Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №308/17001/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/17001/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

17 лютого 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Чепки В. В., за участі секретаря судового засідання – Авдєєвої К. Т., представника позивача Німець О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Німець Олена Михайлівна, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів,

встановив:

14.11.2025 позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітніх синів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3 866 250 грн.

В обґрунтування зазначає, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.12.2019 розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишено проживати разом матір`ю; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500,00 (дві тисячі п?ятсот грн. 00 коп.) грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду 14 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, а також ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500,00 (дві тисячі п?ятсот грн. 00 коп.) грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду 14 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

3 огляду на те, що відповідач добровільно не платив аліменти позивач звернулася до Державної виконавчої служби про примусове стягнення аліментів у розмірі 2500 грн., щомісячно на кожну дитину.

Однак, станом на 01.10.2025 за даними державного виконавця утворилася заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітніх дітей у загальному розмірі заборгованості 385000 гривень.

Позивач зазначає, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача.

Посилаючись на ч. 1 ст. 196 СК України, відповідно до якої при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення, розмір якої позивач за період з 14 червня 2019 р. по 14 листопада 2025 р. нарахувала у сумі 3 866 250 грн., яку просить стягнути у судовому порядку.

Водночас просить стягнути з відповідача понесені позивачкою судові витрати.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.11.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 16.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті з викликом сторін.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві. Водночас просила стягнути з відповідача понесені позивачкою витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 15 000 грн та витрати по сплаті судового збору, понесення яких є документально підтвердженим наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, причини неявки суду невідомі. Відзиву у визначений судом строк відповідач не надіслав.

Згідно з ч.8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За загальним правилом ч.1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на викладене та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, наданою у письмовому клопотанні про розгляд справи без участі, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.12.2019 у справі № 308/6793/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – служба у справах дітей Ужгородської міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітніх дітей та стягнення аліментів, задоволено. Шлюб, зареєстрований 27 червня 2013 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, про що складено відповідний актовий запис № 221, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розірвано. Малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500,00 (дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду 14 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2500,00 (дві тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) грн., але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивачки до суду 14 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий документ у вказаній справі позивачкою було пред`явлено до примусового виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» - АСВП 62085079.

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виконавчий лист №308/6793/19 від 23.12.2029, складеного державним виконавцем Дидюк Б. О. 02.10.2025, вбачається, що за період з червня 2019 по жовтень 2025 за відповідачем перед позивачкою утворилася заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 385 000 грн.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Системне тлумачення вказаних норм дає підстави дійти висновку, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то у платника аліментів відсутня вина у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Пленум Верховного Суду України в п.22 Постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст.197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За правовою природою аліментні зобов`язання це періодичні платежі, які боржник зобов`язаний сплачувати щомісяця і несвоєчасна сплата яких передбачає настання негативних наслідків матеріального характеру у вигляді стягнення неустойки (пені). Оскільки неустойка у вигляді пені обчислюється у відсотках від суми невиконаних або неналежно виконаних зобов`язань, які виникають у боржника щомісяця, то й пеня має триваючий характер і обчислюється за прострочення кожного зобов`язання окремо.

Отже, з урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов`язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

Так, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182, частина перша статті 200 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

Встановлене частиною першою статті 196 СК України правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто, формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Зазначені висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18), у зв`язку із чим відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі №569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) та від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18).

Так, у відповідача наявна заборгованість по сплаті аліментів, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця Дніпровського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у розмірі 385 000 грн. станом на 01.10.2025 р.

Позивачка додала розрахунок пені на заборгованість зі сплати аліментів у період з 14 червня 2019 р. по 14 листопада 2025 р. на суму 3 866 250 грн., у який відповідач не здійснив жодних платежів за сплати аліментів на утримання дітей. Позивачкою взято для розрахунку суму присуджених аліментів у розмірі 5000 грн. щомісячно та пораховано пеню за кількість днів прострочки щомісячно станом на 14.11.2025 року.

Відомостей про те, що платник аліментів вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, відповідач не надав.

Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Позивачка пред`явила позов про стягнення пені за несплату аліментів у період з 14 червня 2019 р. по 14 листопада 2025 р., відтак розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

З довідки державного виконавця вбачається, що у відповідача виникла заборгованість зі сплати аліментів з червня 2019 по жовтень 2025 За період з 14 червня 2019 р. по 14 листопада 2025 р. у розмірі 2500 грн. щомісячно на кожну дитину (разом на двох дітей в розмірі 5000 грн.). Відтак, за вказаний період заборгованість становить 385 000 грн.

Саме у такому розмірі підлягає стягненню з платника аліментів пеня на заборгованість зі сплати аліментів.

Так, у постанові від 25 квітня 2018 року по справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

З довідки-розрахунку заборгованості від 02.10.2025 вбачається, що ОСОБА_2 у спірний період взагалі не сплачував аліменти на утримання дітей. Докази наявності поважних причин їх несплати у суду відсутні.

З огляду на викладене, вимоги позивачки про стягнення з відповідача пені за несплату заборгованості по аліментах підлягають задоволенню частково у розмірі 385 000 грн.

Щодо стягнення суми витрат на правничу допомогу.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач здійснив витрати на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 15 000 грн., що підтверджується наступними документами:

- детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом;

- договором про надання правничої допомоги № 118-10/25 від 27.10.2025;

- платіжною інструкцією № 5314172773261919 від 10.11.2025 на суму 15 000 грн.

Так, у відповідності до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Статтею 30 Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

Згідно з правилами п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

З точки зору ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідач з клопотанням про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звертався.

Разом з тим, суд враховує, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.

Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятою та шостої статті 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов до переконання, що позивачем підтверджено належними й допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу, а розмір витрат є співмірним зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, зазначеними у відповідному описі робіт. Витрати безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи.

З огляду на відсутність клопотання відповідача із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати судові витрати, а саме: 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Оскільки позивач за даною категорією справ звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Німець Олена Михайлівна, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) у зв`язку із наявністю заборгованості зі сплати аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за невиконання зобов`язання зі сплати аліментів у розмірі 385 000 (триста вісімдесят п`ять тисяч) грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. та 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. витрат по сплаті судового збору.

У решті позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованийв АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В. В. Чепка