Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №173/1112/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/440/26 Справа № 173/1112/22 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Фермерського господарства «Барвінок» на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року у цивільній справі номер 173/1112/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Барвінок» про визнання відсутності права оренди та усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фермерського господарства «Барвінок» про визнання відсутності права оренди та усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою, з урахуванням заяви про зміну предмета позову обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що позивач, є власником земельної ділянки площею 4,9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область Кам`янський (раніше Верхньодніпровський) район, Верхньодніпровська територіальна громада, (раніше сільська рада Боровківська), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 135807502 від 29.08.2018 року та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 978 від 29.08.2018 року.

Земельна ділянка фактично перебуває у користуванні ФГ «Барвінок» нібито на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.03.2019 року, що підтверджується записом про інше речове право: 30784408 відповідно до інформаційної довідки № 305540670 від 21.07.2022 року.

В свою чергу ОСОБА_1 наголошує, що він не підписував договір від 15.03.2019 року та взагалі ніколи його не бачив і не ознайомлювався з його змістом, а отже не виражав своєї волі на передачу відповідачеві в оренду належної йому на праві власності земельної ділянки, у зв`язку з чим такий договір є неукладеним, а земля перебуває у відповідача без законних підстав.

В добровільному порядку відповідач відмовляється повернути йому земельну ділянку, що й стало підставою звернення до суду.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 17.02.2025 року просив суд:

визнати відсутнім право оренди у Фермерського господарства «Барвінок», зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису, інше речове право: 30784408 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:46053481 від 20.03.2019 року, вид іншого речового права: «право оренди земельної ділянки» за договором оренди землі, виданим 15.03.2019 року, видавник сторони договору ОСОБА_1 , та ФГ «Барвінок» щодо земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р.с/рада Боровківська;

зобов`язати Фермерське господарство «Барвінок», усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_1 , земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область Кам`янський (раніше Верхньодніпровський) район, Верхньодніпровська територіальна громада, (раніше сільська рада Боровківська).

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Барвінок» про визнання відсутності права оренди та усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою - задоволено.

Визнано відсутнім право оренди у Фермерського господарства «Барвінок», зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису, інше речове право: 30784408 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:46053481 від 20.03.2019 року, вид іншого речового права: «право оренди земельної ділянки» за договором оренди землі серія та номер:б/н виданий 15.03.2019 року, видавник сторони договору ОСОБА_1 , та ФГ «Барвінок» щодо земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р.с/рада Боровківська.

Зобов`язано Фермерське господарство «Барвінок» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область Кам`янський (раніше Верхньодніпровський) район, Верхньодніпровська територіальна громада, (раніше сільська рада Боровківська).

Стягнуто із Фермерського господарства «Барвінок» на користь ОСОБА_1 1984,80 грн на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Із зазначеним рішенням не погодився відповідач ФГ «Барвінок», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року у справі № 173/1112/22, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено зі значними порушеннями норм матеріального та процесуального права, не відповідає правовим позиціям Верховного Суду з тотожних правовідносин.

Договір оренди землі від 15.03.2019 року було підписано особисто позивачем, для чого він приїзжав за місцем розташування ФГ «Барвінок» у АДРЕСА_1 він і розписався від імені орендодавця у зазначеному договорі.

На протязі 2019, 2020, 2021 років позивач щорічно отримував від ФГ «Барвінок» орендну плату за вказаним договором оренди землі, і не висовував ніяких претензій до ФГ «Барвінок» щодо правомочності користування належною йому земельною ділянкою ФГ «Барвінок», або щодо реєстрації права оренди земельної ділянкою за ФГ «Барвінок» у Державному реєстрі, або щодо отримання ним орендної плати (розміру) за користування земельною ділянкою, або щодо того, що він, начебто, не підписував договір оренди землі від 15.03.2019 року. До речі, і після звернення з позовом до суду під час слухання справи, позивач продовжував отримувати орендну плату за договором, отримав таку орендну плату за 2022, 2023, 2024 роки. Зазначене вказує на недобросовісну поведінку позивача.

Відповідач не визнав висновки судової експертизи, оскільки вони не узгоджуються з фактичними обставинами справи. Суд першої інстанції відмовив у проведенні в справі повторної судово-почеркознавчої експертизи.

Суд першої інстанції не врахував, що акт приймання-передачі об`єкта оренди був однією з невід`ємних частин договору оренди землі до 05.04.2015 року. Але умова щодо його наявності була скасована Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі №227/3760/19-ц вказано, що у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Романцов М.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29.05.2025 року у справі №173/1112/22 - без змін.

Позивачем належним та допустимим доказом доведено, що договір оренди спірної земельної ділянки він з відповідачем не підписував. Відповідно у відповідача відсутнє право оренди зазначеної земельної ділянки.

Відповідач обґрунтовував свої «сумніви у правильності проведення експертизи» виключно двома тезами: 1) нібито присутність працівників ФГ «Барвінок» при начебто підписанні договору оренди землі від 15.03.2019 року, що нібито свідчить про помилку експерта; 2) нібито експерт досліджував оригінал договору оренди земельної ділянки, і проводив дослідження в договорі «якого в природі не існує», хоча фактично цей договір має назву - договір оренди землі.

Отже, таких аргументів як «можливо надання з боку позивача не своїх зразків почерку, або з інших причин» відповідачем у своєму клопотанні не зазначалося взагалі і вперше зазначено тільки в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Водночас, таке припущення відповідача є безпідставним, оскільки воно жодним чином не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами.

У відповідача був цілий ряд прав і можливостей, а також достатньо часу для того, щоб надати пояснення своїх працівників, однак відповідач цим не скористався та погодився на проведення первинної експертизи за наявними матеріалами справи. Не було надано таких доказів відповідачем і під час подальшого розгляду цієї справи у суді першої інстанції, зокрема під час розгляду клопотання відповідача про призначення повторної почеркознавчої експертизи.

Експерт досліджував оригінал договору, який був наданий самим відповідачем на виконання ухвали Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 року.

За наявності встановленого судом першої інстанції факту не підписання позивачем договору оренди земельної ділянки немає підстав стверджувати, що між сторонами було погоджено усі істотні умови договору оренди земельної ділянки, а отримання плати за користування земельною ділянкою при не укладенні договору оренди не свідчить про схвалення орендодавцем умов договору оренди в цілому. До аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд в постанові від 10.07.2024 року у справі №671/2139/21.

В апеляційній скарзі наведено практику Верховного Суду, яка не релевантна обставинам цієї справи. Зокрема, у справі №227/3760/19-ц було відмовлено у позові саме з підстав обрання позивачкою неефективного (неналежного) способу захисту, а саме остання прохала визнати недійсним договір оренди(майнового найму) нежитлового приміщення, хоча їй потрібно було звертатися з позовом про усунення перешкод у використанні спірного нежитлового приміщення, що було роз`яснено їй судом.

У судовому засіданні від 29.05.2025 року під час судових дебатів директор відповідача - ОСОБА_2 не зміг пояснити, якими нормами спірного договору керувався відповідач, коли, як ним заявлено, сплачував вказані кошти в рахунок орендної плати. Також він не зміг пояснити, якою нормою спірного договору передбачено, що орендну плату замість відповідача за цим договором може сплачувати фізична особа, зокрема сам ОСОБА_2 .

У судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник відповідача ФГ «Барвінок» адвокат Григор`єв Д.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Летучий В.І. апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які

сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область Кам`янський (раніше Верхньодніпровський) район, Верхньодніпровська територіальна громада, (раніше сільська рада Боровківська), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 135807502 від 29.08.2018 року та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 978 від 29.08.2018 року (а.с. 10-11,12, том 1).

Земельна ділянка фактично перебуває у користування ФГ «Барвінок», на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 15.03.2019 року, що також підтверджується записом про інше речове право: 30784408 (а.с. 56-59, 13-14, том 1).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи №2737-23 від 18.01.2024 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений в графі «орендодавець» договору оренди земельної ділянки площею 4.9119 га, кадастровий номер: 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р., с/рада Боровківська, виданого 15.03.2019, серія та номер: б/н, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису (а.с. 103-112. том 1).

До матеріалів справи долучено платіжні інструкції на ім`я ОСОБА_1 від 27.08.2020 року, від 26.10.2022 року, від 03.11.2023 року, а також документи з назвою «Розрахунок за 2019 р.» та «Розрахунок на 2024 р.» (а.с. 123, 125, 126, 122, 150-150зв, том 1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

З вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 12 лютого 2014 року у справі №6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду необхідно виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і у їх сукупності.

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент реєстрації права оренди) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію. Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. постанову Великої

Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4.9119 га з кадастровим номером 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №135807502 від 29.08.2018 року та свідоцтвом про право на спадщину за заповітом № 978 від 29.08.2018 року.

Земельна ділянка фактично перебуває у користування ФГ «Барвінок» на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 15.03.2019 року, що мається запис про інше речове право: 30784408.

Висновком судової почеркознавчої експертизи №2737-23 від 18.01.2024 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , що розміщений в графі «орендодавець» договору оренди земельної ділянки площею 4.9119 га, кадастровий номер: 1221081800:01:022:0421, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський р., с/рада Боровківська, виданого 15.03.2019, серія та номер: б/н, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього його підпису.

Відповідачем не надано доказів на спростування наведеного вище висновку експерта.

До матеріалів справи долучено платіжні інструкції на ім`я ОСОБА_1 від 27.08.2020 року, від 26.10.2022 року, від 03.11.2023 року, разом з тим, платежі за останніми інструкціями виконані після подання позову та відкриття провадження у цій справі, а платіж від 27.08.2020 року виконаний від імені ОСОБА_2 без зазначення призначення платежу.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що отримання позивачем орендної плати не свідчить про його схвалення даного правочину, оскільки позивач став власником земельної ділянки лише 29.08.2018 року. До договору оренди земельної ділянки від 15.03.2019 року не доданий акт прийому-передачі земельної ділянки, з якого б було б видно, що саме позивач передав відповідачеві спірну земельну ділянку. З позовом до суду позивач звернувся 24.08.2022 року. Тобто період, що пройшов з часу виникнення у позивача права власності на зазначену земельну ділянку та до його звернення до суду і відповідно отримання коштів за користування земельною ділянкою, 2019-2022 роки є незначним.

Окрім того, посилаючись в апеляційній скарзі на наявність підписів позивача у документах з назвою «Розрахунок за 2019 р.» та «Розрахунок на 2024 р.» відповідачем не заявлялось клопотання в суді апеляційної інстанції про проведення експертизи підписів в цих документах щодо їх належності позивачу. Клопотання про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи з наведенням переконливих підстав для її проведення в апеляційному суді також не заявлялось.

За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач договір оренди земельної ділянки б/н від 15.03.2019 року не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи, в свою чергу, відповідач користувався земельною ділянкою позивача без належних на те підстав, тому у позивача виникло право на отримання винагороди за користування належним йому майном незалежно від наявності договірних правовідносин.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення,витрати відповідача ФГ «Барвінок» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Барвінок» залишити без задоволення, рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.

Суддя: