Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №336/12531/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/12531/25

Провадження №: 3/336/432/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Галущенко Ю.А., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,офіційно не працює

про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП,-

встановила:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 545763 від 20.12.2025 року, складеного відносно ОСОБА_1 ,19.12.2025 р. о 23 годині 24 хвилини вона керувала автомобілем Audi A6 р.н. НОМЕР_1 по вул.Стартова 11 в м.Запоріжжі з явними ознаками наркотичного сп`яніння:виражене тремтіння пальців рук,поведінка,що не відповідає обстановці,звужені зіниці очей,які не реагують на світло,від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку відмовилась,чим порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.

При розгляді справи в суді адвокат Лупінос Є.А.в інтересах ОСОБА_1 заявила письмове клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав,визначених ст.247 КУпАП,зазначивши,що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винуватості підзахисної у вчиненні інкримінованого їй правопорушення,процедура складання протоколу відбулася з порушенням Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,зафіксовані не в автоматичному режимі,затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 р.№ 1395.

Обгрунтовуючи клопотання,наголосила,що дії уповноважених осіб по складанню протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КупАП вчинені з порушенням законодавчо визначеної процедури,оскільки ОСОБА_1 за вказаних вище обставин після зупинки транспортного засобу виконувала всі вимоги поліцейських,прослідувала на огляд до закладу охорони здоров`я,де пройшла тест з використанням спеціального приладу Alcotest Drager,за результатом якого не було встановлено перебування ОСОБА_1 у стані сп`яніння,а також пройшла огляд у лікаря нарколога,виконавши фізичні рухи та вправи за його вказівкою. Однак,виключно з фізіологічних особливостей організму, ОСОБА_1 не змогла надати зразок біологічного середовищ сечі,надати інші зразки,як то кров або слина,їй не пропонували та лікарем був складений висновок про відмову від проходження огляду,на підставі якого надалі працівники поліції склали протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП. Захисник вважає,що під час процедури огляду були порушені приписи п.12 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,зафіксовані не в автоматичному режимі,затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 р.№ 1395,а фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння відбулося фактично за межами часу,встановленого ст..266 КУпАП ,що має наслідком недійсність такого огляду.

Всебічно вивчивши матеріали справи,з урахуванням досліджених доказів,суддя встановила, що винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення,яке ставиться їй за провину,за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» свого підтвердження не знайшла,з огляду на таке.

Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.

Обов`язком суду є забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення,які мають ознаки злочину»,залежно від ступеня їх суспільної небезпеки(рішення у справі «Лутц проти Німеччини»,»Отцюрк проти Німеччини»,»Девеєр проти Бельгії»,»Адольф проти Австрії» та інші),отже,адміністративне обвинувачення має бути доведено державою ,в особі уповноважених на те посадових осіб,а тому особа,яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.

Правопорушення,за яке ОСОБА_1 притягується до відповідальності (ч.1 ст. 130 КУпАП) ,з урахуванням практики Європейського суду з прав людини («тест Енгеля») є видом відповідальності,який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.

Так,згідно зі статтею 2 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. При цьому стаття 17 зазначеного Закону визначає, що національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, хоча за національним законом особа притягується до адміністративної відповідальності, їй пред`явлено «кримінальне обвинувачення» в його автономному розумінні ЄСПЛ, яке повинно тлумачитися в світлі трьох критеріїв, а саме з урахуванням кваліфікації розгляду з точки зору внутрішньодержавного законодавства, його сутності і характеру, суворості потенційного покарання (пункт 51 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Михайлова проти Російської Федерації»).

У свою чергу, поняття «кримінальна процедура», що міститься у тексті ст. 4 Протоколу № 7, повинна тлумачитися у світлі загальних принципів, які стосуються відповідних понять «кримінальне обвинувачення» і «покарання» у статтях 6 і 7 ЄКПЛ відповідно («Хаарвіг проти Норвегії», 2007 р.; «Розенквіст проти Швеції», 2004 р.; «Манассон проти Швеції», 2003 р.; «Гектан проти Франції», 2002 р.; «Маліж проти Франції», 1998 р.; «Нільссон проти Швеції», 2005 р. та ін.).

При застосуванні ст. 4 Протоколу № 7 важливим є те, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ існують три критерії - «критерії Енгеля», які повинні враховуватися при визначенні того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення».

Першим критерієм є правова кваліфікація правопорушення відповідно до національного права, другим – сам характер правопорушення, а третім - ступінь суворості покарання, яке може бути застосоване до винної особи. Другий і третій критерії є альтернативними і не повинні обов`язково застосовуватися у сукупності. Це, однак, не виключає застосування кумулятивного підходу, коли окремий аналіз кожного критерію не дозволяє зробити однозначний висновок про існування кримінального обвинувачення.

Так, відносно ОСОБА_1 складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Щодо першого критерію, то слід зауважити, що в національному законодавстві порушення правил дорожнього руху може становити «адміністративне правопорушення», передбачене КУпАП.

Однак Європейський Суд розглядав сферу, визначену у деяких правових системах як «адміністративна», і встановив, що вона включає в себе деякі правопорушення, що мають кримінально-правовий характер, але надто дрібні, щоб регулюватися нормами кримінального права і процесу (Постанова Європейського Суду зі справи «Палаоро проти Австрії» (Palaoro v. Austria) від 23 жовтня 1995 р., §§ 33-35, Series A, № 329-B).

За даних обставин суть порушення, яке має значення для справи, сформульовано у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному поліцейським, який є не судовим органом, і передано в суд. Саме цей документ встановлює, в чому полягає суть правопорушення, тоді як суд, покликаний винести постанову, має лише обмежені повноваження щодо встановлення наявності/відсутності вини у скоєному.

Таким чином, в даному випадку кваліфікація відповідно до внутрішнього законодавства не має вирішального значення для цілей статті 6 Конвенції та для визначення того, було чи не було у справі висунуте «кримінальне обвинувачення», і природа даного порушення є більш важливим фактором. (Постанова Європейського Суду у справі «Кемпбелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (CampbellandFell v. UnitedKingdom) від 28 червня 1984 р., § 71, Series A, № 80, Постанова Європейського Суду у справі «Вебер проти Швейцарії» (Weber v. Switzerland) від 22 травня 1990 р., § 32, Series A, № 177 та Постанова Європейського Суду у справі «Менешева проти Російської Федерації» (Menesheva v. Russia), скарга № 59261/001, §§ 96-98, ECHR 2006-III).

Щодо другого та третього критеріїв суд зазначив таке.

Санкція ч.1 ст.130 КУпАП, за якою складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачає стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

За загальним правилом у випадку, якщо певний акт носія публічної влади, вчинений у безпосередньому зв`язку з певним кримінальним діянням, не містить елементу покарання як такого, суд не визнає факту кримінального обвинувачення. Якщо ж елемент покарання наявний, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення має природу кримінального злочину.

В даному випадку, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, штраф не є покликаний бути грошовою компенсацією шкоди,у сукупності з позбавленням певного права на визначений строк має каральний і стримуючий характер, що також є ознакою кримінальних покарань(Постанова Європейського Суду у справі «Каспаров та інші проти Російської Федерації», § 43, Постанова Європейського Суду у справі «Нємцов проти Російської Федерації» ( Nemtsov v. Russia ) від 31 липня 2014 року, скарга № 1774/111, § 83, Постанова Великої Палати Європейського Суду у справі «Юссила проти Фінляндії» (Jussila v. Finland), скарга № 73053/01, § 38, ECHR 2006 - XIV).

За вказаних обставин, враховуючи стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Рішення ЄСПЛ у справі «Лучанінова проти України» від 9 червня 2011 року, заява № 16347/02) суд доходить висновку, що при складенні протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП має місце висунення «кримінального обвинувачення».

Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов`язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

З наведеного витікає,що рішення суду буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою,суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом»,який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду,виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Подібне роз`яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини,зокрема,у п.54 рішення від 06.12.2007 р.у справі «Козинець проти України».

Згідно вимог ч. 1 ст. 245, ст. 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Склад адміністративного правопорушення по статті 130 КпАП України становить керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Протокол в даному випадку складений з підстав відмови особи , яка керує транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння, від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі у лікаря-нарколога,що,на думку автора протоколу, утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП.

Згідно ч.1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, річковими або маломірними суднами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно з ч.2 ст. 266 КУпАП ,огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.

Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Проведення цього огляду внормоване Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року.

Відповідно до п.п. 8,12 розділу 2 «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, то знижують увагу та швидкість реакції» затвердженого спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 року № 1452/735 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858) у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

З матеріалів справи суд встановив,що 19.12.2025 р.о 23.24 год.по вул.Стартовій в м.Запоріжжі працівниками поліції був зупинений автомобіль під керуванням ОСОБА_1 ,яка на вимогу поліцейських пред`явила документи на автомобіль та посвідчення водія (через додаток ДІЯ),однак не мала полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів,що було підставою для винесення відносно неї постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.126 ч.1 КУпАП. Остання не оспорювала винуватість у вчиненні цього правопорушення,поліцейський повідомив про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом з цих причин,пасажирам автомобіля було запропоновано дістатись до місця призначення в інший спосіб.

Надалі,після огляду транспортного засобу,о 23.46 год.поліцейський Алексєєнко І.О.повідомив ОСОБА_1 про те,що вбачає у неї ознаки наркотичного сп`яніння:поведінка,що не відповідає обстановці,виражене тремтіння пальців рук,звужені зіниці очей,які не реагують на світло,та 19.12.2025 р.о 23.50 год.видав направлення на огляд до медичного закладу, а саме КНП «ОКЗНПД» ЗОР(а.с.3),для проходження якого ОСОБА_1 у супроводі працівників поліції прибула до закладу охорони здоров`я 20.12.2025 р.о 00.10 год.

Проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я і оформлення його результатів унормоване Розділом ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції,затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735,який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р.за № 1413/27858.

Пункт 3 цього розділу визначає ,що метою такого огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння в обстежуваної особи.

Згідно пунктів 8,9 цього розділу,огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я проводиться в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів, тестів (скринінгових лабораторних досліджень) на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини; для лабораторного дослідження відбираються зразки біологічного середовища.

Пунктами 11,12 цього розділу передбачено,що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук.

Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 11 цього розділу.

З відеозапису ,долученого до справи,встановлено,що після прибуття до закладу охорони здоров`я, ОСОБА_1 отримала ємність для відбору біологічного середовища(сечі),однак протягом виділеного їй часу не змогла надати зразок для дослідження. Повторно ОСОБА_1 отримала ємність для для відбору біологічного середовища(сечі) о 01.58 год.,та о 02.01 год.повідомила про неможливість надання біологічного зразку сечі.Надалі о 02.10 год. ОСОБА_1 пройшла візуальний огляд у лікаря-нарколога,виконуючи рухи та фізичні вправи за його вказівкою,в також тест за допомогою приладу Alcotest Drager з негативним результатом.

Після цього лікарем складено висновок № 9149 від 20.12.2025 р.,в графі 10 якого зазначено,що ОСОБА_1 відмовилась від повного медичного огляду, який проведено 20.12.2025 р.о 00.10 год.

Як визначено у п.14,15 вказаного вище розділу Інструкції,за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду.Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі – висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння,видається на підставі акта медичного огляду.

Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

З досліджених вище доказів та відеозапису суддя встановила,що висновок № 9149 від 20.12.2025 р.,який складений з порушенням вимог вказаної вище Інструкції,є недійсним з огляду на таке.

Висновок щодо результатів медичного огляду № 9149 був виданий на підставі акта медичного огляду, який проведений без застосування спеціальних технічних засобів, тестів (скринінгових лабораторних досліджень) на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини.

В порушення вимог п.11,12 розділу ІІІ Інструкції,у ОСОБА_1 ,яка не надала зразки біологічного середовища(сечі),не були відібрані інші зразки,визначені цим пунктом,а саме:слина,змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук,або кров,надати такі зразки їй не пропонувалось та від їх надання остання у свою чергу не відмовлялась.

Відтак,суддя дійшла висновку,що за встановлених обставин ОСОБА_1 не порушувала положень п.2.5 Правил дорожнього руху.

Такий висновок слідує з того,що на вимогу поліцейського ОСОБА_1 погодилась пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння,прибула у супроводі поліцейських у медичну установу для проходження такого огляду,одразу без зволікань приступила до виконання процедур,які включає у себе огляд,не допускала зволікань у виконанні вказівок медичного персоналу,не намагалась покинути територію медичного закладу,не затягувала час,не висувала жодних умов проведення огляду.

Аналізуючи поведінку ОСОБА_1 ,суддя вважає її такою,що не тільки має зовнішні ознаки законності,а й була спрямована на проходження огляду у медичному закладі,без вигадування невиправданих потреб та перешкод,що в кінцевому підсумку призвели до його не проходження.

За обставинами цієї конкретної справи встановлено об`єктивну непереборну умову,яка не є невиправданою примхою особи,а дійсно пов`язана з фізіологічною особливістю людини,яка не надала зразок біологічного середовища(сечі),проте не заперечувала проти відібрання інших зразків,визначених Інструкцією,однак працівники медичної установи цього їй не запропонували. З погляду стороннього спостерігача така поведінка ОСОБА_1 не може розцінюватись як незвичайна,вона відповідала загальному перебігу подій,а неможливість надати лише один з кількох передбачених чинним законодавством біологічних зразків може бути виправдана об`єктивними чинниками,що обумовлені фізіологічними особливостями організму цієї конкретної людини.

Однак,за відсутності відмови ОСОБА_1 від проведення відповідного огляду,інспектором поліції складено протокол за ч.1 ст.130 КУпАП із зазначенням про відмову від проведення огляду,без підтвердження доказами,в чому конкретно полягала відмова,які дії або бездіяльність ОСОБА_1 призвели до не проходження огляду,тоді як можливості відібрання зразків біологічного середовища не були вичерпані.

За матеріалами справи не встановлено об`єктивних обставин,які перешкоджали працівникам медичного закладу відібрати у ОСОБА_1 зразки інших біологічних середовищ,які могли б бути предметом дослідження на вміст наркотичних засобів,проте в кінцевому підсумку така бездіяльність з їхнього боку призвела до перекладання провини за не проходження огляду на ОСОБА_1 .

Допитаний свідок ОСОБА_2 показав,що ОСОБА_3 знає як дружину його друга ОСОБА_4 ,з яким 19.12.2025 р.вони відпочивали у приватному гаражі в районі вул.Стартової. Зібрались додому вже після 22.00 год.,не змогли викликати таксі,тому ОСОБА_4 зателефонував ОСОБА_5 та попросив її приїхати забрати їх ,тобто викликали «тверезого водія». ОСОБА_5 приїхала за ними вже після 23.00 год.,була твереза,поводилась звичайно,абсолютно адекватно,жодних ознак наркотичного сп`яніння не виявляла. Рухаючись додому,Правила дорожнього руху не порушувала,зупинилась на вимогу працівників поліції для перевірки документів,надала все,за виключенням страховки,через що ОСОБА_1 відсторонили від керування за відсутність полісу та склали на неї постанову ,а свідкам запропонували шукати інший спосіб дістатись додому, пообіцяли,що підвезуть ОСОБА_5 додому після оформлення всіх паперів. В цей час повз них їхав знайомий,якій і відвіз свідка додому,жодних претензій з боку працівників поліції про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння не виникало.

Свідок ОСОБА_6 показав,що за вказаних вище обставин він з друзями відпочивав у приватному гаражі,коли вирішили їхати додому,не знайшли таксі та ОСОБА_7 подзвонив дружині з проханням забрати їх.Коли ОСОБА_5 приїхала,свідок сів в автомобіль на переднє пасажирське сидіння, ОСОБА_5 поводилась адекватно,була твереза. Автомобіль зупинила поліція,перевірили документи,у ОСОБА_5 була відсутня страховка,тому поліцейські повідомили,що далі ОСОБА_5 не поїде. Інших пасажирів забрали знайомі,які проїжджали повз,свідок залишився з ОСОБА_5 ,тому що живе найближче усіх. ОСОБА_5 дозволила оглянути автомобіль, коли пролунали закиди про перебування ОСОБА_8 у стані наркотичного сп`яніння,це викликало обурення,але вона одразу погодилась поїхати на огляд ,не сперечаючись,не висувала ніяких умов.

Показання свідків підтверджують,що з моменту зупинки автомобіля працівниками поліції та з самого початку процедури,яка завершилась складанням протоколу,який є предметом розгляду, ОСОБА_1 виконувала всі вимоги поліцейських,не чинила дій на затягування часу,висловлений намір на проходження огляду на стан сп`яніння узгоджується з її подальшими діями,оскільки вона прибула у медичний заклад та приступила до проходження огляду,який не був завершений ,однак не з причин,зазначених у протоколі.

Крім того, згідно п.9 розділу ІІ вказаної вище Інструкції,з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Як вбачається з відеозапису,19.12.2025 р.о 23.46 год.поліцейський повідомив ОСОБА_1 про виявлені ним ознаки стану наркотичного сп`яніння та о 23.50 год.видав відповідне направлення,з чого слідує висновок,що саме о 23.46 год.були виявлені підстави для проведення відповідного огляду щодо ОСОБА_1 .

Водночас,фіксування відмови ОСОБА_1 від проходження огляду відбулося 20.12.2026 р.о 02.40 год.шляхом складання відповідного протоколу,тобто за межами часу,встановленого для проведення огляду.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення є лише первинним правовим висновком працівника поліції про виявлені ним формальні ознаки порушення водієм ПДР та не має вирішального доказового значення ,має оцінюватись у сукупності та співставленні іншими доказами.

Долучений до протоколу рапорт працівника поліції Алексєєнка І.,який є і автором протоколу,фактично лише дублює його зміст та не містить обвинувальних фактів щодо ОСОБА_1 .

Долучений про протоколу відеозапис не підтверджує тих обставин,які викладені у протоколі щодо ОСОБА_1 та навпаки,встановлені при його досліджені об`єктивні дані свідчать на користь невинуватості ОСОБА_1 .

Інших доказів не надано.

Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно ст. 7 КпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених цим законом.

Відповідно до п.22 ч.І ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд з прав людини у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП не може бути почато, а почате підлягає закриттю в тому разі якщо, відсутня подія або склад адміністративного правопорушення.

З матеріалів справи про адміністративне правопорушення випливає, що автор протоколу не дотримався законодавчо встановленого порядку проведення огляду з метою виявлення стану сп`яніння .

Як передбачено ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,та порушена процедура складання відповідного протоколу.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов`язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Згідно з ст. 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а тому суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.

За змістом ст.ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначенні у протоколі про таке порушення.

Оскільки під час розгляду справи в суді встановлено, що докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення відсутні, а згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст.247 КУпАП, тобто за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП,суддя -

Постановила:

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, в зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови,а щодо постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,-протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи,щодо якої винесено постанову,може бути поновлено органом(посадовою особою),правомочним розглядати скаргу.

Суддя Ю.А.Галущенко

Постанова набрала законної сили “___”_____________ 20___рік

Дата видачі постанови “___”________ 20___рік