Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №209/2357/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2569/26 Справа № 209/2357/25 Головуючий у першій інстанції: Лобарчук О. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Агєєва О.В.,

за участю секретаря Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області у складі судді Лобарчук О.О. від 20 жовтня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Слон Кредит» договір про надання споживчого кредиту №1431393 від 09 лютого 2024 року, за умовами якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 12000,00 грн на 360 днів за сплатою відсотків за користування кредитом. 14.10.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та позивачем укладено договір факторингу №14102024, у відповідності до умов якого до ТОВ "ФК "ЄАПБ" перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників від 14.10.2024 до договору факторингу №14102024 від 14.10.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 92100,00 грн, з яких 12000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 74100,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 6000,00 грн – заборгованість за пенею. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №1431393 від 09 лютого 2024 року в розмірі 92100 грн, з яких 12000,00 грн. - сума заборгованості по основному боргу, 74100,00 грн - сума заборгованості по відсоткам, 6000,00 грн. – сума заборгованості за пенею.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" суму заборгованості за кредитним договором №1431393 від 09.02.2024 року в розмірі 92100,00 грн, з яких 12000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 74100,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, 6000,00 грн. – заборгованість за пенею. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 09 лютого 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1431393 про надання споживчого кредиту «Комфортний», за умовами якого товариство надає споживачу кредит у сумі 12000,00 гривень строком на 360 днів, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а.с. 7-11, 12-13).

Згідно п.п.1.5.1 п.1 вказаного вище договору, стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та зараховується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору.

За положеннями пункту 6.4 кредитного договору №1431393 від 09.02.2024, у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 1800,00 грн на 4 день такого невиконання та/або неналежного виконання; та у розмірі 132,00 грн, починаючи з 5 дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання.

Відповідач отримав кредит в сумі 12000,00 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану на його ім`я в АТ "Універсал Банк", що підтверджується довідкою ТОВ "Пейтек Україна" про перерахування коштів, листом АТ "Універсал Банк" від 06.06.2025 №БТ/4705, а також випискою з особового рахунку за період 09.02.2024 (а.с. 14, 80, 81).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №1431393 від 09.02.2024 року, станом на 14.10.2024 року, позивачем нарахована заборгованість у розмірі 92100,00 грн, з яких 12000,00 грн. - сума заборгованості по основному боргу, 74100,00 грн - сума заборгованості по відсоткам, 6000,00 грн. – сума заборгованості за пенею (а.с.15).

14.10.2024 року між ТОВ «Слон кредит» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу №14102024, у відповідності до умов якого ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №1431393 від 09.02.2024 року, що також підтверджується копією акту прийому-передачі реєстру боржників від 14.10.2024, витягом з Реєстру боржників від 14.10.2024, а також копією платіжної інструкції від 23.10.2024 №498 щодо перерахування плати за відступлення права вимоги (а.с.17-19, 20, 21, 68).

Відповідно до Реєстру боржників від 14.10.2024 до договору факторингу №14102024 від 14.10.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 92100,00 грн., з яких 12000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 74100,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 6000,00 грн – заборгованість за пенею (а.с.21).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано кредитний договір №1431393 від 09.02.2024 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

При цьому у відповідності до ч. 3 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

При цьому принцип юридичної сили електронного правочину найбільш повно відображається у вимогах щодо форми правочину. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. 1 ст. 8 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах - повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; стаття 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі - інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31.08.2022 у справі №280/4456/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19, від 09.06.2023 у справі №280/4461/20.

Отже, відповідач шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від позикодавця, прийняв публічну пропозицію (оферту) та підписав кредитний договір №1431393 від 09.02.2024 (здійснив акцепт пропозиції), тобто договір вважається укладеним у відповідності до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі 5.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору №1431393 від 09.02.2024 та отримання позичальником кредитних коштів; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування, - колегія дійшла висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним кредитним договором, зокрема, заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000,00 грнта неустойки 6000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для зменшення розміру заборгованості за відсотками з 74100,00 грн на 12000,00 грн.

Зазначена вище заборгованість підтверджується також представленим позивачем розрахунком заборгованості, який є арифметично правильним та не спростований відповідачем (а.с. 15).

Крім того, згідно змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховані позивачем у межах строку кредитування, який погоджено між сторонами на 360 днів по 03.02.2025 року (а.с. 15).

У зв`язку з чим, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь позивача суми заборгованості за відсотками з 74100,00 грн на 12000,00 грн, та в частині розміру загальної суми заборгованості з 92100,00 грн на 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність факту укладення кредитного договору та видачі кредитних коштів колегія зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію кредитного договору №1431393 від 09 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 в електронному вигляді з використанням одноразового ідентифікатора, а також виписку з особового рахунку АТ "Універсал Банк" за період 09.02.2024 щодо зарахування на рахунок, відкритий на ім`я відповідача (платіжну карту № НОМЕР_1 ), суми кредиту 12000,00 грн (а.с. 80, 81).

Відповідачем не спростовано факт укладення ним вказаного вище кредитного договору та отримання кредитних коштів, зокрема, доказів відсутності у спірний період відкритої на його ім`я в АТ "Універсал Банк" платіжної картки за № НОМЕР_1 та зарахування на відповідний рахунок 12000,00 грн 09 лютого 2024 року.

Доказів оспорення договору №1431393 від 09 лютого 2024 року, або певних його умов - суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколом судового засідання.

Відповідачем надано копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.03.2025 року, відповідно до якого ВП №1 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за №12025046790000046 за ч.1 ст.182 КК України з приводу того, що невстановлена особа шляхом використання персональних даних ОСОБА_1 , а саме даних його ІD-картки, відкрила кредитні договори у наступних колекторських та фінансових компаніях: ТОВ «Споживчий центр», ТОВ «Укркредит Фінанс», ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», які в різний період часу подали до суду та намагаються стягнути не існуючи борги на загальну суму 180000 грн, чим порушила недоторканість приватного життя ОСОБА_1 (а.с. 51).

Однак, сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою відповідача не свідчить про вчинення кримінального правопорушення під час укладення вказаного вище договору; доказів наявності вироку суду, який набрав законної сили - суду не надано. Крім того, у зазначеному вище витягу не значиться про укладення договору з ТОВ «Слон Кредит».

Позивачем доведено належними первинними бухгалтерськими документами факт перерахування кредитних коштів в сумі 12000,000 грн на рахунок, відкритий в банківській установі на ім`я відповідача.

З метою встановлення фактичних обставин справи та забезпечення ефективності правосуддя, колегія приймає до уваги надану позивачем повну копію договору факторингу від 14.10.2024 року №14102024 між ТОВ «Слон кредит» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", яка була надана до місцевого суду частково без усіх сторінок договору.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих відсотків та в частині загального розміру заборгованості, стягнутої за кредитним договором; в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості за відсотками – змінити з 74100,00 грн на 12000,00 грн та в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» загальної суми заборгованості за кредитним договором №1431393 від 09.02.2024 року – змінити з 92100,00 грн на 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

О.В. Агєєв