Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №173/3475/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3475/25

Номер провадження2/173/672/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 лютого 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач працює монтером в СП «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця» AT «Українська залізниця».

У 2018 та 2021 році позивачу надавалась щорічна відпустка, на підставі чого позивач звертався кожного разу при наданні відпустки з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, що був прийнятий на конференції трудового колективу Придніпровської залізниці 24.02.2015, який є чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, та відповідно до п.3.1.16 Колективного договору Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 рік, що був схвалений конференцією трудового колективу Верхівцевської дистанції колії 23.03.2012, який є чинний по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Однак, в порушення Колективних договорів матеріальна допомога на оздоровлення позивачу в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні не надавалась, що стало підставою для звернення до суду.

Сторони в судове засідання не з`явилися, оскільки суд розглянув справу за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначив, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення позивачу у 2018 та 2021 роках здійснювалась у повному обсязі відповідно до чинного законодавства та положень колективного договору з урахуванням змін, внесених на виконання Закон України № 1774-VIII. Також зазначив, що з 01.01.2017 року мінімальна заробітна плата не може застосовуватися як розрахункова величина для визначення виплат за колективними договорами, у зв`язку з чим сторонами колективного договору правомірно було замінено її на іншу розрахункову величину - прожитковий мінімум для працездатних осіб (125 %), а згодом - встановлено інший порядок визначення розміру допомоги. Такі зміни прийняті спільними постановами адміністрації та профспілкового органу на виконання імперативних норм закону і не є одностороннім погіршенням умов праці. Відповідач також зазначив, що позивач фактично отримував матеріальну допомогу у розмірі 40 % посадового окладу, а спір стосується лише застосування розрахункової величини, яка визначається законом і не є істотною умовою трудового договору. Крім того, відповідач просив застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України в редакції Закон України № 2352-IX, оскільки позивач звернувся до суду у грудні 2025 року з вимогами про стягнення виплат за 2018 та 2021 роки, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює монтером в СП «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки № 128 від 11.11.2025, виданої структурним підрозділом «Верхівцевська дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» уперіоди з 03.01.2018 по 06.02.2018, з 22.02.21 по 18.03.2021 позивачу надавалась щорічна відпустка, сума виплаченої матеріальної допомоги позивачу складала за 2018 рік – 2701,00 грн., за 2021 рік – 2838,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За приписами ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За приписами ст. 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України встановлено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Пунктом 3.1.16 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між структурним підрозділом «Верхівцевська дистанція колії» та профспілковою організацією Верхівцевської дистанції колії, який схвалений конференцією трудового колективу Верхівцевської дистанції колії від 23.03.2012 року, передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 1.4 Колективного договору зазначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, дистанції колії вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсоюзу, а всі інші – на конференції трудового колективу.

Керівництво відокремленого структурного підрозділу "Верхівцевська дистанція колії" та профспілкова організація Верхівцевської дистанції колії, в особі її виборчого органу - Профком, як єдиний представник трудового колективу, прийняли спільний наказ від 10.04.2017 № 386, яким застосовано з 01.04.2017 у діючому Колективному договорі замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб", що підтверджується копією відповідного наказу, долученого до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, становив на рівні 1762 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2 205,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні становила 3 723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, становив 2270 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн. мінімальна заробітна плата по Україні складала 6000 грн.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.

Частиною 1 ст. 12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємної згоди сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. При цьому ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Пунктом 5 розділу 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.

Згідно із статями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України у договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року у справі № 501/4788/21 (провадження № 61-9100св23) зазначено, що з набранням чинності Закону України № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року обчислення місячної тарифної ставки позивача з застосуванням в якості розрахункової величини мінімальної заробітної плати стало недопустимим в силу імперативного припису закону (п. 77 постанови ВС).

Водночас, прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.16 Колективного договору.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Враховуючи викладене, у 2018 році недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення складає 1022,00 грн. (3723 грн мінімальна заробітна плата - 2701,00 грн сума виплаченої матеріальної допомоги), у 2021 році 3162 грн. (6000 грн -2838 грн). Загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення складає 4184 грн.

Разом із тим, позивач просить стягнути загальну суму недоплаченої матеріальної допомоги у розмірі 3860 грн.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі. Незважаючи на встановлення судом невідповідності між складовими розрахунку та загальною сумою, суд не має правових підстав для стягнення більшої суми, ніж заявлено позивачем.

Оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи, вони підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо строків позовної давності слід зазначити наступне, за змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення у 2018 році та у 2021 році він мав право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.

При розподілі судових витрат суд враховує положення статті 133 ЦПК України, відповідно до якої до судових витрат відноситься, зокрема, судовий збір.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення заробітної плати.

Тому у зв`язку з задоволенням позову з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1331 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»про вирішення трудового спору – стягнення недоплаченої частки заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження за адресою: 03150, Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2018 та 2021 рік у сумі 3860 (три тисячі вісімсот шістдесят ) грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна ) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: Є.В. Челюбєєв