Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №466/7335/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 466/7335/25 пров. № А/857/52862/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року, прийняте суддею Глинською Д.Б. у м. Львові, повний текст складено 17 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (надалі – ГУ НП, відповідач) про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5361500 від 31 липня 2025 та закриття провадження у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 позов задоволено.

Приймаючи вказане рішення, суд звернув увагу, що наданий відповідачем відеозапис не містить фіксації події адміністративного правопорушення. Натомість містить скарги позивача щодо порушення уповноваженими особами відповідача процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, розмови, що не відносяться до суті справи та процес ознайомлення позивача з винесеною постановою ЕНА № 5361500 від 31.07.2025.

При цьому, між сторонами існує спір щодо напрямку (вулиці) руху позивача. Крім того, із відеозапису не вбачається, що автомобіль позивача знаходиться в зоні дії дорожнього знаку п. 3.21 «В`їзд заборонено». Встановити маршрут без відповідних доказів неможливо під час розгляду справи в суді без належних та допустимих доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд також прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що поліцейським при винесені постанови надано оцінку всім обставинам справи, враховано докази, які вказують, що позивачем вчинено вказане в постанові адміністративне правопорушення та накладено стягнення з дотриманням норм чинного законодавства.

До відзиву долучено відеозапис події, який безпосередньо стосується позивача і вчиненого ним правопорушення.

На відео з боді-камери працівника поліції зафіксовано автомобіль позивача, який не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 «В`їзд заборонено».

Зауважує, що позивач не заперечує факту, здійснення зупинки транспортного засобу в зоні дії знаку 3.21 «В`їзд заборонено» і в позовній заяві про це зазначає.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити в позові.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, що 31 липня 2025 поліцейським ВП №1 (м. Бережани) Тернопільської РУП ГУ НП у Тернопільській області Білоніжкою М.Б. було винесено оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5361500, згідно з якою позивач був визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, та притягнутий до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Згідно з вищевказаної постанови 31 липня 2025 о 17:08 год. у м. Бережани на вул. Чорновола, позивач керуючи транспортним засобом марки MERCEDES-BENZ ATEGO, державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 3.21 ПДР України «В`їзд заборонено» та п. 8.4 «в» - порушення вимог заборонних знаків.

Ці обставини підтверджуються долученою до справи копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5361500 від 31.07.2025.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 №1306 (із змінами та доповненнями).

Пункт 8.4 Правил дорожнього руху України визначає, що дорожні знаки поділяються на групи: попереджувальні знаки, знаки пріоритету, заборонні знаки, наказові знаки, інформаційно-вказівні знаки, знаки сервісу, таблички до дорожніх знаків.

Згідно з положеннями розділу 33 ПДР України (Дорожні знаки) дорожній знак 3.21 «В`їзд заборонено» забороняє в`їзд усіх транспортних засобів з метою:

- запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом;

- запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8;

- організації відокремленого в`їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо;

- запобігання в`їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватися разом з табличкою 7.9;

- запобігання в`їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції й органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань).

Відповідно до ч. 1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 ст.122 КУпАП.

Відповідно до ст.245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно ч. 13 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст. 76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, представником відповідача до відзиву на позовну заяву долучено диск із відеозаписом, оглядом якого підтверджується факт вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в оскарженій постанові, зокрема, у п.7 зазначено, що до постанови додаються: відео із нагрудної відеокамери та автомобільного відеореєстратора (а.с.18).

Відтак, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку суду апеляційної інстанції, що додані докази в повній мірі підтверджують порушення позивачем п. 3.21 ПДР України «В`їзд заборонено», за яке його правомірно притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 121 КпАП України та застосовано адміністративне стягнення штраф в розмірі 340 грн.

Щодо доводів позивача, що він є водієм і приїхав вигрузити товар, то з цієї підстави суд позов не задовольняв, а позивач в цій частині рішення не оскаржував.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що висновок суду в цілому першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.

Судові витрати не стягуються з огляду на ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області задовольнити.

Скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 листопада 2025 року у справі №466/7335/25 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 16.02.2026.