Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №188/610/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1279/26 Справа № 188/610/24 Головуючий у першій інстанції: Курочкіна О. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Курочкіної О.М. від 15 вересня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ТОВ "УМ Факторинг" звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 17.03.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено договір №3535548 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав позику у розмірі 20000 грн строком на 352 дні, шляхом переказу на його банківську картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,8% від суми кредиту за кожен день користування - знижена процентна ставка та 2% від залишку суми кредиту за кожен день - стандартна процентна ставка. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору, станом на 01.12.2023 року, утворилась заборгованість у розмірі 160800 грн, а саме тіло кредиту - 20000,00 грн, заборгованість за відсотками - 140800,00 грн. 10 листопада 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» передала право вимоги за кредитним договором №3535548 від 17.03.2023 року Товариству з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» у порядку передачі прав вимоги за договором факторингу №10.11.2023 від 10 листопада 2023 року. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 160800 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3535548 від 17.03,2023 року в розмірі 20000,00 грн на користь ТОВ "УМ Факторинг". В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "УМ Факторинг" сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3028,00 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ "УМ Факторинг", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом та зменшення витрат на правничу допомогу, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, зокрема, довідками про доставку судової повістки в електронному вигляді ТОВ "УМ Факторинг" та його представнику Калачику В.В., які долучені до матеріалів справи. У зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за останньою відомою суду адресою, що також відповідає відомостям з Єдиного державного демографічного реєстру №2228651 від 12.01.2026, сповіщення відповідача здійснено шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті судової влади.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 17.03.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3535548, згідно з умовами якого розмір кредиту складає 20000,00 грн, загальний строк кредиту 352 дні, періодичність платежів зі сплати процентів – 22 дні, стандартна процента ставка – 2,00% в день, знижена процента ставка – 0,80% в день. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (а.с. 12-21).

Відповідач отримав кредит в сумі 20000,00 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану на його ім`я в АТ "ПУМБ", що підтверджується листом ТОВ "Пейтек Україна" про перерахування коштів від 23.11.2023, листом АТ "ПУМБ" від 11.12.2024, а також випискою з особового рахунку за період 17.03.2023 по 20.03.2023 (а.с. 24, 62, 63-64).

10 листопада 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «УМ Факторинг» укладено договір факторингу №10112023, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №3535548 від 17.03,2023 року, що також підтверджується витягом з Реєстру прав вимог №1 від 10.11.2023 до вказаного договору, копією платіжної інструкції від 13.11.2023 (а.с. 6-9, 10, 11).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов вказаного вище договору, станом на 01.12.2023 року, позивачем нарахована заборгованість у розмірі 160800 грн, а саме тіло кредиту - 20000,00 грн, заборгованість за відсотками - 140800,00 грн (20000,00 грн х 2% х 352 дні).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір від 17.03.2023 №3535548 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , що останнім не заперечується та не спростовано.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору від 17.03.2023 №3535548 та отримання позичальником кредитних коштів; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування; враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, – колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "УМ Факторинг" заборгованості за відсотками в розмірі 20000,00 грн.

Змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховані позивачем у межах строку кредитування, який погоджено між сторонами на 352 дні.

Відповідачем не спростовано факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та отримання кредитних коштів, зокрема, доказів відсутності у спірний період відкритої на його ім`я в АТ "ПУМБ" платіжної картки за № НОМЕР_1 та зарахування на відповідний рахунок 20000,00 грн 17 березня 2023 року.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, залишив поза увагою погоджені сторонами кредитного договору умови щодо строку кредитування та відсоткових ставок, які позичальником не оспорені.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за відсотками, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 20000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині частині відмови у стягненні з відповідача процентів за користування кредитом. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 20000,00 грн – не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви (3028,00 грн), апеляційної скарги (4542,00 грн), а також витрат на професійну правничу допомогу (6000,00 грн, що підтверджується копіями договору про надання правничої допомоги №15/12/2023 від 01.12.2023, акту №63 від 08.12.2023 обсягу наданої правничої допомоги до вказаного договору,платіжної інструкції від 20.12.2023 №639), пропорційно задоволеним позовним вимогам (13570,00 грн х 24,87%) у розмірі 3374,86 грн (а.с. 25-29, 95).

Тому оскаржуване рішення також підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат, з ухваленням у цій частині нового судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг"– задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" заборгованості за відсотками, в частині розподілу судових витрат – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (код ЄДРПОУ 40274286) за кредитним договором №3535548 від 17.03.2023 року заборгованість за відсотками в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УМ Факторинг" (код ЄДРПОУ 40274286) судові витрати у розмірі 3374 (три тисячі триста сімдесят чотири) грн 86 коп.

В іншій частині рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

Л.П. Никифоряк