Вирок від 16 лютого 2026 р. у справі №740/3226/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Суд: Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Державна зрада

Дата: 16 лютого 2026 р.

Справа: №740/3226/25

Суддя: Гагаріна Т. О.

Справа № 740/3226/25

Провадження № 1-кп/740/116/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі колегії суддів:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22025270000000098 від 30.05.2025 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Ніжина Чернігівської області, громадянки України, з вищою освітою, незаміжньої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,

за участі сторін:

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_9

встановив:

Із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації (далі - рф) проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер.

Громадянка України ОСОБА_5 , усвідомлюючи наявність збройної агресії рф проти України, намагання рф знищити Україну як державу, діючи в умовах воєнного стану, підтримуючи дії російської федерації щодо протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронним органам України, умисно, реалізуючи єдиний умисел на вчинення дій на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності та державній безпеці України, з корисливих мотивів, добровільно, без фізичного чи психічного примусу, у період березня-квітня 2025 року надала представнику російської федерації допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.

Так, орієнтовно у березні 2025 року громадянка України ОСОБА_5 , перебуваючи у невстановленому слідством місці, використовуючи свій мобільний телефон марки «Орро» моделі «СРН2219», IMEI: НОМЕР_1 ; IMEІ2: НОМЕР_2 , із номерами телефону НОМЕР_3 та НОМЕР_4 в месенджері (сервісі для обміну голосовими, текстовими повідомленнями і медіафайлами) «Telegram», в якому була зареєстрована під іменем (нік-неймом) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », вступила у спілкування з невстановленим слідством представником спеціальних служб російської федерації, а саме особою, який з метою конспірації змінював акаунти користувачів для спілкування в месенджері «Telegram» (останній акаунт користувача із ім`ям (нік-неймом) « ОСОБА_10 », акаунт « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (далі за текстом - особа « ОСОБА_10 »)).

Під час спілкування ОСОБА_5 дала свою згоду на запропоновану пропозицію невстановленої особи виконувати за грошову винагороду завдання, спрямовані на надання допомоги рф у проведенні підривної діяльності проти України.

Після цього, особа « ОСОБА_10 » роз`яснила, що фіксувати вказані дії потрібно шляхом фото та відеозйомки мобільним телефоном, за допомогою спеціального програмного забезпечення «Timemark», яке додає до фото та відеозапису позначку із географічними координатами місця зйомки та поточних дати та часу. Після виконання вказаних завдань особа « ОСОБА_10 » обіцяла здійснювати оплату на платіжну карту.

При цьому ОСОБА_5 усвідомлювала, що російська федерація здійснює широкомасштабну збройну агресію проти України та що вказані відомості можуть бути використані ними для планування та проведення бойових чи диверсійних дій проти України, направлених на захоплення її територій, зменшення її воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони шляхом проведення ударів по відповідним об`єктам.

Так, реалізовуючи вищеописаний злочинний умисел, 13 березня 2025 року ОСОБА_5 на виконання завдання невстановленого слідством представника спеціальних служб російської федерації, а саме особи « ІНФОРМАЦІЯ_4 », реалізуючи умисел на надання представникам рф допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з корисливих мотивів, на виконання завдання особи « ІНФОРМАЦІЯ_4 » виїхала в район села Липів Ріг Ніжинського району Чернігівської області для підтвердження місця знаходження спеціальної техніки військової частини, що виконує завдання з виявлення та супроводження засобів повітряного нападу противника, де в період часу з 09 години 27 хвилин по 10 годину 44 хвилини ОСОБА_5 здійснила на власний мобільний телефон за допомогою програми «Timemark» відеофіксацію території військової частини Повітряних Сил Збройних Сил України та її околиць, яку далі переслала в месенджері «Telegram» особі « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

За виконання вказаних дій ОСОБА_5 отримала грошову винагороду від невстановленого слідством представника спеціальних служб російської федерації.

При цьому ОСОБА_5 усвідомлювала, що передача інформації про наявність або відсутність спеціальної техніки Повітряних Сил Збройних Сил України може призвести до її цілеспрямованого ураження засобами ураження рф, а також подальшого корегування дій рф на завдання більшої шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності і обороноздатності України.

Надалі 21 березня 2025 ОСОБА_5 , реалізуючи умисел на надання представникам рф допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з корисливих мотивів, на виконання завдання особи « ІНФОРМАЦІЯ_4 » повторно виїхала в район села Липів Ріг Ніжинського району Чернігівської області для підтвердження місця знаходження спеціальної техніки військової частини, що виконує завдання з виявлення та супроводження засобів повітряного нападу противника, де в період часу з 10 години 50 хвилин по 10 години 51 хвилин ОСОБА_5 здійснила на власний мобільний телефон за допомогою програми «Timemark» відеофіксацію території військової частини Повітряних Сил Збройних Сил України та її околиць, яку далі переслала в месенджері «Telegram» особі « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

За виконання вказаних дій ОСОБА_5 отримала грошову винагороду від невстановленого слідством представника спеціальних служб російської федерації.

При цьому ОСОБА_5 усвідомлювала, що передача інформації про наявність або відсутність спеціальної техніки Повітряних Сил Збройних Сил України може призвести до її цілеспрямованого ураження засобами ураження рф, а також подальшого корегування дій рф на завдання більшої шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності і обороноздатності України.

Надалі 12 квітня 2025 року реалізуючи умисел на надання представникам рф допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з корисливих мотивів, на виконання завдання особи «ОСОБА_10», виїхала за координатами (не розголошуються з метою національної безпеки) де за вказаними координатами о 10 годині 43 хвилини встановила для безперервного спостереження за залізничною колією та залізничними складами, що рухаються вказаною колією, мобільний телефон марки «Росо» моделі «Росо C65» IMEIl: НОМЕР_5 , IMEI2: НОМЕР_6 із заздалегідь встановленим мобільним додатком «AirDroid», який дозволяє віддалене керування мобільним телефоном, а також додатком «Ір Webcam», що дозволяє здійснювати віддалене відеоспостереження в режимі реального часу за допомогою вбудованої камери мобільного телефону. Для тривалого використання мобільний телефон було під?єднано до безпровідного зарядного пристрою типу «Powerbank».

При цьому ОСОБА_5 усвідомлювала, що такі дії можуть призвести до розголошення інформації про переміщення залізничними шляхами військової техніки Збройних Сил України та інших військових формувань, а в подальшому може призвести до її цілеспрямованого ураження засобами ураження рф, а також подальшого корегування дій рф на завдання більшої шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності і обороноздатності України.

Під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні вищевикладених дій не визнала.

Обвинувачена ОСОБА_5 суду показала, що на той момент, приблизно в лютому 2025 року, шукала підробіток, постійної роботи не мала, потрібні були кошти. До 19.04.2025 вона працювала в колл-центрі, фірма знаходилася в місті Києві, консультувала клієнтів в режимі онлайн. Має спеціальність швачки, закінчила ІНФОРМАЦІЯ_5 , має диплом Практичного психолога. Проживала в АДРЕСА_3 . Користувалася мобільним телефоном, з встановленим додатком «Телеграм», крім неї її телефоном ніхто не користувався.

У Телеграмм-каналі знайшла оголошення про роботу промоутера із заробітною платою 400-1000 грн за годину. Перейшла за посиланням, контакт був без номера, написала: «Добрий день, які умови праці?». « ОСОБА_10 » відповіла, що треба розміщувати об`яви на зупинках і дошках оголошень, заробітна плата 400 грн. Вона розклеїла об`яви, сфотографувала зі свого мобільного телефону. На криптогаманець їй заплатили кошти. Потім був проміжок перерви. Потім їй написали: «Добрий день, є підробіток. Потрібно сфотографувати антену», направили координати. « ОСОБА_10 » не пояснювала, що то за антена. Вона пішла фотографувати за координатами, не знала, що то військова частина, не усвідомлювала, що це державна зрада. Антени там вона не побачила, сфотографувала місцевість на підтвердження того, що її там немає. Наслідки своїх не усвідомлювала. Перший раз їй заплатили 500 грн, далі - 2700 грн. З « ОСОБА_10 » спілкувалася у формі переписки, не часто, з перервами. Першою писала « ОСОБА_10 », з проханням сходити за координатами. 13.03.2025 вона була в селі Липів Ріг, фіксувала фото- і відео- території, не знала, що там розташована військова частина ЗСУ, координати дала « ОСОБА_10 », йшла пішки. Зйомку здійснювала за допомогою програми «Timemark», яку скачала 13.03.2025 за вказівкою « ОСОБА_10 » з плеймаркета, який є у відкритому доступі, загрузила програму, включила та програма додала координати. Зняла відео, через чат скинула відео ОСОБА_10 , з завданням впоралася. 21.03.2025 здійснювала виїзд на цю ж територію, з тими ж координатами. Чому цей об`єкт цікавить « ОСОБА_10 » не задумувалася, не знала, що це військова частина. На цьому об`єкті була двічі, людей там не було, було кладовище, жодних покажчиків не було. Другий раз так само зняла відео і відправила « ОСОБА_10 », заплатила вона більше. Інформацію з телефону видаляла. Потім до квітня 2025 була перерва.

Потім « ОСОБА_10 » написала, що їй потрібен телефон і павербанк для виконання завдання. Вона замовила телефон і павербанк, « ОСОБА_10 » скинула їй кошти, за які вона забрала замовлення, перевірила телефон, пішла додому. Встановила програму, за вказівкою « ОСОБА_10 », для виконання завдання. Їй не було відомо, що ця програма дає віддалений доступ з телефону, про ці програми раніше не чула. « ОСОБА_10 » повідомила, що треба йти за цими координатами, з собою мала телефон та павербанк. Приїхала в село Ніжинське, мала завдання установити мобільний телефон. Не розуміла, що це військовий об`єкт. У переписці 12.04.2025 питала у « ОСОБА_10 » як маскувати телефон. Телефон залишила заблокованим, зняти телефон нічого не зміг, вона перевіряла, в ньому нічого не було. « ОСОБА_10 » скинула двоє координат, одну для таксиста, іншу для неї. Людей на місці завдання не було.

Роботу, яку вона виконувала для « ОСОБА_10 », була не схожа на ту, що вона виконувала до цього. Вона не розуміла, що вчиняє злочин, не мала умислу вчиняти державну зраду. Метою її дій було отримання доходу. Під час виконання завдання 13.03.2025, об`єктом зйомки був просто насип, була весна, воно мало ознаки давнього, ознак присутності військових не було. Був насип, дерева і поле. « ОСОБА_10 » не пояснювала для чого зйомка поля, а її цікавили лише кошти. Якби усвідомлювала, що це військовий об`єкт, такого б не робила. 21.03.2025 вона знов була на цьому об`єкті, територія поля і насипу, ситуація аналогічна, нічого не запідозрювала. 12.04.2025 під час реалізації завдання поставила телефон в посадці, відеозйомка не відбулася з технічних проблем, потім телефон забрала. Коштів за завдання не отримала, скинули лише на дорогу. Раніше в селі Ніжинське не бувала. Ніколи не бачила, щоб перевозили військову техніку. « ОСОБА_10 » дала завдання встановити телефон, пояснювала, що це перевірка руху транспорту, мету у « ОСОБА_10 » вона не запитувала. Коли вона поставила коробку, повернулася через 15 хвилин, з`їздила на таксі в м. Ніжин. В неї виникали сумніви щодо особи « ОСОБА_10 », але вона гарний психолог, уявляла її як особу до 35 років, постійно спілкувалася українською мовою. Кошти за виконані завдання надходили на криптогаманець, який вона створила на початку 2025 року, загальна сума отриманих коштів приблизно 4000 грн, детально не пам`ятає, з попередньої роботи в колл-центрі їй також заробітну плату перераховували на криптогаманець. Її банківські картки були заблоковані, із-за виконавчих проваджень. У переписці дійсно вона питала у « ОСОБА_10 » про публікації в інтернеті про можливе викриття працівниками СБУ . Вважала, що мета завдань фотографування сільськогосподарських ділянок, руху потягів, можливо для « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Родичів в російській федерації не має. Вважає, що завдання на 12.04.2025, дане людиною яка чітко знала, що там залізнична дорога, по епізодах в березні, « ОСОБА_10 » чітко було відомо, що там знаходиться антена, але прийшовши на місце вона її там не побачила.

Раніше займалася волонтерською діяльністю. Власного житла не має, проживала у співмешканця, колишнього військового. Потребувала грошей на лікування та проживання. До Центру зайнятості щодо працевлаштування не зверталася. Після затримання вона добровільно надала телефони для огляду, все з самого початку розповіла слідству, і нічого не приховувала.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку рф частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення рф на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами рф, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Відповідно до ст.2 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ст.9 КПК України).

Статтею 23 КПК України визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках на потерпілого.

Разом із цим, за вимогами ст.92 КПК України, на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Згідно з ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. При оцінці доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (рішення у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії (Teixeira de Castro v. Portugal), заява № 25829/94, «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), заява № 10590/83).

Відповідно до статей 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення у вчиненні інкримінованого їй діяння, стороною обвинувачення були надані письмові докази, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні:

- протокол огляду місця події від 12.04.2025 за участю ОСОБА_5 , понятих, на ділянці місцевості, яка розташована у м. Ніжин по вул. Борзнянський шлях за координатами (інформація не розголошуються з метою національної безпеки), з додатком та фото таблицею до нього (а.к.п.118- 171,т.1);

- протокол огляду місця події від 12.04.2025, з фото таблицею та додатком диском DVD-R, за участю понятих, згідно з яким проведено огляд ділянки місцевості, яка розташована біля с.Ніжинське Ніжинського району Чернігівської області, за координатами (інформація не розголошуються з метою національної безпеки), які отримувала ОСОБА_5 від абонента «ОСОБА_10», де зафіксовано залізничну колію, а також виявлену на відстані приблизно 25 метрів від колії картонну коробку з вирізаним отвором в одній із її бокових частин (а.к.п.180-185, т.1);

- протокол огляду речей і документів від 18.04.2025, з фото таблицею та додатком до нього, за участю понятих, згідно якого в присутності спеціаліста, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , проведено огляд мобільного телефону «Oppo», моделі «СРН2219», вилученого 12.04.2025 під час проведення огляду місця події за адресою та координатами (інформація не розголошуються з метою національної безпеки), в ході огляду акаунту « ОСОБА_13 » виявлено та зафіксовано переписку з абонентом « ОСОБА_10 » за 11.04. та 12.04.2025 з приводу виконання завдання щодо встановлення мобільного телефону з павер-банком біля залізничних колій, шляхом поміщення його в коробку зі спеціальним отвором та процес його виконання ОСОБА_5 12.04.2025 (а.к.п.189-215, т.1);

- протокол огляду речей і документів від 21.04.2025, з фото таблицею та додатком до нього, за участю понятих, в присутності спеціаліста, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , проведено огляд мобільного телефону пакету №3, вилученого 12.04.2025 під час проведення огляду місця події за адресою, координатами (інформація не розголошуються з метою національної безпеки), були виявлені та вилучені павербанк «Xiaomi», серійний номер 58600/D2AMTF4UK0146T, кабель для заряджання, коробка з-під телефону «Росо» «С65», згідно з якими оглянуто мобільний телефон «Росо С65» разом із безпровідним зарядним пристроєм типу «PowerBank», які використовувалися обвинуваченою для виконання завдання 12.04.2025, та в мобільному телефоні «Росо С65» виявлено, що 03.04.2025 на телефон було встановлено додатки «IP Webcam», «AirDroid», а також зафіксовано знімок екрану телефону від 12.04.2025 створений об 11 год 27 хв, збережений у пам`яті телефону та y поштовій скриньці, яка прив`язана до вказаного телефону, де зображено роботу додатку «AirDroidWeb», а також використання обома програмами «IP Webcam» та «AirDroid» мобільного трафіку, що свідчить про їх активацію та функціонування (а.к.п.1-34, т.2);

- протокол огляду місцевості віл 19.05.2025, з фото таблицею до нього, за участю понятих, згідно з яким на ділянці місцевості в районі (інформація не розглошується з метою національної безпеки), за координатами, які встановлено у переписці між ОСОБА_5 та абонентом « ОСОБА_10 », було виявлено розташування військової частини НОМЕР_7 та табличку із напиcoм «УВАГА! ОБ`ЄКТ МІНІСТЕРСТВА OБОPOHИ УКРАЇНИ ЗЙОМКА ЗАБОРОНЕНА» (а.к.п.48-56, т.2);

- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, з фото таблицею та додатком до нього, - зняття інформації з електронних інформаційних систем від 07.04.2025, щодо зняття інформації з електронної інформаційної системи, саме системи миттєвого обміну електронними повідомленнями електронної інформаційної системи «Telegram», прив`язаної до абонентських номерів НОМЕР_4 та НОМЕР_3 , a також акаунтів « ІНФОРМАЦІЯ_9 » та « ІНФОРМАЦІЯ_10 », згідно з яким встановлено факт пересилання фото та відеоматеріалів 13.03.2025 та 21.03.2025 з акаунту, яким користується ОСОБА_5 за допомогою підсистеми «Timemark» із фіксацією геолокації, яка відповідає місцерозташуванню 752 окремої радіолокаційної роти НОМЕР_8 радіотехнічного батальйону НОМЕР_9 радіотехнічної бригади ПвК « Центр » ПС ЗС України (військова частина НОМЕР_7 , абоненту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а.к.п.79-102, т.2);

- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії з додатком до нього, спостереження за особою, річчю або місцем від 28.04.2025, щодо спостереження за особою, на якому зображена ОСОБА_5 12.04.2025 під час виконання завдання, пов`язаного із встановленням спеціально придбаних раніше мобільного телефону та пристрою «PowerBank» за координатами, де розташовані залізничні колії, поблизу залізничної станції « Ніжинське » (а.к.п.104-109, 110-116, 112-121, т.2);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.04.2025, за участю понятих, та фото таблицею до нього, в ході якого, свідок ОСОБА_14 впізнав ОСОБА_5 , як дівчину, яку особисто бачив 12.04.2025 біля лісосмуги, що розташована поряд з його господарством, та неподалік від залізничної колії (а.к.п.122-125, 126-129, т.2);

- протокол огляду від 19.05.2025, з додатком до нього, за яким в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою АДРЕСА_4 , оглянуто компакт-диск «DVD-R» марки «MyMedia», на якому міститься пояснювальний напис: «750/3494/24, CD-25-05570/ні, 28.04.2025р.», отриманого 14.05.2025 під час тимчасового доступу до речей і документів в ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_13 » щодо номеру мобільного телефону НОМЕР_4 , яким користувалася ОСОБА_5 , де зафіксовано місцеперебування обвинуваченої 13.03.2025, 21.03.2025 та 12.04.2025 (а.к.п.230-236, т.2);

- протокол огляду від 20.05.2025, з додатком до нього, за яким в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , за адресою АДРЕСА_4 , оглянуто компакт-диск « DVD-R » марки «MyMedia», на якому міститься пояснювальний напис: «ПрАт ІНФОРМАЦІЯ_13 , вх.9749, вих.7339/з/КТ», отриманого 14.05.2025 під час тимчасового доступу до речей і документів в ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_13 », щодо номеру мобільного телефону НОМЕР_3 , яким користувалася ОСОБА_5 , де зафіксовано місцеперебування обвинуваченої 13.03.2025, 21.03.2025 (а.к.п.237-244, т.2);

- протокол огляду від 20.05.2025, за яким в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , оглянуто документ, який надійшов з АТ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » (№Е.АВ.0.0.0.0/2-3806 від 08.05.2025) отриманого 14.05.2025 під час тимчасового доступу до речей і документів в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », щодо руху грошових коштів за банківським рахунком АТ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », відкритого на ім`я співмешканця обвинуваченої, відповідно до якого 13.03.2025, 21.03.2025 та 12.04.2025 на його банківський рахунок надходили грошові кошти (а.к.п.245-249, т.2);

- довідка ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_16 » від 06.06.2025 №06/06/UA-1361, щодо відомостей про купівлі ОСОБА_5 31.03.2025 мобільного телефону та павербанку (а.к.п.8-10, т.3);

- протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 06.05.2025, з додатком стосовно абонентського номеру телефону ОСОБА_5 , згідно з яким підтверджено її виїзд до місця за координатами (інформація не розголошується з метою національної безпеки) 12.04.2025 (а.к.п.12-16, т.3);

- протокол зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 15.05.2025, щодо зняття інформації з електронних комунікативних мереж, прив`язаних до абонентських телефонів ОСОБА_5 (а.к.п.17-19, т.3);

- протокол зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 08.05.2025, з додатком до протоколу, показань з камер спостереження ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_17 » відділення № НОМЕР_10 м. Ніжина за 02.04.2025 та 03.04.2025 (а.к.п. 4-6, т.3 ).

- відповідь ВЧ НОМЕР_11 щодо встановлення приналежності акаунта «ОСОБА_10» в месенджері «Telegram» до здійснення протиправної діяльності на користь спецслужб рф (а.к.п.41, т.2);

- відповідь ВЧ НОМЕР_12 щодо руху військової техніки цієї військової частини залізничним транспортом за координатами, які отримала для виконання завдання ОСОБА_5 та де встановила мобільний телефон для відеоспостереження, а також те, що поширення такої інформації може нести загрозу національній безпеці та обороноздатності України (а.к.п.43, т.2);

- відповідь ВЧ НОМЕР_7 щодо розташування військової частини за адресою (не розголошується з метою національної безпеки), яка має гриф обмеження доступу «таємно», а також, що таке поширення інформації про її місцерозташування може зашкодити інтересам національної безпеки та обороноздатності України (а.к.п.45, т.2).

Допитаний свідок сторони обвинувачення, ОСОБА_14 суду показав, що з ОСОБА_5 не знайомий. Залізнична дорога знаходиться приблизно за 50 метрів від його земельної ділянки. Земельна ділянка межує з посадкою, потім за посадкою залізнична дорога. Є перон, на відстані до кінця ділянки приблизно 50 метрів, закінчується вулиця, вліво до перону. До залізничної колії знаходиться ще два будинки від його домоволодіння. Вулиця впирається в залізничну колію. Як закінчується вулиця, вліво до перону пройти 2-3 хвилини. До перону на потяг протягом дня людей проходить мала кількість, найбільше зранку на електричку, вулиця тупикова, кінець села. Асфальтової дороги в лісосмузі не має. По коліях курсують вантажні потяги, електрички, техніка ЗСУ проїжджає запакована. Він бачив схожу на ОСОБА_5 дівчину в червоній курточці, біля посадок, в квітні 2025 року. коли працював на земельній ділянці, ближче до посадки, розкидав гній. Він був з однієї сторони посадки, а дівчина з другої сторони посадки. Він помітив як вона йшла одна та не орієнтувалася, з її поведінки було видно, що не місцева людина, він знає хто туди ходить, знає своїх сусідів. Спостерігати нічого не заважало, все було видно, був квітень, чагарників не було, де ходять було порубано і почищено. Вона йшла з посадок, зі сторони залізничної колії, потім нагнулася і щось «ковирялася» в листі, це було дивно. В руках у неї була наче коробка з під взуття. Вона пішла в сторону вулиці, пройшла по чужому городу, це була відкрита ділянка дороги, перекопана, до неї від нього була відстань 15-20 метри. Він пішов у двір, почув що поїхав автомобіль таксі. Не знає чи бачила дівчини його. Потім він повернувся на земельну ділянку, побачив у посадці трьох невідомих чоловіків. Він підійшов до них, спитав хто вони, вони відповіли, що співробітники СБУ . Він розповів їм, що бачив дівчину, йому сказали бути вдома, до нього приїдуть взяти показання. Згодом до нього приїхав працівник СБУ, представився, вони поїхали в кабінет, він дав показання, підписав друкований протокол. З ним проводили впізнання по чотирьох фотознімках, впізнав чорненьку молоду дівчину. Вад із зором він не має. Інтерес до дівчини в нього виник, так як йде війна, ходять чужі люди, розпитують, ловили незнайомців зі зброєю.

У судовому засіданні також були досліджені документи, надані стороною обвинувачення на підтвердження допустимості доказів, здобутих у ході досудового розслідування:

- витяг з ЄРДР за № 22023270000000203 від 19.12.2023 (№1), згідно з яким відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією ч.2 ст.111 КК України, внесені за матеріалами правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, з викладом обставин, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення: окремі жителі Чернігівської області сприяють представникам збройних сил та спеціальних служб російської федерації та республіки білорусь у проведені підривної діяльності проти України; витяг з ЄРДР за № 22023270000000203 від 19.12.2023 (№7) згідно з яким, відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією ч.2 ст.111 КК України, внесені за матеріалами правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, з викладом обставин, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення: Громадянка України ОСОБА_5 надає допомогу представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України шляхом збору та передачі їм відомостей про розташування підрозділів ЗСУ, а також шляхом встановлення пристроїв відеоспостереження на об`єктах інфраструктури (а.к.п.95-98, т.1);

- постанова про визначення групи прокурорів від 19.12.2023 у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 (а.к.п.99, т.1);

- повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 17/8/1-1697 нт від 27.03.2024 про виконання доручень слідчого у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023, згідно якого становлено ідентифікуючи ознаки стосовно громадянки України ОСОБА_5 (а.к.п.112, т.1);

- повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 17/8/1-1697 нт від 27.03.2024 за змістом яких в порядку виконання доручень слідчого у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 останній інформує, що встановлено громадянку України ОСОБА_5 , яка через свій акаунт «Телеграм» надає сприяння російським спецслужбами у формі поширення інформації про розташування підрозділів ЗСУ на території Ніжинського району Чернігівської області, за що отримує грошову винагороду (а.к.п.113-117, т.1);

- ухвала слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 02.04.2025 про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 стосовно громадянки України ОСОБА_5 (а.к.п.72-75, т.2);

- доручення від 03.04.2025 старшого слідчого в ІНФОРМАЦІЯ_19 у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 на проведення слідчих (розшукових) дій (а.к.п.76-77, т.2);

- доручення від 12.04.2025 та 13.04.2025 старшого слідчого в ІНФОРМАЦІЯ_19 у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 на проведення слідчих (розшукових) дій (а.к.п.179,186, т.1);

- повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_20 від 12.04.2025 та рапорт начальника 4 сектору 1 відділу 8 управління ДВКР СБУ № 17/8/1-2053нт від 12.04.2025 (а.к.п.102-106, т.1);

- повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 17/8/1-2055нт від 12.04.2025, № 17/8/1-2054нт від 12.04.2025, згідно з яким останній інформує в порядку ст.214 КПК України начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 про отримання інформації, що громадянка України ОСОБА_5 причетна до вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч.2 ст.111 КК України (а.к.п.102, т.1);

- постанова прокурора відділу Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_6 від 13.04.2025 про визначення підслідності кримінального правопорушення та об`єднання матеріалів досудового розслідування № 22023270000000203 та 22025270000000063 в одне провадження (а.к.п.107-108, т.1);

- доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих дій (в порядку ст.41 КПК України) (а.к.п.227-228, т.2);

- постанови про визначення групи слідчих та прокурорів від 12.04.2025 у кримінальному провадженні № 22025270000000063 від 12.04.2025 (а.к.п.109-111, т.1);

- протокол затримання підозрюваного від 12.04.2025, за яким ОСОБА_5 затримано 17 год 55 хв, 12.04.2025 (а.к.п.130-133, т.2);

- повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 13.04.2025 (а.к.п.139-148, т.2);

- ухвала слідчого судді Деснянського районного суду від 14.04.2025 про застосування до Підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (а.к.п.164-167, т.2);

- ухвала слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.04.2025 про арешт речей і предметів (а.к.п.176-178, т.1);

- ухвала слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 21.04.2025, про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів (а.к.п.203-205, т.2);

- ухвала слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 21.04.2025 про тимчасовий доступ до речей і документів (а.к.п.212-214, т.2);

- постанова про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні та визначення місця зберігання від 30.04.2025 та квитанція про отримання на зберігання речових доказів (а.к.п.33-38, т.2);

- протокол тимчасового доступу до речей і документів від 14.05.2025, з описом вилучених речей (а.к.п.206-207, 216-217, т.2);

- постанова про зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 08.05.2025, протокол з додатком до нього (а.к.п.1-6, т.3);

- витяг з ЄРДР за № 22025270000000098 від 30.05.2025, згідно з яким відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією ч.2 ст.111 КК України, внесені за матеріалами правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, з викладом обставин, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення: Громадянка України ОСОБА_5 надає допомогу представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України шляхом збору та передачі їм відомостей про розташування підрозділів ЗСУ, а також шляхом встановлення пристроїв відеоспостереження на об`єктах інфраструктури (а.к.п.85, т.1);

- постанова про визначення групи слідчих від 30.05.2025 у кримінальному провадженні № 22025270000000098 від 30.05.2025 (а.к.п.87-88, т.1);

- постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 30.05.2025, з додатком (а.к.п.89-94, т.1);

- протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування підозрюваній ОСОБА_5 , захиснику ОСОБА_9 від 06.06.2025 (а.к.п.178-182, т.2).

У судовому засіданні були оглянуті із залученням спеціаліста, речові докази, а саме мобільний телефон «Орро», мобільний телефон «Росо С65», безпровідний зарядний пристрій типу «PowerBank» марки «Xiaomi», картонна коробка з вирізаним отвором на одній з її бокових частин.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а сам принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ст.8 КПК України).

Згідно зі ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Положеннями ст.84 КПК України регламентовано те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, згідно зі ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч.1 ст.86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.86 КПК України).

Згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №756/10060/17 йдеться про те, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції, ч.1 ст.28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (пункт «с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст.59 Конституції України), на участь у допиті свідків (пункт «d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст.8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України).

Відповідно до чинного законодавства всі наявні в справі докази, які були зібрані органом досудового розслідування на підтвердження винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 з метою з`ясування їх належності та допустимості були перевірені судом у відкритому судовому засіданні відповідно до ст.23 КПК України за участю учасників кримінального провадження.

Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальних прав сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.

Правова позиція ЄСПЛ щодо цього відображена, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine»), заява № 16437/04, де Суд зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм «поза розумним сумнівом».

Аналізуючи всі докази у їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до висновку, що «поза розумним сумнівом» дії ОСОБА_5 умисно вчинені нею як громадянкою України в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, а отже кваліфіковані правильно.

Так, відповідальність за ч.2 ст.111 КК України настає за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану.

Так, суд акцентує на тому, що «державна зрада» (ст.111 КК України) має три форми: 1) перехід на бік ворога в період збройного конфлікту; 2) шпигунство; 3) надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Раніше третя форма була сформульована так: «надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України». Згідно зі змінами, які вніс законодавець, «в умовах воєнного стану» перенесено в ч.2 ст.111 КК України. Тобто законодавець сформував кваліфікований склад злочину і зазначив: «Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану».

З 24 лютого 2022 року відповідним Указом Президента України введено в Україні воєнний стан, який діє по теперішній час, а тому будь-яке діяння, що є формою державної зради, буде інкримінуватися з урахуванням відповідної кваліфікуючої ознаки.

Однією із форм державної зради є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, яка полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Така допомога може полягати у організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. У цій формі державна зрада вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Як випливає з диспозиції ст.111 КК України, під іноземною державою, іноземною організацією слід розуміти будь-яке державне чи недержавне утворення, установу, підприємство, об`єднання, орган іншої країни, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну, крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна, при цьому, представником іноземної держави чи організації не обов`язково має бути іноземець чи особа без громадянства.

З суб`єктивної сторони державна зрада характеризується виною у виді прямого умислу. Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога, шпигунські дії чи надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України і бажає цього.

Вчинення будь-яких діянь, передбачених ч.1 ст.111 КК України, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.

Допомога у проведенні такої діяльності може мати різний вигляд. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчиняє шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст.111 КК України.

Термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ) та інших.

Беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження, суд робить висновок, що застосування ч.2 ст.111 КК України в цьому випадку є передбачуваним і не суперечить вимогам ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Не визнання обвинуваченою ОСОБА_5 своєї винуватості у вчиненні інкримінованого їй злочині, суд оцінює, як спосіб захисту, а її доводи про відсутність наміру заподіяти шкоду інтересам держави та те, що вона не розуміла, що її спілкування відбувається із представником спеціальних служб рф та вважала «ОСОБА_10» звичайним роботодавцем, оскільки зробила вказані висновки на підстві того, що спілкування відбувалось українською мовою, оцінюються критично та спростовуються як дослідженими доказами у кримінальному провадженні, так і діями ОСОБА_5 , яка достовірно знаючи про введення на всій території України воєнного стану, підтвердила те, що здійснювала переписку з «ОСОБА_10» в месенджері «Telegram», за її вказівкою прибувала за географічними координатами, особистим телефоном здійснювала відеофіксацію об`єктів за допомогою спеціального програмного забезпечення. З метою виконання завдання за вказівкою «ОСОБА_10» придбала технічні пристрої - павербанк, мобільний телефон, на якій встановила спеціальні програми, які дозволяють здійснювати віддалене відеоспостереження в режимі реального часу. Надалі здійснила всі необхідні дії щодо його встановлення та маскування за географічними кооординатами, які вказала «ОСОБА_10», а також отримувала кошти за виконану роботу. При цьому не заперечувала, що специфіка завдань «ОСОБА_10» не узгоджувалася із роботою промоутера.

На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_5 з надання нею допомоги представнику рф вказує характер та зміст таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що обвинувачена ОСОБА_5 у будь-який момент могла припинити спілкування з «ОСОБА_10», але разом з тим, маючи певні сумніви, та висловлюючи у переписці з «ОСОБА_10» побоювання з приводу виконуваної роботи, щодо викриття органами СБУ, навпаки продовжувала співпрацю за грошову винагороду.

З урахуванням встановлених фактичних обставин кримінального провадження, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_5 діяла умисно, добровільно, і є очевидним, що всі рішення приймалися нею особисто та свідомо.

Так, ОСОБА_5 з метою досягнення своїх злочинних цілей, керуючись намірами отримати грошову винагороду, на виконання загального злочинного плану направленого на вчинення шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності та обороноздатності України в період березень-квітень 2025 року на виконання домовленостей здійснювала відеофіксацію об`єктів, які мають відношення до розміщення ЗСУ, які в подальшому передавала невстановленому співробітнику спеціального розвідувального органу рф, який користується ім`ям « ОСОБА_10 ». У відкритому доступі зазначена інформація ІНФОРМАЦІЯ_23 , Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державним органами не розміщувалася. Розголошення особами в умовах воєнного стану вищевказаних відомостей може завдати шкоду обороноздатності та державній безпеці України.

Відеоспостереження за залізничною колією, яка у в умовах воєнного стану використовується не лише як об`єкт цивільної інфраструктури, мало здійснюватися в режимі реального часу та у певний його проміжок, і отримані в результаті спостереження відомості могли бути використані представниками держави-агресора для планування та проведення бойових чи диверсійних дій проти України.

Достатній рівень освіти, знань і життєвого досвіду ОСОБА_5 вказує на усвідомлення нею кому саме надавалась інформація в проведенні підривної діяльності проти України та наслідків своїх дій, тобто вчинення державної зради.

Суду не надано жодних доказів, що ОСОБА_5 примушували чи спонукали до вчинення тих чи інших дій, що був вчинений тиск чи застосовані погрози.

Під час судового розгляду стороною захисту ставилось питання щодо визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими.

Так, захисник стверджував, що у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 №22025270000000098 від 30.05.2025 було використано докази, які отримано в результаті виділення в окреме провадження з матеріалів кримінального провадження № 22023270000000203 від 19.12.2023, яке в свою чергу було об`єднане із кримінальним провадженням № 22025270000000063 від 12.04.2025, щодо реєстрації якого не надано витягу з ЄРДР, а отже основні письмові докази, подані до суду в цьому кримінальному провадженні (№ 22025270000000098), здобуті стороною обвинувачення в ході досудового розслідування іншого кримінального провадження, об`єднання існуючого і неіснуючого кримінальних проваджень, тобто не в спосіб передбачений КПК України, у тому числі без дозволу слідчого судді на використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій в іншому кримінальному провадженні, як це передбачено ст.257 КПК України, а тому не можуть вважатися допустимими доказами.

На вказані доводи захисника, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні: захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.

Так, за правилами ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування.

Кримінальним процесуальним законом визначений механізм об`єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріалів досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (ч.1 ст.217 КПК України).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 , 19.12.2023 до ЄРДР були внесені відомості за № 22023270000000203 за повідомленням про те, що окремі жителі Чернігівської області сприяють представникам збройних сил та спеціальних служб російської федерації та республіки білорусь у проведені підривної діяльності проти України.

У цьому провадженні здійснено ряд слідчих (розшукових) дій, за результатами яких виявлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, у діях громадянки України ОСОБА_5 , та розпочато кримінальне провадження № 22025270000000063 від 12.04.2025, матеріали досудового розслідування в якому 13.04.2025 об`єднані з матеріалами досудового розслідування № 22023270000000203.

30.05.2025 з матеріалів досудового розслідування № 22023270000000203 від 19.12.2023 в окреме провадження були виділені матеріали щодо ОСОБА_5 за фактом надання нею допомоги представникам російської федерації у проведенні підривної діяльності проти України шляхом збору та передачі їм відомостей про розташування підрозділів ЗСУ, а також шляхом встановлення пристроїв відеоспостереження на об`єктах інфраструктури, яке внесено 30.05.2025 до ЄРДР за № 22025270000000098.

Оскільки докази, зібрані до 12.04.2025 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023270000000203 свідчили про ознаки вчинення ОСОБА_5 кількох протиправних дій (збір відомостей про об`єкти в різних місцях), здійснення реєстрації кримінального провадження № 22025270000000063 (при здобутті доказів скоєння ОСОБА_5 чергового епізоду зібрання відомостей про об`єкт залізниці і її затримання, коли ще не було достатньо даних для оцінки протиправних дій як одного злочину з кількох діянь, об`єднаних єдиним злочинним наміром, чи як кількох окремих злочинів), та його наступне об`єднання з кримінальним провадженням № 22023270000000203, з урахуванням положень статей 214, 217 КПК України у їх взаємозв`язку за встановлених обставин справи, на думку суду, не свідчить про порушення наведених приписів кримінального процесуального закону, які могли б бути істотними і такими, що призвели до порушення основоположних прав і свобод ОСОБА_5 .

Також відсутні підстави для висновку про недотримання у подальшому прокурором правил виділення 30.05.2025 з кримінального провадження № 22023270000000203 матеріалів досудового розслідування щодо кримінального правопорушення ОСОБА_5 в окреме провадження - № 22025270000000098, так як дане процесуальне рішення не суперечить положенням частин 3 - 6 ст.217 КПК України, відповідно до яких у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень. Матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду. Рішення про об`єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором і не може бути оскаржене.

То ж з цих мотивів суд відхиляє доводи сторони захисту про порушення правил об`єднання 13.04.2025 матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 22023270000000203 і № 22025270000000063, та виділення 30.05.2025 з кримінального провадження № 22023270000000203 матеріалів досудового розслідування щодо кримінального правопорушення ОСОБА_5 в окреме провадження - № 22025270000000098.

При цьому, у разі об`єднання кількох проваджень в одне або навпаки виділення окремого провадження із первинного, спеціальної процедури для використання здобутих у межах первинного провадження доказів КПК України не передбачено і такі докази можуть використовуватися без будь-яких додаткових дозволів як у об`єднаному провадженні, так і у виділених провадженнях, на що звернуто окрему увагу об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 01.12.2025 у справі № 638/18926/23 (провадження № 51-714 кмо 25).

Доводи сторони захисту про недопустимість у даному кримінальному провадженні № 22025270000000098 доказів, здобутих під час НСРД до виділення з кримінального провадження № 22023270000000203, суд не приймає з огляду на таке.

За правилами ч.1 ст.257 КПК України, якщо в результаті проведення НСРД виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Тобто, положення вказаної норми застосовуються у випадку, коли під час проведення НСРД в одному кримінальному провадженні було здобуто відомості про вчинення іншого кримінального правопорушення, яке не розслідується у цьому провадженні.

Разом з тим, як вбачається із змісту клопотання слідчого СВ ІНФОРМАЦІЯ_28 від 31.03.2025 та ухвали слідчого судді Чернігівського апеляційного суду від 02.04.2025 дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 здійснювався відносно громадянки України ОСОБА_5 у зв`язку з розслідуванням фактів тих її протиправних дій, у вчиненні яких і пред`явлено обвинувачення у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, ураховуючи те, що постановою прокурора від 30.05.2025, з додатком з матеріалів кримінального провадження № 22023270000000203 від 19.12.2023 були виділені матеріали до іншого кримінального провадження, що саме і стало підставою для внесення 30.05.2025 відомостей до ЄРДР щодо кримінального провадження № 22025270000000098, то суд зазначає, що передбачених ст.257 КПК України підстав для звернення прокурора до слідчого судді з клопотанням про дозвіл на використання у цьому кримінальному провадженні інформації здобутої під час НСРД у кримінальному провадженні № 22023270000000203 не було.

При цьому, слід ураховувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.11.2023 у справі № 991/10566/20, провадження № 51-4240км22, про те, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КПК України на підставі ухвали слідчого судді може бути використана в іншому кримінальному провадженні лише отримана під час проведення НСРД інформація щодо ознак такого кримінального правопорушення, яке не розслідується в кримінальному провадженні в якому проводились ці заходи. У разі об`єднання кримінальних проваджень потреби у дозволі слідчого судді на її використання немає, оскільки наданий раніше дозвіл слідчого судді на збирання і використання такої інформації вже існує в одному об`єднаному кримінальному провадженні. Така потреба виникає лише у випадку, коли цю інформацію необхідно використати в іншому кримінальному провадженні не об`єднаному з тим, у якому надавався дозвіл на проведення НСРД.

У виділеному кримінальному провадженні використання доказів, здобутих у результаті НСРД у первинному кримінальному провадженні, також не потребує ухвалення слідчим суддею рішення в порядку ст.257 КПК України, що узгоджується з висновками, яких дійшов Верховний Суд у постановах від 15.06.2023 у справі № 718/1069/21 (провадження № 51-787км23), від 14.09.2023 у справі № 154/2120/18 (провадження № 51-3524км19), від 02.11.2023 у справі № 991/10566/20 (провадження № 51-4240км22), від 07.03.2024 у справі № 752/10910/19 (провадження № 51-3577км23).

Зважаючи на викладене, суд не вбачає порушень вимог кримінального процесуального закону в ході отримання письмових доказів у цьому кримінальному провадженні, отже, такі докази слід вважати допустимими.

Щодо доводів захисника, про наявність підстав для закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_5 на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, у кримінальному провадженні № 22023270000000203 від 19.12.2023 було повідомлено про підозру іншим особам, та матеріали щодо цих осіб були виділені в окремі провадження ще до повідомлення про підозру ОСОБА_5 .

Фактично сторона захисту вважає, що оскільки в провадженні на певному етапі було оголошено підозру іншим особам, це означає, що провадження перестало бути «фактовим» попри те, що ці особи вже в ньому не фігурують. Таким чином, на таке провадження в частині обчислення строків поширюються вимоги ч.3 ст.219 КПК України, які слід обчислювати з дня першого повідомлення про підозру у провадженні іншій особі, попри виділення щодо такої особи матеріалів в окреме провадження.

Суд не погоджується з таким тлумаченням з огляду на таке.

Згідно зі ст.113 КПК України процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу (ч.2 ст.113 КПК України).

За своєю юридичною природою процесуальні строки виступають темпоральними умовами реалізації суб`єктивних прав і юридичних обов`язків учасників кримінальних процесуальних правовідносин.

Приписи ч.1 ст.219 КПК України, які діяли в чинній до 01.01.2024 редакції, установлювали, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР або винесення постанови про початок досудового розслідування у порядку, встановленому ст.615 цього Кодексу, до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

На провадження № 22023270000000203 від 19.12.2023 упродовж 13 днів (до 01.01.2024) поширювалася також дія ч.8 ст.615 КПК України.

Це положення передбачало, що з часу введення воєнного стану в «фактових» провадженнях строк досудового розслідування не зараховується до загальних строків, передбачених ст.219 цього Кодексу. Тобто це положення давало можливість проводити досудове розслідування без необхідності звертатися за продовженням його строку в порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу.

При цьому, положення ч.8 ст.615 КПК України набрали чинності 22.03.2022, і зазнали змін 01.05.2022, та втратили чинність з 01.01.2024, коли були виключені зі ст.615 КПК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури» від 08.12.2023 № 3509-IX (далі - Закон від 08.12.2023 № 3509-IX), який набирав чинності з 01.01.2024.

Натомість, з 01.01.2024 приписи ч.1 ст.219 КПК України діють в нині чинній редакції Закону від 08.12.2023 № 3509-IX, і передбачають, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

Як визначено п.20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, положення ч.1 ст.219 цього Кодексу в редакції Закону від 08.12.2023 № 3509-IX застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання чинності Законом від 08.12.2023 № 3509-IX.

Отже, з 01.01.2024 з КПК України виключені норми, якими установлювалися строки досудового розслідування, а також можливість їх продовження (ч.1 ст.294 КПК України) у провадженнях, де немає підозрюваного.

Сторона захисту в обґрунтування переконливості своїх доводів посилається і на положення ч.7 ст.217 КПК України, згідно з якими днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об`єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.

З цього приводу суд відмічає, що досудове розслідування є стадією кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження (п.5 ч.1 ст.3 КПК України).

Днем початку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22025270000000098, обвинувальний акт у якому направлено до суду і розглянуто судом, та матеріали якого виділені з матеріалів кримінального провадження № 22023270000000203, у розумінні ч.7 ст.217 КПК України дійсно є день, коли було розпочато розслідування кримінального провадження № 22023270000000203, тобто 19.12.2023.

Однак, визначені у п.10. ч.1 ст.284 КПК України підстави закриття кримінального провадження, прийняття такого рішення пов`язують не зі строками досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, а зі строками досудового розслідування, визначеними ст.219 КПК України, тобто які пройшли з моменту повідомлення особі про підозру.

Частину 1 ст.284 КПК України Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII (який введено в дію 16.03.2018) було доповнено пунктом 10, згідно з яким кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст.219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17.08.2022 у справі № 175/1370/21, провадження № 51-1163 км 22, зазначив, що відлік такого строку слід здійснювати з дня притягнення до кримінальної відповідальності як стадії кримінального провадження, яка згідно з п.14 ч.1 ст.3 КПК України починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Ті ж норми КПК України, які визначали строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру (ч.2 ст.219 КПК України) і передбачали підставою закриття кримінального провадження закінчення строків досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру слідчим, дізнавачем, прокурором (абз 18 ч.1 ст.284 КПК України) або слідчим суддею (ч.9 ст.284 КПК України) також втратили чинність з 01.01.2024 на підставі Закону від 08.12.2023 № 3509-IX.

У даному випадку слід керуватися правилами п.4 ч.3 ст.219 КПК України, відповідно до яких досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Правила визначення загального строку досудового розслідування при об`єднанні кримінальних проваджень у порядку, передбаченому ст.217 цього Кодексу, закріплені у ч.6 ст.219 КПК України.

Як зазначив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 13.12.2023 у справі № 169/867/21, провадження № 51-3084 км 22, чинний КПК України не містить імперативної норми, відповідно до якої строки, сплив яких почався після повідомлення про підозру першій особі, мають враховуватися під час прийняття процесуальних рішень стосовно особи, якій повідомлено про підозру після виділення матеріалів кримінального провадження стосовно першої особи, що також узгоджується з послідовною практикою Верховного Суду (див. наприклад постанову Суду у справі 756/4855/17).

Передбачені ч.3 ст.219 КПК України строки, захищають підозрювану особу від надмірно тривалого досудового розслідування, обмежуючи строк, протягом якого вона перебуває в невизначеному становищі. Ці строки розпочинають свій перебіг з моменту повідомлення особі про підозру, і право особи на розумний строк забезпечується в тому кримінальному провадженні, у якому вона є підозрюваною особою, незалежно від того, чи об`єднане її провадження з іншим або виділено в окреме провадження.

У той же час право особи на розумний строк досудового розслідування не може впливати на інші розслідування, які її не стосуються.

Провадження, в якому не залишилося підозрюваних внаслідок виділення з нього матеріалів в інші провадження, є «фактовим» провадженням, строк якого визначається відповідними правилами.

Таке застосування норм кримінального процесуального закону відповідає висновкам, викладеним у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 14.01.2025 у справі № 367/1517/22, провадження № 51-1332км24, згідно тексту цієї постанови (згідно Єдиного державного реєстру судових рішень номер справи - 295/3702/23).

Відповідно до ч.5 ст.28 КПК України кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Вимогами ч.1, 2 ст.283 КПК України передбачено, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), заява № 15007/02, зазначено, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в кримінальному провадженні застосовується у такий спосіб, щоб особа, яку звинувачено, не залишалася тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі (пункт 71). Аналогічні позиції ЄСПЛ висловив у рішенні у справі «Вемхофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), заява № 2122/64, (пункт 18). При цьому ЄСПЛ у справі «Іванов проти України» вказав, що період, який має прийматися до уваги повинен відраховуватися саме з порушення кримінальної справи проти особи (пункт 63).

В інтерпретації ж до чинного КПК України цей період необхідно відраховувати з дня притягнення до кримінальної відповідальності як стадії кримінального провадження, яка, згідно з п.14 ч.1 ст.3 КПК України, починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, про що зазначено колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 15.09.2021 у справі № 711/3111/19, провадження № 51-2890км19, у якій сформульовано і висновок про застосування норм права щодо кінцевого моменту строку досудового розслідування.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що на час повідомлення 13.04.2025 ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину в провадженні № 22023270000000203 не було інших, окрім неї, підозрюваних осіб, а тому на це провадження поширювалися правила п.4 ч.3 ст.219 КПК України і досудове розслідування повинно було закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення 13.04.2025 ОСОБА_5 про підозру у вчиненні злочину, що і було зроблено після виділення 30.05.2025 з кримінального провадження № 22023270000000203 матеріалів у провадження № 22025270000000098, і направлення 06.06.2025 обвинувального акта до суду, куди він надійшов і був зареєстрований 10.06.2025.

Строки ж досудового розслідування щодо інших осіб, яким у кримінальному провадженні № 22023270000000203 було повідомлено про підозру до ОСОБА_5 , продовжували діяти стосовно цих осіб у провадженнях, в які відповідні матеріали були виділені з провадження № 22023270000000203.

Тобто, оскільки повідомлення про підозру стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, у межах кримінального провадження № 22023270000000203 від 19.12.2023 було складено від 13.04.2025, суд доходить висновку, проте, що з цієї дати розпочався перебіг строку досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно саме ОСОБА_5 . З цього часу ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної і щодо неї розпочалося притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального провадження і пов`язані з цим обмеження її прав та свобод, та з цього часу в силу ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 28, 219 КПК України ОСОБА_5 вправі розраховувати, що держава забезпечить розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк, і вона не залишатиметься тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі.

Не можуть бути застосовані до обставин цієї справи висновки, на які посилається сторона захисту, викладені Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №264/7347/20, від 25.11.2020 у справі №201/10434/19, провадження № 51-4097км20, та від 05.08.2025 у справі 363/4797/19, адже в означених справах обставини відмінні від даної справи.

Так, у постанові від 14.09.2021 у справі № 264/7347/20 викладені висновки про застосування норм ч.1,2 ст.219 КПК України в редакції, що діяла до 01.01.2024 до наведених вище змін в законодавстві, і обставини процесуального руху під час досудового розслідування полягали у тому, що особі було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення після закінчення строків досудового розслідування, установлених згідно діючих раніше правил ч.2 ст.219 КПК України з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР до дня повідомлення особі про підозру, тобто після спливу строку, який раніше визначався для «фактових справ», а потім матеріали щодо підозрюваної особи були виділення в окреме провадження. Проте, норми ч.2 ст.219 КПК України, як зазначено вище, втратили чинність з 01.01.2024, і на провадження № 22023270000000203 і № 22025270000000098 з того часу не поширювалися. Натомість, згідно з п.20-8 розділу XI «Перехідні положення» КПК України поширювалися приписи ч.1 ст.219 цього Кодексу в редакції Закону від 08.12.2023 № 3509-IX про обчислення строку досудового розслідування з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом.

У постановах від 25.11.2020 у справі №201/10434/19, провадження № 51-4097км20, та від 05.08.2025 у справі № 363/4797/19 викладені висновки про застосування положень п.10 ч.1 ст.284 КПК України у ситуації, коли з обвинувальним актом до суду звернулися після повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень не продовжуючи строк розслідування більше ніж через 3 місяці (у справі №201/10434/19), або хоча і при продовженні строку розслідування до 3-х місяців, але все рівно поза цим строком (у справі № 363/4797/19).

Зокрема, у постанові від 05.08.2025 у справі № 363/4797/19 мала місце процесуальна ситуація, за якої у первинному кримінальному провадженні перше повідомлення про підозру Особі 1 відбулося 10.07.2019, тобто за загальними правилами, визначеними п.4 ч.3 ст.219 КПК України, строк досудового розслідування закінчувався 10.09.2019, який був продовжений постановою керівника місцевої прокуратури до 3-х місяців, а саме до 10.10.2019. Пізніше було повідомлено про підозру Особі 2 (27.09.2019) та Особі 3 (28.09.2019). Далі, 02.10.2019 щодо всіх трьох осіб з первинного кримінального провадження виділено матеріали в окреме провадження. У новому виділеному провадженні строк досудового розслідування не продовжувався. 09.10.2019 усім трьом підозрюваним та їхнім захисникам повідомлено про завершення досудового розслідування у виділеному провадженні та відповідно до вимог ст.290 КПК України відкрито матеріали кримінального провадження. Отже, стороні захисту було відкрито матеріали досудового розслідування для ознайомлення за один день до спливу строку досудового розслідування. Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування стороною захисту відбувалося у період із 11.10.2019 по 24.10.2019, який згідно ч.5 ст.219 КПК України не включався у строки досудового розслідування. Таким чином, після повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, залишок строку досудового розслідування становив один день, який слід рахувати з 24.10.2019, а тому саме 25.10.2019 було кінцевим днем тримісячного строку досудового розслідування, у який сторона обвинувачення була зобов`язана звернутися до суду з обвинувальним актом. Але обвинувальний акт щодо усіх трьох обвинувачених складений та затверджений 29.10.2019 і отриманий судом 11.11.2019.

Значущість позиції Верховного Суду у справі № 363/4797/19 полягає у висловленій позиції про те, якщо провадження підлягає закриттю на підставі п. 10 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування, воно закривається в цілому, а не лише щодо конкретного обвинуваченого. Тим самим було визнано невмотивованими доводи прокурора про те, що під час закриття кримінального провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК України необхідно обчислювати строки досудового розслідування щодо кожного обвинуваченого окремо, з урахуванням дати повідомлення кожному з них про підозру.

Проте слід розуміти, що такий підхід стосується саме випадку наявності кількох підозрюваних у одній справі, коли строки досудового розслідування у провадженні в цілому обчислюються з дня першого повідомлення про підозру одній з осіб, незалежно від того коли було повідомлено про підозру іншим особам, і якщо строк досудового розслідування стосовно особи, якій було першій повідомлено про підозру, сплив, то провадження підлягає закриттю в цілому, як щодо цієї особи, так і щодо інших осіб, попри те що відповідний (2 місяці чи інший продовжений) строк у разі його обчислення від дня повідомлення про підозру іншим особам щодо них окремо не закінчився. В основу цього покладено розуміння положень п.10 ч.1 ст.284 КПК України таким чином, що за ними кримінальне провадження підлягає закриттю в цілому, а не щодо конкретного обвинуваченого в цьому провадженні, можливість чого передбачена лише у випадках чітко визначених законом: пунктами 1, 2, 3, 4-1, 5, 6, 8, 9, 9-1 ч.1; пунктами 1, 1-2, 2, 3 ч.2 ст.284 КПК України.

В означеній постанові від 05.08.2025 у справі № 363/4797/19 Верховний Суд не змінював раніше висловлену позицію у постанові від 14.01.2025 у справі № 367/1517/22, провадження №51-1332км24, згідно тексту цієї постанови (згідно Єдиного державного реєстру судових рішень номер справи - 295/3702/23) про те, що передбачені ч.3 ст.219 КПК України строки досудового розслідування розпочинають свій перебіг з моменту повідомлення особі про підозру, і право особи на розумний строк забезпечується в тому кримінальному провадженні, у якому вона є підозрюваною особою, незалежно від того, чи об`єднане її провадження з іншим або виділено в окреме провадження, провадження, в якому не залишилося підозрюваних внаслідок виділення з нього матеріалів в інші провадження, є «фактовим» провадженням, строк якого визначається відповідними правилами.

У справі ж щодо ОСОБА_5 на час повідомлення їй про підозру у первісному провадженні інших підозрюваних осіб не було, після виділення з первісного провадження матеріалів досудового розслідування в окреме провадження обвинувальний акт до суду направлено у межах 2 місяців після повідомлення їй про підозру у вчиненні злочину, у суді дане провадження здійснюється тільки щодо обвинуваченої ОСОБА_5 .

Отже доводи захисника про наявність підстав для закриття кримінального провадження відповідно до п.10 ч.1 ст.284 КПК України є необґрунтованими.

Суд не встановив під час розгляду даного кримінального провадження порушень положень КПК України органом досудового розслідування, фундаментальних прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією та/або Конституцією України, які б потягнули порушення прав та свобод учасників кримінального провадження, що мають інтерес у справі, зокрема обвинуваченої ОСОБА_5 , у тому числі порушення її права на захист.

При визначенні виду й міри покарання обвинуваченій ОСОБА_5 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, особу обвинуваченої, її вік, є громадянкою України, має постійне місце проживання і реєстрації в м. Ніжині, зі слів офіційно не працевлаштована, негативні характеристики за місцем проживання відсутні, на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.

Щире каяття передбачає відповідне ставлення до скоєного, зокрема, щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки, а також належну критичну оцінку своєї поведінки, чого з поведінки та пояснень обвинуваченої під час судового розгляду не вбачалось.

Отже обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченій відповідно до ст.66 КК України - відсутні.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченій в силу вимог ст.67 КК України судом не встановлено.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З огляду на викладене, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_5 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, оскільки саме таке покарання буде достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Визначаючи міру покарання обвинуваченій, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оцінюючи усі обставини справи та особу обвинувачуваної.

Також, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка передбачає, що тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції.

З урахуванням чого суд вважає, що ступінь небезпечності ОСОБА_5 , яка свою провину не визнала і до кінця не усвідомила протиправність своїх дій, для суспільства перевищує положення принципу поваги до особистої свободи, а тому суд не вбачає підстав для застосування статей 69, 69-1 КК України, оскільки будь-яких обставин, які б суттєво знижували тяжкість вчиненого кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженню не встановлено.

Також суд бере до уваги, що протиправні дії ОСОБА_5 були своєчасно припинені, та не призвели до людських жертв та втрат майна, а тому не призначає останній покарання у вигляді довічного позбавленням волі.

Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_5 , вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України (ч.2 ст.111 КК України), суд застосовує конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_5 на праві власності.

Заходи забезпечення кримінального провадження, що застосовані на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.04.2025 (а.к.п.176-178, т.1) - підлягають скасуванню.

Питання про долю речових доказів суд вирішує у відповідності до ст.100 КПК України.

Судові витрати відповідно до ст.124 КПК України відсутні.

Цивільний позов по справі заявлений не був.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 12.04.2025 ОСОБА_5 була затримана 12.04.2025 о 17:55 годині (а.к.п.130-133, т.2).

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 14.04.2025 застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.к.п.164-167, т.2).

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 10.06.2025 застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено (а.к.п.168, т.2).

Під час судового розгляду дія запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 продовжувалася.

Востаннє на підставі ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.01.2026 на 60 днів, тобто до 13 березня 2026 року.

Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування (ч.5 ст.72 КК України).

З урахуванням того, що суд прийшов до висновку про обрання обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією від суспільства, тому слід зарахувати до строку відбування покарання строк попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу з метою забезпечення його виконання та уникнення ризиків ухилення від суду і продовження злочинної діяльності необхідно залишити без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.368-370, 373, 374, 376, 392, 393, 395, ч.15 ст.615 КПК України, суд, -

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного їй на праві власності майна.

Строк покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з дня її затримання - 12.04.2024 по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_5 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

З набранням вироком законної сили, скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, що застосовані на підставі ухвали слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 17.04.2025.

Речові докази:

- мобільні телефони марки «Орро» моделі «СРН2219» ІМЕІ (1) НОМЕР_1 , ІМЕІ (2) НОМЕР_2 з сім-картами НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , марки «Росо С65 моделі «2310FРСА46» ІМЕІ (1) НОМЕР_5 , ІМЕІ (2) НОМЕР_6 з номерами НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , павер-банк (безпровідний зарядний пристрій) марки Xiomi S/N 58600D2AMTF4VKO1461, разом із кабелем для зарядки та коробкою з-під мобільного телефону «Орро» - конфіскувати в дохід держави;

- картонну коробку - знищити.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Головуючий ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua