Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №694/2975/24 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/2975/24

провадження № 2/694/19/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Смовж О.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Нікітішиної С.Б.,

представника позивача - адвоката Цесельської І.В.,

представника відповідача - адвоката Попової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,

встановив:

До Звенигородського районного суду Черкаської області 12 листопада 2024 року через уповноваженого представника – адвоката Цесельської І.В. з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з вимогами про стягнення грошових коштів у розмірі 550 221,00 грн.

Позов мотивований тим, що у 2023 році між сторонами досягнуто домовленостей щодо надання відповідачу безвідсоткової позики шляхом зарахування грошових коштів частинами на карткові рахунки. На виконання домовленостей та договору позики ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 , грошові кошти на загальну суму 2 068 216,00 грн. Зазначена сума упродовж періоду з 09.06 по 27.12.2023 сплачена на користь відповідача шляхом їх переказу на карткові рахунки ОСОБА_2 НОМЕР_1 в АТ КБ Приватбанк та № НОМЕР_2 в АТ УніверсалБанк з призначенням платежів – «надання безвідсоткової зворотної позики від ОСОБА_1 » та «переказ власних коштів».

Позивач вважає, що виконав домовленості та передав відповідачу в якості позики грошові кошти у розмірі 2 068 216,00 грн.

У свою чергу відповідач своїх умов за договором не виконує, отримані від позивача гроші не повернула, перемовини з ціього приводу до успіхів не призвели, тому позивач вимагає від відповідача в судовому порядку частину коштів – 550 221,00 грн.

При цьому позивач наполягає на тому, що спірні правовідносини склалися з приводу укладення та невиконання відповідачем договору позики, на підтвердження чого додає платіжні документи, які підтверджують факт передачі грошових коштів, вважає, що договір позики укладений 09 червня 2024 року, тобто з моменту передачі частини коштів, момент закінчення строку дії договору не визначений, тому правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу Укаїни, зокрема, статтями 4, 509, 626, 629, 1046, 1049, а також положеннями, що регулюють процес виконання сторонами договірних зобов`язань.

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 28.11.2024 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання та викликом сторін в судове засідання.

Представником відповідача 04.02.2025 надано суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що позов очевидно має штучний характер, оскільки приховує та підміняє одни правовідносини іншими, зокрема, стверджуючи, що укладено договір позики з відповідачем, позивач у такий спосіб намагається повернути кошти, отримані безпідставно третьою особою в рахунок виконання робіт та послуг, тобто між позивачем та третьою особою – ОСОБА_3 , який не є учасником цієї справи, існують приховані господарські правовідносини, пов`язані з будівництвом нерухомості, які не оформлені у законний спосіб, відповідні податкові платежі не здійснюються, при цьому відповідач фактично є постраждалою особою від діяльності між позивачем та ОСОБА_4 . Представник позивача стверджує, що позивач та відповідачка близько не знайомі, відбувалася співпраця між позивачем та ОСОБА_5 , який є колишнім хлопцем відповідачки, заволодів її банківськими картками, через які здійснювалися грошові перекази в рахунок оплати господарської діяльності.

Окрім того, жодні домовленості між позивачем та відповідачкою не існують, як і інші ознаки укладення договору позики, зокрема, посилається на положення статті 1047 ЦК України, відповідно до яких договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відтак, представник відповідача наполягає, що заявлена до стягнення сума передбачає наявність письмового договору, відсутня боргова розписка або інший документ, який за формою та змістом посвідчує набуття позикодавцем визначеної грошової суми, усі відображені позивачем транзакції перевищують встановлений ч.1 ст. 1047 ЦК України розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Зазначене в сукупності виключає наявність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, що виключає обов`язок відповідача повернути грошові кошти, а позивача – стягувати їх.

Посилаючись на такі та інші обставини, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 03.03.2025 витребувано інформацію про зарахування в період з 09.06 по 27.12.2023 грошових коштів на платіжні картки ОСОБА_2 від АТ Приватбанк та АТ Універсал Банк з підтвердженням приналежності карток відповідачу.

Зазначені докази направлені банківськими установами на адресу суду 08.04.2025 та 23.04.2025.

Ухвалою суду від 03.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті позовних вимог.

02.02.2026 надійшли додаткові письмові пояснення сторони позивача після з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Упродовж розгляду справи проводилося кілька судових засідань, в які в режимі відеоконференцзв`язку з`являлися уповноважені представники сторін, надавали пояснення, відповідали на питання один до одного та суду, розгляд справи неодноразово відкладався, що викликано необхідністю задоволення клопотань учасників процесу. Пояснення окрім представників, надали також і безпосередньо позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 .

В судових дебатах представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, наполягала на їх задоволенні. Представник відповідача проти позову заперечувала, спираючись на позицію, викладену у відзиві та інших письмових зверненнях до суду по суті позовних вимог.

Виходячи з положень Закону України від 19 грудня 2024 року №4173-ІХ "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення ухвалення та проголошення судових рішень, враховуючи складність справи, суд ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, визначивши дату та час судового засідання, в якому буде відбуватися проголошення судового рішення на 16 лютого 2026 року на 14.00.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, судом встановлено наступне.

Виходячи аргументів та доводів сторони позивача у справі, у 2023 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто домовленостей щодо надання відповідачу безвідсоткової позики шляхом зарахування грошових коштів частинами на карткові рахунки ОСОБА_2 . На виконання домовленостей ОСОБА_6 перерахував на карткові рахунки відповідача загалом 2 068 216,00 грн.

Обставини перерахування коштів підтверджено банківськими квитанціями АТ А-Банк та АТ Приватбанк (т.1, а.с.16-112), у графах призначення платежу зазначено у різних випадках «надання безвідсоткової зворотної позики від ОСОБА_1 » та «переказ власних коштів».

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Подані представником позивача докази - оригінали банківських квитанцій є належними, оскільки містять та підтверджують інформацію про внесення грошових коштів позивачем на рахунок відповідача у відповідні дати.

20.08.2024 позивачем направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 550 221,00 грн (т.1, а.с.99-13), яка відповідно до поштового трекінгу вручена особисто ОСОБА_2 31.08.2024. Відповіді на вимогу не надавалося.

Виходячи з відповіді на запит суду (т.1, а.с.200-211) АТ Приватбанк повідомив, що на ім`я ОСОБА_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 . Додано також виписку по рахунку, з якого вбачаються дані про неодноразове перерахування ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів у різних сумах із зазначенням в графах «призначення платежу» - «надання безвідсоткової зворотної позики від ОСОБА_1 » та «переказ власних коштів».

Також, АТ «Універсал Банк» надано суду інформацію щодо зарахування у період часу з 09.06 по 27.12.2023 включно грошових коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , від ОСОБА_1 з підтвердженням факту належності ОСОБА_2 зазначеної платіжної картки. Банком ініційовано детальну перевірку, за результатами якої повідомлено, що банківська картка емітована на ім`я ОСОБА_2 , на рахунок надходили поповнення від Р24 *Sienkin Oleksandr, однак Банк не може спростувати чи підтвердити, що платежі були саме від ОСОБА_1 . Надано також довідку про рух коштів по рахунку (т.1, а.с. 214-218).

Виходячи з наведеної інформації, обставини перерахування грошових коштів від ОСОБА_1 на банківські картки ОСОБА_2 із зазначенням у графах «призначення платежу» - «надання безвідсоткової зворотної позики від ОСОБА_1 » та «переказ власних коштів», підтверджено належним чином.

Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів, сторона позивача наполягає, що у даному випадку мають місце правовідносини з укладення договору позики, при цьому посилаються на те, що ОСОБА_1 передав у власність відповідача грошові кошти в сумі 2 068 216,00 грн шляхом зарахування коштів частинами на її карткові рахунки, а відповідач у свою чергу зобов`язалася повернути таку ж суму грошових коштів позивачу. Договір позики вважають укладеним 09 червня 2024 року з моменту перерахування частини коштів вперше. Договором строк повернення коштів не встановлено, проте позикодавець має право вимагати свої кошти в будь-який час, тому на адресу відповідача направлялася відповідна вимога, яка залишилася без відповіді.

Виходячи з пояснень позивача ОСОБА_1 , наданих в судовому засіданні, стосовно укладення договору позики він спілкувався і з ОСОБА_7 , і з ОСОБА_3 , який на той час був її хлопцем, цивільним чоловіком. Гроші перераховував на розвиток ОСОБА_7 , зазначені кошти вважає поворотною фінансовою допомогою, оскільки фінансував в будівництво нерухомості, мали місце підприємницькі правовідносини, фактично перераховані кошти були оплатою за виконання будівельних робіт, оплата перераховувалася через третю особу, розраховував на те, що виконавець робіт – ОСОБА_8 виконає свої зобов`язання, проте цього не сталося, гроші використовувалися не на закупівлю будівельних матеріалів, а у власних цілях. Повернення коштів не відбулося добровільно. Письмовий договір не укладався, все базувалося на усних домовленостях з ОСОБА_9 , проте ОСОБА_2 знала про обставини перерахування коштів через її карткові рахунки.

У свою чергу сторона відповідача заперечує обставини виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правовідносин з укладення договору позики, посилаються на те, що сторони у справі знайомі поверхово, домовленості щодо укладення будь-яких договорів між ними ніколи не було, у письмовій формі договір не укладався. Відповідаючи на питання суду та інших учасників процесу, відповідач в судовому засіданні зазначила, що в період відносин із ОСОБА_3 , добровільно віддала в його розпорядження свої банківські картки, які відкривалися для отримання стипендії по навчанню та якими останній розпоряджався на власний розсуд, оскільки його картки були заблоковані. Відношення до справ ОСОБА_10 з ОСОБА_1 не має, вони домовлялися про спільну співпрацю між собою. Відповідач зазначила, що працює асистентом стоматолога, відносини з ОСОБА_9 підтримувала з 2021 року по кінець червня 2024 року, під час стосунків проживали спільно в будинку його батька. Про обставини справи дізналася, отримавши позовну заяву.

Встановивши обставини справи, заслухавши учасників, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків з приводу правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно частини четвертої статті 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином. Після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

В постанові ВСУ від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до висновку ВС у постанові від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц, ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений ВС у постанові від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17.

Звертаючись до суду з позовом, представник ОСОБА_1 та сам позивач наполягали, що у цьому випадку йдеться саме про укладення усного договору, згідно з яким позивач вперше 09 червня 2024 року перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти, та у подальшому здійснив перекази на загальну суму 2 068 216,00 грн, а остання прийняла ці кошти.

Оцінюючи доводи сторони позивача в цій частині, суд враховує також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, відповідно до яких досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні а виявляти їх справжню природу та незалежно від найменування документу і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Якщо в документі є всі обов`язкові реквізити договору, то він, незважаючи на назву, вважається варіантом укладеного договору (крім випадків, коли для набрання договором чинності потрібні додаткові дії – засвідчення у нотаріуса, державна реєстрація тощо).

Також, у постанові від 06.02.2018 у справі К/90001/1421/17 Верховний Суд зазначив, що без наявності письмового договору неможливо визначити його істотні умови. Тобто, якщо в запропонованому на заміну документі немає якихось обов`язкових реквізитів договору, він його не замінить.

У постанові від 09.08.2023 у справі №755/16831/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наголосив, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов м оже бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми або визначеної кількості речей. Водночас, правочин вважається таким, що вчи нений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, летеграмах, якими сторони обмінялися або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснбється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Домовленість сторін, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність дврх юридичних фактів: домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; передачі речі однією стороною іншій сторонрі або вчинення іншої дії. Писомова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише фаскту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічні висновки викладені й у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі №6-50цс16.

У світлі зазначеного, суд зазначає, що в платіжних квитанціях позивач вказував призначення платежу – «надання безвідсоткової зворотної позики від ОСОБА_1 » та «переказ власних коштів». Разом з тим, в судовому засіданні, надаючи пояснення та відповідаючи на питання суду та інших учасників процесу, спочатку зазначив, що перераховував кошти ОСОБА_2 на її розвиток, а потім розповів про обставини ведення спільної господарської діяльності з ОСОБА_3 з будівництва нерухомості, виходячи з чого суд дійшов висновку про наявність певних домовленостей з перерахування коштів в рахунок оплати будівельних матеріалів та робіт між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а не з ОСОБА_2 , на картковий рахунок якої відбувалися грошові перекази.

Таким чином, суд не вбачає підтверджених обставин наявності домовленостей щодо укладення договору позики саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Натомість суд, вважає доведеними у цьому випадку обставини перерахування грошових коштів на банківські картки ОСОБА_2 , та їх отримання останньою, та у цьому зв`язку доходить висновку, що в даному випадку мають місце правовідносини з набуття грошових коштів (підставного або безпідставного), проте правовідносини з укладення договору позики між сторонами справи відсутні.

Суд зазначає також, що під час розгляду справи керується принципом диспозитивності та виходить з тих аргументів та доводів, які покладають сторони в обгрунтування позовних вимог та заперечень на них. Обставини підставності або безпідставності набуття грошових коштів у цій справі судом не оцінюються та не досліджуються, оскільки позивач обґрунтовує та доводить свою позицію саме укладенням договору позики з ОСОБА_2 .

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова ВС від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки матеріали справи не містять ні розписки позичальника, ні іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми в якості позики, тому суд не знаходить правових підстав для висновку про укладення між сторонами договору позики.

Суд зазначає також, що досудова вимога є неналежним доказом укладення між сторонами договору позики, оскільки на її підставі не можна встановити, чи дійсно між сторонами укладений договір позики. Вказана вимога свідчить лише про особисте суб`єктивне волевиявлення позивача та не підтверджує будь-якого обов`язку відповідачки з повернення грошових коштів.

Оскільки позивачем не доведено факту укладення договору позики між сторонами, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у розмірі 550 221,00 грн із зазначених підстав не підлягають задоволенню.

Оскільки суд відмовляє позивачу у задоволенні позову, судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Одночасно суд відмовляє представнику позивача у задоволенні заяви про винесення окремої ухвали щодо наявності обставин прихованої підприємницької діяльності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки під час розгляду справи досліджувалися інші обставини, а підтверджених достеменно та у достатній мірі даних щодо наявності зазначених обставин суду не представлено.

Керуючись статтями 1212-1215 ЦК України, статтями 12, 81, 158, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - відмовити повністю.

У задоволенні клопотання представника відповідача щодо винесення окремої ухвали у справі – відмовити.

Судові витрати, які поніс ОСОБА_1 із сплати судового збору при подачі позовної заяви до суду, розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та проголошено 16 лютого 2026 року о 14 год 00 хв.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя О.Ю. Смовж