Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №380/24369/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24369/25 пров. № А/857/3104/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Мандзія О.П.,

Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №380/24369/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання дії та бездіяльності протиправними-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, а саме: - невжиття своєчасних та ефективних заходів контролю за станом благоустрою, по факту багаторічного розміщення сміттєзвалища біля села Новосілка на території Солонківської сільської ради (орієнтовні геопросторові дані 49.644174,24.006257/49.643845,24.006456/49.643896,24.006930), про яке позивач повідомляв в заяві №МІ-12939378 від 12.08.2021 ; - невжиття належних та своєчасних заходів для забезпечення ліквідації несанкціонованого сміттєзвалища щодо сміттєзвалища біля села Новосілка на території Солонківської сільської ради (орієнтовні геопросторові дані 49.644174,24.006257 / 49.643845,24.006456 / 49.643896,24.006930), про яке позивач повідомляв в заяві №МІ-12939378 від 12.08.2021 ;

- зобов`язати відповідача забезпечити повну ліквідацію сміттєзвалища біля села Новосілка на території Солонківської сільської ради (орієнтовні геопросторові дані 49.644174,24.006257/49.643845,24.006456/49.643896,24.006930), про яке позивач повідомляв в заяві №МІ-12939378 від 12.08.2021, та дотримання норм благоустрою щодо даної території.

Ухвалою судді від 17.12.2025 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору; позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків (десять днів з дня вручення цієї ухвали) шляхом подання через Єдину судову інформаційну-телекомунікаційну систему (або ж через канцелярію Львівського окружного адміністративного суду): оригіналу квитанції про сплату судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру у розмірі 1211,20 грн (або ж 968,96 грн у разі подання процесуальних документів в електронній формі).

22.12.2025 від позивача надійшло клопотання, в якому посилається на неможливість усунути недоліки позовної заяви у справі №380/24369/25 через брак коштів, незадовільний майновий стан та відсутність доходів.

Ухвалою від 26.12.2025 повернуто позовну заяву позивачеві.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив таку в апеляційному порядку, оскільки вважає, що відповідну ухвалу прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що Львівським окружним адміністративним судом неправомірно обмежено право на доступ позивача до правосуддя.

Позивачем у справі надано достатньо доказів на підтвердження його незадовільного майнового становища, однак такі для суду були недостатніми. Апелянт наголосив, що саме на адміністративний суд покладено ініціативу в визначенні доказів якими заявник може підтвердити свій незадовільний майновий стан, саме суд має зазначити які саме докази має надати заявник щоб підтвердити неспроможність сплатити судовий збір. Крім того, ОСОБА_1 зауважив, що він був готовим надавати додаткові, окрім наданих, докази, які необхідні суду для оцінки його майнового становища.

Після залишення позовної заяви без руху відповідно до ухвали від 17.12.2025 ОСОБА_1 в клопотанні від 20.12.2025 звернувся до суду із проханням повторно розглянути його клопотання від 14.12.2025 щодо доступу до правосуддя у справі №380/24369/25 та ухвалити справедливе обґрунтоване рішення (ухвалу). Акцентував увагу на тому, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 17.12.2025 суд не вказав які саме докази він ще б міг надати, щоб підтвердити обставини неспроможності сплатити збір, тобто, фактично, суд не надав можливості усунути недоліки, хоча інститут залишення позову без руху існує саме для цього. До того ж позивач вказував на різні варіанти доступу до правосуддя і жоден з них не розглянутий судом взагалі.

Повертаючи позовну заяву відповідно до ухвали від 26.12.2025, суд не надав оцінки доводам, що викладені у клопотаннях та заявах позивача до суду, порушив норми процесуального права (ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ч. 3 ч. 5 ст. 242 КАС України) та неправильно застосував норми матеріального права (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір») наслідком чого є протиправне та незаконне обмеження права на доступ до правосуддя.

Апелянт просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 про повернення позовної заяви у справі №380/24369/25 і повернути справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження), апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем обставини про неможливість сплати судового збору за подання цього позову не підтверджуються наявними у справі доказами, судовий збір за подання позовної заяви не сплачено, а, отже, недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.

Розглядаючи апеляційну скаргу по суті, суд апеляційної інстанції керується таким.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Пунктом 1 ч. 4 ст. 169 КАС України обумовлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Частинами 1, 2 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Ставки судового збору, порядок його сплати, підстави для звільнення від сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» №3674-VI (далі – Закон №3674-VI) .

За приписами ст.ст. 1 та 2 Закону №3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною 1 ст. 8 Закон №3674-VI передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 14.12.2025 заявив клопотання про звільнення від сплати цього збору, обґрунтовуючи неспроможністю сплати, оскільки він займається безоплатною громадською діяльністю в інтересах суспільства та задля посилення громадянських прав в Україні і його судові позови стосуються такої діяльності; розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, адже він не отримує пенсію та не має інших доходів. Просив вирішити питання доступу до правосуддя, у зв`язку з неспроможністю сплатити судовий збір за подання позовної заяви.

У клопотанні позивач просив урахувати, що досить тривалий час займається лише громадською діяльністю у напрямку посилення громадянських прав в Україні та у сфері захисту довкілля, зокрема, поводження з відходами, проводить просвітницьку діяльність на місцях захищає свої екологічні права та громадян. Стверджує, що не належить до пільгових категорій населення, не є пенсіонером чи студентом, майнових та речових прав не має, земельних ділянок не має, інтелектуальної власності не має, рухомого майна не має, у 2024 році доходів не мав, а всі наявні ресурси вже давно витратив для сплати судових зборів та проведення громадської безоплатної діяльності. В 2024 році особистих доходів не має, так як займається виключно волонтерською та громадською діяльністю. Просив урахувати, що за здійснення громадської та волонтерської діяльності доходів не отримує, а також не здійснює жодний вид діяльності, який би приносив йому дохід.

До вказаного клопотання позивач долучив копії наступних документів: витяг від 18.06.2025 з реєстру громади; відповідь від 15.01.2025 з центру зайнятості; довідку від 14.01.2025 щодо відсутності інтелектуальних прав; довідку від 16.01.2025 щодо не перебування на обліку як отримувач пільг чи допомог; довідку від 28.07.2025 щодо відсутності транспортних засобів; довідку від 29.07.2025 Синельниківської РА про відсутність рахунків; довідку ДПС від 17.01.2025 про відсутність рахунків; довідку про включення до реєстру волонтерів та реєстрації благодійного рахунку; довідку про доходи з кабінету платників податків; довідку щодо неотримання пенсій, пільг виплат, допомог; довідка про доходи з документами з електронного сервісу державних послуг "Дія"; довідку щодо відсутності пенсії; знімок екрану з електронного сервісу державних послуг "Дія" щодо відсутності реєстрації ФОП; інформацію з ДРРП про відсутність об`єктів нерухомості за запитом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ; інформацію по депозиту за 2013-2024 роки; копії довідок щодо громадської діяльності; копію довідки з сервісного центру МВС України про відсутність транспортних засобів.

Одночасно з цим, у вищевказаному клопотанні апелянт зазначив, якщо суду для прийняття рішення щодо доступу до правосуддя необхідно надати, ще якусь додаткову інформацію або оновити вже подану, то просив про це повідомити та продовжити строк усунення недоліків.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою 17.12.2025 відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та залишив позовну заяву без руху, надавши строк для надання до суду оригіналу документу про сплату судового збору.

Суд першої інстанції керувався тим, що наведені ОСОБА_1 доводи щодо неспроможності сплати судового збору в цій справі через ініціювання ним у зв`язку з громадською діяльністю інших судових справ та додані до позовної заяви матеріали не дають підстав для висновку про необхідність звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви, тому відповідне клопотання, викладене у заяві, не підлягає задоволенню.

На виконання вимог ухвали суду від 17.12.2024 позивачем подано клопотання, у якому він повторно просив забезпечити доступ до правосуддя відзначивши практику Верховного Суду, у справах де він був позивачем.

Своєю чергою, розглянувши вказане клопотання Львівський окружний адміністративний суд постановив оскаржувану ухвалу від 26.12.2025 про повернення позовної заяви.

Суд першої інстанції керувався тим, що ст. 8 Закону України «Про судовий збір» чітко встановлює, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18.

Наведені ОСОБА_1 доводи щодо неспроможності сплати судового збору в цій справі через ініціювання ним у зв`язку з громадською діяльністю інших судових справ та додані до позовної заяви матеріали не дають підстав для висновку про необхідність звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду передчасними і такими, що зроблені без надання належної правової оцінки доказам, які були подані позивачем на підтвердження свого майнового стану.

Суд першої інстанції при вирішенні клопотання про звільнення від судового збору повинен був надати йому оцінку з урахуванням поданих доказів на його обґрунтування, урахувати майновий стан сторони, що є оціночним поняттям і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану, та вирішити шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав.

Вимоги ст. 8 Закону №3674-VI вказують саме на право суду відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати, у разі наявності умов, наведених у частині першій цієї статті, зокрема, за умови перевищення розміру такого судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Разом із тим, установивши у ст. 8 Закону №3674-VI зазначений критерій (а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік) для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися такі обставини. Закон №3674-VI не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи і в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Усталена практика Верховного Суду відзначає підхід, відповідно до якого належним доказом для вказаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України.

У постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.

Аналогічна позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10.05.2019 у справі №9901/166/19.

У постанові Верховного Суду у справі від 29.09.2021 №160/12251/20 вдзначено, документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 27.06.2023 у справі №120/3505/22, від 02.11.2023 у справі №120/6039/22, від 18.01.2024 у справі №520/495/23, від 30.04.2025 у справі №207/1966/24.

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов`язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.09.2017 №882).

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V вказаного Положення до Державного реєстру включаються дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об`єкти оподаткування; сума нарахованого та/або виплаченого доходу; сума нарахованого та/або перерахованого податку; сума нарахованого та/або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Отже, у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що з метою з`ясування питання, чи перевищує сума судового збору за подання позовної заяви 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік суду необхідно було дослідити інформацію про річний дохід ОСОБА_1 за 2024 рік (попередній календарний рік).

З уваги на вищенаведені норми законодавства, таким доказом могла бути довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2024 рік, яка формується на підставі інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, який містить відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.

З матеріалів адміністративної справи слідує, що позивач до клопотання про доступ до правосуддя від 14.12.2025 надав до суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з січня 2024 по квітень 2025, з яких видно, впродовж попереднього календарного року позивач мав 1230 грн нарахованого доходу у 4 кварталі 2024 року.

Також позивачем було надано суду довідки з органу пенсійного фонду та центру зайнятості про те, що він у попередньому календарному році не отримував будь-який вид пенсії та не отримував допомогу по безробіттю.

Поряд із цим, вказані докази не були належним чином враховані судом першої інстанції.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , Львівський окружний адміністративний суд керувався виключно позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, згідно з якою, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст. 5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст. 5, є правом, а не обов`язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Однак судом першої інстанції залишено поза увагою, зокрема, постанову Верховного Суду від 20.11.2025 у справі №380/4489/24 за позовом ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області про визнання дій та бездіяльності протиправними, яка є релевантною до спірних правовідносин та відзначена позивачем в клопотанні про доступ до правосуддя від 14.12.2025.

Так, Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не дослідив належним чином надані позивачем на підтвердження свого майнового стану письмові докази.

В даному випадку, переглядаючи оскаржену ухвалу від 26.12.2025, апеляційний суд відзначає, що суд першої інстанції помилково не врахував подані ОСОБА_1 докази, які підтверджували перевищення розміру судового збору 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Жодного висновку про ненадання позивачем достатніх, належних і допустимих доказів того, що його доходи перевищують 5 відсотків розміру річного доходу судом не вказано.

На переконання апеляційного суду, позивачем доведено та надано у відповідному клопотанні від 14.12.2025 до суду достатні та належні докази існування передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №3674-VI підстави для звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження за вказаною позовною заявою, а тому наявні підстави для його скасування.

Статтею 320 КАС України передбачено, що підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків щодо наявності підстав, визначених п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, для повернення апеляційної скарги, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції у цій справі - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2025 року у справі №380/24369/25 про повернення позовної заяви скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар