Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №488/4000/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4000/25

Провадження № 2/488/802/26 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі – судді Селіщевої Л.І.,

за участю секретаря – Волошиної Я.І.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Венгерука С.Ю., звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь борг в розмірі 120 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 02 січня 2024 року надав відповідачу грошові кошти у позику в розмірі 140 000,00 грн. строком на шість місяців. Договір позики у формі єдиного письмового документа між сторонами не укладався. Разом з тим факт передання грошових коштів підтверджується платіжною інструкцією від 02.01.2024 № Р24А215807572ID4847, а також перепискою між сторонами у мобільному застосунку, зміст якої свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо надання грошових коштів у борг та обов`язку відповідача їх повернути.

24 лютого 2024 року відповідач частково повернув суму боргу, перерахувавши на банківську картку позивача 20 000,00 грн.

Таким чином, неповернутою залишилася сума заборгованості у розмірі 120 000,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо повернення позики у встановлений строк, 04 серпня 2025 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення заборгованості. Зазначена вимога була повернута відправнику без вручення адресату.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не погашена, у зв`язку із чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 16.09.2025 р. було відкрито провадження у даній справі і її розгляд був призначений за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Копія даної ухвали разом із позовом та доданими до нього матеріалами була направлена відповідачу, та роз`яснено його право на подання відзиву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач своїм правом на подання відзиву та заперечень не скористався, в судове засідання не з`явився, тому суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Враховуючи викладене, та зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відповідності до положень ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних в справі доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі N 393/126/20 (провадження N 61-14545сво20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії.

Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів:

а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору;

б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17 (провадження N 61-30435сво18).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі N 6-1967цс15.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі N 6-50цс16 зроблено висновок, що "договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику".

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що на підтвердження укладення договору позики позивачем не надано суду ані письмового договору позики, ані розписки позичальника. Натомість до матеріалів справи долучено лише копію платіжної інструкції від 02.01.2024 № Р24А215807572ID4847 про перерахування на банківський рахунок відповідача грошових коштів у сумі 140 000,00 грн.

Разом з тим, на переконання суду, сама по собі платіжна інструкція не є належним та достатнім доказом укладення між сторонами саме договору позики, оскільки не містить відомостей про правову природу спірного платежу, зокрема про те, що зазначені кошти були передані відповідачу саме у борг, на визначений строк та з обов`язком їх повернення. У платіжному документі відсутнє посилання на призначення платежу як «позика», «борг» чи інше формулювання, яке б однозначно свідчило про наявність між сторонами відповідних зобов`язальних правовідносин.

Крім того, сам факт перерахування грошових коштів не виключає можливості існування між сторонами інших цивільно-правових відносин, у межах яких могла здійснюватися відповідна оплата (зокрема, виконання іншого зобов`язання, надання допомоги, здійснення розрахунків тощо).

За відсутності інших належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики та передачу грошових коштів саме на умовах позики, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виникнення між сторонами правовідносин за договором позики у розумінні статей 1046, 1047 ЦК України.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на цю сторону.

Оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, підстав для їх задоволення суд не вбачає.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд не відшкодовує позивачу понесені ним судові витрати через те, що йому відселено у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , рнокпп: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Л.І. Селіщева