Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №168/839/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 168/839/25

Провадження № 2/161/1133/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Філюк Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю"Фінансова компанія "ЕЙС" звернулось до суду з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд" до відповідача ОСОБА_1 простягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 04.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №178620242 у формі електронного документа з використанням електронного підпису про надання у тимчасове платне користування грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності. Згідно умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ коштів згідно договору на платіжну картку № НОМЕР_1 , яку відповідач вказала у заявці при укладенні кредитного договору.

Відповідно до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ТОВ «Таліон Плюс», та реєстру прав вимог №134 від 18 травня 2021 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно реєстру прав вимоги від 31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача.

08 липня 2025 року між ТОВ «ФК«Онлайн Фінанс» і ТОВ "ФК«Ейс» було укладено договір факторингу №08/07/25-Е,відповідно до умов якого ТОВ "ФК«Ейс`набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №178620242 від 04.04.2021.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконувала, то у неї за кредитним договором №178620242 від 04.04.2021 утворилася заборгованість у розмірі 33421,50 грн., яку позивач просив стягнути на його користь, а також відшкодувати судові витрати: 2 422,40 грн судового збору і 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 16 жовтня 2025 року справу прийнято до провадження судді Філюк Т.М. та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

14 листопада 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує, що кредитного договору не укладала, коштів не отримувала, також заперечувала приналежність їй карткового рахунку, на який було перераховано кошти в сумі 10500 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.

У відповідності до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до матеріалів справи, 04.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №178620242 у формі електронного документа з використанням електронного підпису про надання у тимчасове платне користування грошових коштів в сумі 10500 гривень.

Відповідно до платіжного доручення №28c25020-986e-4694-9f55-6da3dbc56914 від 04.04.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило переказ коштів в сумі 10500 грн ОСОБА_1 згідно договору № 178620242 від 04.04.2021.

Згідно з довідкою наданою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання кредитного договору № 178620242 від 04.04.2021, укладеним між Позичальником/Отримувачем - ОСОБА_1 та Кредитодавцем/Платником - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», кредитодавцем було ініційовано платіжну операцію, шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг платіжної інструкції, а надавачем платіжних послуг з наступними реквізитами: Надавач платіжних послуг Платника: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СЕНС БАНК", Код банку (МФО): 300346, Код за ЄДРПОУ: 23494714; Надавач платіжних послуг Отримувача: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "УКРСИББАНК", Код банку (МФО): 351005, Код за ЄДРПОУ: 09807750; Особа Платника: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», Код ЄДРПОУ 38569246; Особа Отримувача: ОСОБА_2 , РНОКП НОМЕР_2 ; Рахунок Платника: НОМЕР_3 ; Транзитний рахунок для перерахування коштів Отримувачу: НОМЕР_4 ; Рахунок/платіжна карта Отримувача: НОМЕР_6, Термін дії: 03.2024; Сума платіжної операції: 10500,00 грн.; Ідентифікатор платіжної операції: BC295B4B59C501D2E053AC112B0D573D; Дата ініціювання платіжної інструкції: 04.04.2021 0:07:14; Дата завершення платіжної операції (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг): 04.04.2021 0:07:21.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ідентифікація ОСОБА_1 на вебсайті первісного кредитора ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» здійснена з використанням паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , номера телефону НОМЕР_5 , електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , номера банківської картки № НОМЕР_6 , на яку слід перерахувати кошти.

Таким чином, саме на вищевказаний номер телефону та адресу електронної пошти надходили одноразові ідентифікатори, які використовувалися для підписання договору про надання кредиту та додаткових угод до нього.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач отримала кредитні кошти та у подальшому порушила обов`язок з їх повернення, тобто не виконувала, або неналежним чином виконувала умови вказаного вище договору.

На виконання ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2025 року про витребування доказів до суду надійшла інформація АТ «УКРСИББАНК» про те, що платіжна картка 5354-32XX-XXXX-6581 не належить фізичній особі ОСОБА_1 , НОМЕР_7 . ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 в період з 04.04.2021 по 09.04.2021 не має діючих рахунків та активних платіжних карток, всі рахунки закрито до визначеного в ухвалі періоду.

Отже, відповідач ОСОБА_1 не є отримувачем кредиту у сумі 10500 грн., тому вимоги позовної заяви щодо стягнення з неї заборгованості є безпідставними.

Так, до позовної заяви, на підтвердження передачі кредитних коштів ,позивач долучив лише довідку щодо здійснення переказу грошових коштів. Проте, долучені позивачем докази не можуть слугувати належним доказом на підтвердження факту отримання відповідачем кредиту.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд наголошує на тому, що за правовими висновками Верховного Суду, які висвітлені у постанові від 01.11.2023 у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2040/20).

Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, комісії, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.12,13,17,77,78,81,141,247,259,263,264,265,280,354 ЦПК України, ст. ст.509,510,511,525,526,536,553,554,651,1048,1054,1055 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромвідмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту рішення 17 лютого 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М. Філюк