Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №420/36895/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36895/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 30.10.2025 через систему «Електронний суд» звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), Державної прикордонної служби України, у якому просить суд:

визнати протиправними дії Уповноваженої службової особи ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 ;

визнати протиправним та скасувати РІШЕННЯ №3040 від 26.10.2025 року Уповноваженої службової особи ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону України;

зобов`язати Державну прикордонну службу України внести відповідний запис про виключення ОСОБА_1 із переліку посадових осіб категорії Б, які мають право на перетин державного кордону України за службовим відрядженням відповідно до пункту 2-14 Постанови КМУ № 57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України” від 27 січня 1995 р.

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 12 355,91 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень 91 коп.) гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Справа була призначена до розгляду судді Каравану Р.В.

Ухвалою судді від 03.11.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено 5-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді від 10.11.2025 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків на 5 днів.

11.11.2025 року від позивача на виконання ухвали суду від 10.11.2025 року надійшла уточнена позовна заява.

Відповідно до уточненою позовної заяви позовні вимоги викладені наступним чином:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ), а саме: обмеження прав ОСОБА_1 , як інваліда 2-ї групи, щодо вільного перетину кордону України, фізичне блокування його проїзду та зняття з автобусного рейса “Одеса - Кишинів”, відмова у розгляді належним чином всіх законних підстав для перетину державного кордону України;

визнати протиправним та скасувати РІШЕННЯ №3040 від 26.10.2025 року 25-го ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону України;

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 12 355,91 (дванадцять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень 91 коп.) гривень та моральну шкоду у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень;

зобов`язати Державну прикордонну службу України внести відповідний запис про виключення ОСОБА_1 із переліку посадових осіб категорії Б, які мають право на перетин державного кордону України за службовим відрядженням відповідно до пункту 2-14 Постанови КМУ № 57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України” від 27 січня 1995 р.

Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року №634 призначено повторний автоматизований розподіл справи №420/36895/25, у зв`язку з довготривалою відсутністю головуючого судді Каравана Р.В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 року, справа №420/36895/25 передана судді Радчуку А.А.

Ухвалою суду від 15.12.2025 року прийнято до розгляду справу №420/36895/25 та відкрито провадження у справі, повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з позицією позивача наведеною у позовній заяві, 26.10.2025 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску на державному кордоні України «Старокозаче» з метою подальшої поїздки транзитом до республіки Молдова із вильотом до Франції строком на 8 днів, маючи на руках відповідні проїзні документи прямого та зворотнього сполучення. Позивач є інвалідом 2-ї групи, надав оригінал відповідного документу працівникам Відповідача 1 разом із чинним закордонним паспортом, роздруківкою даних військово-облікового документу (через додаток Резерв+) станом на 17.10.2025 року із зазначенням групи інвалідності. Також Позивач звернув увагу, що він є керівником Державного підприємства “Одеський морський торговельний порт”, який на даний час знаходиться у соціальній відпустці по догляду за дитиною відповідно до наказу ДП “Одеський порт” від 27.02.2025 року №42К 5-3, погодженого Міністерством розвитку громад та територій України листом №4702/10/10-25 від 27.02.2025 року, а на його посаді знаходиться інша особа, яка виконує обов`язки керівника підприємства відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій №70-ОС від 22.07.2025 року, в підтвердження чого також були надані Відповідачу 1 вказані документи.

Позивач вказує, що мав намір перетнути кордон, користуючись правами особи з інвалідністю, не виконуючи на даний час функцій та обов`язків посадової особи - керівника державного підприємства. Проте, уповноваженою службовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 протиправно та незаконно прийнято Рішення №3040 від 26.10.2025 року (копія додається) про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який є інвалідом 2-ї групи, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не поданням “наказу про відрядження”, при цьому, на переконання позивача, вказане рішення не вмотивовано жодним чином, натомість містить посилання на нормативно-правовий акт без зазначення конкретних статей/пунктів. Як зазначає позивач, особа, яка одночасно підпадає під дві категорії (керівник ТА особа з інвалідністю), має право скористатися тією підставою, яка дозволяє перетин кордону.

25.12.2025 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, сформований в системі «Електронний суд».

Відповідно до відзиву відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою, безпідставною та такою що не підлягає задоволенню.

Заперечуючи щодо позову, відповідач посилається на пункт 2-14 Правил № 57, з якого слідує, що у разі введення в Україні воєнного стану керівники державних унітарних підприємств мають право перетинати державний кордон виключно з метою службового відрядження, при цьому позивачем рішення про відрядження при спробі перетину кордону 26.10.2025 року надано не було. При перевірці документів позивача відбулось спрацювання бази інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, за індексом «В» (особа має право на перетинання державного кордону України за наявності відповідного документа про службове відрядження), тобто на момент оформлення перебуває на відповідній посаді (пункт 2 -14 Правил) або з інших причин відомості про позивача були присутні в базі даних Державної прикордонної служби України.

Також у відзиві наголошено, що наказ про надання позивачу відпустки для догляду за дитиною не свідчить про звільнення позивача з посади, і не може надавати підставу виїзду за кордон, адже перелік підстав визначений Правилами № 57. Під час відпустки повноваження керівника підприємства не припиняються, оскільки відпустка — це законне право на відпочинок, а не звільнення з посади, керівник залишається керівником, його трудові відносини та повноваження не припиняються, хоча він не виконує обов`язки.

При цьому, як вказує відповідач, в Статуті також не зазначено, що повноваження керівника припиняються під час відпустки, отже слід дійти висновку, що позивач продовжує перебувати на посаді керівника державного унітарного підприємства, отже на нього продовжується поширювати дія обмежень, встановлених пунктом 2 -14 Правил № 57, виключень на випадки перебування у відпустці Правила не містять, тому у в/ч НОМЕР_1 відсутні повноваження на прийняття позитивного рішення в такому випадку. Додатково підмічено, що формулювання «з можливістю виїзду за кордон» (графа «Період відпустки») не є встановленим видом відпустки і не свідчить про наявність підстав для виїзду за Правилами № 57, а є вигадкою самого позивача, який і підписав собі наказ з такою поміткою.

Щодо права позивача перетинати кордон як інвалід ІІ групи у відзиві зазначено, що за змістом абзацу 2 пункту 2 -1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи з інвалідністю за наявності, зокрема, пенсійного посвідчення, в якому зазначено групу та причину інвалідності. Проте враховуючи зміст пункту 2 -6 Правил № 57 із цього правила встановлено винятки і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, пункті 2 -14 цих Правил

На підставі викладеного відповідач вважає спірне рішення про відмову у перетині кордону правомірним.

05.01.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, сформована в системі «Електронний суд», відповідно до якої сторона позивача з викладеним у відзиві не погоджується, вважає, що відповідач фактично намагається «дописати» закон, вимагаючи документи, обов`язковість яких для осіб з інвалідністю не встановлена жодним нормативно-правовим актом. Пункт 2-14 Правил № 57 не стосується осіб з інвалідністю, які виїжджають за межі України на загальних підставах. А пункт 2-6 Правил стосується «інших осіб, визначених у статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Слово «інших» у юридичній техніці означає тих осіб, які не були прямо виділені в попередніх спеціальних пунктах. Оскільки особи з інвалідністю вже виділені у п. 2-1, вони не можуть додатково регулюватися п. 2-6 у частині обмежень, передбачених для держслужбовців.

Інші заяви, клопотання та додаткові докази до суду не надходили.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією його паспорту НОМЕР_2 , та особою з інвалідністю ІІ групи, про що свідчить копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 .

Згідно із роздруківкою даних військово-облікового документу (через додаток Резерв+) станом на 17.10.2025 року ОСОБА_1 має інвалідність ІІ групи до 13.08.2027 року та відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Тип відстрочки: бронювання, дійсне до 08.01.2026 року.

26.10.2025 року ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску на державному кордоні України «Старокозаче» з метою подальшої поїздки транзитом до республіки Молдова із вильотом до Франції строком на 8 днів. На переконання позивача він мав право на перетин державного кордону, оскільки є інвалідом ІІ групи.

Як повідомив позивач, та не заперечував відповідач, під час проходження прикордонного контролю він надав, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; пенсійне посвідчення; військово-обліковий документ; наказ ДП “Одеський порт” від 27.02.2025 року №42К 5-3; наказ Міністерства розвитку громад та територій №70-ОС від 22.07.2025 року.

26.10.2025 року начальник 3 групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) лейтенант ОСОБА_4 прийняв рішення №3040 про відмову в перетинанні державного кордону України, на підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року у зв`язку з відсутністю наказу про службове відрядження.

Позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням, вважає його протиправним та таким, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зауважує, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).

Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII (далі - Закон № 3857).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Суд зазначає, що такі підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

У подальшому, правовий режим воєнного стану неоднарозово було продовжено Указами президента України. На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасовано.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Таким чином, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, станом на момент спірних правовідносин).

Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Так, порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ці Правила визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.

Згідно із пунктом 2 Правил №57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до абзацу другого пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

За змістом пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

За приписами пункту 2 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).

Верховний Суд у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22, від 16.11.2023 у справі № 160/15200/22, від23.11.2023 у справі № 260/4613/22 та інших сформував правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.

Також Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі №260/2850/22 наголосив, що приписи Закону України «Про правовий режим воєнного стану»,Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,Закону України «Про прикордонний контроль», Правил № 57 ґрунтуються на тому, що право громадянина на перетин кордону має бути підтверджено певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, 26.10.2025 року мав намір перетнути державний кордон України як особа з інвалідністю, тобто особа, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та під час проходження прикордонного контролю надав, зокрема, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 .

Судом встановлено, що оскаржуване у даній справі рішення від 26.10.2025 №3040 про відмову в перетинанні державного кордону України було прийнято з причин того, що громадянин України ОСОБА_5 тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, оскільки не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а саме наказ про службове відрядження.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що під час проходження позивачем прикордонного контролю спрацювала інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, за індексом «В» (особа має право на перетинання державного кордону України за наявності відповідного документа про службове відрядження), тобто на момент оформлення перебуває на відповідній посаді (пункт 2 -14 Правил) або з інших причин відомості про позивача були присутні в базі даних Державної прикордонної служби України.

На підстав наведеного працівниками Держприкордонслужби було встановлено, що позивач може перетинати державний кордон лише за наявності документу про службове відрядження відповідно до абзацу першого пункту 2-14 Правил №57. Ненадання позивачем такого документу стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

За приписами пункту 12 Правил №57 під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних.

Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.

Відповідно до пункту 1 Положення про інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю Гарт-1 Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.09.2008 №810, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.11.2008 за № 1086/15777 (далі Положення №810), це Положення, розроблене відповідно до Законів України "Про Державну прикордонну службу України", «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», визначає структуру, складові та призначення інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю "Гарт-1" Державної прикордонної служби України (далі - система "Гарт-1").

Відповідно до пункту 3 Положення №810 система "Гарт-1" - це сукупність організаційно-розпорядчих заходів, програмно-технічних та телекомунікаційних засобів, що забезпечують обробку інформації (уведення, записування, зчитування, зберігання, знищення, приймання, передавання) щодо прикордонного контролю осіб і транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, та автоматизований доступ до інформації, що зберігається в базах даних системи "Гарт-1".

Згідно пунктом 5 Положення №810 система "Гарт-1" створюється і використовується в інтересах розвідки, контррозвідувального забезпечення охорони державного кордону України, оперативно-розшукової діяльності, участі в боротьбі з організованою злочинністю та протидії незаконній міграції з метою своєчасного та достовірного інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності підрозділів та органів Державної прикордонної служби України для здійснення ними заходів із запобігання і недопущення в`їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, розшуку в пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань, посилення контролю за додержанням правил в`їзду, виїзду, перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, а також виконання інших завдань у правоохоронній сфері згідно із законодавством.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положення №810 власником системи "Гарт-1" та інформації, що в ній обробляється, є Адміністрація Держприкордонслужби. Користувачами системи "Гарт-1" є посадові та службові особи підрозділів і органів Державної прикордонної служби України, яким в установленому законодавством порядку надано право доступу до обробки інформації в цій системі.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.06.2017 №535, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2017 за № 1091/30959, затверджено Порядок дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядок взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення (далі Порядок №535).

Як вбачається із пункту 1 розділу I Порядку № 535 його розроблено з метою визначення алгоритму взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, забезпечення оперативності й злагодженості дій їх підрозділів та посадових осіб під час виконання наданих ними доручень у пунктах пропуску через державний кордон та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї (далі - пункт пропуску).

У цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях: доручення уповноважених державних органів (далі - доручення) - письмовий припис уповноважених державних органів Держприкордонслужби щодо проведення відносно окремих осіб (у визначених законодавством випадках та спосіб) певних процесуальних, оперативних або спеціальних заходів; індекс доручення - літера українського алфавіту в базах даних системи «Гарт-1», що позначає вид доручення та дії, які службова особа органу Держприкордонслужби України повинна виконати стосовно особи, вказаної в дорученні.

Згідно з пунктом 5 розділу I Порядку №535 залежно від виду доручень під час уведення інформації до відповідної оперативної бази даних системи «Гарт-1» їм присвоюються, зокрема, індекс «В» - доручення щодо додаткового вивчення питання щодо наявності законних підстав для перетинання державного кордону особами або їх в`їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу I Порядку №535 перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи «Гарт-1» здійснюється уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді «Перевірка документів», з використанням автоматизованих робочих місць «Інспектор» (далі - АРМ «Інспектор») програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю «Гарт-1/П» системи «Гарт-1» під час прикордонного контролю. У разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або в`їжджає на тимчасово окуповану територію України чи виїжджає з неї, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1», на АРМ «Інспектор» програмно-технічного комплексу автоматизації прикордонного контролю «Гарт-1/П» системи «Гарт-1» відображається повідомлення про такий збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення.

Розділом II Порядку №535 регламентовано алгоритм дій посадових осіб органів та підрозділів охорони державного кордону. Так, пунктом 6 розділу ІІ Порядку № 535 визначено, що у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або в`їжджає на тимчасово окуповану України територію чи виїжджає з неї, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи «Гарт-1» за індексом «В», уповноважені службові особи Держприкордонслужби виконують такі дії:

1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів, при виявленні особи, стосовно якої є доручення з індексом «В»: доповідає старшому прикордонних нарядів про виявлення зазначеної особи; передає її паспортний документ старшому прикордонних нарядів та не пропускає особу через державний кордон або на тимчасово окуповану територію України чи з неї;

2) старший прикордонних нарядів: повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи «Гарт-1» інформації про доручення за індексом «В»; невідкладно, але не пізніше п`яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру; з`ясовує наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону або у в`їзді на тимчасово окуповану територію України.

Під час виконання доручення щодо громадянина України організовує здійснення: поглибленої перевірки паспортного та інших документів з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі; додаткового вивчення інших документів; опитування особи з урахуванням аналізу та оцінки ризиків.

У разі підтвердження законних підстав для перетинання державного кордону або в`їзду на тимчасово окуповану територію України повертає паспортний документ особи інспектору прикордонної служби, який перевіряв її документи, для завершення прикордонного контролю.

У разі відсутності законних підстав для перетинання державного кордону або в`їзду на тимчасово окуповану територію України:

особу через державний кордон або на тимчасово окуповану територію України не пропускає та відмовляє їй у перетинанні державного кордону або у в`їзді на тимчасово окуповану територію України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України «Про прикордонний контроль», або рішення про відмову особі у в`їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форма якого наведена в додатку 4 до Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року № 367 (зі змінами);

повертає паспортний та інші документи особі, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або у в`їзді на тимчасово окуповану територію України;

організовує та забезпечує вибуття особи, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або у в`їзді на тимчасово окуповану територію України, за межі пункту пропуску.

При вирішенні даного спору суд також враховує, що позивач є керівником Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт».

Відповідно до наказу директора ДП “Одеський морський торговельний порт” від 27.02.2025 року №42К 5-3, погодженого Міністерством розвитку громад та територій України листом №4702/10/10-25 від 27.02.2025 року, ОСОБА_1 перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28.02.2025 року по 14.01.2026 року (з можливістю виїзду за кордон).

На період відсутності основного працівника ОСОБА_1 та до дня фактичного виходу його на роботу виконання обов`язків директора державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» покладено на Грабара М.Г. (наказ Міністерства розвитку громад та територій №70-ОС від 22.07.2025 року).

Згідно преамбули Статуту Державного підприємства «Одеський морський торговельний порт» , ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ОДЕСЬКИЙ МОРСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПОРТ» є державним унітарним підприємством і діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв`язку України.

Відповідно до пункту 2-14 Правил № 57 (вказаний пункт доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 69) у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

З урахуванням вище наведеного суд зазначає, що за змістом абзацу другого пункту 2-1 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи з інвалідністю за наявності, зокрема, пенсійного посвідчення, в якому зазначено групу та причину інвалідності. Проте враховуючи зміст пункту 2-6 Правил №57 із цього правила встановлено винятки і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, пункті 2-14 цих Правил.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 09.07.2025 року у справі 140/10739/24.

Суд звертає увагу, що у даному випадку особа має спеціальний правовий статус — керівник державної унітарної установи. Для такої категорії осіб п. 2– 14 Правил №57 встановлює окрему, спеціальну процедуру перетину державного кордону. При цьому вказана норма не містить виключень щодо можливості перетину кордону вказаними в ній особами за відсутності рішення про службове відрядження. Суд зазначає, що додаткові вимоги щодо перетину кордону пов`язані не з особою, а з її статусом.

Отже, перелічені у пункті 2-14 Правил № 57 особи мають право перетинати державний кордон виключно на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Суд погоджується з доводами відповідача, що наказ про надання позивачу відпустки для догляду за дитиною не свідчить про звільнення позивача з посади, і не може є підставою виїзду за кордон, адже перелік підстав визначений Правилами № 57. Суд зазначає, що під час відпустки керівник залишається керівником, його трудові відносини та повноваження не припиняються, хоча він не виконує обов`язки. В Статуті підприємства також не зазначено, що повноваження керівника припиняються під час відпустки. Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин позивач продовжував перебувати на посаді керівника державного унітарного підприємства, отже на нього продовжує поширюватись дія обмежень, встановлених пунктом 2 -14 Правил № 57.

Також не свідчить про наявність підстав для виїзду за Правилами № 57 зазначене у наказі Про надання відпустки формулювання «з можливістю виїзду за кордон».

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи те, що станом на 26.10.2025 позивач був включений до інформаційно-комунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, з присвоєнням індексу «В» та під час проходження прикордонного контролю не надав відповідного рішення про службове відрядження, суд доходить до висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення від 26.10.2025 №3040 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача.

Суд зауважує, що оскаржуване рішення від 26.10.2025 №3040 про відмову в перетинанні державного кордону України відповідає формі, затвердженій наказом МВС України від 05.06.2023 № 457 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.06.2023 за № 1019/40075). У рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: ЗУ «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ № 57 від 27.01.95 року; вказано, що відсутній наказ про службове відрядження.

Крім того, спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо обмеження прав ОСОБА_1 щодо вільного перетину кордону України, а також оскаржуване у цій справі рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 26.10.2025 №3040 є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування вказаного рішення належить відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди суд зазначає, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, шкода підлягає відшкодування лише у тому випадку, коли її завдано фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, їх посадовою або службовою особою при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи, що судом при розгляді цієї справи не встановлено порушень вимог законодавства при прийнятті рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 26.10.2025 №3040, тому правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 12 355,91 гривень та моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень також відсутні.

Щодо зобов`язання Державної прикордонної службу України внести відповідний запис про виключення ОСОБА_1 із переліку посадових осіб категорії Б, які мають право на перетин державного кордону України за службовим відрядженням відповідно до пункту 2-14 Постанови КМУ № 57 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України” від 27 січня 1995 р., суд зазначає, що позивачем не доведено причини виключення його із бази інформаційно-телекомунікаційної системи прикордонного контролю «Гарт-1» Державної прикордонної служби України, розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, за індексом «В». Докази того, що позивач не є керівником державного унітарного підприємства в матеріалах справи відсутні.

З огляду на відмову у задоволенні основної позовної вимоги, додатково враховуючи, що строк перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною станом на момент прийняття рішення по справі сплив, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в частині зобов`язання Державної прикордонної службу України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовної заяви, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.