Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №205/7451/23 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2082/26 Справа № 205/7451/23 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №205/7451/23 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання незаконними дій державного виконавця, за апеляційною скаргою начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року, постановлену у складі судді Приходченко О.С., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою про визнання дій державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) неправомірними та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування вимог скарги посилалась на те, що 30 січня 2025 року постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунакової С.О. відкрито виконавче провадження №76994944 з виконання виконавчого листа №205/7451/23, виданого 24 травня 2024 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 4026 грн. В постанові державного виконавця стягувачем зазначено Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Згідно з положеннями ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України. Таким чином, в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення судового збору стягувачем мала бути Державна судова адміністрація України, а не Ленінський районний суд м.Дніпропетровська, тому постанова не відповідає виконавчому документу в частині стягувача. Державний виконавець, вказуючи стягувачем Ленінський районний суд м.Дніпропетровська, незаконно стягнув кошти на користь Державної судової адміністрації України.

Також зазначила, що постанова про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням їй не направлялася, вона не була повідомлена про початок примусового виконання рішення.

11 червня 2025 року вона звернулась до виконавчої служби із заявою про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, з якими ознайомилася 12 червня 2025 року.

20 червня 2025 року вона звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою на дії державного виконавця, яку суддею повернуто без розгляду. Після отримання 17 липня 2025 року ухвали судді від 20 червня 2025 року вона повторно звернулася зі скаргою на дії державного виконавця 24 липня 2025 року.

У зв`язку із чим просила суд поновити їй строк на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження; визнати неправомірними дії державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунакової С.О. щодо відкриття виконавчого провадження №76994944 від 30 січня 2025 року протиправними; визнати протиправною і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №76994944 від 30 січня 2025 року, винесену державним виконавцем Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бунакової С.О.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання скарги на дії державного виконавця. Скаргу задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Бунакової С.О. про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, начальник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, та постановлена з порушенням норм процесуального права.

В апеляційній скарзі вказує, що 05 травня 2025 року боржник зверталась до відділу ДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження.

12 червня 2025 року боржник ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження №76994944, що підтверджується відповідною розпискою боржника. Тобто, боржник був обізнаний про наявність відносно неї виконавчого провадження №76994944 ще 05 травня 2025 року.

Однак, зі скаргою ОСОБА_1 звернулась до суду 24 липня 2025 року, тобто з пропуском процесуального строку. Скаржник не надала суду належних і допустимих доказів, які підтверджують поважність причин пропуску процесуального строку. Звертає увагу суду, що необґрунтоване поновлення процесуальних строків є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.

Отже, з огляду на положення ч.2 ст.126 ЦПК України, скарга ОСОБА_1 підлягала залишенню без розгляду.

У зв`язку з чим просила суд скасувати ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання незаконними дій державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії. Розглянути справу за відсутності представника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Митрофанова О.Ю. своїм правом на подачу відзиву не скористалась.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Скаржник ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 січня 2024 року у справі №205/7451/23 за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено позовні вимоги АТ “Сенс Банк”. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ “Сенс Банк” заборгованість за кредитним договором №501229596 від 24 січня 2020 року у розмірі 40 662 грн. 05 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 25 099 грн. 12 коп., заборгованості по простроченому тілу кредиту у розмірі 14 122 грн. 36 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 489 грн. 24 коп., заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість у розмірі 1 779 грн. 71 коп., а також судовий збір у розмірі 2 684 грн., а всього 43 346 грн. 05 коп.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 січня 2024 року у справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - змінено, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №501229596 від 24 січня 2020 року, яка виникла станом на 22 січня 2023 року, - суму заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість з 1 779 грн. 71 коп. до - 951 грн. 33 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за звернення з апеляційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22 січня 2024 року у розмірі 4 026 грн., сплату якого ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року було відстрочено до ухвалення апеляційним судом судового рішення у справі.

24 травня 2024 року Ленінським районним судом м.Дніпропетровська на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року було видано виконавчий лист №205/7451/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 4 026 грн.

30 січня 2025 року постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №76994944.

11 червня 2025 року постановою заступника начальника Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) виконавче провадження №76994944 було закінчено у зв`язку із фактичним виконанням.

Задовольняючи вимоги скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції послався на наявність правових підстав для поновлення строку на подання скарги на дії державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а також на правомірність доводів скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження.

Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважність причин пропуску строку є оціночним поняттям та має встановлюватись в кожному окремому випадку на підставі відповідних доказів, які у свою чергу оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання.

При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, поважність причин пропущеного строку пов`язана з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знайти про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.5 ст.26 вказаного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

30 січня 2025 року постановою державного виконавця Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському і Новокодацькому районах м.Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження №76994944.

У своїй скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження №76994944 від 30 січня 2025 року вона не отримувала, з матеріалами вказаного виконавчого провадження №76994944 ознайомилась лише 12 червня 2025 року, що підтверджується копією матеріалів виконавчого провадження №76994944.

Доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 копії оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження №76994944 від 30 січня 2025 року матеріали справи не містять.

23 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Новокодацького районного суду міста Дніпра зі скаргою на дії державного виконавця.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 27 червня 2025 року скаргу ОСОБА_1 заінтересована особа Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про визнання незаконними дій державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто без розгляду, на підставі ч.5 статті 448 ЦПК України.

Копію вказаної ухвали суду від 27 червня 2025 року ОСОБА_1 отримала 17 липня 2025 року.

24 липня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернулась до суду із цією скаргою на дії державного виконавця та скасування постанови державного виконавця.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява №39199/98, п.62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява №15123/03.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на подання скарги на дії державного виконавця.

Стосовно вимог по суті скарги колегія суддів зазначає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з абз.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Відповідно до положень абз.3 ч.4 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

У цій справі, що переглядається, у виконавчому листі №205/7451/23, виданому Ленінським районним судом м.Дніпропетровська 24 травня 2024 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року про стягнення судового збору у розмірі 4026 грн. стягувачем вказано Державну судову адміністрацію України (а.с.32, 33).

Тоді як, з матеріалів виконавчого провадження №76994944 вбачається, що згідно з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року стягувачем вказано, не Державну судову адміністрацію України, а Ленінський районний суд м.Дніпропетровська, який за виконавчим листом стягувачем не являється.

Інструкція з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року №489/20802, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (виконавчих документів), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.6 вказаної Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.7 Інструкції - постанова як окремий документ містить такі обов`язкові реквізити: - номер виконавчого провадження; вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене; мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову; резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови; строку і порядку набрання чинності постановою.

До постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, у постанові про відкриття виконавчого провадження вказуються сторони - повне найменування/прізвище, ім`я, по батькові стягувача та боржника, їх адреси, реєстраційні номери (РНОКПП або паспортні дані).

Враховуючи, що у виконавчому листі №205/7451/23, виданому Ленінським районним судом м.Дніпропетровська 24 травня 2024 року на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року про стягнення судового збору у розмірі 4026 грн. стягувачем вказано Державну судову адміністрацію України, а державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження від 30 січня 2025 року стягувачем вказано Ленінський районний суд м.Дніпропетровська, який не є таковим, за виконавчим листом, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У п.9 ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання в апеляційній скарзі про відсутність підстав для поновлення строку на подання скарги та необхідність залишення скарги без розгляду, спростовуються встановленими судом обставинами, яким надано вірну оцінку та обґрунтовано поновлено строк звернення, з чим погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржена ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду в апеляційній скарзі не наведено, тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу начальника Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському і Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)- залишити без задоволення.

Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 вересня 2025 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 13.02.2026 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв