Вирок від 15 лютого 2026 р. у справі №638/18679/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа638/18679/24

Провадження № 1-кп/638/832/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221070001118 від 19 серпня 2024 року, відносно обвинуваченої

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Іванчуківка Ізюмського району Харківської області, українки, громадянки України, з середньою освітою, не працевлаштованої, розлученої, маючої на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.345 КК України,

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2024 року о 18 год. 53 хв. з метою відпрацювання матеріалів та перевірки інформації за фактом надходження на планшетний пристрій виклику «Домашнє насильство» за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Іванчуківка, вул. Садова, буд.5, прибув екіпаж патрульної поліції «Оскіл 36» до якого входили: поліцейський ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 та інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , які були одягнені у формений одяг Національної поліції України, екіпіровані табельною вогнепальною зброєю, нагрудними бодікамерами (відеореєстраторами) та закріпленими на форменому одязі нагрудними жетонами із зображенням спеціального номеру.

Прибувши за місцем виклику, екіпажем ВРПП виявлено заявника – ОСОБА_4 з якою проводилася перевірка по даному повідомленню.

Після чого, в ході бесіди з ОСОБА_4 , у останньої виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень поліцейському ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області сержанту поліції ОСОБА_7 у зв`язку із виконанням ним своїх службових обов`язків.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що поліцейський ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області сержант поліції ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу та знаходиться під час виконання своїх службових обов`язків, безпідставно та без попередження, схопила обома руками ОСОБА_7 за його форменний одяг, розірвала футболку, пошкодила поліцейський жетон, розірвала срібний ланцюжок та нанесла тілесні ушкодження в область обличчя та грудної клітини справа, у результаті чого, потерпілому ОСОБА_7 спричинено наступне тілесне ушкодження: садна на обличчі та грудній клітині справа, які відповідно до висновку експерта, за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень (пп.2.3.2 б «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказу №6 від 17.01.1995р. МОЗ України»).

Потерпілий у призначене судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутністю, покарання просив призначити на розсуд суду.

На підставі вимог ст. 325 КПК України, за погодженням із учасниками судового провадження, судовий розгляд проведено за відсутності потерпілого.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованих їй діяння та пояснила про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останній обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, тобто – умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Під час допиту обвинувачена ОСОБА_4 надала наступні свідчення: 18 серпня 2024 року вона викликала поліцію через конфлікт з сином, коли працівники поліції приїхали та почали з нею спілкуватись, вона у зв?язку з душевним хвилюванням не могла себе стримувати на почала бити працівника поліції, порвавши йому футболку та вдаривши його декілька разів.

Показання обвинуваченої є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.

Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачена та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження справи, що характеризують особу обвинуваченої.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченій та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує її дії за ч. 2 ст. 345 КК України, тобто умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

При призначенні покарання, суд відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК України враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів".

Вивченням особи обвинуваченої встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Іванчуківка Ізюмського району Харківської області, українка, громадянка України, яка має середню освіту, не працевлаштована, розлучена, має на утриманні малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судима.

Відповідно до наданих суду матеріалів кримінального провадження та обвинувального акту ОСОБА_4 вчинила злочин відносно працівника правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, що є кваліфікуючою ознакою вчиненого ОСОБА_4 злочину.

Обставинами, які згідно зі ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченій, судом встановлено щире каяття, яке виразилось у критичному ставленні до своєї поведінки.

Обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання обвинуваченій, судом не встановлено.

Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, ОСОБА_4 вчинила нетяжкий злочин.

Визначаючи вид та міру покарання суд керується положеннями частини 2 статті 50 КК України відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Враховуючи те, що відповідно до зазначеної норми Закону суд призначає більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений кримінального правопорушення лише у разі якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальній правопорушень.

Так, в справі "Скополла проти Італії" від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Враховуючи вищенаведене, тяжкість та суспільну небезпеку скоєних кримінальних правопорушень, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому - щире каяття, яке виразилось у критичному ставленні до своєї поведінки, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченій, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має на утримання двох малолітніх дітей, думку сторони обвинувачення в частині призначення покарання, суд вважає, що її виправлення і перевиховання можливе у випадку призначення покарання в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за скоєне у вигляді позбавлення волі, звільнивши від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням ст. 75 КК України та поклавши обов`язки передбачені ст. 76 КК України, що повною мірою відповідатиме скоєному, буде достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових проступків та злочинів.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередженням вчинення нових проступків та злочинів. Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Долю речових доказів суд вирішує у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 366-368, 370, 371, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України та призначити покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї в силу ст.76 КК України обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: темно-синя футболка із комірцем, яка має 3 ґудзики по середні від комірця вниз та з шевроном і погонами в області плеча з обох сторін, ланцюжок срібного кольору поперечного плетіння – вважати повернутими власнику.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1