тр від 17 травня 2024 року, позивач ОСОБА_1 знаходився з державним підприємством «Український дитячий центр «Молода Гвардія» Міністерства соціальної політики України в трудових відносинах з 04 грудня 2012 року по 17 травня 2024 року, де працював на посадах машиніста парового котла 3 розряду відділу експлуатації і обслуговування та машиністом парового котла, оператором котельні 3 розряду відділу тепло-сантехнічного забезпечення.

17 травня 2024 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з зобов`язанням виплатити йому (інваліду 2 групи) грошову компенсацію за 15 (п`ятнадцять) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 04.12.2023 по 17.05.2024 рр.

Із довідки №2 від 20 січня 2025 року, виданої Державним підприємством «Український дитячий центр «Молода гвардія» Міністерства соціальної політики України, видно, що у вказаного підприємства існує заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , яку йому повинні були виплатити при звільнені 17 травня 2024 року, в загальній сумі 64 636 гривень 92 копійки з врахуванням податків, які належать до утримання.

Відповідно до ч.1.ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Із матеріалів справи видно, що відповідач порушив норми вказаної статті КЗпП України і остаточний розрахунок при звільнені ОСОБА_1 з обов`язковим попереднім письмовим його повідомленням про розмір нарахованих йому сум не здійснив. Про що в письмовому відзиві підтвердив і сам відповідач.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Виходячи з норм вказаної статті КЗпП України та матеріалів справи, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 17.05.2024 року по 17.11 2024 року, тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку (131 робочий день).

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Кабінетом Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, середньоденна плата позивача при здійснені ним трудових обов`язків, складала 393 гривні 76 копійок. Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток в сумі 51 582 гривні 56 копійок (131 день х 393 гр.76 коп.= 51582,56) за 6 місяців не здійснення розрахунку при звільнені, а не 83 870 гривень 88 копійок, як того просить позивач, оскільки його вимоги в цій частині суперечать ст. 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції правильно врахував те, що сума повного розрахунку при звільнені, яка не була виплачена ОСОБА_1 з вини відповідача, не являється значною. У день звільнення ОСОБА_1 не було надано відповідачем копії наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані суми та інші обставини затримки розрахунку. За весь час затримки виплати повного розрахунку при звільнені, відповідач не повідомляв позивача про причини затягування розрахунку та можливості і строки погашення заборгованості, при цьому знаючи, що позивач являється інвалідом другої групи та потребує матеріального забезпечення і допомоги.

При таких обставинах суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що своїми діями відповідач порушив трудові права позивача і у суду немає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільнені відповідно до ст. 117 КЗпП України, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що дійсно в матеріалах справи наявна довідка №72 від 19.05.2025 про заборгованість по заробітній платі, на яку посилається скаржник. Згідно із даної довідки заборгованість по заробітній платі на 19 травня 2025 року перед ОСОБА_1 становить 51 976, 87 гривень.

Водночас колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи є довідка №2 від 20.01.2025 про заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 , в якій зазначається, що станом на 20.01.2025 рахується заборгованість по заробітній платі у сумі 51 976,87 гривень. Також у довідці зазначено, що заборгованість, враховуючи податки, які належать до утримання, складає 64 634,92 гривні.

Аналізуючи дві дані довідки, колегія суддів доходить висновку, що сума (51976,87 гривень), на яку вказує скаржник, це заборгованість по заробітній платі без врахування податків і зборів, а сума 64 634,92 гривні, які стягнув суд першої інстанції, з врахуванням податків і зборів.

Належних і допустимих доказів будь-яких виплат стороною відповідача ОСОБА_1 за період з 20 січня 2025 року до 19 травня 2025 року ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 26 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: О.С. Комлева

С.М. Сегеда