Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №380/13377/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/13377/25 пров. № А/857/30822/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої суддіХобор Р. Б.,

суддів:Бруновської Н. В.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, що ухвалив суддя Костецький Н.В., у місті Львові, у справі № 380/13377/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області про визнання дії та бездіяльності протиправними, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Судововишнянської міської ради Мостиського району Львівської області, визнання дії та бездіяльності протиправними, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення 76 чергової сесії 8-го скликання Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області від 16.04.2025 № 1464-76/2025 “Про відмову у продовженні (поновленні) договору оренди землі площею 1,000 га, кадастровий номер 4622410500:01:001:0464 гр. ОСОБА_1 ”;

- зобов`язати Судововишнянську міську раду на пленарному засіданні сесії повторно розглянути по суті лист-повідомлення ОСОБА_1 від 26.03.2025 року про внесення зміни у пункт 8 договору оренди щодо збільшення строку дії договору оренди до 14 років і внести зміни у пункт 9 договору оренди шляхом збільшення розміру орендної плати до 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановленої договором.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спір у справі стосується питання правомірності відмови відповідача продовжити позивачу на нових умовах договір оренди землі площею 1,000 га, яка знаходиться в м. Судова Вишня Яворівського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки виник між рівними учасниками цивільних відносин під час реалізації відповідачем свого права власності, як власника землі, та стосується захисту приватних інтересів позивача, а тому вирішення цього спору належить до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із цією ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Таку позицію апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

На думку апелянта, предметом позову є вимога визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень – органу місцевого самоврядування, а тому спір є публічно-правовим і має розглядатися в адміністративному суді.

Апелянт стверджує, що в даному спорі надається оцінка саме діям суб`єкта владних повноважень щодо не розгляду листа-повідомлення від 26.03.2025 року по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з такого.

Апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки площею 1,000 га, кадастровий номер 4622410500:01:001:0464, яка знаходиться в м. Судова Вишня Яворівського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства, на підставі договору оренди землі від 20.08.2018 року (номер запису про інше речове право № 27605539), термін дії якого закінчується 19.08.2025 року. Земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади.

26 березня 2025 року позивач звернувся до Судововишнянської міської ради з листом-повідомленням про намір продовжити договір оренди землі на нових умовах.

Рішенням 76 чергової сесії 8-го скликання Судововишнянської міської ради Яворівського району Львівської області від 16.04.2025 № 1464-76/2025 позивачу відмовлено у продовженні (поновленні) договору оренди землі.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного процесуального питання, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно пунктом 1 частини 1 статт1 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень – орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що потребує захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 804/8507/15).

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи й органи місцевого самоврядування реалізують права власника, а також в інших спорах, які виникають із правовідносин приватноправового характеру, за відповідного складу сторін спору, розглядає місцевий загальний суд у порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд, встановив, що спір у справі стосується питання правомірності відмови відповідача на пропозицію позивача продовжити на нових умовах договору оренди землі площею 1,000 га, яка знаходиться в м. Судова Вишня Яворівського району Львівської області, для ведення особистого селянського господарства.

Земельна ділянка, договір оренди якої позивач бажає продовжити, перебуває у комунальній власності територіальної громади. Судововишнянська міська рада як орган місцевого самоврядування є розпорядником земель комунальної власності та виступає у даних правовідносинах як власник (орендодавець) земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 5 Земельного кодексу України, визначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами “а”, “в” частини 1 статті 12 ЗК України, передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту “а” частини 1 статті 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

Частиною 1 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з частиною 8 цієї ж статті орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.

Положенням частини 2 статті 4 Закону України “Про оренду землі” визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно з частиною 1 статті 318 ЦК України, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (частина 2 статті 318 ЦК України).

Частиною 4 статті 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що органи місцевого самоврядування, як учасники цивільних правовідносин, реалізовують своє право власності шляхом прийняття відповідних актів або шляхом укладання відповідних договорів з юридичними та фізичними особами. При цьому, у таких відносинах територіальна громада є рівним учасником цивільних чи господарських відносин з іншими учасниками таких відносин.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України, встановлено, що до способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконним рішення суб`єкта владних повноважень є одним із способів захисту цивільного права або інтересу.

Апеляційний суд встановив, що у даній справі спір виник між позивачем – орендарем земельної ділянки комунальної власності та відповідачем – Судововишнянською міською радою, яка виступає орендодавцем (власником) цієї земельної ділянки. Предметом спору є відмова відповідача у продовженні (поновленні) договору оренди землі на нових умовах.

У даному випадку Судововишнянська міська рада діє не як суб`єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій, а як власник земельної ділянки, що реалізує своє право розпоряджатися належним їй майном. Орендар та орендодавець є рівними учасниками цивільних (земельних) правовідносин.

Спір щодо продовження договору оренди землі, укладеного між орендарем та органом місцевого самоврядування як власником землі, за своєю правовою природою є приватноправовим, оскільки стосується реалізації майнових прав та інтересів позивача у сфері земельних відносин.

Наведені позивачем аргументи про те, що відповідачем у справі є орган місцевого самоврядування, та рішення про відмову у продовженні договору оренди прийнято на сесії ради, не змінюють приватноправового характеру спору, оскільки міська рада у даних правовідносинах виступає як власник землі, а не як суб`єкт владних повноважень.

Враховуючи характер спірних правовідносин, їх юридичну природу та суб`єктний склад, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір є публічно-правовим, оскільки позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальними у даному випадку є зміст та характер спірних правовідносин, які у вказаній справі є приватноправовими.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 380/13377/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор

судді Н. В. Бруновська

І. І. Запотічний