Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №205/2509/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/503/26 Справа № 205/2509/25 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 червня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Грона Д.С.), -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до Новокодацького районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 46 410,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4 999,99 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом – 31 285,01 грн; заборгованість за нарахованими позивачем процентами – 10 125,00 грн. Окрім цього, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 червня 2025 рокупозовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 36 285 грн. витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 893,92 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн..

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норма матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для справи.

Зазначав, що позивач не довів належного інформування про зміну умов; прозорості умов нарахування процентів; дійсності штрафних механізмів; обґрунтованості розрахунку за кредитним договором. Також зазначає, що розмір відсотків є несправедливим та не співмірним із отриманою сумою кредиту, а також те що вчасно погасити кредит йому завадили форс-мажорні обставини у вигляді воєнного стану. Крім того звертав увагу, що його не було повідомлено про відступлення права вимоги новому кредитору.

Враховуючи наведене просив скасувати рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 червня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Представником ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване, а також стягнути з відповідача на їх користь правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн.

Зокрема зазначав, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення 21.01.2024 між ТОВ «Лінеур Україна» та ОСОБА_1 договору споживчого кредиту № 4316460, погодження сторонами всіх істотних умов такого договору, зокрема і процентів; факту відступлення права вимоги за договором споживчого кредиту № 4316460 від ТОВ «Лінеур Україна» до ТОВ «Фінтраст україна».

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження,з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить 46410 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 028х30 =90 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2024 між ТОВ «Лінеур Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4316460 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у сумі 5 000 грн. (п.1.2) Відповідно до п.1.3 строк кредиту 360 днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору. При цьому занижена процентна ставка складає 1,63 % за кожен день користування кредиту та застосовується на умовах передбачених п.1.4.2 Договору споживчого кредиту.

Договір щодо надання кредитних коштів у користування був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «51396», після чого відповідач отримав кошти на свою платіжну картку № НОМЕР_1 в сумі 5 000 грн, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек Україна».

Відповідно до договору факторингу від 25.10.2024 року № 25/10/2024, укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор), клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором № 4316460, боржником за яким є відповідачка. При цьому, 25.10.2024 року ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідачку шляхом розміщення інформації в особистому кабінеті боржника.

Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про що 10.12.2024 року внесено зміни до Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості заборгованість за договором споживчого кредиту№ 4316460 від 21.01.2024 року складає 46 410,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту – 4 999,99 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 21.01.2024 року по 25.10.2024 року – 31 285,01 грн; заборгованість за нарахованими позивачем процентами з 26.10.2024 року по 14.01.2025 року – 10 125,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 отримав у ТОВ «Лінеура Україна» кредитні кошти, які в повному обсязі вчасно не повернув, отже з нього на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» належить стягнути фактично отримані кредитні кошти в вигляді тіла кредиту та процентів нарахованих до моменту відступлення права вимоги. При цьому суд зазначив, що фактор набув право лише грошової вимоги, зокрема нарахування відсотків за користування кредитом належить лише первісному кредитору та не є складовою права грошової вимоги.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зазначений вище електронний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором 51396, що узгоджується з вимогами законодавства та умовами договору зокрема п.9.7. Без здійснення всіх цих дій договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура України», не був би укладений.

Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісних кредиторів подала заявки на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслали відповідачу за допомогою засобів зв`язку на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав, як підтвердження підписання кредитного договору.

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19 тощо.

Таким чином, колегія суддів вважає, що кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводять факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).

Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про укладання та підписання ОСОБА_1 з ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору та не виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, позичених в борг коштів в повному обсязі та наявності в нього боргових зобов`язань перед цією фінансовою установою.

Враховуючи зазначене, доводи апелянта, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту підписання відповідачем кредитного договору є безпідставними.

Уклавши вказаний договір на надання споживчого кредиту на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в договорі. У відповідності до умов укладеного договору, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківську картку вказану власноручно позичальником при укладання договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не підписувався кредитний договір та він не отримував кредитних коштів, апеляційним судом відхиляються, оскільки за нормами Закону «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався.

Крім того матеріали справи містять довіку ТОВ «Пейтек Україна» про перерахування 21.01.2024 року о 13:11 кредитних коштів у розмірі 5 000 грн. на реквізити платіжної картки НОМЕР_1 зазначеної відповідачкою у п. 2.1 кредитного договору.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача з приводу неправомірності стягнення з нього за період з 21.01.2024 року по 25.10.2024 року відсотків у розмірі 31 285,01 грн., слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Договір №4316460 від 21.01.2024 р. було надано ОСОБА_1 на споживчі цілі під денну відсоткову ставку 2,5% та знижену відсоткову ставку 1,63 %.

Таким чином, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Тому, наявні правові підстави для стягнення заборгованість за відсотками.

Однак, 22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст.8 Закону України№1734-VIIIвід 15листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Тобто, відповідно до положень ч.7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX продовження строку користування кредитом може здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник нараховував споживачу відсотки у розмірі 1,63 % денної ставки за період з 21.01.2024 року по 19.02.2024 року та у розмірі 2,5 % - з 20.02.2024 року по 25.10.2024 року

Таким чином, нарахування кредитором за договором споживчого кредитування, укладеним після внесення в ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» змін, відсотків за денною процентною ставкою більшою ніж 1% не відповідає вимогам закону.

З огляду на наведене проценти на стягнення яких має право позивач з урахуванням положень ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» за період з 21.01.2024 року по 25.10.2024 року складають 11 672,48 грн. ((5 000*1%*27)+ (4 999,99*1%*252 – 2 275))

На вказане суд першої інстанції не звернув увагу та прийшов до помилкового висновку про стягнення відсотків за цей період у розмірі 31 285,01 грн.

Щодо договорів факторингу слід зазначити наступне.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «Фінтраст Кпітал» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 , А отже як новий кредитор має право вимоги до відповідача у відповідних сумах.

З приводу доводів апеляційної скарги про неповідомлення боржника про відступлення до нього права вимоги новому кредитору, то вказане. Як зазначалось вище спростовується матеріалами справи. Крім того Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (Постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 2-2035/11, постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15).

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 26,02.2023 року на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «Фінтраст України».

Посилання апелянта на форс-мажорні обставини як на підставі не можливості належного виконання зобов`язання, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання цивільного зобов`язання. Верховний Суд у своїх висновках наголошував, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань. Обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями. Разом з тим, відповідач належними та допустимими доказами не довела наявності зв`язку між неможливістю виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором та введенням воєнного стану на території України внаслідок широкомасштабного російського вторгнення.

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК України, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача як правонаступника первісного кредитора заборгованості за договором споживчого кредиту № 4316460, однак враховуючи наведені вище обставини щодо застосування положень ст.8 Закону України «Про споживчий кредит», розмір загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача підлягає зміні з 36 285 грн на 16 672,47 грн. з яких 4 999,99 грн. – тіло кредиту та 11 672,48 грн. – відсотки за користування кредитом.

В іншій не оскаржуваній частині рішення на предмет правомірності судом апеляційної інстанції не перевірялось.

З приводжу витрат судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно частин 1, 2 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню сторонам не підлягають відшкодування витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги, а тому оскаржуване рішення у цій частині також підглядає скасуванню.

Що ж стосується правової допомоги за розгляд справи у суді першої інстанції, то враховуючи характер спірних правовідносин, підстави та предмет позову, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив її до 2 000 грн.. При цьому позивач заявляючи вимоги про стягнення з відповідача правничої допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції не додав до відзиву відповідні документи на підтвердження понесених витрат, що не позбавляє його права у встановлені ст. 141 ЦПК України їх надати.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 46 410 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 червня 2025 року змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором із «36 285,00 грн.» на «16 672,47 грн.»

Скасувати рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 червня 2025 року у частині стягнення судового збору у розмірі 1 893,92 грн.

В іншій частині залишити рішення без мін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

О.В Агєєв

Т.В. Космачевська