Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №420/33872/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/33872/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати Наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 19.02.2025 р. № 129-ос в частині продовження понад встановлені строки на період дії воєнного стану дії контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

Стислий виклад позиції позивача.

У позові зазначається, що позивачем 20.02.2024 було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу. Контракт є строковим та таким, що укладено відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 01 (один) рік з 20.02.2024 року по 19.02.2025 року.

Як вказано у позові, позивач ані під час строку дії Контракту, ані після завершення строку дії Контракту, не повідомляв військову частину НОМЕР_1 жодним чином, зокрема шляхом подання відповідного рапорту, про бажання укласти новий контракт, продовжити військову службу понад встановлені строки після завершення терміну дії Контракту тощо.

Навпаки, позивачем було 12.09.2025 року подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

В рапорті про звільнення позивач вказав про небажання продовжувати військову службу, укладати новий контракт та проходити військову службу у військовому резерві Державної прикордонної служби України за відповідною військово-обліковою спеціальністю.

Про рішення, прийняте за результатами розгляду рапорту, позивач дізнався, отримавши лист «Про надання інформації» від 19.09.2025 р. № 08/23868-25-ВИХ Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ).

Зі змісту зазначеного листа вбачається, що позивачу відмовлено в звільненні з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В листі від 19.09.2025 р. № 08/23868-25-ВИХ зазначено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) від 19.02.2025 р. № 129-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки, з 20 лютого 2025 р. на період дії воєнного стану.

Позивач наголосив у позові, що факт видачі та зміст даного наказу до відома позивача не доводилися. Позивач вперше дізнався про даний наказ з листа від 19.09.2025 № 08/23868-25-ВИХ.

Як вказує позивач, наказом від 19.02.2025 № 129-ос дійсно продовжено дію контракту позивача понад встановлені строки – на період дії воєнного стану. Як підставу продовження дії Контракту виключно зазначено рапорт заступника начальника загону-коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_2 від 30.01.2025 р. № 02.27/4882/25-Вн, а також дію воєнного стану.

Позивач наголошує, що ним рапорт про бажання продовжити військову службу понад встановлені строки не подавався, а отже бажання продовжувати службу позивач не висловив. На переконання позивача, такі дії відповідача є протиправними, такими, що порушують законні права позивача, у зв`язку з неправильним застосуванням норм права, рішення про відмову в звільненні з військової служби, доведене до відома позивача листом від 19.09.2025 р. № 08/23868- 25-ВИХ. Також позивач вважає протиправним, таким, що порушує законні права позивача, прийнятим всупереч нормам чинного законодавства та таким, що перешкоджає в реалізації власних законних прав та інтересів, наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону листом в частині продовження терміну дії контракту позивача понад встановлені строки з 20 лютого 2025 року на період дії воєнного стану.

Стислий виклад відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 вважає позов необґрунтованим, безпідставним, та таким що не підлягає задоволенню.

За твердженням представника відповідача, позивач не звертався до в/ч НОМЕР_1 із рапортом про небажання продовження військової служби та звільнення його зі служби через закінчення строку контракту. В матеріалах позову відсутні докази звернення позивача до керівництва в/ч НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив звільнити з військової служби у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.

На переконання представника відповідача, абзацом 4 частини 8 статті 23 Закону № 2232-ХІІ встановлено імперативну норму щодо продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану.

Враховуючи те, що від позивача відповідного рапорту щодо небажання продовжувати військову службу та звільнення з військової служби до відповідача не надходило, на реалізацію вказаної норми, винесено оскаржуваний наказ, яким продовжено дію контракту позивача понад встановлені строки на період дії воєнного стану. При цьому, даний наказ в судовому порядку не оскаржувався та є чинним.

Стислий виклад відповіді на відзив.

Заперечуючи проти доводів відзиву щодо не звернення позивача із рапортом до відповідача про звільнення з військової служби, представник позивача вказує, що в матеріалах справи наявна накладна АТ «Укрпошта» за № 0102122959748 від 12.09.2025 р. із описом вкладення до даного відправлення. Найменуванням вкладення значиться «Рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з додатками» та відповідні додатки, що підтверджує звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби.

У відповіді на відзив зауважено, що відповідачем на даний рапорт було надано відповідь в формі листа від 19.09.2025 р. № 08/23868-25-Вих. Як вбачається з викладеного в даному листі, відповідачем було прийнято рішення по суті порушеного в рапорті позивача питання, що презюмується відповідачем в словах «на даний час контракт є діючим, підстави для звільнення з військової служби відсутні».

Тобто, як вважає представник позивача, з викладеного в листі від 19.09.2025 р. №08/23868-25-Вих зрозуміло, що відповідачем порушено законне право Позивача на звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки відповідач чітко окреслив свою позицію щодо відсутності у позивача підстав на звільнення з військової служби.

Представник позивача наголосив на тому, що негативне рішення за результатами розгляду рапорту позивача відповідачем прийнято не з огляду на спосіб подання рапорту чи його форму, а з підстави ненадходження рапорту позивача станом на 19.02.2025 р., тобто на день закінчення строку контракту позивача, та видання Наказу від 19.02.2025 р. № 129-ОС.

На переконання представника позивача, чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв`язку, а така обставина не виключає обов`язок посадової особи, якій в порядку підпорядкування подано рапорт, розглянути його, прийняти за ним рішення (передати його за належністю з відміткою про власне клопотання з відповідного питання) та повідомити військовослужбовця про результати його розгляду.

У відповіді на відзив представник позивача також зазначив, що нормою частини 8 статті 23 Закону № 2232-ХІІ встановлюється наявність винятків, коли дія контракту не продовжується на період дії воєнного стану, зокрема пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ. Обставини позивача, з огляду на викладене в позовній заяві, відповідають даному припису. А отже, наказ від 19.02.2025 р. № 129-ос протирічить нормативним приписам частини 8 статті 23 та пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.

Таким чином, на переконання представника позивача, продовження дії контракту позивача на період дії воєнного стану наказом від 19.02.2025 р. № 129-ос не є ані єдиним, ані правомірним варіантом дій відповідача всупереч зазначеному у відзиві.

Процесуальні дії у справі.

Суд ухвалою від 13.10.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановив сторонам строки для подання заяв по суті та витребував витребування у Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України:

докази проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) служби у Військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (копії наказів про зарахування до списків, Контракт про проходження військової служби, тощо);

докази та інформацію щодо точної дати ознайомлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з оскаржуваним наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 19.02.2025 р. № 129-ос.

Ухвалою від 16.02.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом та доданими до нього доказами, ознайомившись з відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до матеріалів справи, 20.02.2024 позивач уклав контракт на проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу строком на 1 (один) рік з 20.02.2024 до 19.02.2025.

Матеріалами справи підтверджено, що представник позивача 12.09.2025 направив засобами поштового зв`язку на адресу відповідача рапорт позивача про звільнення з військової служби з описом вкладення (номер поштового відправлення 0102122959748).

Згідно з даними офіційного сайту АТ «Укрпошта», поштове відправлення з №0102122959748 вручено одержувачу 15.09.2025.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач надіслав на адресу позивача лист від 19.09.2025 №08/23868-25-Вих, в якому зазначив, що запит від 12.09.2025 зареєстровано у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за №19552-25-Вх від 16.09.2025.

В означеному листі відповідач повідомив позивача про те, що станом на 19.02.2025 рапорт про звільнення з військової служби не надходив тому, відповідно до абзацу 9 п. 41 Положення під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.02.2025 №129-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 було продовжено дію контракту понад встановлені строки, з 20 лютого 2025 року на період дії воєнного стану.

У листі від 19.09.2025 №08/23868-25-Вих відповідач також вказав, що на даний час контракт є діючим, підстави для звільнення з військової служби відсутні, а також поінформовано позивача про те, що, відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника».

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.02.2025 №129-ОС, молодшому сержанту ОСОБА_1 , згідно з частиною восьмою статті 23 Закону, з 20 лютого 2025 року на період дії воєнного стану. Підстава: Указ Президента вiд 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), затверджений Законом України №2102-IX вiд 24.02.2022, рапорт заступника начальника загону-коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_3 30.01.2025 №02.27/4882/25-Вн.

Вважаючи протиправним наказ від 19.02.2025 №129-ОС, а також рішення про відмову у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, у частині п`ятій якої наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом.

Так, за приписами пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Із змісту наведених вище норм вбачається, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за контрактом, який укладено під час дії воєнного стану, у разі закінчення строку дії контракту, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (в редакції станом на момент ухвалення наказу від 19.02.2025 №129-ОС), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Отже, з приведених вище приписів статті 23 Закону №2232-ХІІ вбачається, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

При цьому, пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ не передбачено такої підстави звільнення з військової служби за контрактом під час проведення мобілізації та дії воєнного стану як закінчення строку дії контракту, який було укладено до початку воєнного стану.

Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009.

Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009, громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.

У відповідності до пункту 3 Положення №1115/2009, у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять:

військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

військову службу за контрактом осіб рядового складу;

військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.

Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Судом встановлено, що позивач проходить військову службу на підставі контракту від 20.02.2024, укладеному на строк 1 рік до 19.02.2025.

При цьому, відповідно до п.1 Контракту, за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту не пізніше ніж за три місяці до дня закінчення цього строку подати відповідний рапорт у порядку підпорядкування посадовій особі, уповноваженій укладати новий контракт.

З Рапортом про продовження контракту позивач не звертався.

Згідно з пунктом 3 Контракту, останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на один рік з 20.02.2024 до 19.02.2025.

Відповідно до п.4 Контракту, зміни та доповнення вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі т не можуть суперечити законодавству.

Як вбачається з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.02.2025 №129-ОС, молодшому сержанту ОСОБА_1 , згідно з частиною восьмою статті 23 Закону, з 20 лютого 2025 року на період дії воєнного стану. Підстава: Указ Президента вiд 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), затверджений Законом України №2102-IX вiд 24.02.2022, рапорт заступника начальника загону-коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_3 30.01.2025 №02.27/4882/25-Вн.

Зазначене додатково підтверджує, що контракт позивача продовжено на підставі рапорту іншої особи, ніж позивач, тобто позивач, у визначеному Контрактом порядку щодо продовження дії Контракту, до відповідача не звертався.

Як вже зазначено судом, відповідно до ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Також, згідно з абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009, під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Тобто, положення абзацу 9 пункту 41 Положення №1115/2009 передбачали виключення із правила, коли дія контракту продовжується понад встановлені строки, зокрема у випадку визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд звертає увагу, що у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Зважаючи на наведене, враховуючи, що позивач не звертався до відповідача із рапортом про продовження строку Контракту, ч.8 ст.23 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» прямо передбачає виключення з правила щодо продовження строку дії контракту, матеріали справи не містять доказів укладення Контракту на новий строк або внесення змін до нього, суд доходить висновку про протиправність наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 19.02.2025 р. № 129-ОС в частині продовження понад встановлені строки на період дії воєнного стану строку дії контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу ОСОБА_1 .

Відповідно до п.270 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється:

1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби;

2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно;

2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби);

3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно;

4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала).

Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Разом з тим, позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме: щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 зробив правовий висновок: «...повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку».

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Суд вважає помилковим покликання відповідача на абз.4 ч. 8 ст. 23 Закону №2232-ХІІ, оскільки, як вже зазначено судом, ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ передбачає, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Суд також відхиляє як безпідставне твердження відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом про звільнення з військової служби, адже це спростовується матеріалами справи.

Так, суд встановив, що представник позивача 12.09.2025 направив засобами поштового зв`язку на адресу відповідача рапорт позивача про звільнення з військової служби з описом вкладення (номер поштового відправлення 0102122959748).

Згідно з даними офіційного сайту АТ «Укрпошта», поштове відправлення з №0102122959748 вручено одержувачу 15.09.2025.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач надіслав на адресу позивача лист від 19.09.2025 №08/23868-25-Вих, в якому зазначив, що запит від 12.09.2025 зареєстровано у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України за №19552-25-Вх від 16.09.2025.

Суд вважає за необхідне зауважити, що чинне законодавство не містить заборони щодо направлення рапорту засобами поштового зв`язку, в тому числі представником позивача, а така обставина не виключає обов`язок посадової особи, якій в порядку підпорядкування подано рапорт, розглянути його, прийняти за ним рішення (передати його за належністю з відміткою про власне клопотання з відповідного питання) та повідомити військовослужбовця про результати його розгляду.

Окрім того, відповідач розглянув по суті рапорт позивача та відмовив у його задоволенні, що вбачається з листа від 19.09.2025 №08/23868-25-Вих.

Суд також зауважує, що, відповідно до п.1 Контракту, за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту не пізніше ніж за три місяці до дня закінчення цього строку подати відповідний рапорт у порядку підпорядкування посадовій особі, уповноваженій укладати новий контракт. Тобто, положення Контракту передбачають звернення із рапортом безпосередньо особи, якої стосується Контракт, в цьому випадку рапорт мав подати особисто ОСОБА_1 .

Натомість, Контракт не передбачає звернення з рапортом про звільнення з військової служби до закінчення строку дії контракту, тобто у конкретну дату, в цьому випадку 19.02.2025.

Не містить таких положень підпункт «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, а також Положення № 1115/2009.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо протиправності рішення про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України №2232-XII.

З метою захисту прав позивача, суд вважає за можливе, з урахуванням ст.245 КАС України, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Інші доводи відповідача по суті спірних правовідносин суд вважає спростованими вищенаведеними висновками.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.02.2025 р. № 129-ОС в частині продовження понад встановлені строки на період дії воєнного стану дії контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО