Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №302/1280/25 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1280/25

Провадження № 2/302/37/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в повному обсязі)

09 лютого 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Кривка В. П.,

з участю: секретарка судового засідання Липей В.В.,

позивачка – ОСОБА_1 ,

представник позивачки – адвокат Лукачко І.Й.,

відповідачка – ОСОБА_2 ,

представник відповідачки – адвокат Полянський В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 2122487204:01:001:0007 і перенесення малої архітектурної форми (вагончика) в інше місце,-

В С Т А Н О В И В:

Зазначений позов подано до суду 09.09.2025 з таким обґрунтуванням вимог.

Позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122487204:01:001:0007, яка надана їй на підставі рішення Син.Полянської сільської ради № 13 від 20.01.2005 і згідно з виданим цією ж радою державним актом на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯД №538617 за адресою місця розташування житлового будинку в АДРЕСА_1 , що знаходяться на території Синевирської сільської ради.

Відповідачка ОСОБА_2 встановила за усною домовленістю з позивачкою на зазначеній земельній ділянці розбірну конструкцію малої архітектурної форми для торгівлі і сторони обумовили термін оренди з 2005 по 2009 роки. Відповідачка протягом кількох років використовувала торговий павільйон. Проте останні 15 років не здійснює торговельну діяльність. Позивачка поштою надіслала відповідачці письмову вимогу звільнити земельну ділянку добровільно, тобто забрати (павільйон-«вагончик»). Натомість відповідачка письмово повідомила позивачку про те, що її вимоги є безпідставними.

Позивачка покликається на застосування судом положень статей 317, 319 ч.4-376, 386, 391 ЦК України і просить суд зобов`язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні належною позивачці земельною ділянкою шляхом перенесення малої архітектурної форми (вагончика) в інше місце.

Винесені в справі процесуальні рішення:

- згідно з ухвалою судді від 12.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено підготовче провадження;

- згідно з ухвалою суду від 28.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті;

- згідно з ухвалою суду від 02.02.2026 задоволено клопотання представника відповідачки про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення Іршавського районного суду Закарпатської області.

Позиції сторін за змістом процесуальних заяв.

Позивачка і її представник у судовому засіданні позовні вимоги та їх обґрунтування підтримали повністю, підтримали обґрунтування за змістом відповіді на відзив на позов, а також надали додаткові пояснення, які зводяться до такого.

Мати позивачки раніше володіла і користувалась земельною ділянкою, що є предметом спору і за усною домовленістю за 500 доларів США дозволила відповідачці використовувати земельну ділянку для розміщення торгового павільйона. Натомість Син.Полянська сільська рада вимагала оформити домовленості договором для належної сплати відповідачкою та її чоловіком податків і при оформленні державного акта на позивачку не включила спірну земельну ділянку до площі земельної ділянки позивачки і надалі сільська рада уклала з відповідачкою договори оренди земельної ділянки, які не були у встановленому порядку зареєстровані в органі Держгеокадастру України. Позивачка також повідомила, що станом на час виникнення спору вона зверталась до сільської ради скласти відповідні документи про те, що їй як землевласнику заважає будівля павільйону, в якій відповідачка припинила здійснювати торговельну діяльність кілька років тому. Натомість сільська рада відмовила позивачці, усно пояснивши, що вона не має відношення до спірної земельної ділянки. Окрім цього, відповідачка неправомірно покликається на виготовлену технічну документацію на спірну земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 2122487204:01:003:0010, бо така ділянка не зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме нам йно.

Відповідачка і її представник позов заперечили повністю, покликаючись на таке обґрунтування за змістом відзиву на позов та пояснень у судовому засіданні.

Позивачка не надала в справу жодних належних, допустимих доказів у вигляді документів, що на її земельній ділянці розміщено збірно-розбірну конструкцію МАФ для торгівлі, а також не надала документів, що вона є власником чи користувачем спірної земельної ділянки. Відповідачка також заперечила домовленості з позивачкою, на які вона покликається в позовній заяві з приводу оренди земельної ділянки в період 2005-2009 років. Сторона відповідачки звертає увагу суду на те, що відповідачка дійсно встановила на земельній ділянці, яка межує із земельною ділянкою позивачки, торговий павільйон, але з дозволу розпорядника землі Син.Полянської сільської ради на підставі укладених договорів оренди в 2005 та 2008 роках. У державному акті, який надано позивачкою в справу, зазначено на плані земельної ділянки, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122487204:01:001:0007 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 538617 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 . Окрім цього, у 2008 році ОСОБА_2 виготовила на земельну ділянку, на якій знаходиться вище зазначена конструкція МАФ, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2122487204:01:003:0010. Відповідно до акта встановлення та погодження меж земельної ділянки від 08.10.2007 позивачка, яка на той час мала прізвище ОСОБА_3 (дошлюбне) погодила межі земельної ділянки, на якій розміщений торговельний вагончик (МАФ). Сторона відповідача також покликається на те, що рішенням № 11 від 20.01.2005 Синевирсько-Полянської сільської ради надано ОСОБА_2 в оренду строком на п`ять років земельну ділянку площею 0,0162 га, яка знаходиться в межах населеного пункту Свобода в урочищі «Свобода» для розміщення літнього павільйону.

Встановлені судом обставини.

Позивачка ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на території Синевирської сільської ради (раніше територія Син.Полянської сільської ради). Це підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, яке видано згідно з рішенням виконкому Син.Полянської сільської ради № 27 від 02.08.2011, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованим 03.07.2025 про реєстрацію зазначеного об`єкта нерухомого майна номер 3166571021120 на підставі рішення державного реєстратора Міжгірської селищної ради Юрик Л.М. від 03.07.2025.

Позивачка також є власником земельної ділянки площею 0,1351 га в селі Свобода урочище «Свобода» кадастровий номер 2122487204:01:001:0007 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №538617, виданим Син.Полянською сільською радою 21.04.2008 на підставі рішення цієї ж ради від 20.01.2005 № 13 з реєстрацією в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2122487204-0108070600001. Зазначена земельна ділянка також зареєстрована в Державному реєстрі речових прав 21.10.2024 на підставі рішення державного реєстратора Колочавської сільської ради Галай В.В. від 28.10.2024 з присвоєнням реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна 3031968021224.

Зазначена земельна ділянка згідно з планом меж, відображеним у державному акті, межує із землями загального користування і землями сільської ради, а також із земельної ділянкою ОСОБА_2 (на плані від «Б до В»).

Згідно з рішенням Син.Полянської сільської ради № 11 від 20.01.2005 ОСОБА_2 , мешканці АДРЕСА_2 , надано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,0162 га в селі Свобода в урочищі «Свобода» для розміщення літнього павільйону. На підставі цього рішення 29.06.2005 між ОСОБА_2 і Син.Полянською сільською радою укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки з реєстрацією в Міжгірському районному відділі земельних ресурсів в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.06.2005 за № 95.

Згідно з договором оренди землі від 04.11.2008 на підставі вище зазначеного рішення сільської ради сільський голова Син.Полянської сільської ради і ОСОБА_2 уклали новий договір оренди земельної ділянки площею 0,0162 га, що знаходиться у вище зазначеному місці, строком на 5 років з визначенням іншого розміру орендної плати, з тим же цільовим призначенням (для розміщення тимчасової споруди). Цей договір також зареєстровано в Міжгірському районному відділі центру ДЗК 03.11.2008 за номером 2122487204-0408070600006.

Згідно з актом встановлення та погодження меж земельної ділянки від 08.10.2007, складеним представником Міжгірського відділу Центру ДЗК ОСОБА_5 у присутності суміжних землекористувачів (Син.Полянська сільська рада, НПП «Синевир», громадянка ОСОБА_6 ) установлено в натурі межі зазначеної земельної ділянки та зафіксовано відсутність заперечень з боку цих суміжних землекористувачів, що скріплено їх підписами. Цей акт підписано представниками Син.Полянської сільської ради, Міжгірського відділу Центру ДЗК, представником земельного відділу, представником від НПП «Синевир» і від імені громадянки ОСОБА_3 та скріплено печатками установ, підприємства і сільської ради.

ОСОБА_2 замовляла виготовлення технічної документації на раніше орендовану земельну ділянку площею 0,0162 га в селі Свобода в урочищі «Свобода», якій присвоєно кадастровий номер 2122487204:01:003:0010. Станом на час розгляду справи по суті зазначена земельна ділянка не внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сторонами визнано в судовому засіданні, що земельна ділянка, яка належить позивачці ОСОБА_1 (реквізити зазначені вище) і земельна ділянка, користувачем (орендарем) якої була ОСОБА_2 межують між собою як це зазначено на плані земельної ділянки в держаному акті, виданому ОСОБА_1 . Сторони підтвердили в судовому засіданні, що на зазначеній земельній ділянці ОСОБА_2 розмістила торговий павільйон (типу «вагончик»), в якому здійснювала торговельну діяльність, а також те, що станом на час розгляду справи ця діяльність не здійснюється, а зазначена тимчасова споруда знаходиться в межах площі 0,0162 га, яка надавалась в оренду ОСОБА_2 на підставі вище зазначених документів.

Сторони також визнали, що в серпні 2025 року позивачка ОСОБА_1 поштою надсилала, а ОСОБА_2 отримувала письмові листи з вимогою забрати споруду (павільйон-«вагончик»). Відповідно поштовим відправленням ОСОБА_1 отримала відповідь письмову від ОСОБА_2 , що її вимоги безпідставні.

Оцінивши встановлені обставини, зміст позовних вимог, позиції сторін за змістом процесуальних заяв, доводи сторін і їх представників у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування.

Статті 317, 319 Цивільного кодексу України передбачають, що власникові належать права володіння, користування і розпорядження своїм майном, які зокрема, означають можливість належним чином використовувати річ для своїх потреб за її призначенням; при здійснення права власності власник зобов`язаний дотримуватись вимог закону і моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з статтями 386, 391 ЦК України власник, права якого порушені, має право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би вони й не були пов`язані з порушенням володіння, та право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

Стаття 152 Земельного кодексу України передбачає:

- держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю;

- власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків;

- захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з статтею 81 частиною першою ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Обґрунтування висновку суду.

З установлених обставин справи видно, що позивачка ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки площею 0,0162 га в урочищі «Свобода» в селі Свобода, що знаходяться станом на час розгляду справи на території Синевирської територіальної громади, до якої унаслідок адміністративно-територіального устрою в Україні включено територію колишньої Син.Полянської сільської ради. ОСОБА_1 також не подала жодного належного, достовірного, допустимого доказу, що зазначена спірна земельна ділянка належала їй у минулому чи перебувала в її користуванні. У зв`язку з цим суд відхиляє доводи ОСОБА_1 у судовому засіданні, що ця земельна ділянка належала раніше матері, яка надавала згоду на передачу цієї земельної ділянки в оренду ОСОБА_7 . Жодного доказу про це в справу не подано, зокрема письмового договору, розписки про отримання коштів у вигляді орендної плати (одноразово чи періодичними платежами) тощо.

Натомість у справі достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка, якою користувалась на умовах оренди за договорами і рішенням Син.Полянської сільської ради відповідачка ОСОБА_2 , межує із земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_1 на праві власності з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. ОСОБА_1 підписала акт встановлення і погодження меж цих ділянок. Доказів спростування твердження про сумнівність приналежності її підпису в акті встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 08.10.2007, що є предметом спору, у справу не подано. Натомість у державному акті на право власності, виданому 21.04.2008, на земельну ділянку площею 0,1371 га, яка належить ОСОБА_1 , на плані (опис меж) цієї ділянки зазначено, що суміжним користувачем на проміжку межі від «Б до В» є саме ОСОБА_2 .

Отже, суд установив, що ОСОБА_1 неправомірно претендує на користування земельною ділянкою, якою раніше користувалась на умовах оренди з дозволів сільської ради ОСОБА_2 . Адже саме сільська рада як власник і розпорядник земель комунальної власності (станом на час розгляду справи - Синевирська сільська рада) має право позовної вимоги для захисту порушених, невизнаних прав та інтересів у судовому порядку.

Відповідачкою ОСОБА_1 також не надано доказів того, що розміщений на суміжній земельній ділянці торговий павільйон (тимчасова споруда, не пов`язана фундаментом із землею) наносить їй шкоду як суміжному землевласнику, що використовує надану у власність земельну ділянку для будівництва житлового будинку, господарських споруд і їх обслуговування. Зокрема, у справу не подано актів, компетентних контролюючих служб та установ, актів комісії сільської ради, фото чи відеозйомок тощо.

Покликання відповідачки у судовому засіданні, що Син.Полянською сільською радою її звернення були не зафіксовані чи зігноровані суд не бере до уваги. Адже доказів такого звернення в письмовому вигляді у справу не подано. Натомість, починаючи з 2020 року Син. Полянська сільська рада об`єднана в територіальну громаду з Синевирською сільською радою, а тому остання є правонаступником зазначеного органу місцевого самоврядування і є розпорядником земель комунальної власності станом на час розгляду справи. Сторона позивача також не зверталась до Синевирської сільської ради із заявою про вирішення розглядуваного судом спору, а також не подавала клопотання на підготовчому судовому засіданні чи на стадії перед початком розгляду справи по суті про залучення зазначеного органу місцевого самоврядування в цивільне провадження відповідно до певних положень ЦПК України.

З огляду на викладене суд дійшов переконання, що не має підстав для застосування положень статті 391 ЦК України, частин 2,3 статті 152 ЗК України, бо стороною позивача не виконано положень статті 81 ч.1 ЦПК України. Натомість сторона відповідачки послідовними і обґрунтованими запереченнями позову та поданими доказами спростувала позовні вимоги.

Судових витрат до стягнення чи повернення, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у справі не має.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити повністю в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо в Закарпатський апеляційний суд або через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили згідно з ст. 273 ЦПК України.

Повне рішення складено 17.02.2026 року.

Суддя В. П. Кривка