Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №206/5106/25 — Самарський районний суд міста Дніпра

Справа 206/5106/25

Провадження 2/206/261/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Задорожній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про встановлення юридичного факту,

за участю :

позивача – ОСОБА_1 ,

неповнолітньої ОСОБА_3 ,

представника третьої особи - Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради – Воднєвій Н.В.

ВСТАНОВИВ:

9 вересня 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що він з 20 липня 2002 року до 22 листопада 2023 року перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , від якого вони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку війни в Україні відповідач виїхала за кордон, покинувши сім`ю, а дитина залишились на його утриманні. Відповідач приїздила в Україну лише один раз та самостійно звернулась з позовом про розлучення, а потім знову виїхала у Францію, де наразі проживає. Участі в утриманні та вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після виїзду за межі України, вона не приймає, в той час, як він проживаю разом із неповнолітньою донькою за

адресою: АДРЕСА_1 , де ним створені належні умови для

розвитку та навчання дитини, облаштована окрема кімната, шафа для одягу, стіл для занять,

дитина має власний комп`ютер, мобільний телефон, забезпечена їжею та одягом, що

підтверджується актом обстеження умов проживання складеному Управлінням-службою у

справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 21 лютого 2024 року.

Комісією Управління у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпропетровської міської

ради також встановлено, що ОСОБА_2 з 2022 року перебуває за кордоном, а саме у

Франції. Сама ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свого часу не

схотіла переїжджати до Франції щоб жити із відповідачем, оскільки хотіла проживати в

Україні поруч з батьком, продовжувати навчання в школі, а також підтримувати спілкування

зі своїми друзями, які також проживають у місті Дніпрі. Наразі виникла необхідність встановлення факту проживання та самостійного виховання ним неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання, а також з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину. З врахуванням цих обставин, позивач просить суд встановити факт того, що його неповнолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає спільно з ним за його адресою АДРЕСА_1 , яку він самостійно виховує та утримує.

Ухвалою суду від 14 вересня 2025 року позовну заяву було залишено без руху, у зв`язку з відсутністю доказів про те, що відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні їх спільної дитини, відомостей про наявність або відсутність вжитих заходів щодо стягнення аліментів.

Після усунення недоліків позивачем, ухвалою суду від 01 жовтня 2025 року було відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорубуло залучено Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради.

03 листопада 2025 року від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує про те, що вона дійсно з 2022 року проживає у Франції, а їх неповнолітня донька ОСОБА_4 не схотіла переїжджати до неї, пояснюючи це бажанням продовжувати навчання у школі в місті Дніпрі та мешкати в Україні поруч з батьком, оскільки в неї тут всі друзі і їй комфортніше залишатися в країні. Обставини того, що позивач фактично з 2022 року займається самостійно її вихованням та утриманням, а також забезпечує її всім необхідним та у доньки створені всі належні умови для проживання з батьком, вона не заперечує. На теперішні час шлюб з позивачем розірвано та вона не має наміру поки повертатись в країну. З донькою вона підтримує нормальні стосунки та полікується з нею за допомогою мобільного зв`язку. Оскільки вона на теперішній час проживає у Франції, то просить суд розглядати справу без її участі та ухвалити рішення з урахуванням обставин, викладених у її відзиві на позов.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року було доручено Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради здійснити обстеження житлово-побутових умов та скласти акт обстеження умов проживання позивача та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 , а також з вказаного питання підготувати відповідний висновок до 29 грудня 2025 року.

30 грудня 2025 року в підготовчому засіданні позивач та представник третьої особи - Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради Воднєва Н.В. просили суд закрити підготовче засіданні та призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 30 грудня 2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 20 січня 2026 року.

06 січня 2026 року на виконання ухвали суду від 08.12.2025 року від представника Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради надійшов акт обстеження умов проживання позивача та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного акту, за вказаною адресою проживає ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а мати ОСОБА_2 перебуває за кордоном у Франції з 2022 року. Для дитини батьком створені належні умови для її всебічного розвитку та навчання, а відносини між ними доброзичливі і з дитиною вони проживають вдвох та він самостійно її утримує. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у ДФМХКК (коледж культури) студентка 2 курсу, в неї є окрема кімната, облаштована місцем для сну, місцем для навчання і в достатній кількості шкільне приладдя, сучасний телефон, комп`ютер, одяг та взуття за сезоном.

В судовому засіданні 20 січня 2026 року позивач підтримав позовну заяву в повному обсязі та просив її задовольнити з наведених у ній підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, а у своєму відзиві на позовну заяву, просила суд розглядати справи без її участі та ухвалити рішення з урахуванням обставин, викладених у її відзиві на позов.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради – Воднєва Н.В. в судовому засіданні не заперечувала проти позову, а з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи, просила суд прийняти рішення в інтересах дитини в межах чинного законодавства.

В порядку ч. 1 ст. 45 ЦПК України, яка передбачає право малолітньої або неповнолітньої особи безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку, в судовому засіданні 20 січня 2026 року було також вислухано і неповнолітню доньку сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка пояснила, що їй виповнилося 16 років і вона навчається на другому курсі коледжу культури та проживає за адресою АДРЕСА_1 . у квартирі разом із батьком. Мати у 2022 році виїхала за кордон до Франції. Після її виїзду за кордон вона пропонувала їй теж приїхати, однак вона цього не хоче та бажає проживати в Україні разом із батьком, оскільки вона тут навчається та в неї тут всі друзі. Батько її забезпечує всім необхідним, стосунки в них дуже гарні. Батько відвідує батьківські збори, здійснює її медичне обслуговування та завжди турбується про її здоров`я. З мамою вони інколи спілкуються засобами мобільного зв`язку, однак бачились вони близько двох років тому.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника третьої особи, а також з`ясувавши думку самої дитини ОСОБА_3 , приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін, під час перебування у шлюбі, народилась донька ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що видано відповідне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с.12).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2023 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 20 липня 2002 року Самарським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 200 (а.с.17-18).

Згідно судового наказу, виданого Самарським районним судом міста Дніпра від 16 травня 2025 року по справі № 206/2595/25, з відповідача ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини із всіх видів (заробітку), але не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більшому десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15 травня 2025 року і до повноліття дитини (а.с.33).

З постанови державного виконавця Самарського ВДВС Бутенко О.М. про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2025 року вбачається, що на примусовому виконанні перебуває судовий наказ № 206/2595/25, виданий Самарським районним судом міста Дніпра від 16 травня 2025 року по справі № 206/2595/25 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на користь позивача ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини із всіх видів (заробітку), але не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більшому десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15 травня 2025 року і до повноліття дитини (а.с.34).

06 січня 2026 року від представника Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради надійшов акт обстеження умов проживання позивача та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з ним за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно вказаного акту, за вказаною адресою проживає ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а мати ОСОБА_2 перебуває за кордоном у Франції з 2022 року. Для дитини батьком створені належні умови для її всебічного розвитку та навчання, а відносини між ними доброзичливі і з дитиною вони проживають вдвох та він самостійно її утримує. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у ДФМХКК (коледж культури) студентка 2 курсу, в неї є окрема кімната, облаштована місцем для сну, місцем для навчання і в достатній кількості шкільне приладдя, сучасний телефон, комп`ютер, одяг та взуття за сезоном.

Відповідно до довідки куратора групи КЗ «ДФМХКК» ДОР (коледжу культури) від 12.02.2025 року вбачається, що батько ОСОБА_1 регулярно цікавиться процесом навчання та успіхами доньки ОСОБА_4 , приймає участь у батьківських зборах, забезпечує доньку усім необхідним для навчання приладдям, готує її до самостійного життя. Мати ОСОБА_4 , за час навчання жодного разу не приймала участі у батьківських зборах, не телефонувала куратору та не цікавилась процесом навчання, успіхами доньки, особисто не з`являлась. Зі слів самої ОСОБА_4 , мати постійно проживає за кордоном (а.с. 10).

З довідки про тимчасове проживання та захист від 16.07.2025 року, яка була видана відповідачу ОСОБА_2 , остання має право на тимчасове проживання у Франції (а.с.11).

З акту обстеження домогосподарства, складеного начальником дільниці КП «Жилсервіс – 5» Золотаревським О. від 22.04.2025 року вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 проживає позивач ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , а мати – відповідач ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає (а.с.15).

Згідно зі ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно із ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 року у справі 560/17953/21 було сформовано правовий висновок про те, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України, у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Своєю чергою, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так само й згідно з ч. ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд зазначив, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.

Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

При цьому, міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а отже, в першу чергу підлягають урахуванню інтереси дитини.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Згідно ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Під час розгляду справи встановлено, що на момент вирішення даного спору сторони проживають окремо, а шлюб між ними було розірвано за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2023 року.

Неповнолітня ОСОБА_6 , якій виповнилось 16 років, самостійно визначила для себе місце проживання разом із батьком, про що наголосила безпосередньо в судовому засіданні, оскільки вона наразі навчається в коледжі у місті Дніпрі та в неї тут всі друзі і вона переїжджати в іншу країну не бажає, а тому суд враховує положення ч. 3 ст. 160 СК України, відповідно до яких, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 29 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.

Відповідач фактично не заперечує проти того, що їх спільна донька буде проживати разом з батьком, оскільки вона проживає у Франції, а їх донька виявила бажання залишитись з батьком в Україні.

Позивач зазначає метою встановлення вказаного факту те, що донька проживає саме з ним, і це надає йому право на стягнення аліментів з відповідача.

При цьому факт, який просить встановити позивач, має для нього юридичне значення, оскільки необхідний також для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання, а також з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину.

Крім того, встановлення вказаного факту буде сприяти йому у реалізації соціальних цілей як батькові дитини, так і захисту та реалізації інтересів самої доньки, а іншого позасудового порядку встановлення даного факту, законом не передбачено.

В судовому засіданні з пояснень сторін та самої дитини ОСОБА_3 було встановлено, що остання фактично проживає зі своїм батьком, який її самостійно виховує та утримує, а також ці обставини підтверджуються і належними письмовими доказами, а саме:

-актом обстеження умов проживання від 06 січня 2026 року, складеним працівниками відділу Управління – служби у справах дітей Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2025 року за місцем проживання позивача та його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом за адресою АДРЕСА_1 .

-актом обстеження домогосподарства, складеного начальником дільниці КП «Жилсервіс – 5» Золотаревським О. від 22.04.2025 року, з якого вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 проживає позивач ОСОБА_1 разом зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_5 , а мати – відповідач ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає (а.с.15).

-судовим наказом, виданим Самарським районним судом міста Дніпра від 16 травня 2025 року по справі № 206/2595/25, згідно якого з відповідача ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини із всіх видів (заробітку), але не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більшому десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15 травня 2025 року і до повноліття дитини (а.с.33).

- постановою державного виконавця Самарського ВДВС Бутенко О.М. про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2025 року з якої вбачається, що на примусовому виконанні перебуває судовий наказ № 206/2595/25, виданий Самарським районним судом міста Дніпра від 16 травня 2025 року по справі № 206/2595/25 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на користь позивача ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини із всіх видів (заробітку), але не меншому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більшому десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 15 травня 2025 року і до повноліття дитини (а.с.34).

та іншими доказами, які були досліджені судом під час розгляду справи у своїй сукупності.

Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем доньки ОСОБА_4 , суд враховує положення ч.1 ст.180, ч.1 ст.181 СК України, згідно яких батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Системний аналіз міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України, наведених вище при вирішенні питання про місце проживання дитини, вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе врахування її інтересів.

Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.

При цьому доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане із настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Так, судом були встановлені обставини справи, за якими донька сторін - ОСОБА_3 фактично проживає зі своїм батьком, який її самостійно виховує та утримує та після виїзду матері у 2022 році до Франції вона постійно мешкає з батьком.

Не зважаючи на проживання матері окремо від дитини, це не впливає на її обов`язок піклуватися про здоров`я доньки, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, а також на її обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Разом з тим, відповідач в житті дитини фактично безпосередньої участі не приймає, їхнє спілкування зводиться до поодиноких телефонних дзвінків, мати не забезпечує дитині своєї присутності тією мірою, яка є необхідною з огляду на вік дитини.

Іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини законодавством України не передбачено.

Суд констатує, що позивачем виконано закріплений у ст.ст.12,81 ЦПК України обов`язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи, і на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про задоволення його позову в частині встановлення факту того, що його неповнолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою по АДРЕСА_1 , який самостійно її виховує та утримує, оскільки іншим шляхом встановити даний факт, чинним законодавством не передбачено.

Керуючись статтями 7, 19, 141, 180, 182, 183, 191 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року), ст. ст. 10, 12, 13, 27, 28, 76-82, 89, 175, 263, 293, 315, 318, 430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про встановлення юридичного факту – задовольнити.

Встановити факт того, що неповнолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою по АДРЕСА_1 , який самостійно її виховує та утримує.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачений судовий збір в сумі 1211,20 гривень.

Повний текст рішення складено 17 лютого 2026 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного су дового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук