Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №619/234/26 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/234/26

провадження № 2/619/617/26

Рішення

іменем України

16 лютого 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 619/234/26,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідачка: ОСОБА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представниця позивача: Миколаєнко В.М.

представник відповідачки: Дементьєв В.Ф.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідачки.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» 08.01.2026 звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 у розмірі 71074,18 грн. У обґрунтування позову зазначено, що 20.09.2017 ОСОБА_1 уклала із АТ «Ідея Банк» кредитний договір № В06.335.70810. Крім того, ОСОБА_1 04.08.2020 та 24.05.2021 уклала із АТ «Ідея Банк» додаткові угоди № В06.335.70810/1 до кредитного договору № В06.335.70810. Між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 17.11.2023 було укладено договір факторингу № 17112023, відповідно умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до реєстру боржників № 1 до договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 71074,18 грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 43459,12 грн, заборгованість за відсотками – 3208,44 грн, заборгованість за комісіями – 24406,62 грн.

Представником відповідачки до суду надано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позов є необґрунтованим і його слід відхилити, оскільки строк для звернення до суду сплив ще до подання позову, а позивач не довів переривання або зупинення цього строку. Крім того, правонаступництво, на яке посилається ТОВ «ФК «ЄАПБ», не підтверджене, а розмір заборгованості не доведено належними доказами. Кредитний договір між АТ «Ідея Банк» і відповідачкою укладено у 2017 році, виконавчий напис на користь банку зроблено у 2020 році, але суд у 2021 році визнав цей напис недійсним, а заборгованість спірною. Позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» подано у 2026 році, тобто вже після закінчення строку для звернення до суду. Будь-які платежі відповідачки у 2021 році не свідчать про визнання боргу і не переривають строк давності. Перехід права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» не змінює ситуації - правонаступник не може отримати більше прав, ніж мав первісний кредитор, а право банку на судовий захист на момент відступлення вже було втрачено. Отже, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не має законних підстав вимагати стягнення заборгованості і не є належною стороною у цій справі. Крім того, просить визнати ТОВ «ФК «ЄАПБ» неналежною стороною у справі, посилаючись на те, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не має законних підстав для звернення до суду, оскільки первісний кредитор на момент відступлення права вимоги вже не мав дієздатного права на судовий захист через сплив строку позовної давності та попереднє судове рішення, яким заборгованість визнано спірною, а виконавчий напис недійсним. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що право вимоги первісного кредитора виникло не пізніше 7 квітня 2020 року, а у будь-якому разі - не пізніше 22 травня 2020 року, що встановлено попереднім судовим рішенням і не потребує повторного доведення. Строк для звернення до суду сплив у 2023 році, тоді як позов було подано лише 8 січня 2026 року, тобто після закінчення строку більш ніж на два з половиною роки. Крім того, окремі платежі відповідачки у 2021 році не свідчать про визнання боргу та не зупиняють перебіг строку, а воєнний стан не впливає на його сплив, оскільки немає доказів, що він робив звернення до суду об`єктивно неможливим. Таким чином, вимога позивача подана після закінчення строку, що є підставою для відмови у позові. Звернення позивача до суду формально допустиме, його вимоги не відповідають межам матеріального права, тому не підлягають задоволенню. Тіло кредиту позивач намагається стягнути після спливу строку, коли кредитор вже реалізував своє право на примусове стягнення у 2020 році, тому строк позовної давності минув. Вимоги щодо нарахування договірних відсотків після закінчення строку користування кредитом є незаконними, а умови договору про щомісячні та інші комісії є нікчемними, їх не можна стягнути і вони виключаються з позовних вимог. Отже, позов у заявленому обсязі не може бути задоволений, бо матеріальне право для його підтримки відсутнє.

Представницею позивача надано до суду відповідь на відзив, у якому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що відзив відповідачки є безпідставним та необґрунтованим, оскільки строки позовної давності не пропущені через карантин та воєнний стан, які продовжують перебіг строків. Також зазначає, що докази та аргументи відповідачки не підтверджують підстави для відмови у позові, а наведені обставини суперечать умовам укладених правочинів та практиці судів.

Представником відповідачки надано до суду заперечення, у яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що попереднім судовим рішенням у 2021 році вже встановлено момент, коли первісний кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості, і ці обставини є обов`язковими для розгляду цієї справи. Тому будь-які спроби позивача змінити початок перебігу строку позовної давності, посилаючись на події після 2020 року, є недопустимими і не підлягають повторному дослідженню. Строк позовної давності сплив у 2023 році, а посилання позивача на карантин, воєнний стан або інші події після 2020 року не можуть його продовжити чи перервати. Подання позову у 2026 році щодо зобов`язань 2020 року порушує принцип правової визначеності і створює необґрунтовану невизначеність для сторін.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

На виконання вимог ч. 8 ст. 187 ЦПК України, 09.01.2026 судом сформовано засобами системи «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 2224810 щодо місця перебування (проживання) відповідачки.

Ухвалою суду від 12.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.02.2026.

Представниця позивача у судове засідання не з`явилася, матеріали справи містять клопотання, у якому просить здійснити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка та представник у судове засідання не з`явилися, причину неявки не повідомили, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлялися належним чином шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення на зареєстроване місце проживання, яке вручено особисто відповідачці, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету представника ОСОБА_2 .

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_1 20.09.2017 підписала заяву-анкету, в якій зазначила свої особисті дані: прізвище, ім`я, по батькові, ідентифікаційний номер, рік народження, номер мобільного телефону, електронну адресу, паспортні дані, домашню адресу, освіту, сімейний стан та щомісячний дохід. Надала також згоду, зокрема, щодо правил кредитування (а.с. 9).

20.09.2017 ОСОБА_1 уклала із АТ «Ідея Банк» кредитний договір № В06.335.70810, відповідно до умов якого, банк надає позичальнику (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 77068,00 грн, строком на 36 місяців, процентна ставка в розмірі 15,500% (а.с. 6-7).

Крім того, ОСОБА_1 підписала заяву № В06.335.70810 про акцепт публічної оферти ПАТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку та договір добровільного страхування життя на випадок смерті в результаті нещасного випадку (а.с. 8, 11).

Крім того, ОСОБА_1 підписала згоду-повідомлення фізичної особи – клієнта банку, відповідно до якої, вона дозволяє Банку обробляти її дані для реалізації прав та обов`язків, визначених законодавством та укладеними договорами, зокрема щодо кредитних послуг. Обсяг персональних даних включає будь-яку інформацію про неї та умови договорів, відомі Банку, підтверджує, що їй повідомлено про права як суб`єкта персональних даних. Розуміє, що Банк не несе відповідальності за розголошення даних третім особам, якщо це необхідно для виконання його обов`язків, дає згоду на отримання інформації про банківські продукти будь-якими способами, включаючи листи та повідомлення на її адресу. Її повідомлено, що при оформленні кредитів Банк не стягує комісій за співпрацю з брокерськими компаніями, і платежі, здійснені посередникам за її власною ініціативою, не зменшують кредитну заборгованість перед Банком (а.с. 12). Також, підпитала згоду фізичної особи – суб`єкта кредитної історії (а.с. 20).

20.09.2017 ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту, відповідно до умов якого, тип кредиту – кредит; ліміт кредиту – 77068,00 грн; строк кредитування – 36 місяців; мета отримання кредиту – поточні потреби; процентна ставка, відсотків річних – 15,500%; тип процентної ставки – змінювана (а.с. 13-15).

Прибутковий позабалансовий ордер свідчить про те, що ОСОБА_1 було видано кредит за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 в сумі 61753,20 грн та сплачено страховий платіж в розмірі 15314,80 грн (а.с. 10).

Крім того, ОСОБА_1 04.08.2020 уклала із АТ «Ідея Банк» додаткову угоду № В06.335.70810/1 до кредитного договору № В06.335.70810, відповідно до умов якої, сторони дійшли згоди щодо дострокового припинення кредитного договору шляхом погашення боргу у два етапи. На першому етапі позичальниця зобов`язалась повернути банку протягом 5 банківських днів з дати укладення угоди суму у розмірі 11000,00 грн в рахунок погашення основної суми боргу. На другому етапі, не пізніше ніж через 180 календарних днів з дати укладення угоди, позичальниця мала повернути ще 33000,00 грн. За умови належного та своєчасного виконання позичальницею зазначених зобов`язань у загальній сумі 61541,36 грн, банк зобов`язувався здійснити прощення залишку заборгованості у розмірі 35451,81 грн, що включало прощення основної суми боргу у розмірі 17547,34 грн, заборгованості за комісією у розмірі 35451,81 грн та заборгованості зі сплати процентів у розмірі 8542,21 грн (а.с. 16).

Крім того, ОСОБА_1 24.05.2021 уклала із АТ «Ідея Банк» додаткову угоду № В06.335.70810/1 до кредитного договору № В06.335.70810, відповідно до умов якої, позичальниця зобов`язалася сплатити Банку заборгованість, що виникла за кредитним договором, у строк не пізніше 5 банківських днів з дня укладення додаткової угоди у сумі 15000,00 грн, яка підлягала зарахуванню в рахунок погашення основної суми боргу. Крім того, сторони погодили обов`язок позичальниці повернути Банку решту заборгованості у сумі 22800,00 грн у строк не пізніше 180 календарних днів з дати укладення додаткової угоди. Також умовами угоди передбачено, що у разі належного та своєчасного виконання позичальницею визначених нею зобов`язань Банк здійснює прощення (списання) частини заборгованості за кредитним договором, а саме: заборгованості за тілом кредиту - 12924,45 грн; заборгованості за комісією - 3249,64 грн; заборгованості за процентами - 12 138,35 грн (а.с. 18).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 17.11.2023 було укладено договір факторингу № 17112023, відповідно умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с.29-30).

З відомостей витягу з Реєстру боржників № 1 до Договору факторингу № 17112023 від 17.11.2023 встановлено, що до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017, загальна сума заборгованості якого становить 71074,18 грн, боржником є ОСОБА_1 (а.с 32).

Оплата за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу № 17112023 від 17.11.2023 підтверджується платіжною інструкцією №20494 від 20.11.2023 (а.с. 31).

Згідно зі ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 та довідки-розрахунку встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 становить 71074,18 грн, з яких: заборгованість за основним боргом – 43459,12 грн, заборгованість за відсотками – 3208,44 грн, заборгованість за комісіями – 24406,62 грн (а.с.23-28).

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 24406,62 грн за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017, з огляду на те, що умова кредитного договору про покладання на відповідачку обов`язку зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною.

Як передбачено п. 1.10. Кредитного договору, за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені Банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Так, відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Установлено, що умовами кредитного договору передбачена необхідність сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Як передбачено ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (п. 32.8 постанови у справі №496/3134/19).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 450/126/20 сформулював правовий висновок про те, що розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов`язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.

Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством. Касові операції виконуються відповідно до інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості не є банківською послугою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», за яку позикодавець може отримувати будь-яку плату чи винагороду.

Позикодавець не був позбавлений можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договорів щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються банком за таку плату.

Суд зазначає, що суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 24406,62 грн не підлягають задоволенню.

Щодо доводів сторони відповідачки про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02 квітня 2020 року чинності Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі – Закон № 2120-ІХ), який набрав чинності 17 березня 2022 року. розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257–259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі – Закон № 3450-ІХ), який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився, і такий стан триває дотепер.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року – на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року – на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачкою здійснювалися платежі у рахунок погашення кредитної заборгованості, що свідчить про фактичне визнання нею існування зобов`язання та свого обов`язку з його виконання (а.с. 17-19).

Часткове виконання зобов`язання є самостійною підставою для переривання позовної давності, після чого її перебіг починається заново.

Твердження представника відповідачки про те, що такі платежі не є визнанням боргу, спростовуються самою правовою природою виконання грошового зобов`язання.

Суд відхиляє доводи представника відповідачки про непідтвердженість правонаступництва, оскільки матеріали справи містять договір факторингу, докази його оплати та реєстр боржників, що підтверджують перехід права грошової вимоги до позивача, а тому він є належним позивачем у справі.

Посилання представника відповідачки на преюдиційність обставин, встановлених рішенням суду 2021 року, є безпідставними.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Дергачівського районного суду Харківської області від 24.11.2021 по справі №646/5280/21 предметом розгляду була правомірність вчинення виконавчого напису, а не вирішення спору про стягнення заборгованості по суті.

Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не встановлює відсутності боргу та не позбавляє кредитора права на судовий захист.

Правова природа виконавчого напису визначена ст. 18 ЦК України як позасудовий спосіб захисту цивільного права. Тому перевірка судом дотримання нотаріусом умов його вчинення не є тотожною встановленню або спростуванню самого грошового зобов`язання.

Крім того, за змістом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права, у тому числі шляхом звернення з позовом про стягнення заборгованості, незалежно від використання нею інших, позасудових способів захисту.

Сам факт визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, свідчить лише про недотримання умов його вчинення або спірність вимог на момент звернення до нотаріуса, але не встановлює відсутності боргу та не припиняє зобов`язання, що узгоджується з положеннями ст. 598, 599 ЦК України, які визначають вичерпні підстави припинення зобов`язання.

Отже, рішення суду по справі №646/5280/21 не має преюдиційного значення для вирішення спору про стягнення заборгованості по суті, а тому доводи представника відповідачки в цій частині є безпідставними та підлягають відхиленню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 46667,56 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягають задоволенню частково (65,66%), то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду (3028,00 грн) з цим позовом підлягає стягненню з відповідачки на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1988,18 грн.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № В06.335.70810 від 20.09.2017 в сумі 46667,56 грн (сорок шість тисяч шістсот шістдесят сім гривень 56 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1988,18 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят вісім гривень 18 копійок).

Надіслати учасникам справи копію судового рішення в електронній формі у порядку, визначеному законом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30,

відповідачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя І. М. Нечипоренко