Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №308/18132/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/18132/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 лютого 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Джуги С.Д., Мацунича М.В.,

за участі секретаря – Плешинець З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич Василь Петрович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2025 року (суддя Логойда І.В., повний текст рішення складено 07.10.2025) у справі № 308/18132/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості майна, набутого у зареєстрованому шлюбі,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення вартості майна, набутого у зареєстрованому шлюбі, в якому просив:

1) визнати добудову площею 11.1 кв.м. до квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 146 008 грн та судові витрати у справі в сумі 37 500 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що із 17.12.1993 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2023, котре залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01.08.2024.

На підставі договору дарування від 05.12.2000 позивач подарував відповідачці квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,8 кв.м.

Вказував, що за час шлюбу сторони за спільні кошти здійснили дві добудови до цієї квартири - площами 4.5 кв.м. та 6.6 кв.м., внаслідок чого її загальна площа із 42,8 кв.м. збільшилася на 11,1 кв.м. і становить 53,9 кв.м.

Посилався на те, що у висновку судового експерта Павлича О.В. від 13.08.2024 № Д10/2024 зазначено, що вартість спірної квартири без добудов становить – 1 541 938 грн, а з добудованим 1 833 954 грн., тобто вартість квартири при належному введені в експлуатацію добудов збільшиться на 292 016 грн.

Позивач зазначав, що здійснена добудова загалом площею 11,1 кв.м. до квартири площею 42,08 кв.м. у розумінні ст. 62 СК України не є істотною, тому він не ставить питання визнання спільною сумісною власністю всієї квартири з добудовою.

Проте, набуте у власність у шлюбі нерухоме майно, а саме добудову до квартири вартістю 292 016 грн, слід визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснити його поділ, шляхом компенсації позивачу половини вартості цього майна, а сам об`єкт нерухомого майна (добудову) залишити у власності відповідачки.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення вартості майна набутого у зареєстрованому шлюбі – відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення суду подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич В.П. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідачка не заперечувала факту добудови до квартири та вартість такої, а лише зазначала про відсутність дозвільних документів на добудову.

Посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, вказує, що у випадку, коли суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя – не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя праві вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Вважає необґрунтованими посилання місцевого суду на висновки Верховного Суду у постановах від 06.03.2019 у справі № 361/4685/17, від 15.04.2020 у справі № 307/3957/14-ц, від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 562/542/19, від 15.11.2021 у справі № 279/790/18, від 17.11.2021 у справі № 182/4522/19, від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, оскільки такі зроблено за інших обставин справи, котрі не є тотожними обставинам справи, яка розглядається.

Зазначає, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами – не передбачено. До завершення будівництва (створення майна), введення до експлуатації, моменту державної реєстрації права власності на нього, особа вважається власником будівельних матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За позовом одного з подружжя, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 454/1678/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 158/2404/13-ц, від 12.02.2020 у справі № 488/3103/17-ц.

Заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін. Вказує, зокрема, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу квартири після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. Добудови до квартири за адресою АДРЕСА_2 не мають статусу нерухомого майна. Суб`єкт, який здійснив самочинне будівництво, не набуває права власності або іншого речового права на такий об`єкт. Згідно висновку експерта, вартість та площа квартири може збільшитися лише за умови належного введені в експлуатацію добудови. Матеріали справи не містять доказів введення в експлуатацію добудов до квартири. З огляду на обрани позивачем спосіб захисту вважає, що суд підставно відмовив у задоволенні позову.

Межі розгляду справи, явка учасників справи, позиція суду

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, позиції представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 СК регламентовано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 537/541/23.

При поділі майна подружжя, у тому числі у спосіб стягнення на користь одного з подружжя компенсації вартості його частки, указане майно повинно бути наявним на час розгляду справи.

Згідно вимог частини першої ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 17.12.1993 між сторонами було зареєстровано шлюб, що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.09.2023 у справі №308/8304/23, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 01.08.2024, що набрала законної сили 01.08.2024.

На підставі нотаріально-посвідченого договором дарування від 05.12.2000, зареєстрованого за № 7-3079, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат житловою площею 27,1 кв.м, загальною площею 42,8 кв.м. (а.с. 11).

Згідно з доданою до позовної заяви інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.10.2023 № 350508628, на час формування такої довідки відомості про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно – відсутні (а.с. 12).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.02.2026 № 462924667 – за ОСОБА_2 27.08.2024 зареєстровано право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з двох кімнат житловою площею 27,1 кв.м, загальною площею 42,8 кв.м.

Підставою для реєстрації права власності за відповідачкою значиться договір дарування від 05.12.2000 № 7-3079.

Квартира у АДРЕСА_2 , набута ОСОБА_2 за час шлюбу на підставі договору дарування від 05.12.2000 – є особистою приватною власністю дружини.

На замовлення адвоката Шпуганича В.П., що діє в інтересах ОСОБА_1 , експертом Павличем О.В. було проведено будівельно-технічне дослідження, на вирішення якого поставлено наступні питання:

1)Яка характеристика та вартість квартири АДРЕСА_1 ?

2)Як змінилася площа зазначеної квартири у період з дати набуття її у власність ОСОБА_2 у 2000 р. та на момент дослідження?

3)Чи є такі зміни в квартирі істотними у розумінні вимог ст. 62 СК України?

Згідно з висновком експерта за результатом проведеного будівельно-технічного дослідження від 13.08.2024 №Д10/2024, надано висновки:

1) Станом на час проведення експертизи до квартири АДРЕСА_1 добудовано дві добудови як це вказано на рис.2. Вартість квартири без добудов становить – 1 541 938 грн., що в еквіваленті на долари США при курсі НБУ станом на 13.08.2024 (41,11 грн/США) складає 37 507,61 $, а з добудованим 1 833 954 грн., що в еквіваленті на долари США при курсі НБУ станом на 13.08.2024 (41,11 грн/США) складе 44 610,90 $. Тобто вартість квартири при належному введені в експлуатацію добудов збільшиться на 1833954-1541938= 292 016 грн, що в еквіваленті на долари США при курсі НБУ станом на 13.08.2024 (41,11 грн/США) склад 7 103,28 $.

2) Площа квартири АДРЕСА_1 у період з дати набуття її у власність ОСОБА_2 у 2000 р. та на момент дослідження збільшилася на 11,1 кв.м, при цьому дозвільні документи на добудову експерту не надано.

3) Питання щодо істотності змін виходить за межі компетенції експерта, так як відповідне питання надає суд.

Отже, у висновку міститься виключно ймовірнісне припущення про те, що вартість квартири за умови майбутнього належного введення в експлуатацію добудов – збільшиться на 292 016 грн.

Такі висновки експертом зроблено без надання йому дозвільних документів на добудову.

Як зазначалось вище, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно міститься інформація щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру у АДРЕСА_2 , загальною площею 42,8 кв.м. – такої ж площі, що зазначена у договорі дарування квартири від 05.12.2000.

При цьому до матеріалів справи позивачем не надано доказів коли були розпочаті будівельні роботи об`єкту (добудови), отримання дозвільних документів на проведення спірної добудови, доказів завершення будівництва чи звернення сторін до компетентних органів щодо введення його в експлуатацію у встановленому законом порядку, та відповідно, що питання прийняття в експлуатацію спірної добудови було предметом розгляду компетентного державного органу, чи приймалося органом відповідне рішення з даного питання.

Судова колегія зазначає, що будівництво або реконструкція (добудова) без отримання дозвільних документів заборонені. Здійснення добудови без дозвільних документів, що дають право виконувати будівельні роботи, кваліфікується як самочинне будівництво, що унеможливлює набуття права власності на цей об`єкт.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, тому не може бути предметом поділу, зробив Верховний Суд у постановах від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21 та інших.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша та друга статті 376 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

На підтвердження здійснення будівництва спірної добудови, своєї участі у її зведенні, позивач просив у суді першої інстанції допитати свідків.

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 , надав показання, що він є сусідом, добудова здійснена на початку 2000 років, будувалася під час перебування сторін у шлюбі, точніше з 1996 року по 2001 рік. Наразі добудова у придатному стані, має вікна, двері. На даний час там проживає відповідачка і діти.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні в суді першої інстанції, надав показання, що проживає у АДРЕСА_3 , знайомий зі сторонами. У 2008 році позивач почав будувати, оскільки цікавився у нього розцінками, як проводити роботи, особисто йому пропонував, однак, на той час був зайнятий. Ця прибудова готова, там проживає жінка, він приходив до них місяць тому з приводу оплати за інтернет. Будівництвом займався ОСОБА_6 , такий питав, людей шукав, сам є будівельником з вищою політехнічною освітою. Початок робіт був у 2008 році, зводили фундамент, стіни, стосовно іншого йому було не цікаво, не пам`ятає. Саме будівництво пам`ятає, оскільки були люди, рух був.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні в суді першої інстанції, надала показання, що проживає у АДРЕСА_4 , працює у сфері нерухомості 30 років, є платником податків, ФОП, з відповідачкою перебуває у робочих стосунках. Зазначала, що до неї звернувся позивач і просив оформити документи з приводу дозволу на прибудову квартири – міська рада надала дозвіл за умови прибудови у межах дворику, без виходу на центральну частину вулиці, не виходячи за межі верхнього приміщення. Це відбувалося у 2008-2010 роках, з відповідачкою свідок не контактувала, з позивачем так. На питання чи знала про власника відповіла, що, мабуть, позивач, оскільки такий був замовником, перевіряла документи, інакше би не звернувся.

Судова колегія зауважує, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Таким чином, обставини щодо завершення будівництва (реконструкції, добудови), введення в експлуатацію, виникнення права власності повинні доводитися відповідними письмовими доказами та не можуть доводитися показаннями свідків.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до ч.2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Апеляційний суд враховує також правові позиції Верховного Суду з аналогічних спорів, згідно яких у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання (набуття) майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60 СК України.

Відповідно до положень ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» ч. 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності»).

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі – Інструкція № 55) передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Прибудова – вид реконструкції, при якій збільшується площа забудови шляхом створення нових приміщень, що безпосередньо прилягають до зовнішніх стін об`єкта нерухомості.

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься у пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція – це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Отже, у розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 420/13307/23 зазначено, що: «до реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Це правило застосовується лише при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.

Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права».

У даній справі встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів коли були розпочаті будівельні роботи об`єкту, отримання дозвільних документів на проведення спірної добудови, доказів завершення її будівництва чи звернення сторін до компетентних органів щодо введення його в експлуатацію у встановленому законом порядку, що питання прийняття в експлуатацію спірної добудови було предметом розгляду компетентного державного органу, чи приймалося органом відповідне рішення з даного питання.

Питання щодо поділу об`єкта нерухомого майна може розглядатись лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та виникнення (визнання) права власності на нього відповідно до закону.

Таким чином, добудова, загальною площею 11,1 кв.м., що є самочинно збудованою та не введена в експлуатацію, за обставинами даної справи не може бути предметом для визнання її об`єктом права (спільної сумісної) власності, і стягнення позивачу компенсації вартості частки як наслідку неможливості здійснення його поділу.

Доводи позивача про те, що спірну добудову набуто сторонами у власність під час шлюбу – є голослівними та необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами набуття одним із подружжя права власності на спірну добудову, не підтверджено набуття добудови у власність подружжям у період шлюбу, не підтверджено виникнення права спільної сумісної власності подружжя на таке майно.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №454/1678/16-ц, від 11.09.2019 у справі №158/2404/13-ц, від 12.02.2020 у справі №488/3103/17-ц, у яких викладено правові висновки, згідно з якими: «за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток».

Висновки у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 454/1678/16-ц зроблені у спорі про визнання об`єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, стосувалися житлового будинку який експлуатується за своїм функціональним призначенням, на відповідача оформлено земельну ділянку та дозвільні документи на будівництво будинку, проте право власності на нього не оформлювалося з вини відповідача, який ухилявся від вчинення дій, направлених на оформлення свідоцтва про право власності.

Висновки у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №488/3103/17-ц стосувалися обставин, за яких земельна ділянка була придбана сторонами у шлюбі, участь обох сторін у будівництві будинку знайшли своє доказове підтвердження, відносно об`єкту подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проте відповідач не реєстрував право власності на цей об`єкт будівництва, чим порушував права позивачки.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №158/2404/13-ц, було зазначено, зокрема, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, однак позивач таких вимог не заявляла, а захист прав співвласника у зазначений спосіб можливий у судовому порядку лише у разі пред`явлення такого позову.

У справі, що розглядається апеляційним судом, позивач ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання об`єкта незавершеного будівництва об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, не доводив його ступеня готовності, можливість доведення будівництва до кінця, ухилення відповідачки від введення об`єкта в експлуатацію. При цьому за обставинами даної справи встановлені інші відмінні обставини, за яких спірне будівництво вчинене без дозвільних документів та має ознаки самочинного.

Саме по собі посилання на здійснення позивачем спірного будівництва (котре має ознаки самочинного), наявність його трудових затрат (власної праці), за обставинами даної справи не є підставами для стягнення компенсації вартості частки у такому об`єкті нерухомого майна в порядку поділу цього майна між подружжям, оскільки право власності на самочинно збудоване майно не виникає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник посилаючись на висновки Верховного Суду щодо поділу незавершеного будівництва, намагається підмінити підстави позову, котрі не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 не заявлялися та за фактичними обставинами справи вбачається здійснення самочинного будівництва.

За таких обставин, суд першої інстанції, визначаючи правовий статус спірного майна, дійшов правильного висновку про те, що об`єкт будівництва (з ознаками самочинного будівництва) не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права, спірна добудова не є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя та відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача компенсації вартості його частки у такому майні в порядку його поділу.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, судова колегія зазначає, що у цій постанові зазначено, що: «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. У випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя – не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі».

Судова колегія зазначає, що висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц були зроблені за інших фактичних обставин справи, стосувалися переобладнання житлової квартири у нежитлове приміщення, на яке оформлено право власності, видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів після реконструкції квартири, проведено державну реєстрацію права власності на такий об`єкт нерухомості.

Отже, вищевказані обставини відрізняються від обставин справи, яка розглядається апеляційним судом, а висновки у ній є нерелевантними до спірних правовідносин.

Судова колегія звертає увагу, що у випадку якщо право власності на спірне нерухоме майно (добудову площею 11,1 кв.м.) буде зареєстровано за власником ( ОСОБА_2 ), позивач не позбавлений права звертатися із позовом про відшкодування витрат на здійснене будівництво.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, які відповідають обставинам справи, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич Василь Петрович – залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.

Головуюча:

Судді: