Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №127/33111/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/33111/25

Провадження № 2/127/7432/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 03 травня 2009 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц.

У шлюбі сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 16 травня 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції.

Рішенням Вінницький міський суд Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц з позивача на користь відповідача було стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позивач зазначає, що належним чином виконував рішення суду, сплачуючи аліменти шляхом їх щомісячного відрахування із заробітної плати за місцем офіційного працевлаштування у КНВО «Форт» МВС України, де працює з 27 лютого 2017 року на посаді монтажника санітарно-технічних систем, що підтверджується довідкою від 26 вересня 2025 року №105-к. Відповідно до звіту про здійснені відрахування та виплати за 2025 рік, аліменти утримувались із заробітної плати позивача включно по вересень 2025 року.

Разом з тим позивач вказує, що з 20 квітня 2025 року неповнолітній син фактично проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини, за твердженням позивача, підтверджуються заявою власника житла ОСОБА_4 від 01 жовтня 2025 року та показами сусідки ОСОБА_5 .

З метою документального підтвердження умов проживання дитини позивач звертався 14 вересня 2025 року до Служби у справах дітей Вінницької міської ради із заявою про складання акта обстеження умов проживання дитини, однак листом від 25 вересня 2025 року йому було відмовлено у проведенні такого обстеження.

Позивач зазначає, що син, який досяг чотирнадцятирічного віку, виявив бажання проживати разом із батьком та не має наміру проживати з матір`ю.

Спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини відсутній, рішення суду з цього питання не ухвалювалось.

Крім того, позивач зазначає, що повністю забезпечує матеріальне утримання дитини, зокрема харчування, проживання, побутові потреби, розвиток та навчання. Син навчається у загальноосвітній школі №9 м. Вінниці, а також проходить додаткове навчання у приватному ліцеї «Онлайн-школа «Альтернатива», що підтверджується довідкою №848 від 15 жовтня 2025 року та випискою з банківського рахунку позивача. Вартість навчання, за наданою інформацією, становить 1050 грн щомісячно, при цьому саме позивач зазначений як контактна особа учня та здійснює оплату навчання.

На думку позивача, з квітня 2025 року відповідач продовжує отримувати аліменти, однак фактично дитина перебуває на повному утриманні батька.

Отже, подальше стягнення аліментів на користь відповідача суперечить вимогам статті 181 Сімейного кодексу України, відповідно до якої аліменти присуджуються на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Позивач посилається на положення статей 179, 181, 192 СК України, частину четверту статті 273 ЦПК України, а також правові висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постановах від 04 вересня 2019 року у справі №711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц та від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21, відповідно до яких зміна фактичних обставин, зокрема проживання дитини з іншим із батьків, є підставою для звернення до суду з позовом про припинення стягнення аліментів.

У зв`язку із викладеним позивач просить припинити стягнення з нього аліментів, які стягуються на підставі рішення Вінницький міський суд Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц, на користь відповідача на утримання сина, починаючи з моменту ухвалення рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 23.10.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем відзиву на позовну заяву подано не було.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2025року підготовче провадження у цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав додатковий доказ — акт обстеження житлових умов проживання дитини від 12.12.2025 року. Доказів, які б спростовували доводи позивача щодо фактичного проживання дитини разом із ним та її перебування на його повному утриманні, суду не подано.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, хоча належним чином повідомлялась про час і місце розгляду справи.

Судом установлено, що відповідач у підготовчому судовому засіданні 29.12.2025 року брала участь, не заперечила проти припиненні стягнення аліментів, однак заперечила щодо підстав позову. При цьому вона підтвердила факт проживання сина разом із батьком.

Разом з тим у подальші судові засідання відповідач повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, доказів поважності причин не надала, письмових заперечень та належних доказів на підтвердження своїх доводів до суду не подала.

Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, якщо суд не визнає її явку обов`язковою.

Судом установлено, що відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, що підтверджується матеріалами справи. Підстав для обов`язкового визнання її явки судом не встановлено.

Дослідивши матеріали справи надані стороною позивача докази, пояснення сторони позивача, суд приходить до наступного.

Судом установлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття.

Як убачається з довідки КНВО «Форт» МВС України від 26.09.2025 №105-к та звіту про здійснені відрахування, позивач з 27.02.2017 року офіційно працевлаштований та належним чином виконував обов`язок зі сплати аліментів, які утримувалися із його заробітної плати включно по вересень 2025 року.

Разом із тим у ході судового розгляду встановлено, що з 20 квітня 2025 року неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на його повному матеріальному забезпеченні, що підтверджується письмовими доказами, зокрема актом обстеження житлових умов проживання дитини від 12.12.2025 року, завіреним начальником служби у справах дітей Вінницької міської ради, а також іншими доказами, наданими позивачем.

Зазначений акт складений уповноваженим органом, містить відомості про фактичне проживання дитини разом із батьком, належні побутові умови, забезпечення дитини окремим місцем для сну та навчання, необхідними речами, що свідчить про створення позивачем належних умов для розвитку та виховання сина. Підстав не довіряти зазначеному доказу судом не встановлено.

Судом у ході розгляду справи досліджено докази, що характеризують особу неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , умови його проживання, навчання, розвитку та матеріального забезпечення.

Із наданого свідоцтва про народження встановлено походження дитини від сторін у справі, що підтверджує наявність у них рівних батьківських прав та обов`язків відповідно до статті 141 СК України.

Судом враховано, що на момент розгляду справи дитина досягла 15-річного віку, є учнем закладу загальної середньої освіти №9 м. Вінниці, що свідчить про її залученість до освітнього процесу та соціалізацію у стабільному освітньому середовищі.

Крім того, досліджено довідку приватного ліцею «Онлайн-школа «Альтернатива» №848 від 15.10.2025 року, відповідно до якої ОСОБА_3 проходить додаткове навчання у зазначеному закладі. Із виписки банківського рахунку позивача вбачається систематична оплата вартості навчання у розмірі 1050 грн щомісячно. Такі обставини свідчать про належне забезпечення батьком додаткового освітнього розвитку дитини, спрямованого на підвищення рівня знань та формування конкурентних навичок.

Особливе значення суд надає акту обстеження житлових умов проживання дитини від 12.12.2025 року, завіреному начальником служби у справах дітей Вінницької міської ради. Із змісту акта вбачається, що дитина фактично проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 ; житлові умови є задовільними та відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; дитина забезпечена окремим спальним місцем, місцем для навчання, необхідними меблями, одягом, засобами гігієни та навчальним приладдям. Умови проживання сприяють фізичному, психологічному та інтелектуальному розвитку неповнолітнього.

Суд також бере до уваги, що дитина досягла віку, з якого відповідно до частини третьої статті 160 СК України має право самостійно визначати своє місце проживання. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 виявив чітке та послідовне бажання проживати разом із батьком, що узгоджується з його віком, рівнем розвитку та фактичними життєвими обставинами.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дитина: фактично постійно проживає з батьком; перебуває на його повному матеріальному утриманні; забезпечена належними житлово-побутовими умовами; охоплена системою загальної та додаткової освіти; має стабільне соціальне середовище та належний рівень батьківської турботи.

Жодних доказів, які б свідчили про неналежне виконання позивачем батьківських обов`язків або про наявність загроз для фізичного чи психоемоційного стану дитини, суду не надано.

Таким чином, сукупність досліджених доказів підтверджує, що проживання дитини разом із батьком відповідає її найкращим інтересам, забезпечує стабільність умов життя, навчання та розвитку, а також свідчить про фактичне здійснення позивачем повного утримання неповнолітнього.

Крім того, судом враховано, що на момент розгляду справи дитина досягла чотирнадцятирічного віку. Відповідно до частини третьої статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. З матеріалів справи вбачається, що син виявив бажання проживати з батьком, що сторонами не оспорюється, спір щодо визначення місця проживання дитини між сторонами відсутній.

Відповідно до частин першої, другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, а той із батьків, на ім`я якого вони виплачуються, зобов`язаний використовувати їх виключно в інтересах дитини.

Згідно зі статтею 181 СК України аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду з одного з батьків на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Отже, системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що правовою передумовою стягнення аліментів є проживання дитини разом із тим із батьків, на користь якого такі аліменти присуджені. У разі зміни фактичних обставин, а саме проживання дитини з іншим із батьків та перебування її на його утриманні, правова підстава для подальшого стягнення аліментів на користь попереднього одержувача відпадає.

Частиною четвертою статті 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право пред`явити новий позов про зміну або припинення таких платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 04 вересня 2019 року у справі №711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц та від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21, відповідно до яких зміна фактичного місця проживання дитини та її перебування на утриманні платника аліментів є підставою для припинення стягнення аліментів на користь іншого з батьків.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27 лютого 199Л року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна вимога кореспондується з положеннями ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267 - 271 СК України, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів.

Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

З аналізу вказаних статей вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - мати дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Судом встановлено, що з 20 квітня 2025 року неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що також не оспорюється відповідачкою.

Відповідно ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для припинення сплати аліментів.

Рішення про припинення стягнення аліментів повинно також відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки таке рішення не звільняє від обов`язку батька - платника аліментів утримувати дитину.

Наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір. Таке припинення стягнення аліментів можливе тоді, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 760/32225/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 307/1186/17, від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21, від 3 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, оскільки фактичне проживання дитини з особою, яка зобов`язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів, зокрема аліментів на утримання сина.

Оцінюючи доводи відповідача про нібито маніпулятивний вплив батька на формування позиції дитини, суд виходить із того, що такі твердження носять припущений характер та не підтверджені жодними належними й допустимими доказами у розумінні статей 76–81 ЦПК України.

Натомість у справі наявні об`єктивні докази фактичного проживання дитини з батьком та належного забезпечення умов її проживання — зокрема акт обстеження житлових умов від 12.12.2025 року, довідки з місця навчання та документи, що підтверджують утримання дитини позивачем.

Крім того, відповідач у підготовчому засіданні фактично підтвердила ключову обставину — проживання дитини разом із батьком, що відповідно до статті 82 ЦПК України не потребує доказування, оскільки не заперечується стороною.

Суд також враховує вік дитини (15 років), що відповідно до частини третьої статті 160 СК України надає їй право самостійно визначати місце свого проживання. Доказів того, що волевиявлення дитини є наслідком примусу, психологічного тиску чи інших неправомірних дій з боку батька, суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача не спростовують установлених судом обставин та не містять правових підстав для відмови у задоволенні позову, а її повторна неявка без поважних причин не перешкоджає вирішенню спору по суті на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідачки аліментів на утримання доньки неповнолітнього ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Вінницький міський суд Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц, а саме: з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття.

Припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, то припинення стягнення аліментів має бути з дати подання позову до суду.

Виходячи з вищевикладеного, суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд враховує, що позивач у поданій позовній заяві не заявляв вимоги про стягнення з відповідача понесених судових витрат, у тому числі судового збору, та не просив здійснити їх розподіл на його користь.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог та не виходить за їх межі. Оскільки вимога про стягнення судового збору з відповідача позивачем не заявлялася, підстав для вирішення питання про його стягнення суд не вбачає.

З огляду на викладене, судовий збір з відповідача не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,76-81, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, ст. ст. 10, 18, 180, 181, 182, 183, 192, 197, 273 Сімейного кодексу України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів задовольнити.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , які стягуються на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 лютого 2016 року у справі №127/27861/15-ц, на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення ним повноліття.

Припинення стягнення аліментів здійснюється з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: