Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №420/32998/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 15 лютого 2026 р.

Справа: №420/32998/25

Суддя: Бабенко Д.А.

Справа № 420/32998/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач, з урахуванням заяви про виправлення технічної помилки (описки) у прохальній частині позову від 12.01.2026, просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо формування та направлення (у вигляді набору даних через електронну взаємодію ЄДР призовників, військовозобов`язаних та резервістів і ЄІС МВС) звернення про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 відкликати (анулювати) направлене до органів Національної поліції звернення про “розшук/ доставлення” ОСОБА_1 та направити до ЄІС МВС повідомлення про скасування такого звернення з відображенням відповідного статусу в інформаційній підсистемі “Розшук” ІПНП.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач, ОСОБА_1 , з 18.11.2011 року перебував на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_5 (колишній ІНФОРМАЦІЯ_6 ).

В подальшому, як вказано у позові, позивач 16.07.2024 оновив свої військово-облікові дані. Вказаний запис відображений в електронній системі «Оберіг» (номер у реєстрі: 130220230640554800105).

Як зазначено у позові, після чергового оновлення електронного застосунку «Резерв +» 20.08.2025 позивачу стало відомо, що він перебуває з 09.08.2025 в розшуку територіальним центром комплектування а соціальної підтримки (ТЦК та СП), у зв`язку з нібито порушенням Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не проходження (відмова проходження) ВЛК.

Своєю чергою, позивач офіційно звернуся до АТ «Укрпошта» та просив надати інформацію коли саме йому надсилалася повістка про його виклик до ТЦК та СП.

Як вказує позивач, 02 вересня 2025 року він отримав від АТ «Укрпошта» відповідь, з якої вбачається, що інформація про надходження від ІНФОРМАЦІЯ_7 письмової кореспонденції з позначкою «Повістка ТЦК» на ім`я - ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 - відсутня в системах АТ «Укрпошта».

За твердженням позивача, жодних доказів вчинення позивачем порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зокрема не прибуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 не існує, оскільки позивачу ІНФОРМАЦІЯ_8 станом на день звернення з позовом до суду жодних вісток не надсилав.

Стислий виклад заперечень відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У відзиві відповідач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_9 не є органом ведення Реєстру, а виконує функції адміністрування Реєстру

У відзиві представник ІНФОРМАЦІЯ_10 звертає увагу, що у прохальній частині позовної заяви відсутні будь-які позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Щодо витребуваних доказів на підставі ухвали від 12.01.2026, то представник відповідача зазначив, що у ІНФОРМАЦІЯ_12 відсутні докази, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_9 не є органом ведення Реєстру та під час своєї діяльності не вчиняв будь-яких дій щодо ОСОБА_1 щодо його оповіщення та притягнення та/або не притягнення до адміністративної відповідальності.

Стислий виклад заперечень відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Так, у відзиві представник відповідача вказує, що, згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців та резервістів, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , знаходиться на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Також, в реєстрі міститься інформація, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , адреса місця проживання АДРЕСА_2 , є порушником військового обліку з 09.08.2025 по причині, що не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП (ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») для уточнення даних. Оповіщення здійснювалось через дільницю оповіщення.

Представник відповідача вказав, що 09.08.2025 направлено до Відділення поліції №3 (м.Одеса) Одеського район управління поліції №1 ГУНП в Одеській області електронне подання про розшук позивача.

На переконання представника відповідача, позивач освідомлений, що його викликають до ІНФОРМАЦІЯ_7 , однак не вчинив ніяких дій, щоб виконати свій військовий обов`язок та прибути до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Таким чином, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Процесуальні дії у справі.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 30.09.2025 передав адміністративну справу №420/32998/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, на розгляд Хаджибейському районному суду м. Одеси, як адміністративному суду.

Водночас, Хаджибейський районний суд міста Одеси ухвалою від 19.12.2025 залучив до участі у справі як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_9 та передав адміністративну справу № 420/32998/25 за предметною підсудністю на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Адміністративна справа №420/32998/25 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду 30.12.2025.

Суд ухвалою від 12.01.2026 відмовив у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.01.2026 прийняв до провадження адміністративну справу №420/32998/25, відкрив провадження у справі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті, витребував в порядку ст. 80 КАС України у ІНФОРМАЦІЯ_14 та ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію та належним чином засвідчені копії, а саме:

копії усіх повісток, які направлялися ОСОБА_1 (18.12.1986 н.) з 01.05.2025, із підтвердженням вручення (підпис про отримання, поштові реєстри, акти відмови чи інші документи);

у разі якщо повістки надсилалися через засоби поштового зв`язку або іншим чином, надати документи, що підтверджують їхнє направлення та повернення/отримання адресатом;

інформацію про складання стосовно ОСОБА_1 протоколів про адміністративне правопорушення за ст.210 чи ст.210-1 КУпАП, з копіями відповідних протоколів та постанов за наслідками їхнього розгляду;

інформацію про передання матеріалів щодо ОСОБА_1 до органів Національної поліції для примусового приводу, із повідомленням про дату, номер листа/розпорядження та надати копії відповідних документів;

інформацію про внесення постанов про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 та про передання матеріалів на виконання до органів ДВС разом з копіями таких постанов;

інформацію про посаду, звання, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка безпосередньо відповідальна у ІНФОРМАЦІЯ_15 за направлення, вручення та облік повісток військовозобов`язаним, у тому числі ОСОБА_1 ;

копії службових документів (наказів, розпоряджень, рапортів), на підставі яких у додатку «Резерв+» відображена інформація про «неприбуття за повісткою» ОСОБА_1 ;

актуальні дані про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку: категорія запасу, військово-облікова спеціальність, дата останнього уточнення облікових даних, висновки ВЛК.

Суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не виконав ухвалу суду та не надав до суду витребуваних судом доказів.

Суд оцінює поведінку відповідача щодо ненадання витребуваних судом доказів як невиконання процесуального обов`язку.

Ненадання доказів суб`єктом владних повноважень не спростовує підтвердження відповідачем порушеного права позивача, яке є предметом спору.

Відповідно до ч.9 ст.80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд з метою процесуальної економії та своєчасного розгляду справи вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності наданих у повній мірі відповідачем доказів.

Необхідність судового реагування щодо офіційного встановлення обставин справи у даному випадку, які визнаються відповідачем, шляхом ігнорування процесуальних прав та обов`язків, відсутня.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами у заявах по суті, що, відповідно до військово-облікового документа, створеного за допомогою застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов`язаним. Адреса проживання: АДРЕСА_3 .

У військово-обліковому документі міститься запис про розшук ТЦК та СП у зв`язку з порушенням військового обліку. Причина розшуку: не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Дата початку розшуку: 09.08.2025.

Водночас, в означеному військово-обліковому документів мітиться також запис про те, що дані уточнено вчасно 16.07.2024.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_7 у відзиві на позов зазначив, що 09.08.2025 направлено до Відділення поліції №3 (м.Одеса) Одеського район управління поліції №1 ГУНП в Одеській області електронне подання про розшук позивача.

Згідно з відповіддю АТ «Укрпошта» від 02.09.2025 №1853-Ш-2025082210114-В, інформація про надходження письмової кореспонденції х позначкою «Повістка ТЦК» на ім`я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , відсутня в системах АТ «Укрпошти».

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо формування та направлення звернення про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до ТЦК та СП, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ, мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися, зокрема, військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, – на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).

Згідно з пунктом 21 Порядку № 560, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Пунктом 28 Порядку № 560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до пункту 34 Порядку № 560 повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання, повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

За правилами пункту 41 Порядку № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII), єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) – це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Отже, із аналізу наведених приписів законодавства слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_8 є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Відповідно до статті 235 КУпАП України, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Приписами частини першої статті 27 Закону № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд встановив, що відповідно до військово-облікового документа, створеного за допомогою застосунку «Резерв+», ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов`язаним. Адреса проживання: АДРЕСА_3 .

У військово-обліковому документі міститься запис про розшук ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з порушенням військового обліку. Причина розшуку: не прибув за повісткою до ТЦК та СП. Дата початку розшуку: 09.08.2025.

Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів щодо направлення на адресу позивача повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 у відповідності до Порядку №560.

Суд зауважує, що ухвалою від 12.01.2026 суд витребував в порядку ст. 80 КАС України у ІНФОРМАЦІЯ_14 та ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію та належним чином засвідчені копії, а саме:

Суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не виконав ухвалу суду та не надав до суду витребуваних судом доказів.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не надсилав позивачу повістку про необхідність з`явлення до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Суддів вважає за необхідне зазначити, що поняття «розшук», яким оперують інформаційні системи не визначене положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно із частиною першою статті 27 указаного Закону, у разі невиконання громадянином обов`язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право звернутися до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, суд звертає увагу, що хоча частина п`ята статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає можливість доставлення поліцією осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, така норма регулює лише порядок дій поліції після отримання законного звернення, а не підстави для звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Підстави ж звернення ТЦК та СП до органів поліції прямо та вичерпно визначені частиною першою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої таке звернення можливе лише у разі невиконання громадянином обов`язків, передбачених статтею 22 цього Закону, та вчинення правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.

Тобто, для виникнення повноваження ТЦК звернутися до поліції повинні одночасно існувати дві умови, і жодна інша підстава законом не передбачена.

Водночас склад адміністративного правопорушення, передбачений статтею 210-1 КУпАП, передбачає невиконання громадянином вимоги щодо явки для призову, проходження військової служби, або проходження військово-лікарської комісії тощо. Суд встановив та матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачеві надсилалися чи вручалися документи з такими вимогами. Відтак правові підстави для звернення ТЦК до Національної поліції із вимогою здійснення адміністративного затримання були відсутні.

Суд також враховує, що пункт 56 та абзац 17 пункту 79 Порядку №1487 дійсно передбачають можливість формування територіальним центром комплектування та соціальної підтримки електронного звернення до органів поліції у разі виявлення осіб, які ухиляються від виконання військового обов`язку або порушили правила військового обліку та процедуру відкликання відповідного звернення.

Однак зазначені норми Порядку є підзаконними, регулюють лише технічну процедуру формування та передачі звернення та не можуть розширювати або змінювати зміст статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законом.

Отже, оскільки Закон, як акт вищої юридичної сили, прямо встановлює, що звернення до поліції може мати місце лише у разі наявності ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, застосування пункту 56 можливе лише в межах такої законної підстави.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що порушення правил військового обліку, передбачене статтею 210 КУпАП, саме по собі не може бути підставою для звернення ТЦК та СП до органів поліції щодо адміністративного затримання та доставлення особи, оскільки таке звернення в цьому випадку виходило б за межі компетенції, визначеної частиною першою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», і тому є протиправним, що є самостійною підставою для задоволення позову.

Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року, встановлено обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів уточнити свої персональні та військово-облікові дані протягом 60 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, тобто до 16 липня 2024 року включно.

Вказаний обов`язок міг бути виконаний шляхом:

звернення до центру надання адміністративних послуг,

або через електронний кабінет призовника / військовозобов`язаного,

або шляхом особистого звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Невиконання такого обов`язку може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП.

Разом з тим, притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 210 КУпАП (порушення правил військового обліку) здійснюється шляхом складання протоколу та розгляду справи, і не передбачає можливості примусового затримання та доставлення правопорушника до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оскільки такі заходи прямо визначені лише для випадків правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та лише за умови дотримання вимог статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що суд зазначив раніше.

Водночас згідно примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Натомість матеріалами справи знову ж підтверджено, що позивачем цей обов`язок був виконаний.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо формування та направлення (у вигляді набору даних через електронну взаємодію ЄДР призовників, військовозобов`язаних та резервістів і ЄІС МВС) звернення про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до ТЦК та СП є протиправними.

Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: повідомляють Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Отже, алгоритм відкликання та вилучення незаконно внесених відомостей прямо встановлений нормативним актом, і жодних винятків або «технічної неможливості» законодавством не передбачено. Тому обов`язок вилучити відомості з Реєстру у відповідача наявний та підлягає виконанню.

Оскільки звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки було сформоване за відсутності ознак складу правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, відкликанню підлягає і саме звернення ТЦК як таке, що не має законного підґрунтя.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закон»), який означає, що суд:

самостійно встановлює зміст норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від того, чи посилаються на них сторони;

не пов`язаний правовою кваліфікацією, яку надають спірним відносинам учасники процесу;

застосовує норму права до встановлених судом фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду проявляється, зокрема у самостійній кваліфікації правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні саме тих норм права, що регулюють відповідні правовідносини, та всебічному з`ясуванні обставин, які сторони наводять як підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, при вирішенні спору суд, діючи в межах наданих йому процесуальних повноважень та в межах заявлених позовних вимог, самостійно визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до встановлених фактичних обставин.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при розгляді справи зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, а також для захисту прав, свобод та інтересів особи.

З огляду на зазначене, суд, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин, принципу jura novit curia та обов`язку суду забезпечити ефективний захист прав особи, вважає за необхідне надати правильну правову кваліфікацію діям відповідача, оцінити їх відповідність вимогам законодавства у сфері мобілізаційної підготовки, а також перевірити, чи були підстави для застосування до позивача заходів адміністративного примусу та внесення відомостей про його «розшук» до відповідних інформаційних систем.

Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на положення частини 2 статті 9 КАС України та встановлені вище обставини та вимоги закону, підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом:

визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо формування та направлення звернення до органів Національної поліції про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_14 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем «Оберіг» та «Резерв+») відомості про ОСОБА_1 як про особу, що порушила правила військового обліку, сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, та відкликати електронне звернення від 09.08.2025 до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд робить висновок, що позовні вимоги позивача належать до задоволення.

Згідно з частинами першою та третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1211,20 грн. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, наявні підстави для стягнення суми сплаченого судового збору на користь позивача.

Водночас, не підлягають стягненню з відповідача витрати зі сплати судового збору за розгляд судом заяви про забезпечення позову, оскільки суд ухвалою від 12.01.2026 відмовив у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.

Так, у позовній заяві представник позивача просить суд стягнути на користь позивача14500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав до суду копію Договору про надання правничої допомоги адвокатом від 20.08.2025 №2008-89/25, копію Акта виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги від 22.09.2025 №2008-89/25/1 та платіжну інструкцію від 18.09.2025 про сплату позивачем послуг з правової допомоги на суму 14500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

У пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність).

У постанові від 30 липня 2024 року у справі № 910/14653/22 Верховний Суд виснував, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів.

Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 вказав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п`ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.

У постанові від 31 липня 2024 року у справі №300/5313/22 Верховний Суд вказав, що незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідачі, як особи, які заперечують зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язані навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат відповідно до критеріїв, закріплених у статті 139 КАС України.

Аналогічні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/12026/19 та від 3 грудня 2021 року у справі №817/861/18, від 23 червня 2022 року у справі № 640/9792/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Вирішуючи витання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 14500,00 грн, суд встановив, що позивачем та адвокатом Якименко О.В. укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом від 20.08.2025 №2008-89/25, відповідно до п.3.1. якого оплата за надання правничої допомоги у справі за позовом замовника до ІНФОРМАЦІЯ_7 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії здійснюється замовником у вигляді фіксованої суми (не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу та складає 14500,00 грн.

Відповідно до Акта виконаних робіт до договору про надання правничої адвокатом від 22.09.2025 №2008-89/25/1, виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги у формі надання правничої допомоги у справі за позовом замовника до ІНФОРМАЦІЯ_7 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Вартість виконаних робіт становить 14500,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 18.09.2025, позивач сплатив на рахунок адвоката Якименка О.В. 14.500 грн за надання правової допомоги згідно договору №2008-89/25 від 20.08.2025.

Надаючи правову оцінку наданим позивачем доказам щодо понесення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що адміністративна справа №420/32998/25 є справою незначної складності, судові засідання в цій справі не призначались, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові, що спрощувало роботу адвоката при підготовці, а тому, на думку суду, підготовка позовної заяви не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

У постанові від 6 серпня 2024 року у справі № 910/11597/23 Верховний Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

При цьому, судом також враховані висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, на яку також посилається представник позивача: «…розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг….».

Виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, дійшов висновку, що стягнута має бути сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.2, 72, 77, 78, 90, 120, 134, 139, 241-246, 258, 262, 295 КАС України КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_14 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо формування та направлення звернення до органів Національної поліції про «розшук/доставлення» ОСОБА_1 відносно неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_16 вилучити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (в тому числі із систем «Оберіг» та «Резерв+») відомості про ОСОБА_1 як про особу, що порушила правила військового обліку, сформувати та направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, та відкликати електронне звернення від 09.08.2025 до органів Національної поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_14 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_14 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

Оригінал: reyestr.court.gov.ua