Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №183/2967/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/535/26 Справа № 183/2967/20 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клименко Ігор Іванович, на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року в цивільній справі номер 183/2967/20 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору довічного утримання, скасування обтяження нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору довічного утримання, скасування обтяження нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої моральної шкоди, з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовував свої вимоги тим, що позивач страждає на психічні розлади, з 28.03.2017 року є інвалідом 3-ї групи загального захворювання безстроково. Він перебуває на обліку психіатра та періодично проходить лікування в умовах стаціонару Комунального закладу «Дніпровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради».

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 . Оформлювати документи на право на спадщину допомагала ОСОБА_1 , яка є його родичкою.

28.11.2019 року позивач ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину після матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 постійно його супроводжувала при оформленні спадкових прав, а після отримання свідоцтва про право на спадщину повідомила, що йому необхідно звернутися до іншого нотаріуса з метою повного оформлення документів, посилаючись на необхідність підписання додаткових документів.

Позивач ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Аляб`євої Я.С., яка під час оформлення документів нічого не пояснювала, при цьому була присутня ОСОБА_1 , яка повідомила, що підписання документів необхідно для врегулювання житлових формальностей і надання догляду з її боку, він підписав документи, але не читав їй.

Наступного дня ОСОБА_1 повідомила, що квартира йому не належить, оскільки ним підписаний договір купівлі-продажу, що начебто він продав їй квартиру, вона є власником квартири та може висилити його у будь-який момент.

Позивач стверджує, що квартиру не продавав, будь-яких коштів за продаж квартири не отримував.

Взимку 2019-2020 року ОСОБА_1 вселила у квартиру двох невідомих осіб, які постійно пиячили, вживали якісь речовини, схиляли його до вживання спиртних напоїв. Його стан погіршився, у зв`язку з чим, 16.05.2020 року його помістили до психіатричної лікарні. Після повернення з лікарні він виявив, що квартира зачинена, замки змінені, доступу до свого житла він не має.

Крім того, незважаючи на те, що ухвалою суду від 01.07.2020 року було вжито заходи забезпечення позову, шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження спірної квартири, 03.07.2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 належну йому квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 зазначає, що цими діями відповідачка ОСОБА_1 змусила його звернутися до суду також із позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, предметом якого є квартира.

ОСОБА_1 була обізнана про наявність цивільної справи в суді, наявність заборони відчуження спірного майна, у зв`язку з чим, укладення договору довічного утримання між ОСОБА_1 і її дочкою ОСОБА_5 мало на меті ускладнення повернення у його власність нерухомого майна. Такий договір, у відповідності до ст. 228 ЦК України є таким, що порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав, незаконне заволодіння майном.

Крім того, діями ОСОБА_1 йому спричинено моральну шкоду, яка завдана внаслідок порушення його прав та інтересів. Так, частиною 3 статті 225 ЦК України прямо передбачено, що сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви в редакції від 26 травня 2024 року, просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 28 листопада 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Аляб`євою Я.С., серія та номер 1663 від 28.11.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1972545312119 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру;

- визнати недійним договір довічного утримання, укладений 03 липня 2019 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю.О., серія та номер 303, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 52953737 від 03.07.2020, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1972545312119, скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на зазначену квартиру;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди 250000,00 грн.;

- скасувати заходи забезпечення позову, вжиті у відповідності до ухвали суду від 01.07.2020 року.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору довічного утримання, скасування обтяження нерухомого майна, витребування майна з чужого

незаконного володіння, відшкодування завданої моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 28 листопада 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Аляб`євою Я.С., зареєстровано в реєстрі за №1663 від 28.11.2019 року.

Витребувано з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 16410,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 16410,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у справі у розмірі 840,80 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати у справі у розмірі 1211,20 грн.

Із вказаним рішенням в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат не погодилась відповідачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клименко І.І., подала апеляційну скаргу, просила апеляційний суд скасувати рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року у цивільній справі №183/2967/20 в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, в іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є необґрунтованим, ухваленим з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи.

Договір посвідчувався приватним нотаріусом Аляб`євою Я.С., яка, відповідно до закону, зобов`язана перевірити дієздатність сторін та встановити їхню справжню волю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні моральної шкоди, фактично встановив, що ОСОБА_1 не знала про стан позивача. Цей висновок підтверджує добросовісність ОСОБА_1 , яка діяла, виходячи з видимої адекватності поведінки позивача, його чіткого бажання продати квартиру та отримати гроші, а також його здатності відстоювати свої інтереси (зокрема, щодо права довічного проживання). Водночас, визнаючи договір недійсним, суд повністю ігнорує власний висновок про необізнаність ОСОБА_1 .

У матеріалах справи містяться декілька висновків експертиз. Зокрема, висновок №85 від 18.05.2021 року не містив категоричної відповіді на питання, чи міг Позивач усвідомлювати свої дії та керувати ними саме на момент укладення договору 28.11.2019 року. Натомість, більш пізній висновок №75 від 28.02.2024 року надав таку категоричну відповідь. Механічне прийняття останнього за часом висновку без аналізу його обґрунтованості у порівнянні з попередніми є свідченням формального підходу до оцінки доказів.

Суд першої інстанції ухвалою від 27.05.2025 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_6 . Оскільки на момент подання клопотання в провадженні цього ж суду вже перебувала справа №183/12770/24 за заявою ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення її опікуном. ОСОБА_6 як потенційний опікун мала законний інтерес у збереженні майна особи, над якою вона мала намір встановити опіку. Її обов`язком як опікуна, у разі задоволення її заяви, став би захист майнових прав підопічного.

Рішення у справі №183/12770/24 мало встановити ключову для цієї справи обставину - наявність чи відсутність у ОСОБА_2 повної цивільної процесуальної дієздатності. Продовжуючи розгляд справи, суд поставив під сумнів саму можливість позивача належним чином захищати свої права.

Під час підготовчого засідання 14.02.2025 року представник позивача, адвокат Базюкевич Є.В., заявив, що надає правову допомогу ОСОБА_2 безоплатно на підставі договору про надання правової допомоги. Враховуючи встановлений експертизою тяжкий психічний стан позивача, його вразливість та неспроможність усвідомлювати значення своїх дій, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. 12 та 263 ЦПК України про всебічний, повний та об`єктивний розгляд, не вжив жодних заходів для перевірки дійсності волевиявлення позивача, зокрема, а чи дійсно ОСОБА_2 , перебуваючи у такому стані, міг вільно та свідомо укласти договір про надання правової допомоги, зрозуміти його умови та обрати собі представника, а також, чи не є договір про «безоплатну» допомогу від приватного адвоката удаваним правочином, що приховує інші домовленості та справжні інтереси представника.

Від позивача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Базюкевич Є.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, змінити рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року у справі № 183/2967/20 шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду, скасувати рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року у справі №183/2967/20 в частині відмови у стягненні моральної шкоди, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 250000,00 грн, в іншій частині - залишити рішення без змін.

Заява про визнання позивача недієздатним подана тим же адвокатом, що представляє апелянта - ОСОБА_7 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу в частині необхідності залучення третьою особою іншої родички позивача, яку він одночасно представляє - ОСОБА_6 , адвокат від імені апелянта повідомляє про наявність прав у згаданої особи щодо тієї ж квартири позивача. Отже в цій справі адвокат захищає права ОСОБА_1 на квартиру, не бажаючи її повертати позивачу, а в іншій справі - явно конкуруючі права «потенційного опікуна», яка також має намір «зберегти майно» і «захистити майнові права» ОСОБА_2 - позивача в цій справі, тобто - стверджує про намір такого опікуна так само оскаржити договір купівлі-продажу. Таким чином, той же адвокат в апеляційній скарзі в цій справі стверджує абсолютно протилежне - що позивач розумів значення своїх дій і свідомо продав квартиру - тобто заперечує факт неможливості позивача розуміти свої дії. Отже адвокат Кліменко І.І. в різних справах відстоює діаметрально протилежні позиції, що може свідчити про конфлікт інтересів з метою вчинення дій на шкоду позивачу. Наведене є явними ознаками однієї спільної схеми родичів позивача з метою позбавлення позивача права власності на квартиру.

ОСОБА_1 знала про вразливий стан позивача, про що сама повідомляє у відзиві на позов. Тому її вина є безсумнівною, що підтверджують обставини оформлення спадщини і мотиви дій ОСОБА_1 , спрямовані на позбавлення позивача права власності.

Також, є очевидним усвідомлення 19-річної дівчини, що жодного утримання та стороннього піклування її 41-річна дієздатна працездатна мати не потребує, і договір укладається виключно для відібрання квартири у позивача. Тобто, договір довічного утримання між матір`ю та донькою має очевидний фраудаторний характер, і висновок суду про відсутність доказів недобросовісності ОСОБА_8 є помилковим.

Висловлюючи свою незгоду з доказом - висновком судово-психіатричної експертизи №75 від 28.02.2024, в якому зазначено, що позивач станом на 28.11.2019 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, апелянт не надав жодного належного і допустимого доказу на спростування висновків суду про належність і допустимість такого доказу.

Посилання апелянта на таку «перевірку» нотаріуса суперечить самій можливості оспорити правочин на підставі статті 225 ЦК України як такий, що особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Апеляційний суд не приймає доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно зміни рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року в його мотивувальній частині та скасуванні в частині відмови у стягненні моральної шкоди з ухваленням нового рішення, оскільки такі заперечення висловлюються в апеляційній скарзі, а позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Базюкевич Є.В., з самостійною апеляційною скаргою не звертався.

Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Клименко І.І. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_9 адвокат Базюкевич Є.В. апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідачки.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення судових витрат, апеляційний суд переглядатиме рішення суду першої інстанції саме в цій частині.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Новомосковську Дніпропетровської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-6, том 1).

Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.11.2020 року спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1955 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її син ОСОБА_2 , спадщина, на яке видане свідоцтво, складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво видане державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Носенком А.Г., зареєстроване в реєстрі за №1-2039 (а.с. 112-114).

28 листопада 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Аляб`євою Я.С., зареєстровано в реєстрі за № 1663 від 28.11.2019 року (а.с. 97-98зв, том 1 ).

В матеріалах нотаріальної справи наявна нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 , якою вона зобов`язалася не пред`являти вимог стосовно примусового виселення ОСОБА_2 з вказаного об`єкту нерухомості та знімати його з реєстраційного обліку (а.с. 106, том 1).

Крім того, 03 липня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю.О., зареєстровано в реєстрі за № 304 (а.с. 48-50, том 2).

03 вересня 2022 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 і ОСОБА_5 , актовий запис №1115, після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 присвоєне прізвище ОСОБА_11 (а.с. 85, том 2).

Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності загального захворювання (з 08.04.2011 року) безстроково (а.с. 28, том 1).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №75 від 28.02.2024 Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України», ОСОБА_2 страждав на 28 листопада 2019 року на хронічний стійкий психічний розлад у формі шизофренії параноїчної, виражений змішаний тип дефекту. Зазначений хронічний стійкий психічний розлад виражений настільки значно, що позбавляв іспитованого станом на 28 листопада 2019 року здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с. 249-251, том 1).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника

або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

На підставі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 744 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, 1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). 3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. 4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 ЦК України визначено, що 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з приписами ст. 215 ЦК України, 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 216 ЦК України, 1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 2. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно положень ст. 225 ЦК України, 1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. 2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун. 3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв`язку із вчиненням такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14).

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, у тому числі шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності загального захворювання (з 08.04.2011 р.) безстроково.

У відповідності до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.11.2020 р. спадкоємцем зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1955 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її син ОСОБА_2 , спадщина, на яке видане свідоцтво, складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , свідоцтво видане державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Носенком А.Г., зареєстроване в реєстрі за №1-2039.

28 листопада 2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського нотаріального округу Аляб`євою Я.С., зареєстровано в реєстрі за №1663 від 28.11.2019 року, що вбачається з належно засвідченої копією нотаріальної справи.

Крім того, 03 липня 2020 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш Ю.О., зареєстровано в реєстрі за № 304.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №75 від 28.02.2024 року Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України» ОСОБА_2 страждав на 28 листопада 2019 року на хронічний стійкий психічний розлад у формі шизофренії параноїчної, виражений змішаний тип дефекту. Зазначений хронічний стійкий психічний розлад виражений настільки значно, що позбавляв іспитованого станом на 28 листопада 2019 року здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 недійсним, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу встановлений вище хронічний стійкий психічний розлад у формі шизофренії параноїчної, виражений змішаний тип дефекту був виражений настільки значно, що позбавляв позивача здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про витребування з незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з наведеними вище підставами.

Довід апеляційної скарги про недостатність як доказу висновку судово-психіатричного експерта №75 від 28.02.2024 року, апеляційний суд відхиляє як безпідставний, оскільки відповідачкою не надавалось доказів щодо спростування зазначеного вище висновку експерта.

Довід апеляційної скарги про неприйняття до уваги судом першої інстанції перебування на розгляду справи №183/12770/24, в якій розглядається питання щодо можливості визнання ОСОБА_2 недієздатною особою, апеляційний суд вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки сама наявність перебування на розгляду справи про визнання особи недієздатною не є доказом недієздатності особи, тому що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. А, крім того, можливе визнання позивача недієздатним не впливає на правильність ухваленого рішення.

Інші наведені в апеляційній скарзі, доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі..

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір в оскаржуємої частині, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клименко Ігор Іванович, залишити без задоволення, рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.

Судді: