Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №309/76/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/76/26

Провадження № 2/309/27/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі головуючого судді Піцура Я.Я.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хустської міської ради, де третя особа без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Шкарампота В`ячеслав Дмитрович, про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення юридичного факту та визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 . Внаслідок смерті матері у позивачки виникло право на спадщину на будинок АДРЕСА_1 . Позивач є єдиною спадкоємицею за померлою ОСОБА_2 . Її мама перебувала у шлюбі з батьком ОСОБА_3 . На початку 1975 оку життя між батьками не склалося і батько залишив сім`ю та виїхав до росії. Одночасно подав позов про розірвання шлюбу, однак унаслідок його неявки такий позов було залишено без розгляду. Шлюб між батьками юридично було залишено в силі, однак батько у 1975 році виїхав за межі України і його місцезнаходження не відоме. У 1981 році матері дано дозвіл на будівництво спірного будинку. 13.09.2014 року зареєстровано право власності на спірний будинок за матір`ю. Позивач звернулася до приватного нотаріуса з метою оформлення спадкових прав однак їй було повідомлено, що необхідно вирішити питання щодо частки майна, яке знаходиться у спільній сумісній власності і що це може бути вирішено у судовому порядку. Вважає, що оскільки батько у 1975 році залишив сім`ю, то будинок не є спільною сумісною власністю, а є особистою власністю матері так як збудований за її особисті кошти.

Посилаючись на викладене просить суд: 1) встановити факт належності нерухомого майна ОСОБА_2 на праві особистої власності – будинку АДРЕСА_1 ; 2) визнати на нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відзиву на позов відповідач не подавав.

У судове засідання позивач не з`явилися, подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

У судове засідання представник відповідача Хустської міської ради не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, вимоги залишає на розсуд суду.

Третя особа приватний нотаріус Шкарампота В.Д. у судове засідання не з`явився, клопотань не заявляв.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні докази, суд констатує наступне.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.30).

Позивач ОСОБА_1 є дочкою померлої (а.с.15, 20).

19 вересня 2007 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 склала заповіт, за яким все її майно, де б воно не було з чого б воно не складалося, і все те, що мені буде належати на день смерті, і на що згідно із законом матиму право заповіла ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт посвідчений секретарем Копашнівської сільської ради Довганич О.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 65 (а.с.39).

Позивач ОСОБА_1 подала до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Шкарампота В.Д. письмову заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про коло спадкоємців від 11 грудня 2025 року № 273/02-14. Спадкова справа № 148/2025, номер у спадковому реєстрі - 74685463. Згідно довідки про коло спадкоємців, спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 за заповітом являється дочка ОСОБА_1 (а.с.40).

ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з батьком позивачки ОСОБА_3 і у 1975 році останнім було ініційовано позов про розірвання такого шлюбу, який однак ухвалою народного суду Хустського району від 31.03.1975 року залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача (а.с.16).

Відповідно до копії свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР села Копашнево Хустської районної ради забудовнику ОСОБА_2 рішенням виконавчого комітету Хустської районної ради депутатів № 276 від 28 серпня 1981 року дозволено будівництво індивідуального житлового будинку в селищі Хустець – 667 на земельній ділянці яка виділена рішенням виконкому Копашнівської сільської ради народних депутатів № 6 від 16.03.1981 року. Встановлено строк початку будівництва 28.08.1981 року і закінчення будівництва 28.08.1983 року (а.с.17-19).

Відповідно до витягу з рішення шостої сесії п`ятого скликання № 5 Копашнівської сільської ради від 04 травня 2007 року «Про зміну нумерації будинків та інших споруд, розташованих на території Копашнівської сільської ради» будинку АДРЕСА_2 надано нову нумерацію будинку АДРЕСА_1 (а.с.21).

З копії технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 08 липня 2013 року не вбачається самочинного будівництва та переобладнання, житловий будинок загальною площею 101,0 кв.м, 1989 року побудови. (а.с.23-27).

Відповідно до копії свідоцтва направо власності на нерухоме майно, індексний № 26773077 від 13 вересня 2014 року про право власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 в цілому належить спадкодавцю ОСОБА_2 (а.с.28, 29).

Згідно довідки № 555/10.6-11 від 24.10.2025 року Копашнівського старостинського округу Хустської міської ради, згідно погосподарської книги у будинку АДРЕСА_3 ) ОСОБА_4 , а вказаною адресою зареєстрований не був, та не проживав (а.с.31).

Також на підставі рішення 9-ої сесії 22-го скликання Копашнівської сільської ради від 18 вересня 1997 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельна ділянка 0,2475 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЗК – 013 № 22442, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 24585 від 26 червня 2003 року (а.с.22).

Відсутність батька позивачки з 1975 року ОСОБА_3 також підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 03 листопада 2025 року, складеного у присутності сусідів, що підтвердили дані обставини (а.с.32, 34, 35).

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містяться в пунктах 1, 2 ч. 1 ст. 57 СК України).

Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю. Тільки в разі встановлення цих фактів і обставин положення ч. 1 ст. 24 КпШС України, ч. 1 ст. 17 Закону України від 7 лютого 1991 р. № 697-XII «Про власність»22 вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» та від 22 грудня 1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. у справі № 6-211цс14).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» зазначено що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу).

Отже як судова практика чинна на момент припинення шлюбних відносин батьків позивачки так і положення СК України (в редакції чинній на момент реєстрації права власності на будинок), визначала, що майно нажите подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, зокрема збудоване за особисті кошти одного з подружжя, не слід відносини до спільної сумісної власності подружжі. Таке майно вважається особистою власністю того з подружжя ким воно було збудоване.

У даному випадку судом, на підставі наявних у справі доказів, достеменно встановлено, що батько позивачки ОСОБА_3 у 1975 році покинув сім`ю та виїхав за межі України. Тобто мати позивачки ОСОБА_2 самостійно, за особисті кошти збудувала спірний будинок, будівництво якого почалося у 1981 році та завершено у 1989 році. Тобто такий будинок не може бути віднесений д спільної сумісної власності подружжя, та вважається особистою власністю ОСОБА_2 .

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Отже виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року не є перешкодою для оформлення спадкових прав.

Відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно із ч.3 ст.1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» й пов`язує з виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення в спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державної реєстрації права.

Відтак оскільки спірний будинок збудований матір`ю позивачки у період фактичного припинення шлюбу та за власні кошти, на будинок зроблено технічний паспорт та видано свідоцтво про право власності, будинок збудовано на відведеній земельній ділянці, такий не є самочинним будівництвом, то такий будинок відноситься до особистої власності померлої матері та входить до складу спадщини за померлою ОСОБА_2 , однак відсутність юридичного оформлення розірвання шлюбу між батьками та констатації віднесення будинку до особистої приватної власності матері унеможливлює оформлення спадкових прав на нього.

Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, прийняла спадщину за померлою матір`ю, інших спадкоємців немає, а відповідач ОМС – Хустська міська рада заперечень проти задоволення позову не висловила, то це є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання права власності у порядку спадкування.

Щодо вимоги про встановлення факту належності спірного будинку ОСОБА_2 на праві особистої власності, то даний факт судом установлено у мотивувальній частині рішення. На думку суду належним, ефективним та достатнім пособ захисту порушеного права позивачки у такому випадку є саме визнання права власності у порядку спадкування. Додатково установлювати відповідний факт у резолютивній частині рішення не має необхідності. А отже така позовна вимога не підлягає задоволенню.

Судові витрати слід покласти на позивача.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 142, 206, 258-259, 264-265 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У решті позовних вимог відмовити.

Судові витрат покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 17.02.2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Піцур Я.Я.