Постанова від 02 лютого 2026 р. у справі №384/33/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2026 року м. Кропивницький

справа № 384/33/25

провадження № 22-ц/4809/401/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Міністерство оборони України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року у складі головуючого судді Галицького В. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, в якому просила встановити факт проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначила, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з липня 2021 року почали проживати як дружина та чоловік у м. Маріуполь Донецької області.

ОСОБА_1 є матір`ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_3 народився в с.Тишківка Добровеличківського району Кіровоградської області і мав статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 23 жовтня 2013 року він був влаштований в дитячий будинок сімейного типу, де його вихованням та розвитком займались прийомні батьки - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . 15 серпня 2019 року ОСОБА_3 вибув з дитячого будинку сімейного типу в зв`язку з досягненням повноліття, однак підтримував зв`язок із ОСОБА_2 , яка стала для нього як рідна мати.

22 січня 2018 року ОСОБА_3 був прийнятим ІНФОРМАЦІЯ_6 на облік призовників. У березні 2020 року він уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , місцерозташування якої на той час знаходилося в АДРЕСА_1 .

Під час проходження військової служби, приблизно в квітні 2021 року, ОСОБА_3 познайомився з ОСОБА_1 через соціальні мережі, а вже з 06 липня 2021 року вони почали разом проживати на орендованій квартирі, вести спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні витрати, спільно піклувалися вихованням і розвитком дітей позивачки, ставилися один до одного як чоловік та дружина. Дані відомості підтверджуються їх листуваннями у месенджерах, зі змісту яких убачається, що як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 вважають один одного подружжям, про що свідчить їх «тепле» спілкування, переживання один за одного, радість за досягнення та співчуття і підтримка у життєвих труднощах.

Позивачка зазначає, що вона та діти перебували на повному утриманні ОСОБА_7 , а під час проходження служби останній здійснював грошові перекази ОСОБА_1 для забезпечення її життєвих потреб та потреб її дітей. На ці кошти позивачка купувала продукти харчування, предмети першої необхідності, одяг, орендувала житло та забезпечувала в ньому побут. Сама позивачка також декілька разів пересилала кошти ОСОБА_3 , коли в нього виникала потреба в коштах під час оборони країни.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації, ОСОБА_3 продовжив нести військову службу та боронити державу. В той же час, ОСОБА_1 разом з дітьми опинилися в окупації у місті Маріуполі. ОСОБА_3 усіма можливими і неможливими шляхами шукав змогу вивезти свою дружину з дітьми на підконтрольну Україні територію і, врешті решт, в липні 2022 року це вдалося.

Протягом спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 планували на майбутнє. Так, ОСОБА_3 зробив ОСОБА_8 пропозицію одружитися, купив обручки, після повернення зі служби планував одружитись. Окрім вказаного, за час спільного проживання вони знаходились в пошуках кращого варіанта для житла своєї сім`ї, а також разом обирали побутову техніку та предмети побуту в домівку. ОСОБА_3 , як військовослужбовець ЗСУ, намагався стати на квартирний облік для поліпшення умов проживання. Увесь час коли «цивільний» чоловік позивачки перебував на військовій службі, вона надсилала йому різноманітні поштові відправлення з продуктами харчування, одягом тощо.

Вказує, що спільне проживання позивачки та ОСОБА_3 підтверджується також численними фотознімками, на яких зображені діти ОСОБА_1 , яких ОСОБА_3 вважав своїми рідними.

Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_2 , в районі населеного пункту Першотравенськ Ясинуватського району Донецької області, при виконані бойового завдання з відсічі збройної агресії російсько окупаційних сил, під час артилерійського обстрілу ОСОБА_3 отримав поранення, несумісне з життям, внаслідок якого загинув. Вказане підтверджується сповіщеннями про смерть №212 від 08 серпня 2022 року, №21 від 10 серпня 2022 року, довідкою-доповіддю про загибель військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 , витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання, актом службового розслідування.

Позивачка зазначає, що вона займалась похованням ОСОБА_3 спільно з його прийомною матір`ю - ОСОБА_2 ..

03 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявами про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її цивільного чоловіка ОСОБА_3 . Однак, листом ІНФОРМАЦІЯ_7 №4/1/1449 від 06 листопада 2023 року вищевказані заяви були направлені за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_8 . Листом №7038 від 24 травня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив, що відповідний пакет документів ОСОБА_1 було направлено до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду та прийняття рішення комісією Міністерства оборони України. Разом з тим, на засіданні комісії Міністерства оборони України 05 червня 2024 року ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено, оскільки з наданих документів неможливо встановити, що позивачка проживала разом з ОСОБА_3 , вели спільне господарство і мали взаємні права та обов`язки.

Таким чином, позивачка вимушена звернутися до суду із цим позовом, оскільки в інший спосіб встановити факт проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу неможливо.

Представник Міністерства оборони України - ОСОБА_18 подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачкою не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які свідчили б про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (а.с.157-165 том 1).

Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій визнала позовні вимоги в повному обсязі. Зазначила, що дійсно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були як чоловік і дружина. Жили разом до мобілізації ОСОБА_10 . Вказала, що ОСОБА_11 був головним у родині, утримував позивачку та її дітей. Дітей дуже любив, став для них батьком. Вони його і називали татом. Планували з позивачкою одружитися, зробив їй пропозицію, однак не встигли, оскільки ОСОБА_11 загинув (а.с.221 том 1).

Рішенням Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що наданими позивачкою доказами підтверджується факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з липня 2021 року по 08 серпня 2022 року, оскільки їхні відносини мали усі ознаки сім`ї - спільне місце проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник Міністерства оборони України ОСОБА_18 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачка не надала доказів звернення в порядку окремого провадження та залишення заяви без розгляду у зв`язку із спором про право.

Міністерство оборони України не є належним відповідачем у даній справі оскільки мета звернення до суду є встановлення факту з метою подальшого отримання одноразової грошової допомоги, у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. При цьому зазначено, що відповідачка - ОСОБА_2 , також не є належним відповідачем по справі, оскільки не відноситься до осіб передбачених у ст. 16-1 Закону №2011-ХІІ, що підтверджується доданим позивачкою Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 червня 2024 року №16-д.

Крім того, представник акцентував увагу, що позивачкою не надано достатніх доказів, на підставі яких можна встановити факт проживання з ОСОБА_3 , як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків подружжя, а тому її позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що згідно вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника Міністерства оборони України - ОСОБА_18., представника позивачки - адвоката Калінки-Бондар О.Б., вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно довідки від 16 серпня 2022 року №3522-5002009190 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10 том 1).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв про народження (а.с.11-12 том 1).

22 січня 2018 року ОСОБА_3 був прийнятим ІНФОРМАЦІЯ_6 на облік призовників. У березні 2020 року він уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.14-15 том 1).

Копією довідки військової частини НОМЕР_1 №707 від 21 липня 2020 року підтверджується, що солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.16 том 1).

08 серпня 2022 року військовою частиною НОМЕР_1 направлено сповіщення про смерть (забигель) начальнику ІНФОРМАЦІЯ_12 , в якому вказано про необхідність сповістити ОСОБА_6 (прийомного батька) про те, що його прийомний син, солдат ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Першотравенськ, Ясинуватського району, Донецької області при виконанні бойового завдання в зоні проведення операції об`єднаних сил, виконуючи бойове завдання з відсічі збройної агресії російсько-окупаційних сил, під час артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям (а.с.115 том 1).

10 серпня 2022 року за №3484 начальником ІНФОРМАЦІЯ_12 , сповіщено ОСОБА_12 (прийомного батька) про те, що його прийомний син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , навідник 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Першотравенськ, Ясинуватського району, Донецької області при виконанні бойового завдання, під час артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям (а.с.116 том 1).

Згідно довідки Вільшанської селищної ради №998 від 18 серпня 2022 року виданої ОСОБА_2 , остання відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, проводила поховання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Поховання відбулося 13 серпня 2022 року на центральному кладовищі смт Вільшанка Голованівського району Кіровоградської області. Поховання проведено за власні кошти (а.с.121 том 1).

03 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 , в якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 її цивільного чоловіка, солдата ОСОБА_3 . Зазначила, що іншими членами сім`ї загиблого, які їй відомі є мати вихователька ОСОБА_2 (а.с.123-124 том 1).

Крім того, 03 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила розглянути її документи та заяву щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її цивільного чоловіка ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вона перебувала на його утриманні. Зазначила про те, що звернулась до суду про встановлення факту перебування на утриманні загиблого у липні 2022 року (а.с.122 том 1).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_7 №4/1/1449 від 06 листопада 2023 року вищевказані заяви були направлені за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.125 том 1).

Листом №7038 від 24 травня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив, що відповідний пакет документів ОСОБА_1 було направлено до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду та прийняття рішення комісією Міністерства оборони України (а.с.126 том 1).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум №16/д від 05 червня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено. Зазначено, що згідно поданих документів встановлено, що відповідно до розпорядження №266-р від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_3 було влаштовано до дитячого будинку сімейного типу. Однак, розпорядженням 152-р від 15 серпня 2019 року ОСОБА_3 відраховано з ДБСТ. Таким чином, на дату загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 не здійснювала обов`язки батьків-вихователів ДБСТ (опікуна, піклувальника) і не мала прав та обов`язків стосовно ОСОБА_3 . Крім того, згідно поданих документів неможливо встановити, чи є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (цивільна дружина загиблого військовослужбовця) непрацездатними (особами з інвалідністю) і перебували на утриманні ОСОБА_3 також за поданими документами неможливо встановити, що вони проживали разом з ОСОБА_3 , вели з ним спільне господарство і мали взаємні права та обов`язки. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були членами сім`ї загиблого військовослужбовця (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення), зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявників на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у зв`язку з чим документи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання (а.с.128-129 том 1).

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №79957205 від 04 лютого 2025 року, у спадковому реєстрі відсутня інформація про наявність спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.149 том 1).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №79957225 від 04 лютого 2025 року, від імені ОСОБА_3 заповіти не посвідчувались (а.с.150 том 1).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Науменка Ф.С. №19/01-16 від 10 лютого 2025 року, спадкоємці із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до приватного нотаріуса не звертались (а.с.151 том 1).

Позивачкою долучено скріншоти із соцмережі Instagram акаунтів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та «ІНФОРМАЦІЯ_15»; скріншоти із соцмережі Viber, які містять фотознімки та численні переписки. Деякі містять дати - december 7, january 8, juli 27, проте рік не зазначений ((а.с.20-32 том 1, а.с.33-85 том 1).

Крім того, долучено скріншоти картки Приватбанку, згідно яких ОСОБА_3 здійснював перекази на картку ОСОБА_13 16 серпня 2021 року, 04 листопада 2021 року, 01 листопада 2021 року, 29 жовтня 2021 року, 10 вересня 2021 року (а.с.95-98 том 1).

Також долучено спільні фото позивачки та ОСОБА_3 , які не містять дати (а.с.108-114 том 1).

Додаткові обставини справи, які були встановлені під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

При підготовці апеляційним судом до розгляду справи в порядку ст. 365 ЦПК України, судом з`ясовано, що рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2022 року розірвано шлюб між ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 18 серпня 2015 року у Іллічівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецької області, актовий запис №252. Після розірвання шлюбу присвоєно позивачці прізвище - « ОСОБА_16 ». Вказане судове рішення набрало законної сили - 12 березня 2022 року (а.с.24 том 2).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 . Метою встановлення вказаного юридичного факту зазначила призначення та отримання нею, як особою, що проживала разом із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.

При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (тут і далі - у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум №16/д від 05 червня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено. Зазначено, що згідно поданих документів встановлено, що відповідно до розпорядження №266-р від 23 жовтня 2013 року ОСОБА_3 було влаштовано до дитячого будинку сімейного типу. Однак, розпорядженням 152-р від 15 серпня 2019 року ОСОБА_3 відраховано з ДБСТ. Таким чином, на дату загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 не здійснювала обов`язки батьків-вихователів ДБСТ (опікуна, піклувальника) і не мала прав та обов`язків стосовно ОСОБА_3 . Крім того, згідно поданих документів неможливо встановити, чи є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (цивільна дружина загиблого військовослужбовця) непрацездатними (особами з інвалідністю) і перебували на утриманні ОСОБА_3 також за поданими документами неможливо встановити, що вони проживали разом з ОСОБА_3 , вели з ним спільне господарство і мали взаємні права та обов`язки. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були членами сім`ї загиблого військовослужбовця (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення), зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявників на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у зв`язку з чим документи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання (а.с.128-129 том 1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наданими позивачкою доказами підтверджується факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з липня 2021 року по 08 серпня 2022 року, оскільки їхні відносини мали усі ознаки сім`ї - спільне місце проживання, спільний побут, взаємні права та обов`язки.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду та вважає їх помилковими, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку частини четвертої вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини шостої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Позивачка просила встановити факт проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, як встановлено апеляційним судом, позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованому 18 серпня 2015 року у Іллічівському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецької області, актовий запис №252, і цей шлюб розірвано на підставі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2022 року, що набрало законної сили - 12 березня 2022 року (а.с.24 том 2).

Тобто, у у спірний період: з липня 2021 року по 12 березня 2022 року (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу) ОСОБА_1 перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що перебування позивачки до 12 березня 2022 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з липня 2021 року, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 та від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц .

Місцевий суд не в повному обсязі встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, не з`ясував, чи перебувала позивачка у іншому зареєстрованому шлюбі, а тому безпідставно вважав доведеним факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з липня 2021 року по 12 березня 2022 року (у період перебування позивачки у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14 )

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивачки та ОСОБА_3 у період з 13 березня 2022 року (після припинення позивачкою іншого зареєстрованого шлюбу) по 08 серпня 2022 року (по день загибелі ОСОБА_3 ), колегія суддів урахувала таке.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У справі, що переглядається, на підтвердження факту проживання однією сім`єю із загиблим ОСОБА_3 позивачка надала суду такі докази: спільні фотографії, скриншоти переписки у месенджерах, виписку по картковому рахунку за період з 16 серпня 2021 року по 06 листопада 2021 року, а також квитанції про переказ коштів у липні 2022 року, інші квитанції про переказ коштів на картку ОСОБА_17 , квитанції нової пошти про відправку ОСОБА_1 поштових відправлень на ім`я ОСОБА_3 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Оцінивши зазначені докази, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підтверджують факт проживання позивачки однією сім`єю з ОСОБА_3 у період з 13 березня 2022 року по 08 серпня 2022 року, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю.

Зокрема, більша частина наданих позивачкою доказів, таких як перерахування коштів, спільні фото та переписки у месенджерах, стосуються періоду, в який позивачка перебувала у шлюбі із ОСОБА_14 , що, як вже було зазначено вище, унеможливлює встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 .

Перерахування коштів на картку ОСОБА_3 у липні 2022 року ОСОБА_1 , а також інші докази, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склались та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

Щодо посилань ОСОБА_1 у позовній заяві на те, що вона займалась похованням ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 25 листопада 2019 року № 202/5003/16-ц, наявність у позивача документів, пов`язаних зі смертю та захороненням особи, не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факт перебування позивача у фактичних шлюбних відносинах.

З урахуванням викладеного, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів доходить висновку, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період часу.

За таких обставин, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України щодо недоведення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, помилковості висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги Міністерства оборони України, із ОСОБА_1 на користь апелянта підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 726, 72 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 726, 72 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 16.02.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник